Пряме репо

"Пряме" репо - це договір про купівлю Національним банком державних цінних паперів із портфеля банку з подальшим зобов'язанням цього банку викупити ці державні цінні папери за обумовленою ціною на обумовлену дату.

За операцією прямого репо ціною купівлі Національним банком державних облігацій України є їх справедлива вартість, але не вища, ніж номінальна вартість цих цінних паперів, а ціною купівлі банківських металів є ціна банківських металів, перерахована за офіційним курсом банківських металів на день укладення договору прямого репо.

Ціна зворотного продажу Національним банком державних облігацій України або банківських металів залежить від ціни, що визначена в першій частині операції репо та строку цієї операції, а також від дохідності за державними облігаціями України, облікової ставки Національного банку, процентних ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку, середньозваженої процентної ставки за кредитами рефінансування під забезпечення державними облігаціями України, які діяли у відповідному періоді.

Зворотне репо

"Зворотне" репо - це договір про продаж Національним банком із свого портфеля державних цінних паперів з одночасним зобов'язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Національний банк за умови проведення операції зворотного репо для визначення ціни продажу (купівлі) державних облігацій України орієнтується на процентні ставки за власними борговими зобов'язаннями, процентні ставки за депозитами на міжбанківському ринку та дохідність за державними облігаціями України.

Проведення операцій з купівлі (продажу) державних облігацій України

Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати операції з купівлі (продажу) державних облігацій України шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами.

Національний банк готує заявку із зазначенням основних параметрів щодо купівлі або продажу. У разі формування заявки на продаж здійснюється блокування державних облігацій України для участі в торгах, які проводяться організатором торгівлі на підставі відповідного розпорядження, у порядку, установленому законодавством.

Грошово-кредитна політика Національного банку знаходиться у тісному взаємозв’язку із бюджетною політикою держави. До розроблення проекту державного бюджету НБУ подає основні засади грошово-кредитної політики Кабінету Міністрів, на основі яких буде формуватися бюджет на наступний рік. Так у бюджеті буде закладено рівень інфляції, курс гривні, основні напрямки розвитку економіки згідно розроблених засад.

Бюджетна політика – це використання державою бюджету для регулювання економіки шляхом маневрування грошових ресурсів, які надходять у розпорядження держави, шляхом їх перерозподілу через бюджети усіх рівнів.

Напрями здійснення бюджетної політики: субсидування та фінансування підприємств; здійснення державою інвестиційної політики; дотації на ціни. Покриття дефіциту бюджету може здійснюватися шляхом: емісії грошей; позики у НБУ; підвищення податкових ставок; залучення банківських кредитів; здійснення внутрішніх та зовнішніх позик.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.

Головним завданням кон'юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон'юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон'юнктури може забезпечуватися заходами як грошово-кредитної політики, так і фіскальної, або ж заходами обох політик одночасно. Механізм взаємозв'язку монетарної та фіскальної політики як складових кон'юнктурної і загальноекономічної політик можна простежити на такій схемі (див. рис.).

Рис. Взаємодія заходів фіскальної та монетарної політики в системі державного регулювання економіки

Як видно з наведеної схеми, пожвавлення ринкової кон'юнктури може бути досягнуто як заходами монетарної політики - зниженням процентної ставки та збільшенням пропозиції грошей, так і заходами фіскальної політики - зростанням бюджетних витрат та скороченням рівня оподаткування. Стримування ринкової кон'юнктури теж може бути досягнуто заходами монетарної політики – підвищенням рівня процента і зменшенням пропозиції грошей (грошової маси) та заходами фіскальної політики – зростанням рівня оподаткування і скороченням бюджетного фінансування.

Крім спільності цілей впливу на ринкову кон'юнктуру, заходи монетарної і фіскальної політики пов'язані між собою механізмами дії. Так, зростання бюджетних витрат за стабільності оподаткування викличе зростання попиту на грошовому ринку і підвищення ставки процента, яка є важливим інструментом монетарної політики. І навпаки, зниження облікової ставки у складі монетарної політики призведе до зростання курсової вартості облігацій державних позик, збільшення попиту на них, що розширить можливості уряду щодо випуску і розміщення нових позик та зростання на цій основі бюджетних витрат.