9.2. Формування та використання прибутку.

Прибуток — частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на здійснення виробничої та комерційної діяльності підприємства, це основний економічний показник підприємницької діяльності.

Значення прибутку полягає в тому, що він (прибуток) є:

• основним джерелом фінансування розвитку підприємства, вдосконалення матеріально-технічної бази та продукції підприємства, забезпечення всіх форм інвестування;

• об’єктом оподаткування та джерелом сплати податків.

Види прибутку залежно від його формування і використання.

Загальний (балансовий) прибуток — весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу.

Чистий прибуток (прибуток після оподаткування) — прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства після сплати податків.

Валовий прибуток — це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції). Тобто валовий прибуток включає прибуток і так звані невиробничі витрати — адміністративні, комерційні.

Операційний прибуток дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Маржинальний прибуток характеризує величину виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, такий прибуток за величиною збігається з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

Джерелами формування загальної величини прибутку підприємства є:

а) продаж (реалізація) продукції (послуг);

б) продаж непотрібного майна;

в) позаопераційні (пасивні) операції.

Прибуток від продажу продукції обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість та акцизного збору) та її повною собівартістю.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальний активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

Напрямки використання прибутку підприємства :

Відповідно до основних напрямів використання прибуток можна розділити на дві частини:

1. прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав і персоналу фірми за результатами роботи як заохочувальний захід, на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток);

2. прибуток, що залишається на підприємстві, є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується у резервний та інвестиційний фонди (нерозподілений прибуток). Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них.

9.3. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства.

Фінансовио-економічний стан підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансовою стійкістю і динамікою структури джерел фінансування, спроможністю своєчасно розраховуватися за борговими зобов’язаннями.

В правильній оцінці фінансових результатів діяльності заінтересовані керівництво і власники (засновники) підприємства, стратегічні інвестори, партнери, кредитори, державні органи, а також конкуренти на зовнішньому та внутрішньому ринках. Кожний з них (юридичних і фізичних осіб) має власні інтереси, міра реалізації яких залежить від фінансових результатів діяльності конкретного підприємства.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства використовується певна інформаційна база. Вона включає звіт про фінансові результати роботи і баланс підприємства - підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства (організації) та джерела їхнього формування у грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року).

Баланс підприємства має дві частини: 1) актив, у якому відображається склад коштів, що забезпечують діяльність підприємства; 2) пасив, який характеризує джерела їхнього формування.

В активі балансу фіксуються кошти, які за своєю природою розмежовуються на матеріальні, нематеріальні та фінансові. В трьох розділах активу балансу підприємства відображаються кошти із зростаючим ступенем ліквідності. Найбільшу (абсолютну) ліквідність мають гроші та їхні еквіваленти, які слугують платіжним засобом та можуть швидко реалізовуватися на ринку.

У пасиві балансу кошти підприємства складаються з двох частин — власного і залученого капіталу у різних формах заборгованості. Власний капітал формується з двох основних джерел: 1) внесків власника підприємства або номінальної вартості проданих акцій акціонерного товариства, що утворюються статутний капітал (фонд); 2) акумульованого (нерозподіленого між власниками і працівника) прибутку від діяльності підприємства.

В цій частині балансу виокремлюються також зобов’язання: довгострокові (ті, що погашаються не раніше ніж через рік після складання балансу) і короткотермінові (ті, які виконуються протягом одного року; вони включають кредити й різні форми кредиторської заборгованості — за одержані товари, видані векселі, розрахунки по заробітній платі, сплату податків, відрахування на соціальні заходи тощо.

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу системи розрахункових показників. Застосовувані групи таких показників наведено на рис. 9.1.

Рис. 9.1. Графік і перелік розрахункових показників для оцінки фінансово-економічного стану підприємства

Показники, що характеризують фінансого-економічний стан підприємства.

1. Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як співвідношення прибутку до витрат. Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати)використовують у розрахунках.

1.1. рентабельність активів (Р_а) характеризує ефективність використання усього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою

,

де П_з — загальний прибуток підприємства за рік;

К_а — середня сума активів за балансом;

1.2. рентабельність власного капіталу (Р_вк) відображає ефективність використання активів, утворених за рахунок власних коштів:

,

де П_ч — чистий прибуток підприємства в розрахунковому році;

К_в — величина власного капіталу, яка береться за балансом як сума активів за вирахуванням усіх боргових зобов’язань;

1.3. рентабельність акціонерного капіталу (Р_ак) визначає верхню межу дивідендів на акції та обчислюється за формулою

,

де К_с(а) — статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій);

1.4. рентабельність продукції (З_п) характеризує ефективність витрат на її виробництво та збут. Вона визначається за формулою

,

де П_р — прибуток від реалізації продукції за певний період;

С_р — повна собівартість реалізованої продукції;

1.5. рентабельність одного виробу (Р_і) розраховується за формулою

,

де Ц_і, С_і — відповідно ціна і повна собівартість і-го виробу.

2. Оборотність активів — це показник кількості оборотів активів за певний період (переважно рік), тобто

,

де п_а — кількість оборотів активі за рік;

В — виручка від усіх видів діяльності підприємства за рік;

К_а — середня величина активів за той же період.

3. Оборотність товарно-матеріальних запасів (п_тмз) виражається кількістю їх оборотів за певний період. Для обчислення цього показника використовується формула

,

де З_тм — середня величина товарно-матеріальних запасів у розрахунковому році.

4. Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства (t_одз) обчислюється за формулою

,

де З_д — дебіторська заборгованість покупців продукції підприємства;

Д_п — кількість календарних днів у періоді, за який розраховується показник (рік — 360, квартал — 90);

V_пр — обсяг продажу продукції за розрахунковий період.

5. Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам (t_кз) визначається співвідношення

,

де З_к — кредиторська заборгованість постачальникам даного підприємства;

V_зсм — обсяг закупівлі сировини і матеріалів у грошовому виразі за розрахунковий період.

Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу. Для цього використовуються різні показники, які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

6. Коефіцієнт автономії (k_авт) характеризує ступінь забезпеченості активів підприємства власними коштами і обчислюється за формулою

,

де К_в — власний капітал підприємства;

К_б — підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).

7. Коефіцієнт забезпечення боргів (k_зб) є модифікацією коефіцієнта автономії; він розраховується як співвідношення власного і залученого капіталу:

,

де З_б — боргові зобов’язання підприємства.

8. Фінансовий важіль (ліверидж) відображає частку суми боргів підприємства у власному капіталі, тобто розраховується як співвідношення заборгованості та власного капіталу.

9. Коефіцієнт загальної ліквідності — це відношення оборотних активів (розділ ІІ активу балансу) до короткотермінових пасивів (розділ IV балансу). Таке співвідношення показує, у скільки разів оборотний капітал підприємства покриває його короткотермінову заборгованість, тобто рівень платоспроможності.

10. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (k_ал) відображає відношення абсолютно ліквідних активів до короткотермінових пасивів, тобто

,

де К_ал — абсолютно ліквідні активи, до яких належать гроші та короткотермінові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери);

К_зк — загальна сума короткотермінових зобов’язань (пасивів) підприємства (IV розділ балансу).