
- •1.Передумови виникнення філософії. Специфіка міфологічного і релігійного пояснення світу.
- •2.Предмет філософії. Суперечливий характер відношення філософії і науки.
- •3.Світогляд, його структура та роль у житті людини
- •4.Функції філософії: світоглядна, методологічна, гносеологічна, аксіологічна
- •6. Натурфілософія Мілетської школи
- •7. Діалектична філософія Геракліта
- •8. Піфагорійська філософія та її роль у становленні математики як науки
- •9. Атомістична концепція Демокріта
- •10. Софістична філософія (Протагор)
- •11. Загальна характеристика докласичного періоду в розвитку античної філософії
- •14. Філософія Арістотеля
- •15.Загальна характеристика класичного періоду в розвитку античної філософії
- •16. Загальна характеристика філософії Середньовічча. Номіналізм і реалізм.
- •17. Загальна характеристика філософії нового часу. Обгрунтування раціоналізму
- •18. Сенсуалізм та емпіризм у філософії Бекона і Локка
- •20. Свобода та необхідність у вченні Спінози
- •22. Філософія Фіхте і Шеллінга
- •23. Загальна характ. Філос. Гегеля. Взаємозв*язок феноменології і логіки.
- •24. Проблема відчуження та способи її вирішення у філософії марксизму
- •28. Культурно-історичні особливості становлення філ.. Думки Київської Русі
- •29. Києво-Могилянська Акад. – перший в Укр. Центр профес. Філос..
- •43 Філософська категорія буття і субстанції, їх сутність і значення
- •44. Поняття *суспільного буття* та *суспільної свідомості* у марксист.Філософ
- •45 Поняття свідомості. Еволюція уявлень про свідом. В історії філософ.
- •46. Сутність і структура свідомості. Свідомість і самосвідомість
- •49. Загальна хар.Проц пізнання. Принц.Пізнання світу. Агностизм та його історичні форми
- •52 Структура пізнання. Емпіричний та теоретичний рівень пізнання
- •53. Методи емпіричного рівня наукового пізнання філософія (спостереження, експеримент)
- •54. Методи теоретичного рівня наукового пізнання філософія
- •55 Форми наукового пізнання (факт, проблема, гіпотеза і теорія)
- •56. Загальнологічні методи пізнання ( індукція, дедукція, аналіз, синтез)
- •57. Проблема істини в пізнанні. Істина як процес
- •58. Практика як основа, мета пізнання і критерій істини
- •59. Природа і суспільство. Вплив суспільства на природу
- •60.Історичні форми спільності людей
- •61.Поняття «географічного детермінізму» та «геополітики».Закон народонаселення.
- •62.Поняття індивід, індивідуальність, особистість.Соціальне середовище і особистість.
- •63.Антропосоціогенез та його сутність. Проблема антропосоціогенезу в сучасній філософії і науці.
- •64.Колективність, свідомість, мова і праця як основні соціоутворюючі чинники людини.
- •65.Духовна діяльність та її особливості.
- •67.Філософія як об’єкт філософського дослідження.Специфіка суспільного пізнання.
- •68.Поняття способу виробництва. Діалектика продуктивних сил і виробничих відносин.
- •69.Категорії «базису» і «надбудови» та їх співвідношення.
- •70.Матеріальне виробництво та його значення у розвитку суспільства.
- •73.Формація,епоха і цивілізація як феномен культури.
- •74.Поняття цивілізації.Цивілізація як динамічне утворення еволюційного типу.
- •75.Сучасна науково-технічна революція,її сутність і основні напрямки.
- •76.Соціальні наслідки науково-технічної революції.
- •77.Суспільний прогрес та його критерії.
- •78.Глобальні проблеми сучасного світу.Їх сутність та шляхи розв’язання.
- •79.Національна самосвідомість як джерело становлення держави.
- •80.Цінності та їх роль в житті суспільства.Природа цінностей та їх класифікація.
- •80.Цінності та їх роль в житті суспільства.Природа цінностей та їх класифікація.
8. Піфагорійська філософія та її роль у становленні математики як науки
Ранньою школою давньогрецької філософії був піфагореїзм (заснований Піфагором у 6 столітті до н. е.). Коли мудреці з мілетської школи шукали речове, матеріальне першоджерело світу, піфагорійці на перший план ставили закон, логос, започаткувавши ідеалістичний напрям у філософії. Першооснову цього закону вони бачили в натуральних числах. Спочатку речі ототожнювалися з числами, пізніше числа осмислювалися як принципи і причини речей. Число є основою будь-якої міри, гармонії і пропорційності. У ньому здійснюється синтез єдності і множини. Поряд із безмежним піфагорійці приймали межу, а Всесвіт розглядався як гармонійне поєднання протилежних начал через число. Теоретична сторона піфагореїзму тісно пов'язана з практичною. У теоретичних дослідженнях піфагорійці бачили кращий засіб звільнення душі з кола народжень, а їхні результати стремились використовувати для раціонального обгрунтування передбачуваної доктрини. Мабуть, у діяльності Піфагора і його найближчих учнів наукові положення були перемішані з містикою, релігійними і міфологычними уявленнями. Вся ця "мудрість" викладалася в якості висловів оракула, яким надавався прихований зміст божественного одкровення. Основними об'єктами наукового пізнання в піфагорійців були математичні об'єкти, в першу чергу числа натурального ряду. Чільне місце відводилося вивченню зв'язків між парними і непарними числами. В області геометричних знань увага акцентується на найбільших абстрактних залежностях. Піфагорійцями була побудована значна частина планиметрії. Числа в піфагорійців виступають основними універсальними об'єктами, до яких передбачалося зводити не тільки математичні побудови, але і все різноманіття дійсності. Фізичні, соціальні і релігійні поняття одержали математичне окрас. Науці про числа й інші математичні об'єкти приділяється основнее місце в системі світогляду, тобто фактично математика оголошується філософією.
9. Атомістична концепція Демокріта
Найбільш відомою частиною вчення Демокріта є вчення про атоми. Атоми, на думку філософа, самі по собі незмінні, були, є і є постійно тими ж самими, тому що «не можуть терпіти ті зміни, в існуванні яких переконані всі люди. Концепція атомізму містить, таким чином, уявлення про вічність і нествореність матерії.Якісно новим в античному мисленні є Демокритове розуміння безкрайості, вічності і нествореності всесвіту, переконаність в існуванні безкінечної множини світів, що виникають і гинуть. Демокріт говорив, що світи незліченні і що вони відрізняються розмірами. У деяких із них немає сонця і місяця, а в деяких світах вони більш багаточисельні. Відстані між світами не однакові, десь світів більше, десь менше, деякі ростуть, інші перебувають у розквіті, а інші гинуть, десь виникають, а десь занепадають. З цього випливає, що немає істотної різниці між світом, у якому ми живемо, і іншими світами. Світ, у якому ми живемо, відрізняється від інших (незліченних) світів лише тим, що «перебуває в розквіті». Демокріт цілком в новий спосіб вирішує питання про відношення матерії і руху. Рухи властиві атомам у природному стані. При цьому вони зштовхуються один з одним, завдяки цьому вони з'єднуються, і з цього виникає усе те, що є і що ми бачимо. Цей рух, за Демокрітом, не мав початку. Рух, таким чином, властивий атомам і передається сутичкою, і рух в цьому розумінні є основним джерелом розвитку. Варто сказати, що у Демокріта мова йде про рух чисто механічний. Д. думав, що первинний рух ніколи не був наданий атомам, він є основним засобом їх існування. Розуміння світу в Демокріта тісно пов'язано з основними принципами його вчення про буття і його розуміння відношень між явищами. Розвиток Всесвіту, порядок світу, усе в сутності визначене механічним рухом атомів. Послідовний матеріалізм у розумінні природи і світу призвів Демокріта до атеїзму. У цій області він близький до древньої атеїстичної традиції грецької філософії. «Розумом видумали люди божественні справи». У відповідності зі своїм вченням він дає матеріалістичне пояснення виникнення богів: люди видумали богів тому що, говорить Демокріт, древні люди, бачили дивні явищ грім, блискавку, зірниці, зближення зірок, боялися і думали, що боги є причиною цих речей.Матеріалізм Демокріта не тільки виходив із древньої традиції грецького філософського мислення, але і був тісно пов'язаний із розвитком наукового пізнання і суспільної практики.
Праці Демокріта є черговим підтвердженням тісного зв'язку філософського матеріалізму з античною наукою.