План семінару

1. Поняття підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців. Стажування державних службовців.

2. Основні напрямки державної політики щодо підготовки державних службовців.

3. Система навчальних закладів щодо підготовки державних службовців.

Тематика контрольних робіт

1. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації державних службовців.

2. Стажування державних службовців.

3. Стратегія державної служби як вибір пріоритетів, альтернатив, створення майбутнього потенціалу.

Література

1. Основи професійної підготовки державних службовців: Навч. посіб. / За заг. ред. Є.І.Бородіна, В.Г.Логвінова, О.Ф. Мельникова, П.І.Шевчука: В.П.Марущак. Правове забезпечення державного управління і державної служби. - X.: Вид-во "Магістр", 2004.-120 с.

2. Основи професійної підготовки державних службовців: Навч. посіб. / За заг. ред. Є.І.Бородіна, В.Г.Логвінова, О.Ф.Мельникова, П.І.Шевчука: Ю.П.Шаров, Т.В.Маматова, І.А.Чикаренко. Результативність та якість діяльності державного службовця. -X.: Вид-во "Магістр", 2003.-212 с.

3. Серьогін С. Державне управління та державна служба. - X., 2003.-231 с.

4. Ківалов С., Біла Р. Державна служба в Україні: Підручник.- Одеса: “Юридична література, 2003.-366 с.

5. Толстоухов А. Реформування державної служби - шлях до вдосконалення державного управління // Вісник державної служби України. - 2004. - № 2. - С. 9-13.

6. Коломієць О. Стажування як система управління: створення, розвиток, перспективи // Вісник УАДУ. - 1998. - № 2. - С. 233-239.

Розділ 8.

Юридична відповідальність державних службовців

1. Кримінальна відповідальність державних службовців

2. Адміністративна відповідальність державних службовців

3. Цивільно-правова відповідальність державних службовців

4. Дисциплінарна відповідальність державних службовців

5. Службове розслідування щодо державних службовців

1. Кримінальна відповідальність державних службовців

Кримінальна відповідальність державних службовців передба­чається розділом 17 “Злочини у сфері службової діяльності” (статтями — 364 “Зловживання владою або службовим стано­вищем”, 365 “Перевищення влади або службових повноважень”, 366 “Службове підроблення”, 367 “Службова недбалість”, 368 “Одержання хабара”, 369 “Давання хабара”, 370 “Провокація хабара”) КК України 2001 року. Тут необхідно зазначити дві важливі обставини.

По-перше, в даному КК, на відміну від КК 1960 року, за­мість поняття “посадова особа” вживається термін “службова особа”, як синонім попередньому. По-друге, поняття “службова особа”, яке застосовується у КК України, не співпадає з поняттям “посадова особа”, визначення якого дається в адміністративному праві (стаття 1 Закону “Про державну службу”). Відповідно до статті 364 КК службовими особами є особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представника влади, а також обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих, або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями. Службовими особами можуть бути іноземці або особи без гро­мадянства, які виконують обов'язки, зазначені вище.

Отже, виходячи зі змісту даного визначення важливо зазна­чити, що кримінальне поняття “службова особа” набагато шир­ше, ніж адміністративне поняття “посадова особа”, тобто пер­ше поняття включає в себе друге.

Таким чином, всі злочини, які належать до злочинів у сфері службової діяльності, вчиняються службовими особами, в тому числі і державними службовцями. Тобто, державні службовці виступають як спеціальні суб'єкти зазначених злочинів.

Злочини у сфері службової діяльності посягають на суспіль­ні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного апарату і апарату органів місцевого само­врядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і орга­нізацій. А такі злочини, як зловживання владою або службо­вим становищем, перевищення влади або службових повнова­жень, службове підроблення і службова недбалість можуть посягати також і на охоронювані законом блага особи (трудові, політичні та інші права і свободи людини і громадянина).

Об'єктивна сторона злочинів у сфері службової діяльності (крім давання хабара) характеризується такими спільним риса­ми, як вчинення діяння:

— з використанням влади або службового становища. Це означає використання тих повноважень, якими службова особа наділена у зв'язку із зайняттям нею певної посади або здійсненням певної службової діяльності: сукупність прав і обов'язків, які утворюють службову компетенцію даної особи; її службовий авторитет; престиж органу, в якому службова особа здійснює свою діяльність; наяв­ність службових зв'язків і можливостей, які виникають завдяки займаній посаді; можливості впливу на діяльність інших осіб тощо;

— всупереч інтересам служби. На службову особу поклада­ються посадові обов'язки, які є частиною компетенції державного органу, або органу місцевого самоврядуван­ня, і які вона зобов'язана виконувати з метою забезпе­чення реалізації завдань і функцій державного органу. Під інтересами служби розуміють інтереси держави, вза­галі, і інтереси державного органу, зокрема. Використан­ня свого службового становища для інших цілей охоплю­ється поняттям “всупереч інтересам служби”.

Як уже зазначалося вище, суб'єктом злочинів у сфері служ­бової діяльності є службова особа, визначення поняття якої дається вище. До категорії “службова особа” відносяться пред­ставники влади, під якими розуміють працівників державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї компетен­ції пред'являти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами. До них можна віднести, зокрема, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, суддів, прокурорів, слідчих, оперативний склад СБУ, працівників міліції та ін.

Суб'єктивна сторона злочинів у сфері службової діяльності характеризуються умисною формою вини (за винятком службо­вої недбалості). Тобто службова особа усвідомлювала факт ви­користання свого службового становища і той факт, що це суперечить інтересам служби, передбачала, що такі дії завдають шкоди змісту нормальної роботи апарату державних органів або органів місцевого самоврядування і бажала вчиняти такі дії.

Одним із поширених злочинів є перевищення влади або службових повноважень, що являє собою умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав або повноважень, якщо вони заподіяли істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам. Даний злочин про­являється у двох діяннях: перевищення влади і перевищення службових повноважень.

До числа злочинів у сфері службової діяльності належить службове підроблення, яке являє собою внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомос­тей, інше підроблення документів, а також складання і вида­ча свідомо неправдивих документів. Важливо зазначити, що мова йде тільки про офіційні документи, тобто документи, які складаються і видаються службовими особами від імені органів державної влади і органів місцевого самоврядування, що посвічують конкретні факти і події, які мають юридичне значення, складені належним чином за формою і мають необхідні рекві­зити (штамп, печатку, номер, дату, підпис).

Не менш поширеною є службова недбалість, яка виявляєть­ся у невиконанні або неналежному виконанні службовою осо­бою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам осіб. Даний злочин виявляється або у невиконанні або у неналежному виконанні своїх службових обов'язків. У першому випадку має місце “чиста” бездіяль­ність, тобто службова особа повністю не виконує своїх обов'яз­ків, в другому — обов'язки виконуються, але не так, як цього вимагають інтереси служби, тобто має місце так звана “зміша­на” бездіяльність.

До злочинів у сфері службової діяльності належать одержан­ня, давання і провокація хабара. Під хабаром прийнято розуміти незаконну винагороду матеріального характеру (гроші, матеріаль­ні цінності, право на майно, безоплатне надання послуг майно­вого характеру тощо). Одержання хабара службовою особою здійснюється за виконання або невиконання в інтересах того, хто його дає, будь-яких дій із використанням наданої їй влади або службового становища. Тобто, можна виділити три основ­них моменти даного злочину: а) використання свого службового становища або влади; б) виконання або невиконання будь-яких дій в інтересах того, хто дає хабар; в) метою здійснення назва­них дій є одержання винагороди.

2. Адміністративна відповідальність державних службовців

Основними завданнями адміністративної відповідальності державних службовців є: 1) охорона суспільних відносин, які виникають у процесі їхньої діяльності щодо виконання повноважень держав­них органів від протиправної поведінки, яка суперечить державним потребам; 2) гарантування прав громадян; 3) виховання державних службовців у дусі дотримання різ­них адміністративних правил і тим самим недопущення дисциплінарних проступків; 4) досягнення тієї поведінки, яка вимагається законами, наказами, розпорядженнями і вказівками вищих у поряд­ку підлеглості керівниками.

У більшості випадків державні службовці притягуються до адміністративної відповідальності на загальних підставах та в порядку, встановленому КпАП України, тобто як загальні суб'єкти адміністративного проступку, якщо вчинений ними адміністративний проступок не пов'язаний з виконанням служ­бових обов'язків.

Як суб'єкт адміністративного проступку, державний службо­вець повинен відповідати наступним вимогам: бути осудною особою, тобто особою, яка розуміє значен­ня своїх дій та може ними керувати; досягти на момент вчинення проступку шістнадцятиріч­ного віку.

За вчинення адміністративних проступків до державних службовців можуть бути накладені такі адміністративні стяг­нення: попередження, штраф, сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного проступку; конфіскація; позбавлення спеціаль­ного права; виправні роботи, адміністративний арешт.

Попри це, державні службовці, за вчинення ряду адмініст­ративних проступків, притягуються до адміністративної відпо­відальності як спеціальні суб'єкти, тобто, якщо вони є посадо­вими особами. Відповідно до статті 14 КпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності лише за проступки, пов'язані з недодержан­ням тих правил, які входять до їх службових обов'язків: у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та ін. До посадових осіб застосовуються такі адміністративні стягнення, як попереджен­ня та штраф.

Недодержання посадовою особою встановлених правил є, водночас, і адміністративним, і дисциплінарним проступком, що й зумовлює застосування, в ряді випадків, як адміністра­тивної, так і дисциплінарної відповідальності.

Фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративний проступок, під яким розуміють протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 15 КпАП передбачено особливості адміністративної відповідальності військовослужбовців, призваних на збори вій­ськовозобов'язаних і працівників органів внутрішніх справ, яка проявляється в тому, що названі особи за скоєння адміністра­тивного проступку притягуються до відповідальності на підста­ві дисциплінарних статутів, тобто притягуються до дисциплі­нарної відповідальності.

Водночас, за порушення правил, норм і стандартів, які сто­суються забезпечення безпеки дорожнього руху; санітарно-гігі­єнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм; правил охоти, рибальства і охорони рибних запасів, митних правил, здійснення корупційних дій та інших правопорушень, пов'яза­них з корупцією, неправомірне використання державного май­на, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої ухвали судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від вико­нання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю і за контрабанду названі вище особи притягуються до адміністративної відповідальності на загаль­них підставах. При цьому, до них не можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення, як виправні роботи або адмі­ністративний арешт.

Порядок накладення адміністративних стягнень на держав­них службовців визначається КпАП, зокрема: стягнення накладаються в межах, встановлених норма­тивним актом, який передбачає відповідальність за адмі­ністративний проступок; сплатне вилучення предмета і конфіскація як додаткові стягнення можуть накладатися лише у випадках, коли їх застосування прямо передбачено законом; стягнення накладаються у точно визначених законом межах; при накладенні стягнень повинні враховуватися: обстави­ни, які виключають адміністративну відповідальність; під­відомчість справ; строки давності; обставини, які пом'як­шують і обтяжують відповідальність.

Щодо строків притягнення державних службовців до адмі­ністративної відповідальності, слід зазначити, що за загальним правилом вони накладаються не пізніше, ніж через два місці з дня його вчинення, а при тривалому проступку — два місяці з дня його виявлення.

Чинне адміністративне законодавство встановлює, що спра­ви про адміністративні проступки розглядаються спеціально уповноваженими державними органами, а саме: адміністративною комісією; виконавчими комітетами селищних, сільських рад; районним (міським) судом (суддями); органами внутрішніх справ, органами державних інспек­цій та іншими органами (посадовими особами), уповнова­женими на це законодавством.

Окрім КпАП адміністративна відповідальність державних службовців визначається Законом “Про боротьбу з корупцією”. Підставами для притягнення державних службовців до адмі­ністративної відповідальності відповідно до цього закону, є вчи­нення ними таких діянь: 1) корупції, тобто діяльність осіб, уповноважених на вико­нання функцій держави, яка спрямована на протиправне вико­ристання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; 2) корупційних діянь, якими є: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виг­нання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою за їх фактичну (дійсну) вартість; б) одержання особою, уповноваженою на виконання функ­цій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством; 3) інших правопорушень, пов'язаних з корупцією (порушен­ня спеціальних обмежень, порушення вимог фінансового конт­ролю, невжиття заходів щодо боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх обов'язків по боротьбі з корупцією).

За вчинення корупційних діянь чинне законодавство перед­бачає і адміністративну, і дисциплінарну відповідальності. Дис­циплінарна відповідальність проявляється в тому, що до винної особи застосовуються такі стягнення, як звільнення із займа­ної посади або усунення від виконання функцій держави. Під усуненням розуміється дострокове припинення депутатських повноважень, або звільнення з виборної посади, а так само звільнення з військової служби військової посадової особи (крім військовослужбовців строкової служби). Водночас, до неї застосовуються такі стягнення, як штраф та заборона протягом трьох років з дня звільнення займати посади в державних органах та їхньому апараті або протягом п'яти років балотува­тися у депутати або на виборні посади в державні органи.

Об'єктивна сторона корупційних діянь характеризується діями (наприклад, здійснення функцій повіреного третіх осіб, здійснення діяльності на умовах сумісництва та ін.) або безді­яльністю (неподання декларації, нескладання протоколу про адміністративний проступок, ненадання інформації та ін.). Для деяких корупційних діянь характерним є така ознака об'єктив­ної сторони, як спосіб здійснення протиправного діяння, на­приклад, одержання кредиту шляхом використання пільг, не передбачених чинним законодавством.

3. Цивільно-правова відповідальність державних службовців

Відповідно до чинного законодавства державні службовці, які невиконанням або неналежним виконанням своїх посадо­вих обов'язків заподіяли збитків державному органу або третім особам, притягуються до цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність ставить за мету відшкоду­вання збитків, під якими прийнято розуміти реальні збитки та упущену вигоду. Реальні збитки являють собою втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода — це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності, окрім майнової шкоди, передбачає відшкодування моральної шкоди, яка полягає у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у: а) зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; б) зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; в) у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; г) у приниженні честі, гідності а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При цьому моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру прос­тупку, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обов'язок державного службовця відшкодувати заподіяну ним шкоду існує тільки стосовно державного органу. У тому разі, коли шкода завдана фізичній або юридичній особі незакон­ним рішеннями, діями чи бездіяльністю державного службовця, вона відшкодовується тільки державою незалежно від форми вини цієї особи.

Окрім ЦК України, який визначає загальний порядок від­шкодування заподіяної шкоди, цивільно-правова відповідаль­ність окремих категорій державних службовців регулюється Законом від 1 грудня 1994 р. (зі змінами і доповненнями від 21 грудня 2000 р.) “Про порядок відшкодування шкоди, завда­ної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попе­реднього слідства, прокуратури і суду”.

Відповідно до положень цього Закону відшкодуванню підля­гає шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як об­винуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконно­го накладення арешту на майно, незаконного відсторо­нення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У даному випадку завда­на шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незакон­ного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України від 18 лютого 1992 р. (зі змінами і доповненнями від 18 січня 2001 р.) “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-пра­вові основи боротьби з організованою злочинністю” та іншими актами законодавства.

Право на відшкодування шкоди виникає у випадках: а) постанови виправдувального вироку суду; б) закриття кримінальної справи за відсутності події злочи­ну, відсутності у діянні складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину; в) відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини 1 цієї статті; г) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Держава відшкодовує громадянинові: заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслі­док незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частку у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадя­нин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попередньо­го слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові ви­трати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральну шкоду.

Майно повертається в натурі, а в разі неможливості повер­нення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоп­латно. Вартість житлових будинків, квартир, інших споруд від­шкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не зберегло­ся в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцін­ного житлового приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди. У разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди переходить до його спадкоємців.

4. Дисциплінарна відповідальність державних службовців

Стаття 14 Закону “Про державну службу” передбачає особ­ливості дисциплінарної відповідальності державних службов­ців, які проявляються в тому, що правовими засадами дисцип­лінарної відповідальності є Кодекс законів про працю (трудове законодавство) і даний Закон (адміністративне законодавство). При цьому важливо зазначити, що базовим нормативним ак­том щодо дисциплінарної відповідальності державних службов­ців на даний час є саме КЗпП.

Відповідно до статті 147 КЗпП України, за порушення тру­дової дисципліни до державних службовців може бути засто­совано тільки один з таких видів стягнень, як догана або звіль­нення. Статтею 14 Закону “Про державну службу” передбача­ються заходи дисциплінарного впливу, які застосовуються до державних службовців за порушення трудової дисципліни, а саме: попередження про неповну службову відповідність; затримку до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок — винне, протиправне невиконання або неналежне виконання державним службовцем покладених на нього посадових обов'язків (порушення службової дисципліни), за яке передбачається дисциплінарна відповідальність. Діяння є дисциплінарним проступком за наявності трьох умов: якщо діяння є протиправним (не може бути проступком відмова державного службовця виконати незаконне роз­порядження керівника); якщо діяння є винним, тобто вчинено навмисно або з не­обережності; якщо не виконані або неналежне виконані саме посадові обов'язки.

Дисциплінарний проступок у більш широкому розумінні визначається як порушення трудової дисципліни. Чинне зако­нодавство не дає визначення поняття “дисципліна”. Дисципліну розуміють як точне, своєчасне і неу­хильне дотримання встановлених правовими та іншими соціа­льними нормами правил поведінки у державному та суспільно­му житті.

В юридичній науці прийнято вважати, що порушення дер­жавним службовцем своїх обов'язків по службі є порушенням службової дисципліни, тобто специфічним різновидом пору­шення трудової дисципліни.

Порушення службової дисципліни може виражатися, зокре­ма у таких діяннях, як: 1) невиконання службових обов'язків, що означає невчинення державним службовцем дій, передбачених для нього як безумовних для виконання ним по службі, тобто особа повністю не виконує своїх посадових обов'язків; 2) неналежне виконання службових обов'язків, тобто це такі дії державного службовця в межах його посадових повноважень, які виконуються не так, як того вимагають інтереси служби, тобто особа діє неналежне, не до кінця, не вчиняє всіх очікуваних від неї дій; 3) перевищення своїх службових повноважень дії службової особи, тобто це такі дії особи, яка, маючи владні повно­важення стосовно підлеглих або більш широкого кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-розпорядчих функцій виходить за межі цих повноважень; 4) порушення обмежень, пов'язаних з проходженням держа­вної служби (порушення даних обмежень розглядається у розділі 6 даного підручника); 5) скоєння вчинку, який ганьбить особу як державного служ­бовця, або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Для окремих видів державних службовців, дисциплінарна відповідальність передбачається дисциплінарними статутами або положеннями. Так, Закон “Про статус суддів” (зі змінами і доповненнями) передбачає можливість застосування щодо суд­дів судів України таких стягнень, як догана, зниження кваліфі­каційного класу, звільнення з посади.

Дисциплінарний статут прокуратури України встановлює такі види стягнень: догана; пониження у класному чині; пониження у посаді; позбавлення нагрудного знака “Почесний працівник про­куратури України”; звільнення; звільнення з позбавленням класного чину.

Згідно зі статтями 68 і 69 Дисциплінарного статуту Зброй­них Сил України:

а) на офіцерів може бути накладено такі дисциплінарні стя­гнення: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; посадове пониження; пониження військового звання на один ступінь; звільнення з військової служби за службовою невідповід­ністю; позбавлення військового звання;

б) на генералів (адміралів) може бути накладено такі стяг­нення: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у посаді.

Особливість дисциплінарної відповідальності державних службовців проявляється в тому, що підставою її настання може бути: а) дисциплінарний проступок; б) адміністративний проступок; в) порушення морального характеру.

Право на застосування дисциплінарного стягнення має той орган, який здійснює право прийняття на посаду (призначення, затвердження) даного державного службовця. Таким правом володіють, у першу чергу, керівники державного органу.

Згідно зі статтею 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосо­вується безпосередньо за виявленням порушення трудової дис­ципліни, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. У цей місячний термін не включається час звільнення службовця від виконання своїх обов'язків у зв'язку з тимчасовою непраце­здатністю або перебуванням у відпустці (мається на увазі будь-яка відпустка, прямо чи побічно передбачена Законом “Про від­пустки” або КЗпП). Необхідно звернути увагу на те, що місячний строк починається з моменту виявлення не факту (події), а саме проступку. До застосування дисциплінарного стягнення керівник держав­ного органу повинен зажадати від державного службовця пись­мове пояснення. У разі відмови службовця дати письмове пояс­нення складається акт за підписом декількох осіб на підтверд­ження даної відмови. Акт складається у довільній формі.

Слід мати на увазі, що за одне порушення трудової дисцип­ліни може бути застосовано одне дисциплінарне стягнення. Це правило відповідає статті 61 Конституції України, яка за­бороняє за одне і те саме порушення двічі притягувати до юри­дичної відповідальності одного й того ж виду. Разом з тим, до державного службовця можуть бути застосовані за одне пору­шення трудової дисципліни стягнення, які належать до різних видів юридичної відповідальності (наприклад, за скоєння кору­пції державний службовець притягується, водночас, до адміні­стративної (штраф, позбавлення права протягом трьох років займати посади в державному органі) та дисциплінарної (зві­льнення з посади) відповідальності.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідом­ляється державному службовцю під розписку. КЗпП України не передбачений строк, протягом якого здійснюється дане по­відомлення. Однак, керуючись п. 31 Типових правил внутріш­нього трудового розпорядку, можна вважати, що ознайомлення державного службовця з наказом (розпорядженням) про накла­дення дисциплінарного стягнення має бути здійсненим протя­гом трьох днів.

Дисциплінарне стягнення, накладене на державного служ­бовця, може бути зняте у двох випадках: 1) якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення державний службовець не був підданий новому дисциплінарному стягненню; 2) у будь-який час до закінчення річного терміну з дня накладення дисциплінарного стягнення за умов: якщо службо­вець не припускався нових порушень трудової дисципліни; проявив себе сумлінним працівником. Річний термін обчислюється з дня накладення стягнення. У відповідності до статті 124 Конституції України держав­ний службовець має право на пряме звернення до суду з позовом про визнання недійсним (незаконним) оголошеного йому стягнення.

5. Службове розслідування щодо державних службовців

Порядок проведення службового розслідування щодо держав­них службовців визначається Порядком проведення службово­го розслідування стосовно державних службовців, затвердже­ного Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. (далі — Порядок).

Порядок передбачає вичерпний перелік підстав для його проведення: 1) у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації або об'єднанню грома­дян; 2) у разі недодержання ними законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, порушення етики по­ведінки; 3) на вимогу державного службовця з метою зняття безпід­ставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Службове розслідування проводиться за рішенням вищих по­садових осіб України, Першого віце-прем'єр-міністра України, керівника державного органу (посадової особи), що призначив на посаду державного службовця, стосовно якого проводиться розслідування. Чинне законодавство передбачає, що Головдержслужба може проводити службове розслідування за дорученням вищих посадових осіб України та Першого віце-прем'єр-міністра України. Водночас, Головдержслужба може приймати рішення щодо проведення службового розслідування у разі безпосеред­нього звернення до неї державного службовця.

Керівник державного органу, за рішенням якого проводиться службове розслідування, контролює роботу комісії і в разі не­обхідності може давати обов'язкові для виконання доручення. У рішенні про проведення службового розслідування вка­зується голова комісії, інші члени комісії, мета, дата початку і закінчення службового розслідування. При цьому, термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців. Для проведення службового розслідування створюється комі­сія, склад якої затверджується керівником державного органу, або вищою посадовою особою, яка призначила державного службовця на посаду.

На час проведення службового розслідування державний службовець, за рішенням керівника державного органу, може бути відсторонений від виконання своїх посадових обов'язків, або не відсторонений. У разі відсторонення за державним службовцем зберігається заробітна плата. Державний службовець, стосовного якого проводиться служ­бове розслідування, має право у будь-який момент узяти в ньому участь, пояснювати факти, робити заяви, подавати від­повідні документи і порушувати клопотання про залучення нових документів, вимагати додаткового вивчення пояснень осіб, причетних до справи.

За результатами службового розслідування члени комісії складають акт, який ними підписується і подається на розгляд керівникові державного органу, який призначив службове роз­слідування. В акті повинно бути зазначено: факти і суть звинувачень або підозри, які стали підста­вою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у державному органі і перебування на займаній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування; висновки службового розслідування, обставини, що пом'як­шують або обтяжують відповідальність, причини та умови, які призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення або обставини, які знімають з дер­жавного службовця безпідставні звинувачення або пі­дозру. За результатами розгляду керівник державного органу прий­має в десятиденний термін рішення, з яким ознайомлюється державний службовець. У разі незгоди державного службовця з рішенням за результатами службового розслідування, воно може бути оскаржене в суді.