¹ Аверьянова Т. В., Белкин Р. С, Корухов Ю. Г., Российская Е. Р. Кримина­листика. Учебник для вузов / Под ред. Р. С. Белкина.- М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М - М., 1999 - С. 451-468 та ¡1!.

2 Актуальные проблемы советской криминалистики.- м., 1976.- с. 38. Возгрин и. А. Введение в криминалистику: История, основы теории,

библиография.- СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003.-С. 223.

4 Криминалистика: Учебник / Под ред. Л. Я. Драикина, в. II. Карагоди-па. М.: Юрид. Лит., 2004 - с. 446.

Незважаючи на активні дослідження сучасних проблем криміналістичної методики, не можна сказати, що більшість із них успішно розв'язані. Окрім іншого, нез'ясованим до кінця залишається поняття «криміналістична методика (методика розслідування окремих видів (груп) злочинів)». Отже, що ж необхідно розглядати під цим поняттям і в чому його сут­ність?

Базовим логічним правилом формування будь-якого уза­гальненого поняття є те, що воно повинно відображати суттєві риси, властивості об'єктів, які його наповнюють. Взявши за ос­нову це положення і метод системно-структурного аналізу у вивченні цього явища, можна виділити декілька взаємопов'яза­них, але специфічних понять криміналістичної методики, які неприпустимо ототожнювати внаслідок властивих їм суттєвих рис та ознак.

По-перше, криміналістична методика є розділом науки кри­міналістики. У цьому сенсі вона відображає теоретичний і прикладний аспекти, виступає відносно самостійним елемен­том системи криміналістики, маючи свій об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження. Виникнувши з потреб практики бороть­би зі злочинністю, криміналістична методика бере початок із пер­ших інструкцій слідчим і праць Г. Гросса, Я. І. Баршева, В. А. Лі-новського, І. М. Якимова та інших авторів, що містять початко­ві теоретичні розробки про методи і способи розслідування окремих видів злочинів.

Методика розслідування як розділ науки криміналістики досліджує загальнотеоретичні положення і принципи, що ма­ють на меті створити власне криміналістичну теорію розсліду­вання окремих видів (груп) злочинів методами і засобами кри­міналістики. Ці положення ґрунтуються на законі й результа­тах пізнання слідчої практики, новітніх досягненнях у сфері криміналістичної техніки, тактики, методики, природничих та інших спеціальних наук. Унаслідок цього криміналістична методика постійно збагачується важливими загальнотеоретич­ними і методичними концепціями про криміналістичні класи­фікації та характеристики злочинів, слідчі (криміналістичні) ситуації, напрями розслідування на різних етапах досудового провадження у кримінальних справах, комплекси слідчих дій і оперативно-розшукові заходи, черговість їх виконання залежно від наявних слідчих ситуацій тощо.

По-друге, криміналістична методика з урахуванням її при­кладного призначення у практичному аспекті становить собою науково-методичні рекомендації у формі методичних посібни­ків і вказівок щодо розслідування окремих видів злочинів у цілому або стосовно їх певного конкретного виду (групи). Як приклад, можна назвати методичні посібники для слідчих щодо розслідування бандитизму, тероризму, вбивств, зґвалтувань, тілесних ушкоджень, шахрайства, розкрадань тощо. Наявні у пих методичні вказівки мають прикладне значення і зазвичай містять комплексні рекомендації про розслідування злочинів. У них систематизовано досягнення криміналістики, криміналь­ного права і процесу, кримінології, прокурорського нагляду, су­дової медицини, наукової організації праці, науки управління та інших наук; успіхи й недоліки, прогалини слідчої практики й озвучені рекомендації щодо успішного розкриття, якісного роз­слідування й попередження злочинів.

Криміналістична методика у формі методичних посібників тощо, відштовхуючись від своїх завдань, може мати предметом аналізу й узагальнення суттєві за обсягом і глибиною дослі­дження комплекси питань про стан злочинності, організацію розслідування, попередню перевірку матеріалів, облік і контроль, процесуальні аспекти роботи з доказами, криміналь­но-правову кваліфікацію й попередження злочинів тощо. Оче­видно, що навіть цей ніяк не повний, але важливий у практич­ному аспекті перелік питань безпосередньо і в цілому не стано­вить предмет криміналістики. А це означає, що такого роду інформація, як складова методичних рекомендацій, не може у повному обсязі бути віднесена до методики розслідування як розділу науки криміналістики. Не випадково, що в авторських колективах таких методичних посібників є спеціалісти з кримі­нального права і процесу, кримінології, прокурорського нагля­ду, судової медицини, юридичної психології, товарознавства, бухгалтерського обліку та інших наук. А от серцевину методич­них посібників, інформаційних листів, указівок щодо розкрит­тя й розслідування злочинів, незважаючи на їхню різність, повинні складати єдині загальнонаукові, базові положення криміналістичної методики як частини науки криміналістики, які зорієнтовані на практику, на оптимальне, практичне вирі­шення завдань кримінального судочинства. Отже, у криміна­лістичній методиці мова повинна йти про взаємопов'язані теоретичні та практичні аспекти діяльності з провадження кри­мінального судочинства, а отже, і про певну співвідносність ме­тодичних розробок.

По-третє, криміналістична методика як частина навчальної дисципліни «Криміналістика» є специфічним навчально-педа­гогічним розділом, що забезпечує навчання методиці прова­дження у кримінальних справах у його дидактичному значенні.

У ході вивчення криміналістичної методики виникає чимало проблем, головною серед яких виступає проблема формування у студентів (курсантів, слухачів тощо) навичок провадження у кримінальних справах різних категорій злочинів. Саме тому в дослідженнях мають бути дані відповіді на такі основні питан­ня: 1) що вчити (які найефективніші засоби і методики необхід­но знати, якими навичками володіти тощо)? 2) як учити (які методи і засоби необхідно використовувати під час формуван­ня твердих навичок здійснення кримінального провадження, за яких умов)? 3) чому саме так учити (якими складовими теорії та практики обґрунтовано взяті за основу способи навчання майстерності майбутнього слідчого, прокурора, судді, адвоката тощо)?

Різноманітні форми й методи навчання майстерності май­бутніх правників у сфері кримінального судочинства також повинні базуватися на загальнотеоретичних напрацюваннях криміналістичної методики і практики її застосування як на визначальних моментах. Тобто, методика навчання у цій сфері формує свої засоби, методи і прийоми, на основі своїх дидак­тичних завдань і досягнутого рівня наукового криміналістич­ного знання про розслідування злочинів і судовий розгляд що­до них кримінальних справ.

Усе наведене вище засвідчує про різні, але взаємопов'язані та специфічно-змістовні аспекти, що охоплені поняттям «кри­міналістична методика», про необхідність їх урахування в наукових і прикладних дослідженнях.

Різномаїття способів вирішення питання про поняття кримі­налістичної методики можна і треба пояснювати й тим, що останнім часом науковці пов'язують зміни у предметі криміна­лістичної методики, як і криміналістичної техніки і тактики, про що вже йшла мова, з необхідністю дослідження й розроб­лення способів і методів не тільки досудового розслідування, а й для дослідчої діяльності, що врегульована ст. 97 КПК Украї­ни, а також для судового розгляду кримінальних справ. Тож можна виокремити три найчіткіші щодо цього позиції.

1. Представники першої концепції пропонують називати кри­міналістичну методику «методикою розкриття злочинів», що закономірно спричиняє зміну уявлення про її предмет (у різних варіантах цієї позиції дотримуються І. Ф. Герасимов, В. О. Образ-цов, В. Г. Танасевич, І. Ф. Пантелєєв та деякі інші).

На думку І. Ф. Герасимова, оскільки «злочин уважається розкритим тоді, коли зібрано докази, достатні для притягнення особи як обвинуваченого», то кінцева риска дії методики - це розкриття злочинів, обумовлених пред'явленням обвинувачен­ня. Виникає запитання: «Якою ж методикою необхідно керува­тись у ході подальших етапів розслідування злочинів і судово­го розгляду кримінальних справ?» Відповіді немає.

2. Другу концепцію започатковано і відстоювано впродовж тривалого часу О. М. Васильєвим та його послідовниками. За­стосовуючи термін «криміналістична методика», він уважає, що цим підкреслено специфічний, криміналістичний характер ме­тодики попереднього (досудового) розслідування, рекоменда­ції якої адресовано слідчому, органу дізнання, прокурору, екс­пертові, але не суду. На його думку, методика судового розгляду кримінальних справ, категорично, не є предметом криміналіс­тичної методики. До предмета криміналістичної методики, як уважає О. М. Васильєв, повинні входити: загальні положення; криміналістичні характеристики окремих видів злочинів; на­прями розслідування па початковому етапі розслідування та слідчі й інші дії цього етапу; система подальшого розслідуван­ня; особливості застосування тактичних прийомів і науково-технічних засобів¹.

3. Згідно з третьою позицією, розділ «методика розслідуван­ня» треба називати «криміналістична методика», оскільки це «точніше відповідає термінології криміналістики». Термін «криміналістична», вжитий Р. С. Бєлкіним для назви другого і третього розділів криміналістики - «криміналістична техні­ка» і «криміналістична тактика», поширюється ним, як і Л. Ю. Ароцкером, не тільки на досудове розслідування, а й на судовий розгляд кримінальних справ. «А «судову криміналіс­тику» тепер уже ніхто скасувати чи закрити не зможе...»,- на­пише згодом Р. С. Бєлкін².