58. Практика як основа, мета пізнання і критерій істини

Практика - це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини,, що має своїм змістом засвоєння і перетворення природних і соціальних об'єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання. Практика багатогранна і має різні рівні. У широкому розумінні під практикою мають на увазі усі види чуттєво-предметної діяльності людини (як виробництво, так і інші види діяльності, наприклад, педагогічну, художню, адміністративну тощо).Структура практики містить у собі такі моменти, як потреба, мета, мотив, доцільна діяльність у вигляді її окремих актів, предмет, до якого спрямована діяльність, засоби, за допомогою яких досягається мета і, нарешті, результат діяльності.Практика обґрунтовує об'єктивність змісту знання, є критерієм, мірилом перевірки істинності результатів пізнання. Практика виступає критерієм істини тому, що вона як матеріальна діяльність людей має позитивну якість безпосередньої дійсності. Вона з'єднує і співвідносить об'єкт і дію, котра здійснюється відповідно з думкою про неї. Саме в такій дії виявляється істинність думки.Суспільно-історична практика людей включає в себе безліч форм і різновидів. Найважливіші види практичної діяльності такі.♦ Основним і вихідним видом суспільної практики є насамперед матеріально-виробнича діяльність людей, пов'язана зі створенням матеріальних благ для життя людей. Саме в процесі матеріальної виробничої практики людина пізнає предмети і явища об'єктивного світу, його закономірності, ставлення людини до природи. На основі цієї практики розгортається суспільне буття, тобто реальний процес життя людей і оточуюча їх суспільна свідомість. Але суспільна практика не обмежується тільки однією виробничою стороною. До практики входять і інші види сусп.діял.♦ Соц-а діяльність, відносини між класами, націями, державами, діяльність держави, політичних партій, рухів, діяльність в галузі науки, мистецтва тощо.♦ Науково-пізнавал. діял: до поняття практики входить також експеримент (виробничий, природничо-науковий і соціальний)♦ До практики входить також діяльність людей у сфері сімейного і побутового життя, що являє собою певну сукупність матеріальних та ідеологічних відносин.

59. Природа і суспільство. Вплив суспільства на природу

Залежність суспільства від природи простежується, отже, на всіх етапах історії, проте значимість різних складових природного середовища в різні періоди була неоднаковою.На ранніх етапах першорядне роль грали джерела коштів життя (дикі рослини, тварини, коріння..), а у подальшому з розвитком виробництва на перший план все більше висувалися природні багатства, які є предметами праці (вугілля, нафта…). Багатства другої групи стали в епоху цивілізації одним з найважливіших умов розвитку виробництва, а отже, і всього суспільства. Це свідчить про те, що сам характер взаємодії людини і сусп.-а із природним середовищем проживання визначається не однієї тільки природним середовищем, а й рівнем розвитку виробництва. Природа є необхідною середовищем існування та розвитку сусп.-а. У природі люди знаходять прісну воду для пиття, зрошення та інших виробничих потреб, повітря для дихання і горіння, будівельні матеріали, руду і вугілля, нафта і газ, родючі землі та ін.Поряд з цим природні умови впливають на розміщення виробництва , на територіальний поділ праці, а значить, і на розселення людей. Безсумнівно вплив природних умов на темп розвитку сусп.-а.Так склалася технократичним-сцієнтистського формула ставлення до природи і тісно пов'язана з нею односторонньо соціологізаторская концепція людини, що в кінцевому рахунку зіграло чималу роль у виникненні тієї тяжкої ситуації в системі суспільство-природа, яка отримала назву екологічної кризи.Становлення нового ставлення до природи - це процес, який знаходиться на самому початку і поки ще дуже далекий від завершення. Необхідно дуже і дуже багато, щоб витіснити з практики та суспільної свідомості складалися сторіччями стереотипи, старі установки і старі погляди, які поки ще досить часто дають про себе знати у виникненні все нових вогнищ екологічного лиха.