Бактеріологічне нормування

Принцип нормування бактеріологічних забруднень може бути реалізований на практиці на основі прямих і непрямих показників.

Прямі методи полягають у встановленні залежності між фактом захворювання і знахідкою відповідних патогенних мікробів. Однак в силу тривалого інкубаційного періоду і порівняно малої частоти захворювань прямі методи визнані недостатньо надійними.

У зв'язку з цим почали застосовувати непрямі показники бактеріального нормування якості води. Одним з перших непрямих показників небезпечного для здоров'я бактеріального забруднення води було запропоновано вважати загальну кількість бактерій, вирощуваних у поживному середовищі з 1 мл розчиненої води. При вирішенні питання про те, яку кількість осілих у воді бакгерій можна вважати безпечним, була обрана рекомендація Р. Коха, зроблена ним на підставі вивчення холерної епідемії в Гамбурзі в 1892 р. Порівнюючи якість питної води, якою забезпечувалося населення Гамбурга, з якістю води сусіднього міста Альтона, населення якого епідемія холери обійшла, Р. Кох відзначив, що очистка води на фільтрах м. Альтона забезпечувала населенню безпеку під час холерної епідемії.

У 1914 р. у першому стандарті якості питної води в США показник не більше 100 бактерій у 1 мл був використаний як норматив допустимого загального бактеріального забруднення. Другий раз у світовій практиці це було зроблено в СРСР у 1937 р. Надалі цей показник був прийнятий за стандарт майже усіх європейських країн.

Другим непрямим показником є кількість кишкових паличок. Дослідженнями вчених було доведено, що кишкова паличка може служити санітарно-показниковим мікроорганізмом. У 1937 р. був прийнятий тимчасовий стандарт якості води, що подається у водогінну мережу, відповідно до якого кількість кишкових паличок у 1 л води повинна бути не більше 3, або колі-титр не менш 300. Цей норматив перевірений багаторічною практикою централізованого водопостачання в СРСР. Дотримання цього нормативу створює необхідний ступінь безпеки щодо інфекцій, що можугь поширю­ватися водним шляхом. Було доведено, що коли кількість кишкових паличок наближається до 3 у 1 л, то досягається відсутність у воді життєздатних і вірулентних (хвороботворних) мікроорганізмів.

У людському організмі знаходяться найрізноманітніші мікроорганізми. Деякі нешкідливі, інші навіть корисні. Хворобо­творні мікроби відрізняються тим, що виділяють ферменти, що розкладають кров'яні тільця, м'язи, слизисті оболонки, порушуючи цим нормальний стан організму. Особливу групу утворюють хвороботворні мікроби, які виділяють сильнодіючі отрути (токсини).

Мікроби потрапляють в організм людини в основному трьома шляхами: через дихальну систему, травний тракт і шкіру.

Зараження через дихальні шляхи називається краплинною інфекцією.

Переносниками хвороботворних мікробів є тварини, комахи.

Місцем розмноження мікробів, що виробляють токсини, можуть бути продукти харчування. Сіокігішит Ьоіиііпит розмножується в м'ясній їжі і виділяє ботулінічний токсин. Хвороботворні мікроби зберігають життєздатність у воді дуже довго. Але людина не може довго обходитися без води. Звідси постійна загроза інфекції.

Людина має хороший природний захист від хвороботворних мікробів. Перша лінія оборони - наша шкіра. Але найменша ранка відкриває доступ мікробам в організм. У носовій порожнині мікроорганізми затримуються дрібними волосинами. У ротовій порожнині бактерії затримуються слиною, у якій знаходиться бактерицидна речовина, відома за назвою лізоцим. Лізоцим знаходиться в сльозах. Це встановив А. Флемінг. У 1965 р. біохіміки визначили склад лізоциму, у молекулі якого знаходиться 129 різних амінокислотних залишків. Лізоцим розчиняє клітинні стінки ряду бактерій, знищує бактерії. Але якщо мікробам усе-таки вдається проникнути в організм, на них чекає кисле середовище шлунка, що знищує значну частину мікроорганізмів. Деякі мікроби все-таки проникають у кишківник. Тут на них чекає чергова перешкода. 1.1. Мєчніков у 1883 р. довів, що білі кров'яні тільця (лейкоцити) здатні активно захоплювати і поглинати сторонні мікроби, що проникли в організм. Це явище II. Мєчніков назвав фагоцитозом, а білі кров'яні тільця - фагоцитами. На підставі цих фактів розроблена фагоцитарна теорія імунітету.

Імунітет буває набутий і природний, або вроджений.

У 1796 році англійський лікар 3. Дженнер відкрив метод запобіжних щеплень, який він назвав вакцинацією, а матеріал для щеплень вакциною (від лат. уасса - корова).

Несприйнятливість до інфекцій, створювана штучним шляхом, називається імунізацією. Імунізація сироваткою є пасивною, вакциною - активною.

У боротьбі з мікробами велике значення має гігієна. Ефективним засобом боротьби з мікробами є дезінфекція. Як дезінфікуючі засоби застосовуються: настойка йоду, ультрафіолетові промені, хлор та ін. Дезінфекція є безпосереднім засобом боротьби з мікробами.

Дезінсекція і дератизація спрямовані проти переносників мікробів.

Дезінсекція - засіб боротьби з комахами. Препарати, застосову­вані при дезінсекції, називаються інсектициди. їх багато. Усі вони містять як складову частину хлор.

Боротьба з_#гризунами називається дератизацією. При цьому застосовують хімічні, механічні і біологічні засоби.