Висновок:

1. Зростання бюджетного дефіциту прямо не пов’язане з етапами економічного розвитку країни: воно спостерігається як у кризові періоди, так і у фазах відносної стабільності. Це свідчить про відсутність єдиної стратегії управління ним і вказує на необхідність її розробки.

2. Зміна бюджетного дефіциту є одним із факторів, що впливають на динаміку державного боргу з певним часовим лагом. Наприклад, зростання дефіциту вимагає додаткових позикових джерел покриття, що, своєю чергою, викликає зростання витрат на обслуговування державного боргу і в більшості випадків призводить до зростання бюджетного дефіциту. Зазначений зв’язок необхідно враховувати при визначенні граничного розміру цих показників на наступні періоди.

3. Основними показниками, які беруться до уваги при аналізі політики управління бюджетним дефіцитом і державним боргом, є відношення їх рівнів та вартості обслуговування до ВВП. До переліку варто включити співвідношення цих величин і резервів Центрального банку, які можна використати для їх покриття. Приміром, співвідношення короткострокового боргу та розміру резервів характеризуватиме поточну ліквідність держави і може вказувати на ризик її дефолту. З точки зору забезпечення соціальних витрат, необхідно враховувати їх відношення до розміру бюджетного дефіциту. Це вказує на необхідність розширення прийнятої системи показників для оцінки боргової політики держави.

Перелік та оцінка ризиків і відповідно заходи щодо їх усунення чи мінімізації потребують постійного моніторингу та аналізу, оскільки залежать від ситуації в державі й обраної стратегії державної політики у сфері управління бюджетним дефіцитом та державним боргом.

Пропозиції:

Можу виділити 4 основні напрямки подолання дефіциту бюджету:

Збільшення дохідної бази, скорочення видаткової бази, здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, проведення грошової ікредитної емісії.

У 2010 році внутрішні запозичення були здійснені, в основному, за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики, зокрема для фінансування дефіциту державного бюджету та, як уже зазначалося, поповнення Стабілізаційного фонду на суму 37,8 млрд. грн., збільшення статутних капіталів Укрексімбанку, НАК «Нафтогаз України» та Державної іпотечної установи на суму 15,8 млрд. грн., а також для вищезазначеного відшкодування податку на додану вартість на суму 16,4 млрд. грн.

Значну частку зовнішніх запозичень складають два транші позики Міжнародного валютного фонду на загальну суму 16,1 млрд. грн. (перший з них отримано у серпні 2010 року в обсязі 15,1 млрд. грн., або майже 1,3 млрд. СПЗ), облігації зовнішньої державної позики на суму 19,8 млрд. грн., комерційна позика ВТБ-банку в обсязі 15,8 млрд. грн..

У цілому структура джерел фінансування протягом 2007-2011 років не відображає сталої тенденції. І хоча упродовж трьох останніх років вона досить схожа, у 2011 році збільшилася частка надходжень коштів від приватизації, що пов’язано з продажем «Укртелекому», та значно зменшилася частка зовнішніх запозичень.

Висновки

Зростання бюджетного дефіциту пов’язане з:

• відсутністю єдиної стратегії управління етапами економічного розвитку

• з падінням рівня виробництва та ВВП;

• нестабільністю на ринку зайнятості, зростанням безробіття;

• високою часткою бюджетних витрат на реалізацію антикризових заходів;

• використанням інструментів фіскального стимулювання;

• фінансовими проблемами пенсійних фондів.

Пропозиції

• підвищення ефективності суспільного виробництва, яке сприятиме зростанню обсягів фінансових ресурсів суспільства, що є основним джерелом доходів бюджетів;

• єдиної стратегії управління ним і вказує на необхідність її розробки;

• проведення економічних реформ (податкової, бюджетної, пенсійної, адміністративно-територіальної);

• проведення антиінфляційної, відкритої та зрозумілої суспільству політики, що сприятиме розвитку економіки та соціальної сфери, внаслідок чого можна досягти оптимізації сфери державної економіки;

• здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

• покращення інвестиційної політики;

• забезпечення підтримку малого і середнього бізнесу.