Слуховий аналізатор

Світ наповнений звуками. Вони доносять до людини чимало інформації. Одні звуки приємні, інші негативно впливають на здоров'я людини. Деякі звуки виконують роль сигналів, попере­джаючи про небезпеку. Оцінити світ звуків людина може за допомогою органа слуху.

Вухо людини складається з трьох „основних" частин: зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо. Звукові хвилі потрапляють у слухову систему через зовнішнє вухо до барабанної перетинки, коливання якої механічним шляхом через середнє вухо передаються до внутрішнього вуха, де коливання барабанної перетинки перетво­рюються в коливання зі значно меншою амплітудою, але більш високого тиску. Збудження нервових закінчень слухового нерва доходить до кори головного мозку і викликає сприйняття звуку. Механічні коливання утворюють слухове сприйняття, коли їхня частота знаходиться в межах 16-20 000 Гц. Слухове сприйняття зображується на діаграмі нанесенням величин звукового тиску, при яких на кожній частоті виникає відчуття звуку, і позначається як крива порога чутності. Вона різна залежно від індивідуальних особливостей, віку людей.

Слуховий аналізатор має високу чутливість, дозволяє людині сприймати широкий діапазон звуків навколишнього середовища й аналізувати їх за силою, висотою тону, відзначати зміни за інтенсивністю і частотним складом, визначати напрямок звуку.

Одна з особливостей слухової сенсорної системи, яка має пряме відношення до безпеки, - здатність розпізнавати місцезнаходження джерела звуку без повороту голови. Це явище називається бінауральним ефектом. Фізична основа такої здатності в тому, що поширюючись з кінцевою швидкістю, звук досягає більш віддаленого вуха пізніше і з меншою силою, а слухова система здатна виявити її різницю в двох вухах вже на рівні 1 дБ, а запізнення становить 0,0006 с. Бінауральний слух має й іншу, більш важливу, ніж орієнтація в просторі, функцію: він допомагає аналізувати акустичну інформацію за наявності сторонніх шумів. «Міжвушні» розходження в інтенсивності і спрямованості надходження сигналів використовуються ЦНС для придушення фонового шуму і виділення корисних звуків (наприклад, зосередитися на потрібній розмові на багатолюдних зборах).

Вестибулярна система

Ця система забезпечує підтримку потрібного положення тіла і відповідні реакції. Рівновага підтримується рефлекторно, без принципової участі в цьому свідомості.

Виділяють статичні та статокінетичні рефлекси. Статичні рефлекси забезпечують адекватне взаєморозташування кінцівок, а також стійку орієнтацію тіла в просторі. Статокінетичні рефлекси -це реакції на рухові стимули, що само висловлюються в рухах, наприклад рух людини, що відновлює рівновагу після того, як вона втратила її.

Сильні подразники вестибулярного апарата часто викликають неприємні відчуття: запаморочення, блювоту, посилене потови­ділення, тахікардію і т.д. Ймовірніше за все - це результат впливу незвичайних для організму подразників: колового прискорення або розбіжності між зоровими і вестибулярними сигналами. Сенсорні ілюзії, що виникають внаслідок цього, часто приводять до аварій.

У сучасних людей статокінетична стійкість знижується внаслідок зміни структури їхньої праці. Праця сучасної людини стає більше розумовою, а фізична її частка нестримно зменшується. Людина дедалі менше активно пересувається в просторі. У цих умовах статокінетична стійкість у сучасних людей знижується й актуальними стають такі явища, як гіподинамія і гіпокінезія.

При порушенні функцій вестибулярного апарату певною мірою знижується працездатність людини, а отже, знижується і безпека руху. Якщо йдеться про пасажирів, то цей стан позбавляє їх комфорту, а при наявності в них захворювань, особливо серцево-судинної системи, це може призвести до важких ускладнень.