64.Колективність, свідомість, мова і праця як основні соціоутворюючі чинники людини.

Свідомість — це вищий рівень психічного відображення об'єктивної реальності, а також вищий рівень саморегуляції, властивий лише людині як соціальній істоті. Важливою складовою свідомості є самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об'єктом пізнання суб'єкт робить самого себе і свою свідомість. Отже, людина — самооцінююча істота, яка без цієї характерної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.Праця — це специфічний, властивий тільки людині вид діяльності, який полягає у здійсненні впливу на природу з метою забезпечення умов свого існування.Головною відмінною рисою праці є те, що вона здійснюється тільки спільно з іншими людьми. Навіть тоді, коли людина виконує найпростіші трудові операції, що носять індивідуальний характер, вона вступає у певні відносини з оточуючими людьми. Таким чином, праця сприяла утворенню певних людських спільнот, які відрізнялися від тваринних зібрань.Ці відмінності полягали в тому, що, по-перше, об'єднання первісних людей було викликане прагненням не просто вижити, що характерне для тварин, а вижити шляхом перетворення природних умов існування, тобто за допомогою колективної праці.Колективний характер праці, розвиток комунікації зумовили розвиток мислення і специфічних законів існування і розвитку людських спільнот. Це принципи моральності та моралі. Виникнення мови було зумовлене особливостями людських спільнот, що полягають у необхідності колективної праці. У свою чергу мова стала умовою існування свідомості, оскільки думка людини завжди має вербальну (словесну) форму.

65.Духовна діяльність та її особливості.

Духовний світ людини вчені нерідко характеризують як нерозривну єдність розуму, почуттів, волі. Світ особистості індивідуальний і неповторний. Духовний світ кожного може бути правильно зрозумілий лише з урахуванням особливостей спільності, до якої індивід належить, лише в тісному зв'язку з духовним життям суспільства.Духовне життя людини, суспільства постійно міняється і розвивається. Однак духовна діяльність не зводиться тільки до пізнавальної. Розглядаючи духовну діяльність у цілому, можна умовно виділити два її види: духовно-теоретичну і духовно-практичну. Перший вид - це виробництво (створення) духовних цінностей (духовних благ). Продуктом духовного виробництва є думки, ідеї, теорії, норми, ідеали, образи, що можуть приймати форму наукових" філософських, релігійних і художніх творів. Другий вид - це збереження, відтворення, розподіл, поширення, а також освоєння (споживання) створених духовних цінностей, тобто діяльність, результатом якої є зміни свідомості людей.

Згадаємо відмінність духовної діяльності від матеріальної: перша пов'язана зі зміною свідомості людей, друга - з перетворенням об'єктів природи і суспільства. Розглянута вище пізнавальна діяльність є важливим проявом духовної діяльності, її результатом є знання.

66.Творчість як найбільша адекватна людська форма людського існування. Продуктивна та репродуктивна уява. Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття,інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному й філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний «механізм» протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи. Одним із перших виділяє поняття творчості давньогрецький філософ Платон і ця творчість має універсальний характер. Філософія прагматизму і позитивизму навпаки, розглядає творчість як винахідництво, ціль якого — вирішувати завдання, поставлену певною ситуацією. Уява - це процес побудови образу продукту діяльності ще до його виникнення, а також створення програми поведінки у тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю. Активна уява спрямована на вирішення певних завдань. Залежно від характеру цих завдань воно ділиться на репродуктивне (або відтворює) і продуктивну (або творчу).  Репродуктивне уява відрізняється тим, що створює образи, що відповідають опису. Наприклад, при читанні літератури, при вивченні карти місцевості чи історичних описів уява відтворює те, що відображено в цих книгах, картах, оповіданнях. Коли відтворюються образи об'єктів, для яких важливе значення мають просторові характеристики, говорять ще про просторове уяві.  Продуктивна уява, на відміну від відтворює, передбачає самостійне створення нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності. Продуктивна уява є невід'ємним елементом творчої діяльності.