Про Анну Ярославну

Глибокий розум, краса, духовність і освіченість Анни Ярославни cправляли незабутнє враження на її сучасників. Дочка Ярослава Мудрого гідно репрезентувала на чужині cвою батьківщину, яка в ті далекі часи була значно більш розвиненою культурно й економічно, ніж Франція.

Донька великого київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого) Анна народилася в 1024 або в 1028 році, за іншими даними – в 1032 році. Точну дату народження Анни досі не втановлено. Французькі автори повідомляють, що їй було 22 роки, коли вона приїхала до Франції.

Дитячі роки Анни пройшли в Києві. Поблизу Софійського собору знаходився княжий двір, який літописці називали “Великим Ярославовим двором” із двоповерховим кам’яним князівським палацом і храмом Богородиці. Ці споруди мали переходи, що з’єднували їх між собою. Дитинство Анни пройшло в час бурхливих політичних і культурних подій.

Крім пишних бенкетів і полювань, церковних відправ, що було характерне для стародавнього світу, Київ Ярослава відрізнявся активним громадським і просвітницьким життям. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки, переписування і переклад книжок були важливою державною справою. При дворі князя відбувалися вечори, схожі на нинішні літературно-вокальні, на яких виступали поети, музиканти, скоморохи.

Отже, Анна зростала в культурній атмосфері держави, що на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоті, історії, іноземним мовам, співам, малюванню, правилам етикету. Як свідчать документи, Анна мала добре вироблене письмо, бо, вірогідно, займалася переписуванням книжок.

Можна припустити, що вибір французького короля Генріха І, який просив руки Анни Ярославни, був зумовлений не лише політичними міркуваннями: слава про красу й розум руської князівни линула по всій Європі, дійшовши й до Франції.

До Києва французьке посольство прибуло, здолавши відстань у 3000 км. Генріх І доручив їхати за нареченою єпископу Готьє Совейру та міністру двору Гасселіну де Шаліньяку. Після урочистої церемонії в Софійському соборі, влаштованої на честь приїзду французьких посланців, посол Готьє Совейр прочитав листа від французького короля, що просив Анну стати його дружиною. Незабаром послам було дано офіційну згоду на шлюб, і розпочалася підготовка до далекої подорожі.

Посольство з Анною приїхало до Франції пізньої осені 1048 року. Перші місяці після приїзду Анна мешкала в містечку Санліс неподалік від Парижа, де в той час розташовувався королівський двір. Через півроку, 14 травня 1049 року (за іншими даними − 19 травня 1051 року), король Франції Генріх І одружився з Анною Ярославною.

Під час вінчання, яке відбулося в кафедральному соборі міста Реймс, Анна подарувала привезене з Києва Євангеліє (Євангелістерій). Вступаючи на французький престол, всі пізніші королі приносили клятву на цьому Євангелії, навряд чи знаючи, що привезене воно з Києва.

Найдавніша частина цієї рукописної пам'ятки написана кирилицею, яка була офіційним письмом Київської Русі. Євангеліє стало власністю Реймського собору і тому отримало назву Реймського. Деякий час воно вважалося загубленим, але в 1885 році його знайшов у реймській бібліотеці славіст О. І. Тургенєв. Нині ця унікальна пам'ятка, яку називають найдавнішою рукописною книгою київського походження, зберігається в Національній бібліотеці Реймса.

Королева Анна народила трьох синів − Філіппа, що незабаром став королем Франції Філіппом І, Робера і Гуго. Вона приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава Мудрого, привезені нею до Франції.

Як пишуть дослідники, розум цієї жінки вражав французів. В одному з листів до Анни папа римський Миколай II писав, що дуже цінує її доброчесність, королівську гідність і повагу до церкви. Факти свідчать про те, що дружина короля Генріха І займала неабияке становище в тогочасному французькому суспільстві і разом зі своїм чоловіком брала діяльну участь у керуванні державою. У Франції Анна поширювала ті традиції поваги до освіти − «вчення книжного», що визначали атмосферу й дух суспільства, у якому пройшли її дитячі роки і юність. [...]

Нещодавно в Санлісі за домовленістю з українською стороною розпочалися роботи по проектуванню і встановленню пам'ятника Анні Ярославні.

До наших днів зберігся також ще один цікавий документ, який містить у собі пам'ять про Анну Ярославну. Це грамота Суассонському абатству, надана Філіппом І. Як відзначав свого часу один із французьких дослідників, «на тій грамоті королева не задовольнилася звичаєм свого часу покласти знак хреста перед своїм підписом, виписаним рукою писаря. Навпаки, вона поклала своє ім'я і свій титул материнською мовою і слов'янськими буквами: Ана рьина» (тобто «Анна королева»).

Глибокий розум, краса, духовність і освіченість Анни Ярославни справляли незабутнє враження на її сучасників. Дочка Ярослава Мудрого гідно репрезентувала на чужині свою батьківщину, яка в ті далекі часи була значно більш розвиненою культурно й економічно, ніж Франція.

Образ дочки нашого народу, французької королеви Анни впродовж тривалого часу надихає вітчизняних і зарубіжних митців на створення прекрасних літературних творів. Вона постає перед нами зі сторінок п'єси «Ярослав Мудрий» українського драматурга Івана Кочерги, роману «Диво» Павла Загребельного. За мотивами твору А. Ладинського було поставлено фільм «Ярославна − королева Франції». Французька письменниця Режін Дефорж написала історичний роман «Анна Київська».

Розповідають, що в 30-і роки сталінського беззаконня, коли більшовики хотіли знищити Софійський собор, французький письменник Ромен Роллан зустрівся зі Сталіним у Москві і захистив храм, заявивши, що його не можна руйнувати хоча б тому, що збудований він батьком французької королеви Ярославом Мудрим. Існує також версія, що посол Франції погрожував розірвати дипломатичні стосунки з Радянським Союзом на знак протесту проти планів руйнації Софійського собору.

«Духовна велич України»: Наук.-публіц. зб. − К.: ВЦ « Просвіта», 2004. − 248 с. − С. 155−160.