Прояви тероризму

Більшість фахівців (В.Ф. Антипенко, К.В. Жариков, О.М. Монарха) визначають тероризм як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

• напади на державні або промислові об'єкти, що призводить до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

• захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

• захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація - звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація - вимога викупу);

• насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або з пропагандистською метою);

• викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в'язнів, форма самофінансування);

• політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

• вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).

Таким чином, можна зробити висновок, що тероризм у минулому столітті:

• став одним з найнебезпечніших викликів міжнародній безпеці;

• перетворився на глобальну проблему;

• став соціально небезпечнішим для суспільства, багатогранним за цілями і видами проявів;

• одержав можливість використовувати у своїх злочинних цілях досягнення науки і техніки;

• у ряді випадків став проводитися за участю державних органів, одержав „статус" державного тероризму.

Можна з високою вірогідністю передбачати, що поруч із „тероризмом знизу", коли загроза виходить від окремих осіб або групи людей, розвиватиметься „тероризм зверху", коли терористичні акти організовуватимуть на державному рівні.

Чинники для можливих проявів тероризму в Україні

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні перебуває в іншій площині - це „кримінальний тероризм" всередині країни та діяльність закордонних терори­стичних організацій на території України.

Комплекс причин, що може породити тероризм в Україні, досить різноманітний і включає:

• глибинні суперечності в економічній сфері, що зумовлені об'єктивними труднощами переходу до ринку, а також суб'єктивним неприйняттям певними частинами населення нових економічних відносин або засобів переходу до них;

• зростання соціальної диференціації громадян (критичний показник співвідношення доходу 10% найбагатших до 10% найбідніших громадян України вдвічі перевищує світові стандарти; населення, яке перебуває за межею бідності, сягає 60 відсотків (критичним вважається 10%), з яких, за даними деяких соціологічних досліджень, близько 20% схвалюють нові економічні відносини, приблизно 30% залишилися люмпенізо-ваними і 40-53% - на роздоріжжі;

• зростання зареєстрованого і прихованого безробіття (4,1%); наявність у країні значної частини громадян, що вважають необхідними найголовніші зміни політичної системи (понад 60% населення);

• низька ефективність роботи державного апарату і правоохо­ронних органів, відсутність ефективних механізмів правового захисту населення;

• низький рейтинг влади у суспільній свідомості, зростання недовіри до неї у переважної більшості громадян. Рівень довіри населення України до керівництва держави не перевищує 10% (критичний показник 20-25%);

• найжорстокіша боротьба за владу політичних партій або ж суспільних об'єднань чи груп, котрі сповідують політичні цілі; зниження ефективності функціонування захисних механізмів у сфері моралі, втрату орієнтирів у виховній роботі, передусім серед молоді;

• нарощування тенденцій розв'язання суперечностей, що виникають, і конфліктів силовими методами, від 10% до 40% населення країни заявляють про готовність до участі в акціях протесту і непокори;

• погіршення демографічної ситуації, зниження трудоресурсної безпеки держави. Населення України зменшилося з 52,2 мільйонів у 1993 році до 48 у 2002 році. За оцінками експертів, до 2010 року населення може скоротитися приблизно до 46 мільйонів;

• погіршення етнополітичної ситуації в країні (проблеми облаштування депортованих народів, насамперед кримських татар, проблеми „експорту в Україну етнічних проблем" (біженці, поширенню ідей ваххабізму і панісламізму), проблеми російських меншин в Україні тощо);

• посилення соціальних суперечностей під впливом зростання злочинності. Як наслідок, у суспільстві зберігається високий конфліктний потенціал.

Таким чином, у період гострої кризи нашого суспільства активно відбувається процес майнового розшарування, ідеологічного розмежування, організаційного оформлення політичних рухів, партій, організацій, які сповідують різні політичні течії та ведуть боротьбу за владу. Тому водночас з майновою відбувається і політична поляризація населення.

Сьогодні тероризм слід розглядати і як широкомасштабне явище, яке становить загрозу життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави. Це пояснюється тим, що, по-перше, тероризм „підриває" систему державної влади й управління, знижує ефективність управління суспільством, регулювання соціально-політичних процесів; по-друге, послаблення державних і суспільних структур, він посилює вплив у суспільстві опозиційних антиконституційних утворень; по-третє, активізуючи морально-психологічний вплив на населення, викликає хаос, безпорядки, жорстокість людей, що використовується у своїх політичних інтересах; по-четверге, виходячи за межі державних кордонів, тероризм набуває міжнародного характеру й становить небезпеку для міжнародного співтовариства.