
- •Хрестоматія з історії української культури: збірник матеріалів
- •Передмова
- •Розділ і. Перший період розвитку української культури: від її витоків до прийняття християнства Населення України у передскіфські часи. Кіммерійці та їхні сусіди
- •Геродот із Галікарнасу Скіфія. Найдавніший опис України з V століття перед Христом
- •Неоліт (5.000-1.000 літ до Хр.) (Трипільська культура − упорядн.)
- •Скотарські племена
- •«Велика Скуф» − велика Сколотія
- •Побут сколотів
- •Слава та велич Трипільської землі
- •Трипільці ідуть до Дніпра
- •Трипільське житло четвертого тисячоліття
- •Трипільські протоміста
- •Особливості забудови протоміст
- •Значення Трипільської культури
- •Скіфи і сармати
- •Сармати: життя, побут, релігія, мистецтво Житло, їжа, хатнє начиння
- •Одяг та прикраси
- •Військова справа
- •Духовна культура та мистецтво
- •Поховання царя в порогах
- •Мистецтво
- •«Бірюзово-золотий» стиль
- •Релігійні уявлення
- •Походження слов’ян
- •Етнокультурні особливості давніх слов'ян
- •Звичаї та вірування давніх слов’ян
- •Витоки українського народу та походження назви «Україна»
- •Розділ іі. Другий період розвитку української культури: княжа доба (епоха Київської Русі та Галицько-Волинського князівства) Християнська церква в Київській Русі
- •Золотий гомін давнини (Павло Загребельний про літопис «Повість минулих літ»)
- •Про Анну Ярославну
- •Анна Ярославна − королева Франції
- •Культура Русі
- •Витоки слов’яно-руської культури
- •Писемність і освіта
- •Слово Данила Заточеника, що написав він князю своєму Ярославу Володимировичу
- •Святий Серапіон Печерський − маловідомий український письменник XIII ст.
- •Освіта від 988 р. До упадку Києва
- •Джерела та історія тексту Печерського патерика
- •Києво-Печерський патерик
- •2. Про дитячий подвиг святого Теодосія
- •3. Про втечу Святого з паломниками
- •16. Про призначення святого Теодосія ігуменом
- •17. Про спорудження Печерського монастиря
- •Внесок Данила Галицького в розвиток української культури (Літопис Руський)
- •Зодчество Давньої Русі від Десятинної церкви до монгольської навали (традиції, зв'язки, розвиток)
- •Розділ ііі. Третій період розвитку української культури: литовсько-польська доба Галицько-Волинська Русь. Культурні явища й процеси
- •Містобудування. Архітектура
- •Прикладне і образотворче мистецтво
- •Писемність. Освіта
- •Література. Історіографія
- •Галицько-Волинський літопис
- •Україна під татарами і Литвою. Духовна культура
- •Занепад українського життя у XV−XVI ст.
- •Упадок церковного життя
- •Боплан Гійом. Як дівчата залицяються до парубків
- •Боплан Гійом. Як відбуваються весілля
- •Таємничий дивосвіт українського еросу
- •Про Великодні обряди
- •Про два ментальні стереотипи української шляхти
- •Освіта від упадку Києва до половини XVI ст.
- •Свято української культури. Нарис з історії початків українського друкарства
- •З післяслова до Львівського видання «Апостола» (про друкування книг у Львові (1574 р.))
- •Розділ IV. Четвертий період розвитку української культури: козацько-гетьманська доба Традиції та побут Норми поведінки
- •Звичаї та побут
- •Зовнішній вигляд і їжа
- •Своєрідність культурного розвитку Мовні особливості и нові явища в літературі
- •«Брама мудрості й ученості»
- •Київ середини XVII ст.
- •Перенесення культурної роботи до Києва
- •Доба бароко
- •Український живопис доби середньовіччя. До питання про так зване «українське бароко»
- •Пам’ятки братських шкіл на Україні к. Сакович «Арістотелівські проблеми, або Питання про природу людини» коментар
- •Про голову
- •Про легені
- •Про народження в батька чи в когось іншого
- •Промови при одруженні
- •З листа братчиків міста Вільно Львівському братству про культурні зв'язки між ними (1588 р.)
- •Зі статті і. Нечуя-Левицького «Унія. Петро Могила, київський митрополит» (1596 р.)
- •Іван Мазепа − будівничий і церковний меценат
- •Початки української преси
- •Освітній рух від половини XVI до половини XVII ст.
- •§22. Якщо хтось з братів, що не має достатків, дістане яке нещастя або хоробу, то брати допомагають йому братськими грошима та доглядають за ним під час хороби». [...]
- •Про шкільні звичаї (хvі − хvіі ст.)
- •Із записок Павла Алеппського про освіту в Україні у XVII ст. (1654 р.)
- •Внесок випускників Києво-Могилянської академії в розвиток шкільної освіти поза межами України (XVIII ст.)
- •Розділ V. П'ятий період розвитку української культури: від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття Українська культура першої половини хіх ст. Гоніння на українську культуру
- •Наука та освіта
- •Традиційно-побутова культура
- •З обвинувального вироку у справах т.Г. Шевченка (26 травня 1847 р.)
- •Українська культура другої половини хіх ст.
- •Література
- •Театральне, музичне, образотворче мистецтво
- •Фольклор, побут та декоративно-ужиткове мистецтво
- •Із царського указу про заборону друкувати і ввозити з-за кордону книги українською мовою (1876 р.)
- •З роздумів м. Драгоманова про українську літературу другої половини XIX ст.
- •Зі спогадів м. Старицького про розвиток українського театру та перешкоди, які чинив цьому царизм
- •Розвиток культури в Україні на початку хх ст. Стан освіти і громадська думка навколо неї
- •Література
- •Мистецтво: театральне, музичне, образотворче
- •Наука і техніка
- •Нові риси у побуті та народній творчості
- •Початки української преси Народження преси на українських землях
- •Початки української преси на східноукраїнських землях
- •Програма перших українських часописів
- •Перші українські часописи на східноукраїнських землях. Піонери української журналістики. «Украинский вестник»
- •Суспільство і «Украинский Вестник». Передплата. Припинення
- •Нова спроба. «Украинский журнал». Акція, її наслідки
- •«Харьковский Демокрит»
- •Заступники часописів − альманахи
- •Преса на західноукраїнських землях. Історичне тло. Перші спроби
- •«Руська трійця». Спроба видання часописів. Альманах «Зоря»
- •«Русалка Дністровая» та нові спроби видання періодичного органу
- •Українська літературна мова. Історія становлення й розвитку
- •З листа к. Станіславського до а. Кримського про український народ і кращих представників української культури (1911 р.)
- •Розділ vі. Шостий період розвитку української культури: міжвоєнне та повоєнне поневолення України (до кінця 80-х роківXx століття) Духовне життя суспільства Гасло «культурної революції»
- •Українізація: форма та зміст
- •Здобутки и проблеми культурного життя
- •Релігійне життя
- •Духовне життя Успіхи в ліквідації неписьменності
- •Стан шкільної освіти
- •Розвиток вищої школи
- •Розвиток науки
- •Література та мистецтво
- •Підсумки «культурної революції»
- •Культурний стан західноукраїнських земель
- •Постанова цк кп(б)у про використання цінностей колишньої Києво-Печерської Лаври (21 грудня 1933 р.)
- •Із листа в. Затонського до я. Письменного з приводу Михайлівського собору
- •Лист в. Затонського до і. Бродського щодо Михайлівського собору (1934 р.)
- •Обґрунтування зміни національної політики в умовах утвердження тоталітарного режиму
- •Для чого треба українізуватися
- •Доба українізації 20-х років. Концепція мовно-культурної політики Миколи Скрипника
- •З резолюції Пленуму цк кп(б)у про підсумки українізації
- •1930-Ті роки: українська мова в добу Великого терору
- •З Постанови цк кп(б)у «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в «Нарисі історії української літератури»
- •З Постанови цк кп(б)у «Про журнал «Вітчизна»»
- •1950-1960-Ті роки: альтернативне мовознавство шістдесятників
- •Зі статті і. Багряного «Українська література й мистецтво під комуністичним московським терором»
- •Із книги і. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»
- •Із книги є. Сверстюка «Блудні сини України» (про «шістдесятників»)
- •Постанова пленуму цк компартії України «Завдання Комуністичної партії України по виконанню рішень червневого пленуму цк кпрс про дальше піднесення ідеологічної роботи» (1 − 2 липня 1963р.)
- •1970-Ті − початок 1980-х років: посилення русифікації
- •Початки комуністичної та офіційної советської преси на вкраїнських земляк. Три доби розвитку
- •Радянська модель кохання-любові
- •Розділ vіі. Сьомий період розвитку української культури: доба розбудови державної незалежності Олесь Гончар. Не будемо рабами! (Слово напередодні референдуму 1991 р.)
- •Зміни у сфері культури Курс на провінціалізацію української культури
- •Освіта і наука
- •Система цензури
- •Практика «ждановщини»
- •Нова хвиля «чисток»
- •«Відлига» в культурному житті Нова хвиля українізації
- •Шістдесятники
- •За фасадом лібералізації
- •Особливості культурного життя Стан освіти і науки
- •Літературно-художня творчість
- •Політика русифікації сфери культури
- •Репресії проти інтелігенції
- •Дисидентський рух Зміни в русі опору
- •Утвердження дисидентства
- •На новому етапі
- •Ліна Костенко «Гуманітарна аура нації або дефект Головного дзеркала»
- •Усні форми побутування мови. Явище вульгаризації мовлення
- •Суржик як соціолінгвістичний феномен
- •Мовна ситуація України
- •Соціальна стратифікація української мови. Мовне середовище
- •Вступ до теорії українського кохання
- •Люмпенізація
- •Вульгаризація
- •Використана література
Розділ vіі. Сьомий період розвитку української культури: доба розбудови державної незалежності Олесь Гончар. Не будемо рабами! (Слово напередодні референдуму 1991 р.)
Боже, які ми були довірливі! Скільки разів упродовж історії дозволяли себе ошукати! А на братерську нашу довірливість нам відповідали потоптанням Переяславських угод, різаниною в Батурині, підступним зруйнуванням Січі, соловецькими та сибірськими розправами над славними, найбезстрашнішими синами нації... Сучасні реаніматори імперії наскрізь прогнилої, наскрізь аморальної, невже вони й справді розраховують на те, що зранена Чорнобилем Україна вже не відчуває болю, що з пам'яті народу геть вищезло все, чим позначена його страдницька історична дорога? Що забули ми і легендарні Крути, ці українські Фермопіли, і звірства муравйовських банд, і як у сліпій садистській ненависті розстрілювали вони наш золотоверхий Київ, будинок та унікальну бібліотеку Грушевського, першого Президента Української Народної Республіки, цілячись кронштадтськими снарядами в саму нашу історію, в саму душу України...
Невже й сьогодні недолугі збирачі приреченої, агонізуючої імперії вважають нас здатними забути геноциди, голодомори, терори, забути криваву науку Тбілісі й Вільнюса і сльози солдатських матерів, чиїх дітей ради великодержавних амбіцій було безповоротно кинуто в пекло Афганістану, цього найпотворнішого породження загребущого імперського тоталітаризму.
Ті, що вчора лицемірно прикидались нашими друзями сьогодні обкидають Україну брудом дезінформації, розпалюють українофобію, нічим не гребують, щоб викривленим, спотвореним виставити перед світом образ нашого народу, безсоромними вигадками та шовіністичними брехнями принизити нашу незалежність.
Одначе ні погрозами, ні шантажем, ні фальшивими великодержавницькими лестощами вже не зломити нашої всенародної волі, нічим не затримати владну ходу нового часу…
Хай не буде серед нас байдужих, пасивних, ніяких! Адже нас почують і ті, що впали в дорозі. Що в колимських снігах загубились, і в тундрі лягли навічно, і в братських могилах. Ми чуємо їх, вони почують нас. Ми чуємо всіх, хто упродовж століть виборював нашу державність, нашу довгождану свободу.
Сама історія запитає кожного з нас: хто ти? Чи справді вичавив із себе тоталітарного раба, чи здатний відстояти себе як людину, відстояти завтрашній день своєї згорьованої, прекрасної України?
Усі ми будемо не рабами системи, а повноправними господарями своєї долі.
Тож єднаймося!
Українська газета. − 1995. − 5 жовт.
Зміни у сфері культури Курс на провінціалізацію української культури
Умови Другої світової війни, зокрема, прагнення не випустити Україну зі своїх «обіймів», показати свій режим у кращому світлі, ніж гітлерівський, зробити його привабливішим, змусили радянське партійно-державне керівництво трохи зменшити тиск на українське національно-культурне життя й піти на певні поступки. В рамках радянського патріотизму був допущений у певній формі український патріотизм: з'явилися літературно-мистецькі твори про героїчне минуле українського народу, радянська пропаганда постійно наголошувала на тезі про державність України, яку хочуть знищити німецькі окупанти. З пропагандистською метою були створені українські міністерства закордонних справ та оборони. Формально Україна отримала право вступати у зовнішні зносини. За бойові заслуги було встановлено високопрестижну урядову нагороду − орден Богдана Хмельницького.
У роки війни побачила світ значна кількість книжок і брошур з історії України, української культури. Вийшли, зокрема, «Нарис історії української літератури» (Уфа, 1945 p.), серія літературознавчих брошур. Низку патріотичних творів, написаних із художньою майстерністю й пристрастю, опублікували П.Тичина, В.Сосюра, М.Бажан, А.Малишко, Ю.Яновський, О.Довженко та ін. Об'єднане Українське державне видавництво, створене на сході СРСР, видало 900 назв книжок. Патріотична тематика переважала в творчості композиторів, художників, у діяльності театральних колективів. Усе це робилося для підсилення національних почуттів українців та активізації їхньої боротьби з гітлерівськими загарбниками за відновлення більшовицької влади. У вступному слові до «Нарису історії України» зазначалося: «Діячі української радянської культури, охоплені патріотичним піднесенням, створюють нові видатні твори науки, літератури, мистецтва. Плоди невтомної праці української інтелігенції збагачують культуру українського народу, будять у ньому благородні й героїчні почуття, кличуть його до рішучої боротьби з озвірілим і смертельним ворогом. Ця книжка, присвячена історії України від найдавніших часів до нинішнього дня, є ще одним доказом того, що українське культурне життя в СРСР невпинно розвивається і йде вперед. «Нарис історії України «призначається для всіх, хто цікавиться історією і боротьбою українського народу за свою свободу і незалежність, за свою українську радянську державу».
Переможне завершення війни з Німеччиною знаменувало собою зміну атмосфери суспільно-культурного життя в СРСР, ставлення до національно-культурних потреб народів. Із культурно-ідеологічної сфери зникає українська національна фразеологія, яку поступово замінює радянська, загальносоюзна. Соціальне замовлення на патріотичні мотиви, як у 20-і роки на «українізацію», керівна партійна і радянська верхівка використала для виявлення національно свідомих елементів українського суспільства та їх подальшої нейтралізації. Було взято чіткий курс на провінціалізацію української культури.
Влітку 1946 p. відбувся перший після війни пленум ЦК ВКП(б), на якому було намічено генеральну лінію партії на післявоєнний період і ухвалено низку постанов, що мали на меті відновлення радянських порядків, зокрема визначено курс на нову ідеологічну чистку. Її проведення Й.Сталін доручив своєму близькому помічникові, членові Політбюро ЦК ВКП(б) А.Жданову. Ідеологічна кампанія була спрямована проти «буржуазної культури» та її носіїв, які нібито зміцнили свої позиції в роки війни, на піднесення радянської, а насправді − російської, культури й науки як альтернативи західній, що, за твердженням А.Жданова, перебувала в стані розкладу та занепаду. Практична реалізація курсу партії у сфері культури ввійшла в історію під назвою «ждановщина».
Для проведення ідеологічної чистки в Україну знову був відряджений вірний соратник Й.Сталіна, досвідчений погромник української інтелігенції й культури Л.Каганович. У підсумку в деяких районах із партійних лав було виключено 80-90% членів. І якщо в Росії того часу патріотизм сягав рівня офіційної ідеології, нерідко виступаючи як великодержавний російський шовінізм і агресивний націоналізм, то в Україні український патріотизм кваліфікувався тільки як «буржуазно-націоналістичний», ворожий радянській владі ухил. Українські письменники й художники змушені були після війни відповідати за твори, написані в роки боротьби з фашизмом за вказівкою Комуністичної партії й підтримувані нею. Відповідно до нового повороту в генеральній лінії партії в Україні не було жодного журналу, культурно-освітньої чи наукової установи, що їх оминула б післявоєнна ідеологічна чистка.
Значні зусилля більшовицької влади були спрямовані на витравлення історичної пам'яті українського народу. Наприкінці 1946 р. затвердили новий, ще більше наближений до російського, український правопис. Ігноруючи національні традиції українського народу, його історію та культуру, 31 листопада 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР ухвалила нові атрибути державності (герб, прапор та гімн УРСР із прославлянням Й.Сталіна), які символізували Україну як залежну частину СРСР. Вкотре в Україні було проведено кампанію проти академіка М.Грушевського та його історичної концепції. Під закидом буржуазного націоналізму в історії було піддано критиці «Історію України» (1943 р.) за редакцією М.Петровського. Великих нападок зазнав також «Нарис історії української літератури» за редакцією С.Маслова і Є.Кирилюка. Українські журнали та енциклопедії звинувачувалися в зосередженості на «вузьких», тобто, українських, темах.
Відображенням репресивної щодо інтелігенції України тенденції стала серія постанов ЦК КП(б)У, зокрема, «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури», «Про журнал сатири й гумору «Перець», Про журнал «Вітчизна», «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення», «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». Практичне виконання цих постанов зламало долі багатьох людей − творчих працівників, учених. Постанови щодо суспільних наук заперечували головний закон науки − об'єктивний розгляд явищ і фактів в усій їхній повноті та діалектичних суперечностях, недооцінювали значення аналізу та авторських пошуків. В основу досліджень у галузі суспільних наук пропонувалося покласти сталінську концепцію суспільного розвитку, що об'єктивно призводило до посилення позицій формалізму й конформізму, казенного підходу до наукової творчості та в підсумку − до тлумачення історичного процесу в інтересах адміністративно-командної системи.
Офіційну концепцію історичного розвитку України було сформульовано в «Тезах про 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654-1954 pp.)». У них цілковито заперечувалася концепція історії України, розроблена М.Грушевським. Київська Русь розглядалась як загальноруська, а не українська держава. Будь-які форми української державності, крім УРСР, не визнавалися; Україна розглядалася фактично як частина Російської держави.
Для ідеологічного забезпечення «нового курсу», підготовки компартійних кадрів удосконалювалася система партійної освіти. У 1946 p., зокрема, в Москві розпочала роботу Академія суспільних наук, а в Києві − Вища партійна школа при ЦК КП(б)У.
Неабиякі зусилля були спрямовані на «культурне» освоєння більшовицькою владою західних регіонів України. Прагнучи інтегрувати їх у радянську політичну, економічну, адміністративну й культурно-освітню систему, органи влади, ігноруючи нові історичні умови й місцеві особливості, заходилися здійснювати вже відомий сталінський план «побудови соціалізму» усе тими ж волюнтаристськими методами. Для підвищення освітнього рівня населення та поширення комуністичної ідеології туди відряджалися тисячі радянських і комсомольських працівників, учителів, лікарів, інженерно-технічних працівників, спеціалістів сільського господарства. Уже до червня 1946 р. на постійну роботу в західні області було направлено майже 90 тис. чоловік.