14. Філософія Арістотеля

Філософія у Аристотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє "першу" і "другу" філософії. Фізика для Аристотеля все ще філософія, але "друга". Предметом "першої" філософії є не природа, а те, що існує за нею. "Перша філософія, за Аристотелем, – наука "найбільш Божа" у подвійному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є "божественні предмети". Тому Аристотель свою філософію називає теологією, вченням про Бога.Однак Бог – це тільки "одне з начал". Тому філософія Аристотеля все-таки ширше теології. Вона вивчає взагалі "начала і причини всього існуючого, оскільки воно береться як існуюче". Філософія Аристотеля – спроба розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне, визначити його по відношенню до неіснуючого. Основні засади вчення Аристотеля про буття такі: 1) категоріальний аналіз існуючого: 2) причинний аналіз субстанції; 3) вчення про можливість і дійсність. Аристотель розглядає категорії як найбільш загальні роди висловлювань, які в подальшому не зводяться один до одного і не узагальнюються. Аристотель нараховує десять категорій: сутність, якість, кількість, час. відношення, місце, стан. дія, володіння, страждання. При цьому він рішуче відділяє категорію сутності від інших категорій, вказуючи, що тільки вона означає в загальній формі те, що здатне до окремого, самостійного існування.Аристотель вважає, що суть буття речі – її форма. Він підкреслює, що формою називає суть буття кожної речі і першу сутність. Матерія у Аристотеля вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія і форма – два співвічні начала. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ. Особливої уваги заслуговує вчення Аристотеля про душу. Він вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Причому це природне тіло має бути здатним до життя. Аристотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки вони не можуть існувати без матерії. Третя метафізична.

15.Загальна характеристика класичного періоду в розвитку античної філософії

Філософсько-просвітницька думка класичного періоду у великій мірі позначена філософськими поглядами Сократа. Саме під впливом цих поглядів у Давній Греції впродовж цього періоду сформувався цілий ряд філософських, так званих сократичних шкіл. Ці школи за своїм ідеологічним спрямуванням були дещо неоднорідні, так наприклад платонівська, мегарська та елідо-еретрійська сповідували ідеалістичний напрям, а кінічна та кіренська тяжіли до матеріалізму й атеїзму. Щодо самого Сократа, то він твердо обстоював ідеалістичну точку зору і творцем світу вважав божественний розум. Пізнання природи заперечував, як негативне втручання у діяння богів, а мету філософії вбачав у пізнанні самої людини, її моральних принципів, що й стало його головною тезою, а саме - пізнай самого себе. Одним з послідовників Сократа був філософ Платон, який вважається основоположником об’єктивного ідеалізму, а основу його філософських поглядів становить вчення про ідеї як первинні сутності (буття), матерію (небуття), природні речі (копії ідей, або суміші буття і небуття), про світову душу та математичну сутності. Близько 387 року до нашої ери ним була заснована власна філософська школа, відома як Академія Платонівська. Другою відомою школою сократівського періоду була так звана мегарська школа, що як і Академія Платонівська сповідувала ідеалістичний напрям і була ворожа афінській демократії та матеріалізмові. Засновником був філософ та математик Евклід . Представники мегарської школи твердили, що єдиним джерелом пізнання є поняття. Досить помітну роль в поширенні філософської думки у класичний період відіграла і кінічна школа, заснована Антісфеном, який був противником теорій та ідей Платона. Кініки виступали з критикою об’єктивного ідеалізму вчення Сократа і Платона про об’єктивне існування загальних понять - ідей, добра, справедивості та краси і вважали, що реально існують тільки конкретні, сприймані чуттями речі. Особливу увагу кініки приділяли проблемам етики. Матеріалістична і атеїстична орієнтація була притаманна і для кіренської школи, засновником якої був філософ Арістіпп. У своїх вченнях кіренці критикували релігію та заперечували існування бога. Систематизацію й логічне узагальнення всіх наукових знань класичного періоду античної філософії здійснив один з найвідоміших давньогрецьких мислителів, учень Платона - Арістотель. Назагал, піддаючи критиці ідеалізм Платона, Арістотель в деяких важливих питаннях теорії пізнання виявляв хитання поміж ідеалізмом та матеріалізмом, залишаючись в цілому на позиціях об’єктивного ідеалізму. Арістотель заснував власну філософську школу Лікей, більш відомішу як перикапетична школа. Ця назва походить від звички Арістотеля проводити свої заняття з учнями під час прогулянок.