1.Передумови виникнення філософії. Специфіка міфологічного і релігійного пояснення світу.

В іст. Ф-ії склалися так звані вічні проблеми. Що таке людина? Що таке природа, або ширше — Всесвіт? Який між ними зв'язок, залежність? Чи може людина пізнати себе,,природу, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріал-го і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й існування другого світу? Чи вони незалежні один від одного? Що таке свобода? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства?. Але розвиток сусп-а і пізнання висуває й нові ф-ські проблеми: про співвідношення статичних і динамічних закономірностей у науковому пізнанні, можливостей "штучного інтелекту" тощо. Ф-я вперше зустрічається у грецького історика Геродота та Фукідіда. Надалі у Сократа і Платона у значенні – теорія, наука. З самого початку ф-ією називають будь яку мудрість, сукупність знань, які відрізняються від вірувань. З часом з ф-ії як з суспільної скарбниці беруть початок інші науки (математика, астрономія, фізика, біологія, медицина тощо). Філософи намагаються осягнути світ у його єдності або вічності. Майже одразу ф-я і філософування виявило два напрямки: 1. науково-теоретичний (відбір і перевірка різного роду інформації про різні речі світу); 2. духовно-практичний (який орієнтовано на пошук сенсу життя, основних цінностей, осягнення вічності). Джерелами філ.. є ​​міфологія і релігія. Міфологія - це наука про переказах. Міфи існували у всіх народів світу, багато міфів присвячені космічним темами, тому що люди намагалися відповісти на питання про походження і будову світу, про світової гармонії, про перетворення хаосу в космос, а також будь-яка міфологія описує загибель світу в майбутньому і його подальше відродження. Рисами міфу є: олюднення природи, наявність фантастичних богів, їх спілкування, взаємодію з людиною, відсутність абстрактних міркувань, практична спрямованість міфу на вирішення конкретних життєвих завдань, одноманітність і поверхня міфологічних сюжетів. Ф-я і релігія виходять з міфу, вони походять тим, що вирішують світоглядні питання, але релігія в основу ставить віру, а ф-я - це пошук істини. Релігія - це форма світогляду, заснована на вірі в наявність фантастичних, надприродних сил, які впливають на життя людини і навколишній світ. Для р. світогляду характерна чуттєва, образно-емоційна (а не раціональна) форма сприйняття навколишньої дійсності. У VI ст.до н. е. ф-я являла собою новий тип світобачення, в основі якого лежав розум. Реальні спостереження, логічний аналіз, узагальнення, висновки і докази стали витісняти образи і вигадки, тобто міфологію.

2.Предмет філософії. Суперечливий характер відношення філософії і науки.

На відміну від окремих наук, що вивчають лише деякі області дійсності, предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур. Таким чином філософія — раціональна самосвідомість людства, наслідок його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини у світі. Філософія і наука Ф. й наука тісно взаємопов'язані. З розвитком науки, як правило, відбувається прогрес філософії. Але не можна бачити і зворотних струмів від філософії до науки. Достатньо вказати на ідеї атомізму Демокрита, яка залишила незгладимий слід в розвитку науки.Ф. й наука народжуються в рамках конкретних типів культури, взаємно впливають один на одного, вирішуючи при цьому кожна свої завдання і взаємодіючи в ході їх вирішення. Ф. намічає шляхи вирішення протиріч на стиках наук. Вона також покликана вирішувати і таке завдання, як зрозуміння самих загальних підстав культури взагалі і науки, зокрема. Філософія виступає як розумовий інструмент, вона виробляє принципи, категорії, методи пізнання, які активно застосовуються в конкретних науках.Наука без філософії неможлива, оскільки наукові відкриття необхідно усвідомлювати, осмислювати, переживати, інакше це не будуть відкриття, а буде проста механічна робота по добуванню, отриманию у природи нових, мертвих знань. Мертве ж знання не може дати людині нічого хорошого. Саме тому справжній учений має бути, насамперед, філософом, а лише потім природодослідником, експериментатором, теоретиком.