3. Робота державної служби в Німеччині

Специфіка німецької державної служби полягає в тому, що поняття державного службовця є не однозначним і фактич­но охоплює три категорії осіб: чиновників, службовців і працівників. При цьому зв'язки чиновників з державою розглядаються як публічно-правові, а службовців і працівників - як приватно-правові. Чиновники призначаються довічно, а із службовцями і працівниками укладається трудова угода, яка може бути розірвана. Оплата праці чиновників - це встановлене грошове утримання, а праця службовців і працівників оплачується згідно з тарифними угодами. Чиновники отримують державну пенсію: службовці і працівники отримують пенсію на основі договору про соціальне страхування.

Таким чином, чиновники відрізняються за своїм правовим положенням від службовців і працівників. Відповідно до чинного законодавства Німеччини чиновником називається "той, хто перебуває в державно-службових відносинах на засадах присяги вірності з юридичною особою публічного управління і виконує за дорученням останнього публічно-правові функції".

Німецьке законодавство особливо підкреслює, що відносини чиновництва - це публічно-правові відносини, де з одного боку виступає чиновник, а з другого - держава, федерація, земля, інші установи публічного характеру.

Основним нормативним актом, що регулює правовий статус чиновництва, є Федеральний закон про чиновників прийнятий в 1953 р. і діючий зараз в редакції 1985 р. Цей закон дає загальне визначення статусу чиновників, в ньому сформульовані принципи їхнього призначення, просування по службі, визначені права і обов'язки, умови, яким повинен відповідати чиновник.

До чиновників належать: чиновники державного апарату, судді, викладачі шкіл і вищих навчальних закладів, військовослужбовці, працівники пошти, залізниці, державних банків.

Законодавством Німеччини передбачається для чиновників чотири категорії чинів (нижчі, середні, підвищені, високі) та 16 рангів.

Посада чиновника заміщується шляхом конкурсного відбору. До остаточного зарахування на посаду чиновник повинен пройти випробувальний термін.

Система просування по службі суворо регламентована законами. Під просуванням по службі розуміють призначення чиновника на іншу посаду з більш високою ставкою основного окладу та іншою назвою. Підставою є службові характеристики чиновника.

У той же час під підвищенням по службі розуміють перехід у наступний ранг. У цьому випадку підставою може бути: відповідна освіта; здача спеціальних іспитів на підвищення рангу; успішне виконання завдань, які стосуються посади більш високого рангу. У нижчих посадових групах при оцінці роботи "добре" підвищення відбувається через 6 років, а при оцінці "досить задовільно" - через 8 років. У середніх та вищих групах підвищення регламентується для кожної посади окремо.

Основними принципами розбудови апарату професійного державного чиновництва можна назвати наступні: принцип довічної служби; принцип виплати грошового утримання відповідно до посади, що обіймають; принцип соціального забезпечення за рахунок держави.

Згідно з Федеральним законом про чиновників "чиновник служить не окремій партії, а всьому народу". Відносно чиновників в Німеччині не встановлюються вимоги про "деполітизацію" і "департизацію". На практиці ж більшість державних службовців ФРН дотримуються певних політичних поглядів, а майже 40% чиновників є членами політичних партій. Більше того, політичні партії намагаються ввести в державний апарат якомога більшу кількість своїх прихильників. Із зміною уряду, як правило, змінюється 20% керівного персоналу міністерств і відомств.

На відміну від інших країн кар'єра державного службовця не є альтернативою політичній кар'єрі, навпаки, дуже часто це передумова для успішної політичної діяльності.

Характерною для німецької державної служби є наявність політичних і почесних чиновників. Інститут політичних чиновників склався ще наприкінці XIX ст. Зміст його полягає в тому, що разом з урядом або окремими міністрами приходять, а потім йдуть зі своїх посад найбільш близькі до його політичної програми співробітники адміністрації. До почесних чиновників зараховують осіб, що мають цивільну професію і яких призначають на почесну посаду без оплати і права претендувати на особливе соціальне забезпечення.

Основною формою контролю за діяльністю чиновників виступає адміністративна юстиція. Вона діє і як система спеціальних адміністративних судів. Суди першої інстанції створюються, як правило, у великих містах. Другою інстанцією є верховні адміністративні суди земель (всього їх 16). Третьою вищою, інстанцією виступає Федеральний адміністративний суд. Адміністративні суди наділені компетенцією по всіх питаннях відносно статусу чиновника: його призначення, прав, обов'язків, утримання, соціального забезпечення, звільнення і пенсії. Більшість німецьких юристів високо оцінюють роль адміністративних судів, вважаючи що "в результаті діяльності адміністративних судів управління справами стає ліберальнішим, а держава демократичнішою".