3. Початковий етап розслідування розкрадань

Характер і структура початкового етапу розслідування роз­крадань, учинюваних привласненням, розтратою майна або за-володіння ним через зловживання службовим становищем значно залежать від наявної слідчої ситуації. Ця ситуація, в ос­новному, обумовлюється обсягом і змістом наявної у слідчого інформації щодо розслідуваного злочину.

Відповідно до названих чинників на момент порушення кри­мінальної справи про розкрадання утворюються дві типові си­туації:

1. ситуація, за якої встановлено факт розкрадання, але ще не відомо про осіб, що його вчинили;

2. ситуація, за якої ймовірні розкрадачі відомі, але сам факт розкрадання ще достовірно не встановлено.

Для першої ситуації головним у розслідуванні на його почат­ковому етапі, природно, є встановлення розкрадачів; для дру­гої - пошук доказів причетності запідозрених осіб до злочину (аналіз документів, з'ясування обставин учинення сумнівних операцій тощо). В обох випадках конструюються загальні вер­сії щодо фактів розкрадання та осіб, що їх вчинили.

Більш прийнятним є розгляд слідчих ситуацій початкового етапу розслідування цього злочину залежно від приводів і під­став порушення щодо нього кримінальної справи (інколи наве­дений нижче поділ обґрунтовують у криміналістичній літерату­рі обізнаністю (насторогою) розкрадачів щодо загрози викриття їхньої злочинної діяльності та можливості використання слідчим «чинника раптовості»') за трьома групами:

1 Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька.- к.: ІиЮрс, 2001,-с. 458-459.

1. ситуація, щодо якої кримінальна справа порушується за результатами виконання оперативно-розшукових заходів і ви­явлення ознак розкрадання безпосередньо органом дізнання (працівниками служби боротьби з економічними злочинами або служби боротьби з організованою злочинністю, відповідних підрозділів СБУ, податкової міліції тощо);

2. ситуація, щодо якої кримінальна справа порушується у випадках затримання на місці злочину працівниками органів, що не проводять цільової оперативно-розшукової діяльності (ДАІ, ППС, служби дільничних інспекторів та ін.), осіб за пору­шення ними певних правил, що викликає підозру в причетнос­ті до розкрадання;

3. ситуація - кримінальна справа порушується за результата­ми документальної ревізії, інвентаризації, перевірок (прокурор­ської, аудиторської), які проводились органами прокуратури, контрольними органами тощо (з власної ініціативи, за заявами й повідомленнями громадян, службових осіб, у ЗМІ; внаслідок явки з повинною та ін.).

Однак, незалежно від наявної слідчої ситуації, на початково­му етапі вирішуються такі загальні завдання: виявити якомога більше речових доказів розкрадання; виявити такі важливі слі­ди способів розкрадань, як надлишки або недостачі матеріаль­них цінностей та грошей; забезпечити належне зберігання облі­кових документів - об'єктів майбутнього судочинного дослі­дження; забезпечити повернення викраденого і відшкодування шкоди; забезпечити майбутнє проведення відповідних судових експертиз тощо.

Ці завдання виконуються: 1) встановленням номенклатури і місця документів (ручного і машинного обліку), в яких могли відобразитись ознаки злочину, і забезпеченням їх цілісності. Варто звернути увагу на необхідність дослідження не тільки до­кументів первинного (оперативного) обліку та бухгалтерської документації, а й планових, технологічних, виробничо-управ-ліпських, статистичних, податкових та інших документів, блан­ків, етикеток тощо. Велике значення має аналіз змісту неофі­ційних документів (записок, нотаток, чорнових записів, розра­хунків та ін.); 2) встановленням місця зберігання сировини, напівфабрикатів, матеріалів, готової продукції, товарів і забез­печення їхньої цілості; 3) виявленням вимірювальних приладів, що використовуються,- вагів, дозаторів, лекал, трафаретів, штампів, касових апаратів; їх перевіркою, фіксацією показань, опечатуванням (у разі можливості й потреби - з урахуванням інтересів виробництва); 4) перекриттям доступу до електрон­но-обчислювальних засобів; 5) установленням місця зберігання майна і коштів, що належать розкрадачам, та іншими заходами і діями.

Якщо більш диференційовано аналізувати початковий етап розслідування розкрадань, то варто зазначити таке. За першої ситуації виконанням оперативно-розшукових та організацій­них заходів уже частково встановлено й задокументовано ок­ремі епізоди розкрадань, виявлено (відшукано) місця зберіган­ня предметів і документів, що підтверджують факти розкра­дань і причетності до них певних осіб, встановлено місця збуту і зберігання привласненого. Загальні та окремі версії (про факт розкрадання, його розміри, причетних осіб тощо) вже, в основ­ному, відпрацьовано під час попередньої перевірки, частіш за все у ході оперативного розроблення. У процесі подальшого розслідування ці версії конкретизуються й доповнюються, на ґрунті нових доказів виникають нові версії. Зазвичай, слідчий та оперативні працівники, що йому допомагають, початково ще працюють за власними планами, хоч і об'єднаними єдиним за­думом.

За ситуації 1 (коли справа порушується без матеріалів реві­зії), слідчий володіє тактичною перевагою перед заінтересова­ними особами (розкрадачами), які не обізнані про те, що досу-дове розслідування вже розпочато. Ця тактична перевага реалі­зується відшуканням доказів розкрадання з використанням чинника раптовості у ході проведення таких слідчих дій, як за­тримання на місці злочину з краденим (чи без такого); обшуків (зокрема особистих); слідчих оглядів, виїмок; прослуховування телефонних розмов; накладення арешту на майно, грошові вклади, банківські рахунки; допити підозрюваних і свідків то­що. Раптовість у цій ситуації для матеріально відповідальних осіб становлять і такі організаційні заходи, як інвентаризації, ревізії, контрольні закупки тощо.

Раптовість забезпечується різноманітними засобами. Пере­довсім намічені планом заходи виконуються одночасно: обшу­ки в усіх причетних до розкрадань осіб, виїмки, накладення арешту на їх майно, інвентаризації тощо. Якщо у слідчого недостатньо сил і засобів для проведення всіх цих заходів одно­часно, він виконує їх неперервно і послідовно. Крім цього, спо­чатку провадяться одночасно всі необхідні обшуки, а потім роз­починають інвентаризації. Вже з початком обшуків забезпечу­ється належна охорона сховищ цінностей, де згодом повинна бути проведена інвентаризація; будь-які операції з матеріаль­ними цінностями в них припиняються. Коли необхідно негайно та одночасно проводити обшуки, тоді першочергово їх прово­дять у тих осіб, у яких слідчий розраховує виявити більшу кіль­кість речових та інших доказів розкрадання (зазвичай у матері­ально відповідальних осіб).

Для проведення обшуків та інвентаризацій створюються спеціальні групи. Для обшуків залучають слідчих, оперативних працівників. Для інвентаризацій - працівників організації, в яких проводять інвентаризації (інвентаризаторів).

Обшуки провадяться за місцями роботи і проживання осіб, в яких за інформацією у слідчого можуть бути викрадені цінності, гроші, речі, придбані на крадені кошти. Під час обшуків шукають схованки, а також треба звертати увагу на сліди предметів, що свого часу були в приміщеннях, але на момент обшуку відсутні; периферичні та локальні сліди від картин, килимів, меблів, люстр, документи на придбані в магазинах коштовні предмети (теле-, радіо-, відеоапаратуру, комп'ютерну та різноманітну по­бутову техніку, транспортні засоби тощо).

Інвентаризації провадять за місцем роботи всіх матеріально відповідальних осіб, причетних до виробничо-господарської ді­яльності. Інколи приймають рішення провести інвентаризацію за попереднім місцем роботи запідозреної в розкраданнях особи.

Із метою забезпечення збереження облікових документів планується або їх виїмка, або опечатування і передання під охо­рону конкретному відповідальному працівникові організації. У ході виїмки документальних об'єктів рекомендовано зазнача­ти в протоколі, що саме і звідки вилучається: з архіву, з примі­щення, де працюють бухгалтери, з кабінету головного бухгалте­ра тощо, вилучаються з підшивок або папок. Не рекомендується виривати із підшивок чи журналів відповідні аркуші докумен­тів, робити на них записи. Підшивки документів повинні бути розшиті, у протоколі зазначено, скільки проколів від підшивки є па кожному документі. Звітні документи матеріально відпові­дальних осіб вилучаються за весь період розкрадання, але не менше, ніж за інвентаризаційний період (від однієї інвентари­зації до подальшої). Окрім звітів, вилучають матеріали всіх інвентаризацій, що проводилися за час роботи відповідних, запідозрених слідством, матеріально відповідальних осіб.

За допомоги пошукових завдань, запитів перевіряють закла­ди та установи, де можуть бути гроші, іноземна валюта, коштов­ності, що належать обвинуваченому: відділення ощадних та інших банків, страхові товариства, ломбарди, комісійні магази­ни, ательє пошиву одягу, майстерні побутового обслуговуван­ня, длі (наявність автотранспорту), суднова інспекція (наяв­ність судноволодінь), житлово-, гаражно-, дачно-будівельні кооперативи, районні (міські) бюро техінвентаризації та реєст­рації прав на нерухомість у житловій сфері, управління та від­діли земельних ресурсів і землеустрою (наявність приватних будинків і земельних ділянок тощо), бухгалтерія за місцем ро­боти та ііі. У банках перевіряється (за теперішнім і колишніми місцями проживання) наявність рахунків, вкладів, цінних па­перів па ім'я обвинувачених та членів їхніх сімей.

Час накладення арешту на майно обирається залежно від процесуального статусу особи. Щодо обвинуваченого - негай­но після пред'явлення обвинувачення. Щодо матеріально від­повідальних осіб - після встановлення факту недостачі, коли у слідчого з'являється передбачений КПК обов'язок забезпечити відшкодування шкоди.

Під час накладення арешту на майно необхідно описати всі його прикмети і оцінити, залучивши до цього товарознавця або іншого спеціаліста; зазначити у протоколі майно, на яке арешт не накладено і яке, згідно з додатком до КК України, залиши­лось у власності сім'ї обвинуваченого. До протоколу накладен­ня арешту на майно доцільно долучити фотографії описаного та неописаного майна.

Крім фіксації індивідуальних прикмет описаного майна, необхідно знайти і вилучити техпаспорти на арештовану побу­тову та іншу техніку, відмітити у протоколі маркування на меб­лях, в якому відображено місце, час їх виготовлення та ін.

Щоб унеможливити відчуження приватного житла (продаж, дарування, обмін тощо), на яке накладено арешт, копія прото­колу скеровується в нотаріальну контору та адміністрацію за місцем цього житла.

Майно, на яке накладено арешт, передається за розсудом слідчого на зберігання представникові місцевих органів влади, будиикоуправління або власникові цього майна, чи його роди­чам або іншим особам, яких під розписку має бути попередже­но про відповідальність за неналежне збереження арештованих об'єктів. Особливо цінні (коштовні) речі рекомендується вилу­чити і тримати в камері зберігання речових доказів, гроші (ва­люту) - у фінансовому відділі слідчого підрозділу.

Враховуючи можливість заховання майна, яке підлягає опи­су, можливість недобросовісного зберігання вже арештованого майна, бажано відвідуванням періодично перевіряти стан його збереження. У ході таких перевірок можна додатково виявити нове майно, придбане вже після накладення арешту, яке також підлягає опису, або речі, раніше заховані від слідчого.

До першочергових, за розгляданої ситуації розслідування розкрадань, відносять також дії щодо забезпечення виконання в подальшому різноманітних судових експертиз: товарознавчої, технологічної, економічної, судово-бухгалтерської та ін. Для призначення й виконання цих експертиз потрібні зразки това­рів або виробів, сировини, напівфабрикатів, бухгалтерська і технологічна документація, показання свідків та обвинуваче­них про технологічний процес, облік, виготовлення, випуск продукції, виконувану роботу тощо. Якщо одержання показань свідків можна запланувати подальшим розслідуванням, то ви­лучення зразків, документації залишати на потім невиправда­но, оскільки це треба виконати негайно після порушення кримі­нальної справи. Інакше заінтересовані особи фальсифікують їх або заховають, зрештою знищать, бо такі уречевлені об'єкти діяльності доводять способи створення резервів для розкрадан­ня, способи привласнення, тобто факти розкрадання.

За ситуації2, коли кримінальна справа порушується внаслі­док затримання осіб за порушення ними певних правил, що зумовлює підозру в їх причетності до розкрадання, характер і черговість дій слідчого та оперативного працівника обумовлю­ються конкретною обстановкою. Тут особливо важливими є високий професіоналізм учасників затримання, основним зав­данням яких буде одержання якомога більшої кількості доказів злочинної діяльності розкрадачів.

Діючи в умовах цієї ситуації, слідчий повинен відштовхува­тися від уже згадуваних типових загальних версій: а) розкра­дання мало місце; б) розкрадання не було, однак очевидні певні порушення, що мають ознаки іншого злочину.

Окремі типові версії можуть пояснювати: причини і час утворення недостачі або надлишків; коло осіб, причетних до розкрадання; характер і функціонування злочинної групи; ме­тоди виявлення доказів розкрадання; характер і розміри роз­крадання; місць приховання цінностей, нажитих злочинним способом та ін.

За ситуації 3, коли кримінальна справа порушується за ма­теріалами ревізії або перевірки (аудиторської, прокурорської тощо), початково вивчають ці матеріали під кутом зору того, які конкретні факти розкрадань виявлено, якими документами та поясненнями вони підтверджуються. Потім, зазвичай, допиту­ють ревізора чи аудитора для уточнення того, що залишилося незрозумілим у ході аналізу матеріалів ревізії або перевірки. Після цих дій з урахуванням матеріалів ревізії та показань реві­зора, аудитора слідчий складає план допиту матеріально відпо­відальної особи (осіб). У ході таких допитів з'ясовується, як допитуваний оцінює акт ревізії, які висуватиме на свій захист версії, які факти він визнає, а які ні, та з яких причин. Ці пока­зання слугують підґрунтям для планування подальшого розслі­дування, яке провадиться згідно із зазначеними вище завдання­ми початкового етапу, за правилами, описаними в першій ситу­ації. Так чи інакше, планують і виконують такі первинні дії: а) огляд і виїмку документів, що стосуються операції, визнаної ревізією необгрунтованою; б) допити осіб, відповідальних за встановлені ревізією зловживання; в) обшуки у цих осіб з ме­тою відшукання й вилучення предметів і документів, які можуть мати значення речових доказів, або майна для забезпе­чення цивільного позову чи можливої конфіскації; г) допити свідків, про яких є інформація в матеріалах ревізії.

Наявність того факту, що відповідальні (заінтересовані) осо­би знають про виконану ревізію, про скерування матеріалів до слідчих органів, про порушення ними кримінальної справи, не є перешкодою успіху в провадженні названих слідчих дій, якщо вони виконуватимуться згідно з криміналістичними рекомен­даціями.

Варто доповнити, що до акта ревізії, аудиторської перевірки повинні бути долучені відповідні оригінали чи копії докумен­тів, які підтверджують висновки ревізора про виявлені факти зловживань, службову недбалість (халатність), недостачу, над­лишки, розтрату і привласнення коштів і товарно-матеріальних цінностей, а також пояснення осіб, відповідальних за ці пору­шення. Якщо ці особи були незгідні з висновками ревізорів, до акта має бути долучено висновок бухгалтера вищої організації щодо суті наявних заперечень.