2. Особливості організації та планування розслідування розкрадань. Обставини, що підлягають установленню

Вирішення питання про порушення кримінальної справи щодо будь-якого злочину, зокрема і про розкрадання чужого майна, залежить від наявних для цього законних приводів і до­статніх підстав.

Приводи, зазвичай, очевидні. Це:

1. заяви громадян або представників громадськості (заяви та листи дійсних чи колишніх працівників підприємства, устано­ви, організації, на якому мають місце факти розкрадання; заяви і повідомлення клієнтів суб'єкта господарювання; заяви грома­дян: пайовиків, акціонерів, вкладників тощо);

2. повідомлення службових осіб підприємств, установ, органі­зації (зокрема повідомлення організацій - засновників юридич­них осіб; фінансових, податкових, контролюючих органів тощо);

3. публікації, повідомлення, передачі тощо у ЗМІ;

4. явка з повинною;

5. безпосереднє виявлення ознак розкрадання органом ді­знання, слідчим, прокурором, суддею, судом.

Підстави до порушення кримінальної справи - фактичні дані (відомості про факти), що вказують на ознаки злочину. Такими фактичними даними слугують, здебільшого, відомості про вже згадувані сліди - ознаки відповідних елементів складу розкра­дань.

Незважаючи на початково доволі очевидний і достовірний характер цих відомостей, порушенню кримінальних справ про розкрадання чужого майна передує різнотермінова, залежно від наявної ситуації, дослідна перевірка.

Вона полягає у:

- витребуванні документів, які підтверджують або спросто­вують (заперечують) дані, викладені в первинних матеріалах;

- відібранні пояснень від окремих осіб;

• вивченні технології виробництва або характеру діяльності (функціонування) об'єкта, на якому, згідно з первинними мате­ріалами, вчинено розкрадання;

• аналізі нормативних актів, що регламентують діяльність суб'єкта господарювання та особливостей роботи пов'язаних із ним організацій;

• вивченні товаро- і документообігу підприємства, установи, організації тощо;

- організації та виконанні вибіркових (несуцільних) інвен­таризацій, або ж ревізії чи перевірки стану ведення обліку, збе­рігання, витрат товарно-матеріальних цінностей тощо.

Слідчі, незалежно від їхньої відомчої належності, прокурор­ські працівники, здійснюючи перевірку, можуть скористатися допомогою працівників управлінь із боротьби проти економіч­них злочинів, податкової міліції, СБУ тощо, які можуть вико­ристати для цього свої оперативно-розшукові повноваження.

Вивчаючи акт ревізії (інвентаризації), аудиторської перевір­ки, треба з'ясувати:

• які конкретно факти встановлено ревізором;

• якими документами або поясненнями це підтверджується;

• як пояснюють ці факти відповідальні службові особи;

• який висновок ревізора щодо цих пояснень;

• чи наявні в акті ревізії вказівки на найбільш достовірні оз­наки розкрадання.

Не останню роль у перевірочних діях і прийнятті рішення про порушення кримінальної справи відіграє обізнаність про способи розкрадань, сліди - ознаки цих способів, особливо в документах. Професійно підготовлений прокурор, слідчий, працівник органу дізнання тощо порівняно легко виявляє озна­ки розкрадання і своєчасно порушує (або ініціює порушення) кримінальну справу, унеможливлюючи знищення заінтересо­ваними особами цінних доказів.

У ході дослідчої перевірки шукають пояснення таким загаль­ним версіям:

• мало місце розкрадання у відповідній формі незаконного відчуження майна;

• мало місце не привласнення (розкрадання), а інший госпо­дарський чи службовий злочин;

'- розкрадання не було, вчинено правомірну цивільно-право­ву угоду тощо.

Окремі версії конструюються щодо:

• способів учинення розкрадання;

• прийомів приховування слідів злочину;

• складу, структури і розподілу функцій, ролей злочинної групи розкрадачів;

• способів реалізації та місць зберігання (переховування) викраденого майна;

• злочинів, що супутньо сприяли підготуванню до розкра­дань;

- можливих методів і способів протидії розслідуванню.

У ході розслідування розкрадань, вчинюваних привласнен­ням, розтратою майна або заволодіння ним через зловживання службовим становищем повинні бути встановлені (доказані) такі обставини:

1) спосіб розкрадання (готування, вчинення, приховування);

2. факти привласнення або інші форми відчуження ввірено­го майна;

3. вид і розмір незаконно відчуженого від власника майна (цінностей);

4. місце і час (період) усіх злочинних діянь;

5. особа чи особи, ідо вчинили розкрадання, роль кожного;

6. вина, мотиви і цілі злочинних дій кожного обвинуваченого;

7) обставини, що характеризують особу обвинуваченого; обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання;

8) характер і розмір шкоди;

9) інші злочини, що певним способом пов'язані з розслідува- ним покаранням;

10) причини та умови, що сприяли вчиненню цього злочину та іп.

Установлення способу розкрадання - вихідна позиція в до­казуванні злочину. Від способу розкрадання залежить, як уже зазначалося, встановлення розміру викраденого, учасників зло­чинної групи, характеру і розміру шкоди та інших важливих обставин. Доказуванням джерела розкрадання перевіряються версії щодо розкрадання врахованого чи неврахованого майна у вигляді резервів, створених спеціально для незаконного відчу­ження; майна одержаного зі стороннього джерела розкрадання для реалізації. Із наведеного відомо, що ознаками розкрадання врахованого (підзвітного) майна є недостачі та факти їх прихо­вування, а слідами - ознаками інших джерел - надлишки май­на і коштів, що виявляються в ході аудиторських перевірок, факти створення таких надлишків.

Залежно від слідів розкрадання, які можуть бути системати­зовані за формою та місцем прояву і змістом, джерелами вияв­лення цих слідів (ознак) є:

• виробничі підрозділи підприємств, де виготовляється (ви­рощується, заготовляється, переробляється) продукція, звідки надходить сировина, місця збуту готових виробів, реалізації то­варів;

• транспортні підприємства, які здійснюють перевезення си­ровини, готової продукції, товарів;

- бухгалтерія підприємств, установ, організацій; планові, статистичні, технологічні підрозділи, їхні вищі органи, а також суміжні структури;

• контрольно-ревізійні органи;

• органи державних інспекцій;

• органи стандартизації та сертифікації, пробірного нагляду та іп.;

• контролюючі органи (Національний банк, Антимонополь-ний комітет, Фонд державного майна, Державна податкова ад­міністрація, Державна митна служба, Державний комітет у справах захисту прав споживачів тощо);

• правоохоронні органи;

• аудиторські фірми.

Установлення фактів вилучення або інших способів відчужен­ня ввіреного майна - важлива ланка в доказуванні розкрадання. Не завжди стає можливим виявити все викрадене, оскільки во­но часто швидко (негайно після відчуження) реалізується, пе­ретворюється на гроші (хіба що предметом посягання вже були гроші, валютні кошти), які витрачаються або надійно перехову­ються. Відчужене розтратою майно споживається, продається чи іншим способом реалізується. Незважаючи на це, перед ор­ганом розслідування завжди стоїть завдання довести конкретні факти вилучення або розтрати.

Вид і розмір розкраденого. Види привласненого чи розтраче­ного - це, як уже зазначалось, товари, гроші, цінні папери тощо. Викрадене повинно бути конкретизовано за назвою, зовнішнім виглядом, формою, кольором, номерами та іншими індивіду­альними позначеннями (наприклад, щодо цінних паперів). Роз­мір відчуженого майна встановлюється в сумі за цінами на день розкрадання.

Місце і часовий період учинення всіх злочинних діянь. При­власнення, розтрати і службові заволодіння чужого майна за­звичай вчиняються протягом тривалого часового періоду. Крім цього, розкрадання реалізуються в декілька етапів, епізодів. Час (період), протягом якого вчинялися розкрадання, інтервал кожної злочинної операції та місця їх перебігу (підприємство, установа, організація) - повинні бути визначені в цілому та щодо окремих епізодів.

Розкрадач або група розкрадачів і роль кожного у злочині. Встановлюючи обвинуваченого, слід достовірно переконатися, що це власне та особа, якій було ввірено майно власником (фі­зичною особою чи організацією). Якщо в розкраданні брали участь декілька осіб (у справах про групові розкрадання), тоді необхідно встановити злочинну роль і дії кожної з них (лідера групи, активних і другорядних учасників тощо).

Вина, мотиви і цілі злочинних дій обвинувачегюго (обвинуваче­них). Розкрадання - завжди умисний злочин, отже, необхідно довести намір обвинуваченого збагатитися чи одержати щось реально для себе, своїх близьких; довести, що вилучене він відокремив від загальної маси цінностей і приєднав до свого майна з метою розпорядитись ним як власним, а потім звернув на свою користь (привласнення, службове заволодіння) або, не відокремлюючи, розтратив цінності в корисливих цілях.

Обвинувачені можуть оспорювати факти відчуження і звер­нення цінностей на свою користь. Для перевірки цих можливих версій захисту до плану розслідування вводять чотири напрями роботи: 1) дослідження способу життя розкрадачів; 2) пошук викраденого майна, грошей, цінних паперів, коштовностей то­що, набутих злочинним способом; 3) доказування того, що все виявлене належить розкрадачеві; 4) виявлення фактів передан-ня викраденого іншим особам із корисливою метою.

Дослідження способу життя планується щодо встановлення всіх можливих доходів і витрат сім'ї обвинуваченого. Для цього консультуються з фахівцями, які знають із чого складаються середні доходи і витрати відповідного рівня сім'ї у регіоні (пра­цівники районних адміністрацій, статистичного управління, податкової інспекції), а також використовують оперативну до­помогу органів дізнання. Усі відомості перевіряються у спосіб оглядів, обшуків, допитів, очних ставок, перевірки грошових і валютних вкладів у банках і комерційних структурах.

Пошук викраденого, а також набутого на крадені кошти пла­нується протягом усього розслідування злочинної діяльності. Виявлені в обвинуваченого гроші, цінності, цінні папери слугу­ють не тільки доказом збагачення обвинуваченого за рахунок чужого майна, а й засобом забезпечення відшкодування заподі­яної злочином шкоди та можливої конфіскації майна обвинува­ченого. Для виявлення і збереження викраденого проводять об­шуки; накладають арешт на майно, грошові вклади, банківські рахунки, кореспонденцію обвинуваченого; допити осіб, яким відомо про обстановку в сім'ї обвинуваченого. Особливо корис­ні показання можуть давати свідки, які свого часу знали цю сім'ю, її бюджет, квартиру (помешкання) та майно (цінності) обвинуваченого та його родичів, але на момент розслідування втратили з певних причин стосунки з цією сім'єю.

Перевірка того, що всі виявлені цінності, гроші, цінні папери тощо належать розкрадачеві, проводиться для того, щоб уне­можливити в майбутньому необгрунтовані позиви про вилу­чення певного майна із загального опису з тих причин, що арешт накладено на чуже майно або майно, яке належить іншо­му членові сім'ї обвинуваченого, а не йому.

Перевірка фактів передачі привласненого, розтраченого май­на іншими особами планується для повноти дослідження кож­ного епізоду розкрадання і корисливого мотиву діянь.

Обставини, що характеризують обвинуваченого. Вивчаючи особу обвинуваченого в розкраданні, слідчі з'ясовують його стать, вік, освіту, місце народження та виховання, місце роботи і посаду, трудовий стаж, характеристику за місцем роботи, про­живання, матеріальний стан та його зміни у часі, стан здоров'я, житлові умови, наявність або відсутність судимостей, умови формування психологічної направленості корисливого типу і трансформування ЇЇ в умисел на вчинення цього злочину. Пере­віряють наявність або відсутність обставин, що звільняють від кримінальної відповідальності, пом'якшувальних і таких, що обтяжують караність, обставин.

Якщо злочин учинявся злочинною групою, то для встанов­лення учасників розкрадання і ролі кожного, планом розсліду­вання, окрім названого вище, слід передбачити ще такі питання:

• яким є коло дійових осіб групового розкрадання;

• хто організатор угруповання;

- яким способом кожний вступив до злочинної групи і скіль­ки часу перебував у ній;

• які дії було виконано конкретно кожним;

• які цілі були в коленого і зокрема, чи були корисливі цілі;

• як ділили викрадене тощо.

Характер і розмір шкоди. Розкрадання завжди супрово­джується заподіянням матеріальної шкоди, яка, зазвичай, буває більшою за суму безпосередньо привласненого чи розтрачено­го. Характер і розмір шкоди можуть бути такими, що обтяжую­ть караність, обставинами; вони впливають на кваліфікацію зловживання службовими повноваженнями, якщо супрово­джують розкрадання; впливають на оцінювання особи розкра­дача і на визначення виду і міри покарання, а також на пред'яв­лення та забезпечення цивільного позову.

У справі про розкрадання необхідно довести, якому конкрет­но власникові (власникам) завдано шкоду і хто безпосередньо повинен її відшкодовувати. Це особливо актуально у справах, Де обвинуваченими виступають неповнолітні.

Зв язак розкрадання з іншими злочинами. Розслідуючи розкра­дання, планом треба передбачити перевірку й питання, чи вчи­нялись одночасно з розкраданням інші суміжні злочини (обман покупців і замовників; одержання і давання хабара; шахрайство; ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових плате­жів; злочинів у сфері використання електропио-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем і комп'ютерних мереж та ін.).

Окрім цього, слідчими обов'язково вживаються вже на початкових етапах розслідування заходи щодо встановлення причин і умов, що сприяли і можуть сприяти в майбутньому вчиненню розкрадань. Встановлення цієї обставини доказуван­ня диктується завданнями як кримінального судочинства, так і криміналістики.

Особливості планування розслідування розкрадань обумовле­но: значною різноманітністю кримінальних справ про ці злочи­ни; великою кількістю епізодів та осіб, задіяних у них; плинніс­тю цих епізодів тощо- Через це план слідства постійно доповню­ється, змінюється. У плануванні широко використовують схеми злочинних зв'язків, джерел розкрадання, каналів збуту, руху привласнених чи розтрачених сум. Використовуються й інші різноманітні матеріали, що ілюструють злочинну діяльність.

Варто зазначити, що для розслідування розкрадання, як і для більшості злочинів, є характерним письмове планування всіх основних етапів цієї діяльності. Таких, умовно, чотири:

1. проведення перевірочних дій і вирішення питання про по­рушення кримінальної справи;

2. початок розслідування (проведення первинних слідчих та організаційних дій і оперативно-розшукових заходів);

3. провадження подальшого слідства;

4. завершення досудового слідства.

Здійснюючи планування і використовуючи комп'ютерну техніку, слідчі за допомогою спеціалістів (чи самостійно) ство­рюють банки даних про підозрюваних, свідків, інших осіб, які потрапили у сферу розслідування у справі; про джерела розкра­дань, капали збуту викраденого тощо. Робота з комп'ютером -більш ефективна, ніж із паперовими носіями.

Застосовуючи принципи системи управління, деякі слідчі складають план-графік провадження всієї справи, від початку і до завершення розслідування. Наперед прораховуються строки ви­конання слідчих дій, їх послідовність, визначаються вузькі місця, щодо яких є можливими затримки в розслідуванні і втрата дока­зів через потребу в одночасному виконанні значної кількості слід­чих лій та оперативно-розшукових заходів. На ці строки наперед і завчасно планується створення слідчо-оперативної групи.

Поступово напрацьовуючи програми роботи щодо певних ситуацій, які заносяться до комп'ютера, слідчі полегшують собі процес неперервного планування розслідування розкрадань. Окрім цього, наявна в цьому джерелі компактна, систематизо­вана, об'ємна інформація про розслідування робить можливим із меншими витратами часу, найповніше та ефективно скласти на завершальному етапі слідства обвинувальний висновок чи інші кінцеві рішення у справі.