Розділ ііі. Третій період розвитку української культури: литовсько-польська доба Галицько-Волинська Русь. Культурні явища й процеси

Культура Галицько-Волинської Русі ХІІ-ХІІІ ст. є складовою частиною культури давньоруської. При тому вона відчутно відрізняється значними локальними рисами від культур інших земель Русі − південних і північних, − виявляє чималу самобутність і оригінальність. Культурні явища і процеси в Галицькій і Волинській землях стали одним із основоположних складників у перебігу формування культури українського народу.

Слід взяти до уваги ту обставину, що, так само, як і в Давній Русі в цілому, матеріальна і духовна культура Галицько-Волинської Русі не була єдиною і монолітною. Вже при першому погляді видно чималу різницю між культурами Галичини і Волині. У свою чергу, культурне життя кожної землі проходило багато в чому по-різному в різних її областях. Але принципові й магістральні явища і процеси все ж таки об'єднували їх. Тому наука має право говорити про культуру Галицько-Волинської Русі як про відносно єдину, хоча й із багатьма місцевими відмінностями, тобто як про певною мірою цілісний феномен.

Тема і скромний обсяг цього розділу дозволяють нам зосередити увагу не на всіх проявах і досягненнях галицько-волинської культури, а лише − і насамперед − на мистецтві та духовних явищах і процесах.

Містобудування. Архітектура

Почнемо зі спроби кинути погляд на галицькі й волинські міста, ці «квіти середньовіччя», як образно назвав їх хтось з істориків минулого, оскільки про галицькі й волинські села ХІ-ХШ ст. можна сказати небагато. Втім, як і про села інших тогочасних земель і князівств. Здобутки археології − писемні джерела про села майже не згадують − створюють досить скупий на деталі образ тих поселень. Можна хіба що твердити, що в більшості села Галичини і Волині були невеликими, складалися з окремих дворищ, були оточені угіддями: полями, луками, пасовиськами, лісами тощо.

Структура і зовнішній вигляд галицьких і волинських міст були загалом характерними для Південної Русі, однак знову-таки мали місцеві особливості. Здебільшого таке місто складалося з обнесеного валами чи (в рідкісних випадках) кам'яними стінами з баштами і оточеного наповненими водою ровами «дитинця» або «града», в середині якого стояли княжий палац або будинок намісника чи коменданта, соборний храм та інші церкви, добротні житла бояр, дружинників, заможних городян − так званого міського патриціату. Для будівництва «града» звичайно обирали узвишшя, «гору», звідки він домінував над «підгороддям», або «підзамчем», тобто передмістям, яке давньоруські літописці називали посадом. Утім, траплялося, що місто ставили на низині, а то й у багнистій місцевості, яка робила його неприступним для штурму більшу частину року. Таке місце обрали для головних міст Волині − Володимира і Луцька.

Посад також був укріплений, але легким дерев'яним острогом. У ньому в чепурних, зазвичай прикрашених різьбленням будиночках мешкали ремісники й торговці, там же тулилася в злиденних хижах біднота. Головний ринок міста, «торг», за означенням літописців, теж розміщувався на посаді.

Характерною особливістю Галицької землі було те, що, на відміну від Київської, Чернігівської, Новгородської чи сусідньої Волинської, бояри здебільшого жили не в самому місті, а неподалік від нього.

Так, Галич був оточений укріпленими садибами великих бояр, що становили собою сильні замки із запасами харчів і арсеналом зброї. Відвойовуючи Галич у боярських олігархів 1230 р., «Данило захопив двір Судислава (лідера боярської опозиції − авт.). Скільки там було вина, овочів, їжі, списів і стріл − страшно було бачити!» Свідчення галицького книжника здається дуже красномовним. Ці боярські фортеці, мов удавкою, стискали Галич, в якому сидів князь, а їхні власники справляли тиск на свого государя.

Літописи та інші пам'ятки писемності звичайно не містять описів ні князівських палаців, ні боярських хоромів. Із короткої згадки Київського літопису за 1152 р. довідуємось, що палац Володимира Володаревича в Галичі був з'єднаний переходом із хорами церкви святого Спаса − кількома роками пізніше подібний перехід був збудований між княжим палацом і храмом у Боголюбові. Той палац належав володимиро-суздальському князеві Андрієві Юрійовичу.

Більше уваги приділяють літописці оборонній архітектурі Галицько-Волинської Русі: валам, стінам, брамам міст і замків. Галицький літописець докладно описав фортифікації Холма: башту-донжон, стіни, а також осібний замок на підступах до міста. У Кам'янці, свідчить він, Володимир Василькович «створив стовп (башту − авт.) кам'яний заввишки 17 сажнів, що викликав захоплення у всіх, хто дивився на нього», а в Бересті − «стовп кам'яний заввишки як кам'янецький». Його наступник у Володимирському князівстві Мстислав Данилович «у Чорторийську у граді заклав стовп кам'яний». Всі ці «стовпи « були, мабуть, такими самими донжонами, як докладно описаний літописцем у Холмі. Вивчення архітектурних і конструктивних особливостей стін і башт Луцького замку (ХІV-ХV ст.) дозволило вченим висловити припущення, що його зведення почалося ще за Мстислава Даниловича в 90-х роках XIII ст.

Вище йшлося про будівництво Данилом Романовичем і його братом Васильком фортифікованих за останнім словом європейської воєнної науки міст на Волині (поряд із Холмом − Даниліва, Крем'янця, Угровська) і в Галичині (Ярослава, Сяника). Серед оборонних комплексів попереднього періоду, ХІ-ХІІ ст., можна відзначити дуже укріплений Перемишль. Майстерність місцевих архітекторів і фортифікаторів викликала подив і повагу іноземців. Коли на початку 30-х років XIII ст. угорський король Андрій наблизився до стольного града Волині, то, за словами галицького автора, «він здивувався і мовив: «Такого міста я не зустрічав навіть у Німецьких (у даному контексті: західноєвропейських − авт.) країнах!»

Містобудівна діяльність тривала на Волині та Галичині й по смерті Данила Романовича і розпаді Галицько-Волинського великого князівства. Як свідчить Волинський літопис, при дворі Володимира Васильковича в 70-х − 80-х роках трудився «умілий муж Олекса, котрий за батька його багато міст збудував». Літописець образно розповідає про те, як засновували одне з волинських міст. Князь Володимир послав Олексу «з місцевими жителями в човнах у верхів'я річки Лосна, щоб знайти місце таке, де б можна було поставити град. І тоді знайшов (Олекса − авт.) таке місце… і очистив його і збудував там град і назвав його (князь − авт.) Кам'янцем тому, що земля була кам'янистою». Археологічні розкопки з кожним роком додають багато нових подробиць до описів міст і фортець Галицько-Волинської Русі, що містяться в пам'ятках писемності.

І все ж таки головну увагу волинські й галицькі літописці віддають будівництву князями храмів і монастирів. Це легко зрозуміти, адже середньовічна культура, як і все життя, була пронизана релігією: середньовіччя знало лише одну ідеологію − релігію і лише одну ідеологічну установу − Церкву.

Історики і археологи справедливо вважають наявність кам'яних палаців і храмів одним із головних показників високого рівня соціально-економічного розвитку давньоруських міст. Галицькі й волинські міста багаті на кам'яні споруди. На жаль, переважна більшість храмів ХІ-ХШ ст. назавжди втрачена. Від деяких збереглися розкопані археологами рештки. І лише поодинокі церкви ще височіють в окремих містах, та й то зазвичай перебудовані в наступних століттях, нагадуючи про колишню велич і красу тих давніх міст...

Перші кам'яні храми з являються на території Галицько-Волинської Русі дуже рано: з кінця IX − початку X ст. Однак то був вплив західної, в даному разі чеської архітектури. До цього часу вчені відносять розкопані в Перемишлі рештки білокам'яної церкви-ротонди з круглою алтарною абсидою. Недалеко від неї польські археологи (нині Перемишль перебуває в складі Польщі) виявили фундаменти ще одного кам'яного храму, що, ймовірно, належить до часу князювання в Перемишлі Володаря Ростиславича (1092-1124 рр.) Однак усі ці й абсолютна більшість інших споруд X − першої чверті XII ст. не дійшли до наших днів.

Серед збережених часом монументальних споруд Галицько-Волинської Русі одним із найстаріших є Успенський собор, збудований князем Мстиславом Ізяславичем у 1160 р. Мистецтвознавці вважають цей храм багато в чому схожим на собор Єлецького монастиря в Чернігові. При тому володимирський Успенський собор є оригінальною архітектурною будовою. Його сучасник − Успенський собор у Галичі (здогадна дата створення − 1157 р.) − дійшов до нас у руїнах. Він є яскравим зразком галицької архітектурної школи й вирізняється як технічними прийомами зведення, так і декоративними деталями: порталами, архітектурно-колончастими поясами тощо, які позначені впливом західної романської архітектури.

Галицько-Волинський літопис доніс до нас докладний і схвильований опис церкви Іоанна Златоуста, яку князь Данило відновив після грандіозної пожежі Холма 1256 р.: «Збудував він церкву святого Іоанна, гарну й ошатну. Будівля її була влаштована так: чотири склепіння; в кожному куті − арка, що стояла на чотирьох людських головах, вирізьблених якимось майстром. Три вікна були прикрашені римським склом (вітражами − авт.); при вході до вівтаря стояли два стовпи з цілого каменю, а над ними склепіння і купол, прикрашений золотими зірками на лазурі. Підлога ж усередині була відлита з міді і чистого олова, і блищала вона, мов дзеркало... Візерунки, різнобарвні й золоті, зроблені були умільцем Овдієм... Він (Данило − авт.) прикрасив ікони, що привіз із Києва, дорогоцінним камінням і золотим бісером... Дзвони він привіз із Києва, а інші були відлиті тут...»

Наводимо цю розлогу цитату з літопису, щоб дати можливість читачеві самому помилуватися і захопитися красою Холмського Іоаннівського храму, який увібрав у себе досягнення давньоруського і візантійського мистецтва, що органічно з'єднались у ньому. Як писав дослідник культурного життя Галицько-Волинської Русі Я. Д. Ісаєвич, «достовірність відомостей літопису підтверджується тим, що при розкопках Холмського городища виявлені сотні кілограмів стопу міді й свинцю».