45 Поняття свідомості. Еволюція уявлень про свідом. В історії філософ.

Свідомість – це найвища, притаманна тільки людям і пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності. Богослови розглядають св.-ть як іскру божественного розуму. Ідеалісти вважають св.-ть первинною щодо матерії, вона, на їхню думку, незалежна від матерії. Матеріалістична ф-ія і психологія вважають свідомість функцією мозку і відбиттям зовнішнього світу. Але усі філософи згодні, що свідомість – це реальність, і вона відіграє величезну роль у житті людини та суспільства в цілому.Головними ознаками св.-ті є відображення світу, відношення, цілепокладання, управління. Св-ть як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка св.-ті як відношення полягає в її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об'єктом розгляду св.-ті може бути вона сама та її носії, тобто св.-ть пов'язана з самосвідомістю.Вихідним пунктом людського ставлення до світу є перетворення його відповідно до людських потреб, що набирає форми цілепокладання – створення ідеальної моделі бажаного майбутнього, визначення мети і засобів, розробки програми діяльності. Св-ть охоплює як раціональне, так і чуттєве відображення дійсності, як пізнавальне, так і емоційно-оціночне ставлення людини до світу. Всі ці компоненти слід розглядати як елементи цілісного процесу предметно-матеріального, теоретичного та духовно-практичного способів освоєння світу.Осн. елементами св.-ті, які перебувають у діалектичному взаємозв'язку, є: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток св.-ті – це, насамперед збагачення її новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. За формами відображення:політична св.-ть (відображає політичні ідеї, форми і методи управління державою,стосунки між класами, соціальними групами, націями, державами) морально-етична св..(форма регуляції поведінки людей в суспільстві без примусу. Основний критерій-суспільний ідеал),естетична св. (або культура-здатність відчувати і правильно оцінювати предмети мистецтва),наука (форма відображення світу не у виді норм поведінки або права в суспільстві,а відображення світу через поняття),релігія (форма відображення світу,її сутність і недолік у відображенні нереальних явищ) та атеїстична св. (вчення яке заперечує існування Бога),філософія (відображає світ у більш широкому діапазоні, прогнозуючи і майбутнє його існування).

46. Сутність і структура свідомості. Свідомість і самосвідомість

Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Св-сть людини формується, розвивається, функціонує на основі взаємопов'язаних факторів: знаряддево-предметної діяльності, яка включає виготов лення та застосування знарядь праці, з часом веде до створення і розширення світу "олюдненої природи", сфери матеріальної та духовної культури; діяльного спілкування між людьми, яке має свої "матеріально-технічні", інформаційно-інтелектуальні і моральні аспекти.Св-сть має надзвичайно складну структуру.1Базові– відчуття – відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;– сприйняття – образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;– уявлення – конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів– різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість). 2Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:– воля – здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;– емоції – ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив (мотиви, інтереси). 3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт св.-сті, який виступає в таких формах:– поняття – відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;– судження – форма думки, в якій відображається наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;Самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;Формування самосвідомості має певні ступені та форми. Перший ступінь – самопочуття – це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей.Усвідомлення себе як такого, що належить до тієі чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи – є більш високим рівнем самосвідомості.Самосв-сть передбачає співставлення себе з певним ідеалом "Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.

47 Феномен свідомого і не свідомого. Концепція фрейдизму і неофрейдизму

Свідомість як самосвідомість - це дуже стан, що важко досягається людиною. Рівень самосвідомості не є константою для усіх людей. Багато хто живе, переважно направляючи свою увагу на зовнішній світ. Їх "Я" не затримується в собі самому, не робить себе предметом свого осмислення. У багатьох просто немає звички, навички зосереджуватися на своєму внутрішньому стані.Відкриття несвідомого, дослідження його структури, впливи на індивідуальне і громадське життя було головною заслугою 3игмунда Фрейда. Несвідомі, по Фрейду, багато наших бажань і спонукання. Досить часто проривається несвідоме назовні в гіпнотичних станах, сновидіннях, в яких-небудь фактах нашої поведінки : обмовках, описках, неправильних рухах і так далі. Згідно з Фрейдом, психіка людини є взаємодією трьох рівнів : несвідомого, передсвідомого і свідомого. Несвідоме він вважав центральним компонентом, що відповідає суті людської психіки (усе природне, родове, природжене, інстинктивне належить цьому шару психіки), а свідоме, свідомість - "вікно в зовнішній світ" - лише особливою інтуїцією, що надбудовується над несвідомим. Третій шар психіки -передсвідомість, або розум в інтерпретації Фрейда, який стоїть на межі несвідомого і свідомість і здійснює цензуру усім проявам (бажанням) природи людини. Створена Фрейдом модель особи з'являється як комбінація трьох елементів. " На думку З.Фрейда, психічне життя людини визначається її потягами, головним з яких є сексуальний (лібідо). Через існування соціальних заборон сексуальні переживання витісняються із свідомості і живуть у царині несвідомого, оскільки свідомість чинить їм опір. Час від часу вони прориваються у свідоме життя людини, набуваючи викривлених або символічних форм.Фрейд виокремлював три головні форми вияву несвідомого: сновидіння, помилкові дії, невротичні симптоми.

48.Поняття розсудку та розуму в сучасній філософії

Поділ на розум і розсудок намітився в Арістотеля (пасивний і активний розум. Розрізнення розуму і розсудку найчіткіше проведено у І. Канта та Г. Геґеля. За І. Кантом, розум і розсудок — складові психіки людини. За допомогою розсудку впорядковуються хаотичні факти і утворюється цілісність, вноситься порядок у сприйняте: проте, упорядковуючи їх, він не виходить за межі наявного знання. Розум аналізує і оцінює дані органів чуття і надбання розсудку, а також сам себе. Він допомагає людині робити відкриття, винаходи і створювати художні образи. Г. Геґель розглядав розсудок як нижчу форму мислення, що не спроможна збагнути єдність протилежностей і тому є однобічною. На перший погляд розум у Канта, особливо в “Критиці чистого розуму”, ніяк не пов’язаний з історією. Але й тут прослідковується зв’язок: розум у нього виходить за межі досвіду, як потім у Гегеля в феномені “хитрості розуму”, а що за цими межами? Там — бог, свобода волі, безсмертя душі, отже, всі ті предмети, котрі завжди були пов’язані з розумом, а бог і взагалі істота мисляча, “божественний розум”. Кант обмежив знання розсудком, а розум у нього залітає в ту саму сферу, де й віра блукає. Пошук зв’язку двох зазначених течій думки важливий тому, що розум в пізнанні синтезує відмінності і крайнощі, але він і в суспільствах відіграє аналогічну роль. Я вважаю, що гегелівському примиренню протилежностей передували соціально-політичні варіанти таких примирень. Під цим кутом зору особливої уваги заслуговують різні концепції “природного права” та “природного договору”, які слугували засобом зупинити війну всіх проти всіх. Позиція Гегеля була й негативною реакцією проти крайнощів французької буржуазної революції. Діалектика його була спрямована проти тієї масової рубки голів, якою захоплювалися французи.