39. Класичний (ранній, аристократичний) лібералізм

Класичний лібералізм категорично заперечував доцільність втручання держави в індивідуальне та соціальне життя, оскільки це порушує принцип відповідальності індивідів за свій вибір. Крім того, держава не в змозі забезпечити соціальну справедливість, оскільки вона уповноважує приймати рішення не народ, а чиновників, в результаті чого громадяни опиняються в несправедливій залежності від влади. Оскільки власними ресурсами держава практично не володіє, тому вона не має права втручатися у перерозподіл ресурсів - навіть маючи на меті таку благородну мету, як соціальна справедливість або благочинність. Ідеал класичного лібералізму - суспільство рівних прав і можливостей, в якому кожен, якщо він розумний і працьовитий, має можливість досягти життєвого успіху і суспільного визнання. Засновники лібералізму активно застосовували гасло французьких економістів-фізіократів В.Мірабо та В.Гурне "laissez faire et laissez passez" (в англійській версії, яка належить Ієремії Бентаму: "Leave us alone", буквально - "залиште нас у спокої"). Цей принцип вимагав ліквідації надмірних регламентацій економічного та приватного життя членів суспільства. Класичний лібералізм асоціюється з такими звичними для сучасного суспільно-політичного лексикону поняттями, як: 1) ідея самоцінності індивіда та його відповідальності за свої дії; 2) ідея приватної власності як необхідної умови як індивідуальної так і загальносуспільної свободи; 3) принципи вільного ринку, вільної і справедливої конкуренції і знову-таки вільного підприємництва; 4) вимога чіткого розподілу і дотримання в суспільній практиці гілок влади, важелів стримувань та противаг; 5) ідея правової держави, в якій панують принципи рівності всіх громадян перед законом, терпимості та захисту прав меншин; 6) категоричне гарантування основних прав та свобод особистості (зокрема, свободи совісті, слова, зборів, асоціацій, партій тощо);7) всезагальне виборче право.

39. Пізній (реформований, демократичний) лібералізм

реформований лібералізм виник у першій половині ХХ ст. на тлі розвитку буржуазного суспільства від домінування вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки. Ці тенденції починаються з нового курсу Ф.Рузвельта. Неоліберальна ідея відповідальної держави в багатьох аспектах збігається як з відповідальними неоконсервативними ідеями, так і з деякими цінностями соціальної демократії, що свідчить про прозорість кордонів між цими трьома ідеологіями на сучасному етапі.

39. Неолібералізм

цілому це - органічна ознака лібералізму, для якого свобода має не лише і не стільки індивідуальне, скільки універсальне, загальносуспільне значення, тому її повинен мати змогу реалізувати кожен член суспільства. Сутність неолібералізму полягає в тому, що: 1) приватна власність має чесну суспільну природу; 2) держава може, а в разі суспільної потреби й повинна регулювати приватновласницькі відносини; 3) неолібералізм наполегливо реалізує теорію співучасті працівників в управлінні (зокрема, на виробництві створюються спостережні ради з метою контролю діяльності адміністрації). 4) проголошена неолібералами концепція "держави добробуту" передбачає, що кожному члену суспільства повинен бути забезпечений прожитковий мінімум, а державна політика має сприяти економічній стабільності й убезпечувати від соціальних потрясінь; 5) неолібералізм наполягає на необхідності перерозподілу суспільного багатства в інтересах незахищених груп, розширення фондів соціального споживання. Обов'язок держави - бути на заваді зловживань ринкової системи. На зміну принципу держави "нічного сторожа" прийшов принцип держави "всезагального добробуту".