57. Припинення діяльності політичних партій.

Припинення діяльності політичної партії

Політичні партії припиняють свою діяльність шляхом

реорганізації або ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її

діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку,

встановленому цим та іншими законами України.

Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з'їздом

(Конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної

партії. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція)

політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів

політичної партії на статутні чи благодійні цілі.

58. Конституційні основи партійної системи України. Конституційні принципи та засоби участі політичних партій у інституціоналізації органів публічної влади.

тановленіе багатопартійної системи в Україні на ¬ чалось на початку ХХст і було пов'язане, в основному, з двома факторами: розвитком робо ¬ чого руху і формуванням національної самосвідомості. Політичний спектр перших політичних партій був різноманітним, але переважали два напрямки: на ¬ нальних-демократичне (Українська народна партія (УНР) - одна з перших пар ¬ тий в Україні, що проголосила в 1900р своєю метою відродження нації) і соціалістичного ¬ тичне (Українська соціал -демократична партія, Українська партія соціалістів-революціонерів - есери, Українська партія соціалістів-федералістів та ін.) Процес формування багатопартійності в Україні був перерваний із встановленням тоталітарного режиму в СРСР та однопартійної системи на чолі з КПРС. Остання партія, яка відстоювала незалежність України (Українська комуністична партія) припинила своє існування в 1925р. Відродження багатопартійної системи відноситься до другої половини 80-х років XX ст. в умовах розпочатих демократичних перетворень в період «горбачовської перебудови» і ліквідації монополії КПРС у 1989 р.. Прискорили цей процес наприкінці ХХ ст. три події: прийняття в 1990р закону «Про політичні обсягів по ¬ динения», проголошення незалежності в 1991 г і прийняття в 1996 р Конституції України. В даний час в Україні існує більше ста партій, що свідченням-ет про незавершеність цього процесу. (У цивілізованих демократіях функціонують до десятка партій, а переважний вплив мають дві-три партії або блоку партій). Правовий статус партій регулюється Законом «Про Політичні партії України», яким визначається політична партія як «зареєстроване згідно з законом добро ¬ вільне об'єднання громадян-прихильників певної, загальнонаціональної програм ¬ ми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, беретучастіе в виборах та інших політич-ських заходах ». Відповідно до закону, всі партії є рівними перед законом, а їх діяльність може бути заборонена лише за рішенням Верховного суду України у чітко визначених випадках: якщо їх програмні цілі та діяльність спрямовані на ліквідувати ¬ дацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, підрив безпеки держави , пропаганду насильства, війни, розпалювання межетніче ¬ ської, расової або релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи громадян та ін

Типологізація партій в Україні ускладнена у зв'язку з незавершеністю складання партійної системи. Спираючись на маю ¬ щиеся дослідження з цієї проблеми »в різно ¬ чином ідеологічного спектру можна виділити три головні напрямки: соціал ¬ стических (ліві партії), соціально-ліберальне (лівоцентристські та центристські партії) і право-центристські (неоконсервативні партії). Ліві партії: КПУ (В.Симоненко), СПУ (О.Мороз), ПСПУ (Н.Вітренко) та ін Ліві сили неоднорідні в ідеологічному аспекті, мають різні орієнтири у внутрішній і зовнішній політиці і в даний час вони переживають глибоку кризу, втративши доміно вплив як в країні, так і у Верховній Раді, перетворившись із більшості в меншість. Якщо КПРС і ПСПУ дотримуються, в основному, традиційних марксистських поглядів, то СПУ все більше орієнтується на соціал-демократичні цінності і відстоює ідею національної державності. Соціально-ліберальний напрямок (центристські партії): СДПУ, СДПУ (о), ЛПУ, «Батьківщина», НДПУ, Партія регіонів, «Партія промисловців і підприємців» (ППУ), «Наша Україна» та ін.) Це направ ¬ ня ще більш строкате як по ідеологічної орієнтації, так і за спрямованістю зовнішньої і внутрішньої політики. Об'єднуючи соціал-демократичні та ліберальні цінності, цей напрямок в конкретній своєї діяльності відстає як від сучасної європейської соціал-демократії, так і лібералізму. Відмінна риса більшості партій цього спектру те, що вони за своїм походженням є партіями правлячої бюрократії і олігархів і їх головна мета - зміцнення влади для реалізації інте ¬ сов фінансово-промислових груп, які вони, в основному, і представляють.

Неоконсервативное напрямок (праві партії). Сюди відносяться, в основному, національно-демократичні і християнсько-демократичні партії: УНП (Ю.Костенко), НРУ (Б.Тарасюк), УРП (Л.Лук 'яненко), ХДПУ та ін На відміну від партій соціально-ліберального спрямування, партії національно-демократичної спрямований ¬ ності, як і подібні їм в Польщі, Чехословаччині, Латвії, Естонії, Литві, Молдові, Білорусії та ін, виникли на основі масового руху проти тоталітарної системи, за незалежність своєї країни і демократичні перетворення. Першоосновою цих партій в Україні став Народний Рух України (НРУ), установчий з'їзд якого відбувся в 1989 р. Поряд з вимогою відновлення української державності, демократизм НРУ виявився в тому, що вірність національній ідеї органічно соединя ¬ лася з проголошенням рівності всіх національних меншин та етнічних груп на території України. На рубежі ХХ-ХХІ ст. національна демократія переживає кризу, що призводить до розколу НРУ та утворення низки самостійних партій: Укра ¬ їнська республіканська партія (УРП), Народний рух України (НРУ), Український на ¬ рідний рух, перетворений в 2003 р. в Українську народну партію (УНП) та ін Причини цього явища - різні, об'єктивні і суб'єктивні. Головна з них заключа ¬ ється в тому, що основне завдання національної демократії - досягнення незалежності - була реалізована, а трансформація національно-демократичної ідеології в ліберально-рефорістскую або неоконсервативну не відбулася. Процес пошуку шляхів де ¬ мократіческое перетворень в умовах незалежності і привів до розколу НРУ (мас ¬ совою організації, що об'єднувала у своїх лавах найрізноманітніші соціальні верстви населення, але перш за все - інтелігенцію) і необхідності створення нових партій, що відображають інтереси соціальних груп і прошарків, формуються в процесі перетворення тоталітарної системи до демократичної. Неко-торие з них обрали ліберальну орієнтацію (партія «Реформи і порядок» (ПРП)), але більшість новоутворених партій бачать шляхи перетворень на основі не ¬ оконсерватівной ідеології. Їх консерватизм полягає в прагненні вирішувати про ¬ блеми сучасного розвитку на базі синтезу національно-культурних традицій і дос ¬ сягнення сучасної цивілізації, і перш за все в послідовній орієнтації на інтеграцію з європейськими структурами.

У політичному спектрі України є і партії націоналістичної на ¬ спрямованості (праворадикальні), але вони не мають широкої соціальної бази і значи ¬ тельного впливу: Організація українських націоналістів (ОУН), Конгрес українських націоналістів (КУН), всеукраїнське об'єднання «Свобода» (О. Тягнибок).

В цілому більшість українських партій мають ряд спільних рис:

-Жодна політична сила не має достатнього впливу у всіх областях країни:

простежується регіоналізація за схемою: Західна Україна - Донецько - Криворізький регіон - Центральна Україна - Крим - Південь України;

-Всередині блоків і партій відбуваються розколи;

-Спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій, падає їх авторитет і вплив ¬ ня;

-Відбувається зрощення партійного апарату з бізнесом, часто тіньовим;

- Відсутня співпраця партій в головному - рішенні основних соціально-економічних і політичних проблем;

-Більшість партій не мають міцної соціальної бази, а значить і свого Елект ¬ рату.

Найважливіше завдання на шляху до демократичної багатопартійності - вироблення базо ¬ вих цінностей і цілей, які отримали б підтримку основних соціальних верств суспільства. Без такого розуміння нормальне функціонування багатопартійності не ¬ можливо.

Партійну систему в Україні можна віднести в атомизированной, що характеризується безліччю політичних партій, більшість з яких маловпливові. Огляду на політичні реалії в Україні, можна констатувати, що процес формування багатопартійності і становлення партійно-політичної системи ще не завершився, що пов'язано з незавершеністю соціально-економічних і політичних перетворень і сповільненістю освіти соціальної бази - середнього класу. Але є вже підстави зробити висновок, що почалася складатися двоблоковая політична система, для якої характерне функціонування декількох впливових партій, разделяющихся на два блоки, що знаходяться в постійному суперництві.

59. Конституційне право на свободу світогляду і віросповідання. Конституційно-правовий статус і види релігійних організацій.

Згідно Статье35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

В Україні правовий статус релігійних організацій регламентується Конституцією України та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», з прийняттям якому 23 квітня 1991 р. Україна радикально змінила своє ставлення до проблем свободи совісті та віросповідання, закріпила правовий статус релігійних організацій, передбачив гарантії цієї свободи. У статті 35 Конституції України закріплено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежено законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Разом з тим ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, його виконання має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Положення цієї статті відповідає змісту ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 9 Європейской конвенції про захист прав і основних свобод людини. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» є в цілому концептуальним документом, який відображає якісні зміни у ставленні до прав людини, свободи совісті, релігійних організацій як в соціальний інститут. У ньому, зокрема, закріплені грунтовні правові основи для участі релігійних організацій в суспільному житті; уточнено поняття релігійних організацій; їх правовий статус, у тому числі майнові права; розкрито зміст і сутність режиму відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави і школи від церкви (релігійних організацій), впроваджено для релігійних організацій пільговий режим оподаткування; служителі культу прирівняні до інших громадянам у праві на участь у політичному житті; врегульовані трудові відносини у релігійних організаціях та на них підприємствах; змінено правовий статус державного органу у справах релігій і т.п .

Важливість забезпечення здійснення свободи, сповідувати релігію або переконання підкреслюється тим, що законодавець передбачив кримінальну відповідальність за незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 Кримінального кодексу України), за перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ст. 180). Релігійними організаціями в Україні вважаються релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з релігійних організацій. Релігійні об'єднання представлені своїми центрами (управліннями). Релігійні організації в Україні створюються для задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної структури, обирають, призначають і змінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями).

Згідно зі ст. 14 Закону, релігійна організація може бути створена громадянами: у кількості не менше десяти чоловік; повнолітніми (що досягли вісімнадцятирічного віку); які мають статут (положення), зареєстрований відповідно до цього Закону.