Література

Кримінальний кодекс України,- К., 2001.

Кримінально-процесуальний кодекс України.- К., 2001.

Бажанов С. В., Лацигин М. В., Ледащее С. В. Расследование вымо­гательства.- Владимир, 1997.

Біленчук П. Д. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2001.

Быков А. Г. Первоначальный этап расследования вымогательства, совершенного группой лиц.- СПб., 1994.

Осип В. В., Константинов В. И. Расследование дел о вымогатель­стве.- М., 1991.

Серова Е. Б. Методика расследования вымогательства.- СПб., 1991. Скригонюк М. І. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2007.

Тема 21 методика розслідування розкрадань

1. Криміналістична характеристика розкрадань

Розкрадання, що вчиняються привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України) - це активні дії особи, якій чуже майно, гроші, цінні папери тощо ввірені на зберігання для визначеного законом чи угодою розпорядження, управління, експлуатації, яка, однак, відособлює і викрадає їх з метою роз­порядитись як своїм власним (привласнення) або, не відособ­люючи, розходує, продає, споживає (розтрата).

У більшості випадків розкрадання через привласнення чи розтрату вчиняються службовими особами. Внаслідок того, що названі злочинні дії вони вчиняють, використовуючи своє службове становище, такі розкрадання - кваліфіковані злочи­ни. Розкрадання можуть вчинятись і неслужбовими особами, тобто громадянами, яким майно, гроші ввірені для певних уп­равлінських чи господарських операцій.

Закон (ст. 191 КК України) не називає власника предмета посягання, як це мало місце у старому законодавстві, коли пе­реслідувалися привласнення або розтрати лише державного і громадського (тобто соціалістичного) майна. Іншими словами, мова йшла про майно, яке не могло бути власністю окремих громадян чи об'єднань громадян. За чинним законом привлас­нення і розтрата можуть бути скеровані на будь-яку чужу влас­ність незалежно від її форми. Важливо лише, щоби цю влас­ність було ввірено винній особі на будь-якій законній підставі, і ця особа мала можливість нею розпорядитися. Використовую­чи цю обставину, злочинець звертає майно на свою користь або передає його з корисливою метою третім особам. За цією озна­кою таке посягання відрізняється від інших злочинів проти власності, за яких особа або взагалі не має жодного стосунку до привласненого після викрадення майна, або їй лише доручено його зберігати чи спостерігати за його використанням без пра­ва розпоряджатися ним.

Складність розслідування таких викрадень обумовлено тим, що вони зазвичай вчиняються законспірованими, організова­ними групами злодіїв. Члени групи працюють на різних ділян­ках господарської діяльності: на промислових підприємствах, у постачально-збутових організаціях, контрольно-ревізійних і правоохоронних органах. Часто ці розкрадання пов'язані з ін­шими небезпечними злочинами - корупцією, хабарництвом, обманом покупців і замовників, випуском недоброякісної (сфальсифікованої) продукції тощо. Особливо складно розслі­дувати замасковані розкрадання, коли злочинці вміло вуалю­ють свої дії - фальсифікують різноманітні документи, заляку­ють можливих свідків, використовують підкуп і погрози на адресу другорядних співучасників та ін. Як наслідок цього, зло­чинці тривалий час залишаються невикритими, розкрадаючи матеріальні цінності та гроші у великих та особливо великих розмірах.

Криміналістична характеристика привласнення, розтрати майна або заволодіння ним через зловживання службовим ста­новищем охоплює такі елементи:

• Обстановка розкрадання.

• Способи вчинення розкрадань.

• Узагальнені дані про предмет посягання.

• Слідова картина.

• Дані про особливості особи злочинця (злочинців).

• Дані про особистість потерпілих. Обстановка розкрадання:

а) місце (галузь виробництва, сфера обслуговування, вироб- нича дільниця, структурний підрозділ організації, підприєм- ства та ін.);

б) умови, що визначаються:

• технологічним процесом або операцією;

• системою обліку та звітності;

• зберіганням і рухом коштів, матеріальних цінностей;

- документообігом (оформлення і рух управлінських, проект­них, облікових, бухгалтерських, лабораторних, технічних, тех­нологічних та інших документів);

- видом продукції, що використовується;

в) час (астрономічний) і сезонність робіт;

г) канали збуту і реалізації здобутого злочинним способом.

Обстановка, в якій готуються і вчиняються розкрадання, ха­рактеризується порушенням правил: обліку коштів; приймання, зберігання, відпуску товарів; проведення інвентаризації. Сприяє розкраданням неналежний контроль за додержанням цих пра­вил, підкупи контрольних осіб, корупція у правоохоронних ор­ганах, органах місцевої державної влади і самоврядування та ін. Розкрадання супроводжується хабарництвом, зловживанням владою або службовим становищем, службовим підробленням, службовою недбалістю, ухиленнями від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

Спосіб учинення розкрадання. Усю злочинну діяльність щодо розкрадання привласненням, розтратою, заволодінням чужого майна, котре вчиняється за участю чи безпосередньо службовими особами, або такими, яким це майно ввірено в уп­равління можна умовно поділити на декілька етапів:

• перший етап: дії розкрадачів у період, що передує безпосе­редньому розкраданню;

• другий етап: дії, котрі вчиняються безпосередньо у ході розкрадання;

• третій етап: дії, після розкрадання (у тому числі запланова­ні), вчинювані для патентування (приховування) злочину.

Виходячи з цього, спосіб учинення розкрадання - це ком­плекс умисних дій щодо підготовки, вчинення та приховування (латсптування) злочину, які вчиняються розкрадачами залеж­но від ряду об'єктивних і суб'єктивних чинників специфічними прийомами у певній послідовності та для досягнення злочинної мети.

Із наведеного вище випливає, що цей елемент криміналіс­тичної характеристики утворено з ряду складових:

• способу приготування до розкрадання - це прийоми для створення неврахованих лишків сировини, готової продукції, коштів та ін.;

• способу вчинення розкрадання - прийоми заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації;

• способу патентування (приховування) злочинів, маску­вання злочинних дій та їхніх наслідків;

• обставини (чинники), що обумовили вибір розкрадачами певних способів (загальних для різних галузей, характерних для конкретної галузі виробництва, технології виготовлення певних видів сировини, напівфабрикатів, готових виробів та ін.);

• прийоми, що використовуються злочинцями - комплекси різноманітних дій, що власне утворюють своєю сукупністю спо­сіб (способи) розкрадання. Тобто, прийоми є складовими час­тинами способу.

Підготування до розкрадання може полягати у:

• реєстрації суб'єкта господарювання тільки для здійснення однієї чи кількох операцій щодо привласнення грошей;

• виготовленні фальшивих статутних (для заснування) доку­ментів підприємства;

• передбаченні у статуті підприємства видів діяльності, що вимагають значних капіталовкладень;

• одержанні банківських кредитів під виглядом потреби роз­витку виробництва, засвоєння новітніх технологій;

• передбаченні умов обов'язкової попередньої оплати у дого­ворах підряду, поставки, купівлі-продажу тощо.

На вибір способів розкрадання впливають певні об'єктивні та суб'єктивні чинники.

Зокрема, до чинників першого виду відносять:

- посадове становище розкрадача (розкрадачів), тобто ха­рактер зв'язку винної особи з предметом злочинного посягання, характер наявності у злочинця можливості для вчинення при­власнення чи розтрати. Вантажник, наприклад, не може вчини­ти розкрадання таким способом, як завідувач складу, а комір­ник, своєю чергою,- способом, властивим бухгалтерові;

- наявність співучасників та їх посадове становище;

• особливості виготовлюваних, оброблюваних, обслуговува­них тощо матеріальних цінностей, сировини, напівфабрикатів;

• вид виробпичо-господарської операції, у ході виконання якої вчиняється злочин;

• обстановка на виробничо-господарському об'єкті: характер підприємства, установи, організації; особливості його діяльності (обліку, звітності, технологічного процесу, організації охорони);

- правового захисту новітніх напрямів підприємництва;

- наявності необхідних сил і засобів у правоохоронних орга­нів щодо забезпечення режиму законності.

До суб'єктивних чинників, що впливають на спосіб розкра­дання, належать:

• наявність у суб'єкта злочину певних навичок у застосуван­ні конкретного способу вчинення розкрадання;

• знання розкрадачами особливостей умов виробництва і обстановки на підприємстві;

• ступінь злочинної кваліфікації;

• наявність спеціальної (фахової) освіти;

• мета і мотиви вчинення розкрадання;

- поведінка інших осіб (керівника підприємства, установи, організації, ревізора, контролюючого працівника, які допуска­ють службову недбалість, беруть хабарі тощо).

У криміналістичній літературі найпоширеною є класифіка­ція способів розкрадання за такими критеріями:

а) залежно від характеру документального оформлення дже- рела розкрадання;

б) залежно від виду господарської операції;

в) залежно від форм розкрадання;

г) залежно від ступеня спільності способів;

д) залежно від характеру предмета злочинного посягання;

е) залежно від загального механізму злочинної операції під час фіктивних дій, махінацій із предметом розкрадання тощо.

Залежно від характеру документального оформлення (облі­ку) джерела розкрадання способи поділяються на:

• Способи розкрадань врахованих (облікованих) цінностей.

• Способи розкрадань неврахованих (не облікованих) цін­ностей.

> До способів розкрадань врахованих (облікованих) ціннос­тей належать:

• очевидне привласнення або розтрата матеріально відпові­дальною особою ввіреного їй майна (розтрата авансових засобів, одержаних як попередня оплата за договором купівлі-продажу);

• розкрадання через заниження в документах якісних по­казників продукції, фіктивного списання наявних на балансі цінностей (списання грошей на невиконувані рекламні, транс­портні, ремонтні та інші роботи із подальшим їх привлас­ненням);

• розкрадання, що маскуються підробленням первинних до­кументів чи облікових записів;

• розкрадання грошових засобів, що вчиняються через обма-н покупців або замовників із подальшим вилученням зайво одержаних грошей та іп.

> До способів розкрадань неврахованих (необлікованих) цінностей належать:

• виготовлення неврахованої продукції з сировини й матері­алів, нелегально зекономлених (надлишкових) під час вироб­ничого процесу, і збут цієї продукції через працівників оптової та роздрібної торгівлі або на ринках.

На складах такі надлишки можуть створюватися за рахунок:

• недодавання майна її замовникам (у магазин, кіоск, їдаль­ню тощо);

• списання майна як такого, що зіпсувалось або становило понаднормові втрати, коли таких фактів реально не було;

• списання майна як натуральні (природні) втрати (убутки за максимально допустимими (граничними) нормами), тоді як фактичні втрати були значно меншими.

На підприємствах у процесі перероблення сировини надлишки можуть утворюватись:

• через використання нелегально придбаної («лівої») сиро­вини та напівфабрикатів;

• через необлікове накопичення на підприємстві надлишків, які закономірно обумовлені виробничим процесом;

• списанням майна як відходів, коли воно перероблялось у кількості, що перевищувала фактично потрібну.

На підприємствах роздрібної та оптової торгівлі:

• несанкціонованим з боку власника завищенням цін на товари, коли такі ціни регламентовано;

• обмірами;

• обвішуванням;

• обрахуваннями;

• продажем товарів нижчої якості чи сорту за цінами, що від­повідають товарам вищої якості;

• безкасовою чи нозакасовою реалізацією продукції з при­власненням виручки (доходу);

• знищенням документів на реалізований товар;

• пересортуванням і фальсифікацією промислових і продо­вольчих товарів тощо.

• виготовлення неврахованої продукції з незаконно придба­них сировини й матеріалів і подальших їх збут через торговель­ні підприємства та ринки;

• повне або часткове неврахування (необлікування) майна, яке надходить поступає на об'єкт, із подальшим його викраден­ням.

> Прийоми цього способу є такими:

• занижують в обліково-приходних документах кількісні та якісні показники товарно-матеріальних цінностей під час їх приймання (одержання) від поставника. Зокрема, складають фіктивні акти про недопоставки продукції чи її поставку, але нижчої за вказану в супровідних документах чи обумовлену угодою якості;

• складають фіктивні комерційні акти про нестачу, псування тощо вантажу, який доставлявся залізничним, водним, автомо­більним чи іншим найманим транспортом. Ці акти пред'явля­ють згодом постачальникам, які без достатньої перевірки часто задовольняють претензії замовників. Інколи розкрадачі умисно в установлений строк не пред'являють указаних актів, унаслі­док чого зазначені в них товарно-матеріальні цінності списують як збитки підприємства замовника.

За сучасних умов перехідного до ринкового господарювання значно зросли обсяги і суми розкрадань, набули поширення но­ві способи службових злочинів цього виду:

• приховування об'єктів оподаткування;

• махінації у кредитно-фінансовій сфері;

• створення фіктивних підприємств;

• перетворення (переведення) безготівкових державних за­собів у готівкові з подальшим їх привласненням;

• об'єднання (зрощення) кооперативів, малих і спільних під­приємств із державними, що призводить до зловживань під час оплати праці, зниження якості продукції та інших негативних наслідків;

• порушення в діяльності спільних підприємств, що призво­дить до осідання валютних засобів у закордонних банках, до злочинного розбазарювання національних багатств, вивезення сировини та фінансів за межі держави;

• майже не відомі останні 50 років злочинні дії - економіч­ний саботаж і промислова контрабанда.

Стали особливо привабливими сфери зовнішньоекономічної діяльності, приватизації, кредитно-банківські відносини, кон­версія, ринок цінних паперів. Поширення набули розкрадання у кредитно-фінансовій сфері, активна роль в яких належить працівникам комерційних банків.

Вони вміло вуалюють свої фінансові махінації, а всі сумнівні документи пояснюють вадами процесу формування в державі підприємництва.

На ґрунті новітніх способів розкрадань з'явилися такі рані­ше не відомі в Україні види злочинних діянь, як:

а) створення фіктивних банківських установ;

б) фіктивне банкрутство;

в) кредитування підставних фірм, асоціацій, спілок;

г) фінансові шахрайства, лихварство, «відмивання» злочин- но нажитих капіталів;

д) комп'ютерні посягання на чужі кошти.

Ці діяння можуть учинятися такими способами:

• одержання з метою привласнення кредитів із використан­ням фіктивної засновницької та бухгалтерської документації, гарантійних листів, заставних і цінних паперів;

• привласнення грошових засобів, одержаних за підроблени­ми банківськими документами і цінними паперами;

• привласнення з використанням чужих або підроблених пластикових кредитних карток;

• переведення і привласнення грошових засобів із викорис­танням банківських комп'ютерних мереж;

Під час приватизації державної власності підготування і вчи­нення привласнення здійснюється способом:

• заниження балансової вартості підприємств, що привати­зуються, з подальшим переведенням їх у приватну власність або акціонуванням;

• проведення приватизації з порушенням встановленого порядку (минаючи аукціон, конкурс, без участі трудового ко­лективу тощо);

• використання підроблених або незаконно виписаних (оформ­лених) приватизаційних чеків, їх повторного введення в обіг;

• долучення до статутного фонду приватизованого підприєм­ства інтелектуальної власності або інших нематеріальних активів за завищеною вартістю;

- заволодіння контрольним пакетом акцій за рахунок долучення до загалу акціонерів «мертвих душ» чи осіб, які не уповноважені брати участь у приватизації тощо.

Залежно від виду виробничо-господарської операції способи розкрадань поділяються на такі, що вчиняються:

• у ході приймання (отримання, надходження) цінностей;

• під час їх зберігання;

• у процесі перероблення, дороблення;

• під час відпускання (видачі) майна;

- у ході складення облікових документів чи внесення в них записів;

- у процесі бухгалтерського аналізу цих документів;

- під час облікових дій щодо грошових коштів тощо. Залежно від форми (зовнішнього прояву і сутності внутріш­ньої організації) розкрадання, способи поділяються на:

- способи, що є типовими для всіх галузей господарювання;

• способи, характерні для окремих галузей, видів виробництва. Відповідно до предмета злочинного посягання:

• способи розкрадання матеріальних цінностей;

• способи розкрадання коштів.

Залежно від загального механізму злочинної операції під час махінацій із предметом розкрадання:

- способи, що реалізуються операціями, які проводяться без офіційного оформлення документів (або з фіктивним доку­ментальним прикриттям),- бездокументні операції;

• такі, що проводяться під документальним прикриттям;

• способи, яким властиві операції, що здійснюються без фак­тичного руху товарів,- так звані безтоварні операції. Напри­клад, за змовою відповідних працівників двох суб'єктів господа­рювання, один виписує безтоварну накладну на відпуск і вивіз (доставку) певного виду матеріальних цінностей, а інший - на їх обл і кування за фактом одержання, якого реально не було і не передбачалося. Недостача, що утворюється в результаті обліку цінностей, які фактично не надійшли на баланс, приховується за рахунок необлікованих надлишків, що є на підприємстві, або службовим підроблянням (фальшуванням) в облікових доку­ментах тощо;

• способи, яким властиві товарні операції.

Характерним для привласнення і розтрати є своєрідне поєд­нання способу власне діяння зі способом його приховування. Часто приховування виступає обов'язковою умовою застосу­вання того чи іншого способу вчинення злочину: початково за­вчасно вживають заходів маскування підготовчих до розкра­дання дій. Наприклад, складають фіктивні акти на «знищення технологічного браку», а вже потім реально накопичену таким способом продукцію розкрадачі реалізують на свою користь.

До способів приховування також відносять уже згадуване фіктивне банкрутство підприємства, коли для кредиторів і контрольних організацій створюється видимість фінансового краху. Використовують також часту зміну юридичної адреси та фактичного розміщення підприємства, з надуманих підстав пе­ререєстровують його, змінюючи назви та організаційно-правові форми. Одночасно з цим призначені для зберігання бухгалтер­ські та інші документи, що містять сліди злочинної діяльності, розкрадачі здебільшого знищують.

На підприємствах також може вестися подвійна бухгалтерія, зокрема з використанням комп'ютера.

Способами протидії розкрадачів установленню істини є: ви­конання фінансово-господарських операцій вже після пору­шення кримінальної справи (що несанкціоновано робити не можна); приховування джерел та обставин одержання підпри­ємством коштів, сировини, обладнання; перешкоджання прове­денню контрольних обмірювань, ревізій; тимчасове запозичан­ня грошових і матеріальних цінностей від інших суб'єктів гос­подарювання для приховування недостачі на час проведення перевірки, ревізії, аудиту тощо.

Належно встановлений спосіб учинення розкрадання може слугувати одним із доказів вини обвинуваченого. У кожному випадку розслідування, за кожним епізодом розкрадань спосіб має бути повністю доведений із зазначенням прийомів створен­ня резервів для розкрадання (коли таке мало місце), вилучення майна і приховування слідів цих діянь.

Значення встановлення способу розкрадання визначається важливістю завдань з його розкриття, доказування в кримі­нальній справі (ст. 64 КПК України), належної кваліфікації, з'ясування обтяжуючих обставин, особливо коли застосування способу пов'язано з участю в розкраданні організованої групи. Спосіб учинення злочину враховується судом для індивідуалі­зації покарання винного, оскільки він характеризує не тільки сам вчинок, а й суб'єкта злочину. Все це зумовлює необхідність зазначення способу злочину в описовій частині обвинувально­го висновку і в мотивувальній частині обвинувального вироку (статті 223, 334 КПК України).

Узагальнені дані про предмет посягання. Це - кошти, зкорема валюта; матеріальні цінності у вигляді сировини, мате­ріалів, пального, продукції, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їхньої споживчої вартості, що можуть бути відне­сені до різних джерел розкрадання (підзвітні цінності; неврахо­вані цінності; такі, що створені на підприємстві в організації, установі за рахунок лишків, які надійшли зі сторони, від спів­власників та ін.). Природно, що частіше за все розкрадають то­вари і гроші, роздільно або разом.

Слідова картина. Способи вичинювання розкрадань зовні закономірно відображаються через матеріальні та ідеальні сліди цих злочинів. Іншими словами, слідова картина розкрадання -це наслідки злочину, відображені в його матеріальній обстанов­ці (характерні сліди, їхні локалізація та взаємозв'язок), зумовле­ні службовими й позаслужбовими діями та зв'язками розкра­дачів, способом їх життя, поведінкою в побуті, особистими зв'яз­ками.

Кількісно таких слідів - відображень, властивих цьому виду злочину, доволі багато, тому доцільно їх згрупувати. Так, залеж­но від змісту ці сліди (які за суттю виступають своєрідними озна­ками - наслідками), можна розглядати у трьох групах.

Сліди - ознаки вчинення розкрадання. Першочергово до цієї групи відносять ознаки створення джерела розкрадання, вилу­чення і подальшого перероблення, дороблення (до виготовлен­ня) викраденого. Стосовно розкрадань, учинюваних за участі службових осіб, вирізняють такі сліди - ознаки (чинники):

• затримання з викраденими цінностями (тобто виявлено крадене па місці злочину чи за місцем затримання);

• правильно встановлено недостачу або надлишки матері­альних цінностей і грошей у значних розмірах (виникнення яких службові особи пояснити не можуть або пояснюють необ­грунтовано тощо);

• виявлення у складському, виробничому чи в інших приміщен­нях матеріальних цінностей, які пе відображені в документації;

• виплата за роботу працівників готівкою із власних коштів службових осіб;

• виплата грошей підприємства за виготовлення продукції, яку не враховано (не відображено обліком);

• факти нелегальної реалізації або придбання майна, готових виробів, будівельних матеріалів тощо;

• безпідставне нарахування і виплата зарплати особам, які фактично не працюють на підприємстві, в організації, або пра­цівникам, які реально не виконували жодної роботи, не надава­ли врахованих оплатою послуг та ін.;

• неодноразова виплата грошей одному і тому ж працівни­кові за одну і ту саму роботу, надані послуги;

• одержання (побори) службовою особою з працівників ор­ганізації, підприємства, закладу грошей - частини безпідставно нарахованих і виплачених під виглядом оплати за фактично не виконану роботу, надані послуги;

• неправильне визначення кількісних та якісних характе­ристик отриманого чи видаваного (відпущеного) майна у поєднанні з утворенням необлікованого резерву, через вико­ристання певних вимірювальних пристроїв, які штучно спотво­рюють ці кількісні та якісні показники;

• приймання чи видача службовими особами майна, товарів без оформлення документів: закупка без закупівельних квитан­цій, видача готових виробів зі складу без накладних, відван­таження товарів із торговельної бази, гуртівні без рахунку -накладної тощо;

• перевезення матеріальних цінностей у кількості, яка (знач­но) перевищує документальні дані або навіть без таких;

• наявність значної кількості рекламацій до підприємства, що свідчить про систематичне недовкладення сировини у виго­товлювачу продукцію або заміну більш вартісної сировини менш вартісною;

• нелегальне придбання службовою особою промислового підприємства сировини з оплатою її готівкою із власних коштів;

• продаж (торгівля) товарів із підсобних (допоміжних) при­міщень, обминаючи касу;

• нелегальна торгівля (не передбачена статутом як вид діяльності, без належного дозволу тощо) продукцією підприєм-ства-виробника, здійснювана не його працівниками, а спеціаль­но найнятими приватними особами;

• виявлення фальсифікованих продукції чи товарів, об'єм (вагу) яких збільшено за рахунок підвищення вологості (цукру, муки, круп та ін.), зниження міцності спиртних напоїв тощо;

• систематичне використання позаоблікових бланків доку­ментів, які відтворюють рух майна, замість передбачених для таких цілей бланків суворого обліку;

• пред'явлення фіктивних (підроблених) документів на спи­сання матеріальних цінностей;

• фіксування в документах завищених даних про обсяг і вар­тість виконаних робіт: на транспорті - документування завище­них відомостей про кількість перевезених вантажів або про фактично не викопані перевезення; у будівництві - завищення обсягів і вартості виконаних робіт; на виробництві - завищення відомостей про кількість виготовлених деталей тощо, непра­вильна та більш вартісна їх розцінка та ін.;

• ознаки підроблювань в облікових документах;

• приховування від обліку частини продукції, виробів і зазначення в документах занижених даних про них;

• завищене списання майна відносно фактично використа­ного: на виробництві - сировини; на будівництві - будівельних матеріалів;

• списання в розхід (як використаних) засобів на немовби закуплене і фіктивно оплачене обліковане майно, яке фактично не надходило на баланс: сільгосппродукція під час заготівлі; бу­дівельні матеріали, інші товари - немовби закуплені у торгових підприємствах та ін.;

• завищене списання в розхід майна під виглядом різнома­нітних втрат: псування, відходів під час доробляння напівфаб­рикатів тощо;

• реалізація в торговельних організаціях необлікованої продукції, товарів тощо;

• систематичні порушення вимог щодо регулярного вимірю­вання, встановлення й документального фіксування показни­ків майна (наприклад, продуктів харчування та ін.);

• вилучення з контрольно-пропускних пунктів і завчасне зни­щення карток-пропусків на майно, що вивозилось, і т. ін.

Сліди - ознаки приховування розкрадань - наслідки діянь розкрадачів щодо знищення документів, залишків сировини, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів.

Сліди - ознаки використання результатів розкрадання -придбання цінних речей, коштовностей, нерухомості, великі вклади в банки тощо.

Значення слідів розкрадання (ознак розкрадання) полягає в чому, що за їхньою допомогою можна не тільки гіпотетично припустити факт розкрадання окремих видів цінностей, а й дізнатися про використані злочинцями способи, конкретні фак­ти злочинної діяльності, учасників групи розкрадачів. Зробити це можна вже на початковій стадії організованого розкрадання і таким способом своєчасно запобігти вчиненню злочину.

Дії злочинців щодо реалізації умислу на розкрадання мо­жуть виражатися також у підтриманні контактів, зв'язків між учасниками групи розкрадачів для узгодження окремих опера­цій, часу їх проведення, співвиконавців тощо.

«Географія» проявів ознак (слідів) розкрадання є доволі різ­номанітною:

1. на виробничих об'єктах;

2. на об'єктах збуту і торгівлі;

3. па транспортних підприємствах, що виконують вантажо­перевезення;

4. у вищестоящих стосовно конкретних закладів структу­рах - акціонерних товариствах, банках, кооперативах та ін.;

5. у матеріалах кримінальних справ у судах, прокуратурі, мі­ліції (УБЕЗ, УБОЗ тощо);

6. у матеріалах господарських судів, податкових організацій, митних служб та ін.;

7. у помешканнях крадіїв, місцях їх перебування, відпочин­ку тощо.

Ідеальні сліди - показання свідків у справах про розкрадан­ня, часто доволі тенденційні, упереджені, необ'єктивні, неправ­диві, оскільки багато із цих осіб прямо чи опосередковано, так чи інакше, пов'язані з розкрадачами трудовими, побутовими та іншими неофіційними відносинами.

Для вирішення питання про порушення кримінальної спра­ви суттєве значення має оцінювання названих вище слідів - оз­нак розкрадання. Перший напрям вирішення цього питання обумовлений дослідженням наявних ознак розкрадання в їх су­купності. Часто ці ознаки подібні до нейтральних фактів, які не мають зв'язку з уявною подією злочину. Наприклад, факт недостачі матеріальних цінностей може свідчити не тільки про вчинене розкрадання, а й про кримінально каране недбальство, а інколи й про злочинну поведінку матеріально відповідальних осіб.

У подальшому необхідно встановити, які пояснення дослі­джуваних фактів можливі під час їх аналізу і з якими іншими ознаками збігається досліджувана ознака. А потім методом ви­лучення вивчаються відомі факти, щоб установити їх достат­ність для вирішення питання про порушення кримінальної справи.

Іншим напрямом слугує виявлення та дослідження інших ознак розкрадання. Це тому важливо, що одна ознака (напри­клад, надлишки товарно-матеріальних цінностей) вказує лише на один бік імовірного розкрадання. Якщо під час попередньої перевірки (прокурорської, дослідчої чи оперативної) буде вста­новлено, що такі факти мали систематичний характер, а матері­ально відповідальна особа, її рідні та колеги по роботі живуть неадекватно наявним доходам, цим пояснюють інший бік мож­ливого розкрадання - корисливе спрямування утворених над­лишків тощо. Це дає можливість зробити висновок, що під­ставою для порушення кримінальної справи щодо групового розкрадання в більшості випадків слугує не одна ознака, а їх сукупність. Окрім цього, аналізовані слідчим матеріали будуть більш переконливими, якщо комплекс охопить сліди - ознаки, які різнобічно характеризують можливе розкрадання.

Подальшим елементом криміналістичної характеристики розкрадань є узагальнені дані про особливості суб'єктів розкрадання (це - категорії службових, матеріально відпові­дальних осіб, технічний персонал та інші особи, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що вплинули на форму­вання та здійснення злочинної мети, створення злочинної гру­пи, розподіл ролей між співучасниками та ін.).

У справах про розкрадання завжди важливе значення має встановлення факту: чи мав суб'єкт злочину безпосередній до­ступ до цінностей і ким конкретно вчинено розкрадання -службовою особою, матеріально відповідальною чи за участі сторонніх осіб?

Службові особи - ті, що:

• постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади;

• обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих, адміністра-тивио-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

До службових осіб у сфері виробничої та фінансово-госпо­дарської діяльності належать:

1. керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їхні заступники і начальники підрозділів, які згідно з їхнім службовим становищем виконують господар­сько-розпорядчі функції;

2. особи, які здійснюють облік матеріальних цінностей і контроль за їх використанням (бухгалтери, обліковці, контро­лери тощо);

3. матеріально відповідальні особи, в обов'язки яких входить забезпечення збереження товарно-матеріальних цінностей, гро­шових коштів, відпуск (видача) їх відповідно до встановлених норм і правил з обов'язковим відображенням прибутків і видатків у відповідних первинних документах (прибуткові і видаткові накладні, ордери, товарно-матеріальні накладні тощо. Сюди зараховують і тих, кому ввірено майно під звіт за разовим документом, чи які внаслідок закону несуть повну матеріальну відповідальність).

Особистість розкрадачів загалом характеризується, крім ін­шого, психологічною установкою корисливого типу, для якої ос­новним напрямом діяльності є особиста нажива за рахунок чу­жого майна. Розкрадачі - енергійні люди, що мають середню або вищу освіту, здатні швидко оцінити обстановку з точки зору можливості незаконно, безоплатно вилучити частину чужого майна і звернути на свою користь. Відносини між розкрадачами характеризуються круговою порукою, злочинною взаємодопо­могою, що передбачає взаємоиослуги та жорстоку розплату за невиконання обов'язків. Вони вміють бути прислужливими для начальства, потрібних працівників правоохоронних та інших органів влади, котрі завдячують їм тим, що не зважають на фак­ти розкрадань, або навіть самі стають учасниками цих злочин­них груп.

Для того, щоб докладніше охарактеризувати особистість роз­крадачів, доцільно це робити, умовно поділивши їх на такі групи.

А. Послідовно-корисливий тип, який, здебільшого, охоплює керівників і лідерів злочинної організації. Ці суб'єкти або пов­ністю заперечують свою причетність до розкрадання, або вичі­кують, визнаючи виною лише те, що доведено. Часто вони запе­речують очевидне, погрожують свідкам, схиляють їх до дання неправдивих показань, користуються своїми зв'язками з пред­ставниками влади різних рівнів. Можливі з їхнього боку шан­таж і підкуп, знищення компрометуючих документів, компро­метування працівників вищестоящих організацій, ревізорів, підлеглих та інших осіб.

Б. Суперечливо-корисливий тип є характерним для керівни­ків середньої та нижчої ланок. Початково вони вчиняють не­значні порушення, мотивуючи їх потребою вирішення ними важливих ділових питань, а вже потім остаточно стають на зло­чинний шлях. Вони не вважають себе розкрадачами, заперечу­ють корисливу направленість своїх дій, визнають лише факти порушення фінансової дисципліни.

В. Ситуативний тип утворюють керівники низової ланки, які діють під виливом зовнішніх обставин. У них, зазвичай, від­сутні стійкі моральні якості. Це злодії-одинаки, які майже не маскують своїх протиправних дій. Під час слідства вони розкаю­ються у вчиненому, стверджуючи що діяли під впливом тимча­сових матеріальних труднощів або скориставшись обстановкою безгосподарності.

Г. Імпульсивний тип, доволі близький до ситуативного, але на суб'єктів розкрадання цього типу дещо більше впливають та­кі психологічні схильності, як конформність, навіюваність. Ін­коли такі особи вчиняють злочини «за компанію». Найчастіше це - звичайні робітники, обліковці, які на слідстві визнають свою вину у розкраданнях.

На сучасному етані, як уже зазначалося, значного поширення набули групові розкрадання. Усі групи розкрадачів можна кла­сифікувати на:

• випадкові;

• ситуативні з попередньою змовою; -- організовані;

• блоки розкрадачів (складаються з декількох груп).

Найбільш суспільно небезпечні - два останні види груп, ос­кільки саме їх учасниками спричиняються максимально мож­ливі матеріальні збитки.

Специфічні ознаки цих злочинних груп:

• латентність учипюваних ними розкрадань;

• досконала конспірація;

• сталі та міцні зв'язки між розкрадачами;

• кожен учасник виконує чітко визначені злочинні функції;

• наявна ієрархічна структура;

• організатори злочинних груп обізнані про діяльність усіх їхніх членів (зокрема і не про злочинні дії в межах групи);

• другорядні учасники групи обізнані лише про дії свого найближчого оточення і зовсім не володіють інформацією щодо діяльності всієї групи, особливо ролі своїх керівників.

Усіх членів злочинної групи розкрадачів можна умовно по­діляти на організаторів, активних і другорядних учасників. Ор­ганізатори групи - цс особи, що керують злочинною діяльністю всіх її членів, які частіш за все виступають також ініціаторами створення злочинного об'єднання розкрадачів. Вони, зазвичай, здійснюють комплекс дій щодо управління угрупованням. Активні учасники - члени групи, що постійно беруть участь у злочинній діяльності. Вони вирізняються ініціативністю і за вказівкою організаторів часто виконують певні функції з управління групою. У більшості випадків вони стають спів­учасниками групових розкрадань з власної ініціативи. Друго­рядні учасники - це розкрадачі, які не проявляють власної іні­ціативи. Вони беруть участь в окремих епізодах розкрадань, діючи за вказівкою організаторів або активних учасників груп.

Для такого виду господарських утворень, як товариства з об­меженою відповідальністю, командитні та акціонерні товари­ства закритого типу, є характерними розкрадання майна власне цих організацій, і вчиняються вони безпосередньо їхніми керів­никами та спеціалістами середньої ланки; комерційними дирек­торами, бухгалтерами, менеджерами, товарознавцями.

Для привласнення керівниками підприємств та їх засновни­ками коштів, залучених через розповсюдження цінних паперів, найбільш зручними ВАТ (акціонерні товариства відкритого ти­пу), які функціонують як чекові, інвестиційні, благодійні фон­ди, фінансові компанії чи інші комерційні структури, оскільки статус ВАТ передбачає розвиток його фінансово-господарської діяльності за рахунок зовнішнього інвестування.

Узагальнені типові дані про потерпілих від розкрадань. Потерпілими у справах про розкрадання зазвичай виступають фізичні особи - громадяни (а юридичні особи - цивільними по­зивачами), які ввірили своє майно, гроші, цінні папери іншій особі або організації. Така цивільно-правова угода може бути оформлена договором підряду, оренди, комісії, прокату, збері­гання (схову), купівлі (наприклад, цінних паперів АТ), трудо­вим договором, контрактом, угодою про повну матеріальну від­повідальність тощо. (Суб'єктами можуть бути будь-які дієздат­ні громадяни, юридичні особи).