38. Політичні та правові ідеї Вольтера

Франсуа Марі Аруе, який в 24-річному віці прийняв ім'я Вольтер (Voltaire), 1694–1778, — один з ініціаторів французького Просвітництва та один з найбільш діяльних його учасників. Проповідуючи просвітницькі ідеї, Вольтер головну увагу приділяв боротьбі проти забобонів і марновірства, пов'язаних з релігією, проти засилля церкви в ідеологічному та політичному житті. Будучи визначним політичним мислителем, Вольтер не залишив якогось цілісного твору з викладом своїх політичних чи правових ідеї. Вони містяться в його багаточисленних творах поряд з проблемами моралі, етики, філософії.

Вольтер відстоював такий суспільний лад, в основі якого лежать принципи рівності, свободи і необмеженої приватної власності. Він приділяв значну увагу розкриттю змісту цих принципів, утвердженню розуміння їхньої важливості та необхідності для суспільного життя. Він підкреслював, що "Бог створив людину вільною від народження". Визначаючи політичну свободу, Вольтер писав, що "свобода полягає у тому, щоб залежати тільки від законів". І саме існування свободи забезпечується саме наявністю в країні "добрих законів". Підкреслюючи важливість свободи, мислитель відстоював принципи віротерпимості та свободи слова, зазначаючи, що "немає в людей ніякої свободи без свободи висловлювати свої думки".

Одним з головних суспільних інститутів філософ вважав приватну власність. Право приватної власності є природним, воно відповідає природі. Філософ також підкреслював тісний взаємозв'язок між продуктивністю праці та приватною власністю. "Безперечно, — писав мислитель, — що власник земельного наділу буде обробляти свою власність краще, ніж чужу. Дух власності подвоює сили людини. На себе і свою сім'ю працюють з більшими зусиллями і задоволенням, ніж на господаря". Вольтер був одним з перших в новий час, хто висунув, обгрунтував і підтримував ідею про право народу на повстання проти тиранії. "Небо дозволяє війни для справи свободи", — писав він.

39. Політико-правове вчення ш.-л. Монтеск'є

Шарль Луї Монтеск'є (Monteskquieu), 1689–1755, — видатний політичний мислитель і правознавець. Його правові і політичні погляди викладені у таких працях, як "Персидські листи" (1721), "Роздуми про причини величі та падіння римлян" (1734), "Про дух законів" (1748).

Політико-правова теорія Монтеск'є — це перший систематичний виклад величезного історичного матеріалу, набутого в XVIII ст. Власне, він систематизував всі роздроблено існуючі політико-правові знання, розглянувши їх, як єдине ціле, складові частини якого знаходяться в історичному взаємозв'язку та взаємодії.

Розглядаючи державу, він був одним з перших, хто розмежував поняття суспільства і держави. Виходячи з цього, він пов'язував появу держави з певним етапом історичного розвитку суспільства. Згідно з Монтеск'є, головна мета держави — примирити суперечності, що виникли між людьми у суспільстві, і скерувати їх у русло правової форми вирішення спорів між приватними особами, використовуючи загальну силу, якщо окремі індивіди не захочуть підпорядковуватися створеному правопорядку. Поділяючи концепцію суспільного договору, мислитель, разом з тим, розглядає державу не як довільну, а як історично необхідну умову, що визначається об'єктивними факторами суспільного розвитку. В цілому, слід зазначити, що для Монтеск'є характерне розуміння фізичного світу, як такого, що має у своїй основі природні причини і частиною якого є і соціальні явища. Разом з тим, він виділяв якісну відмінність суспільства і природи. Він не погоджувався з ідеями французьких матеріалістів, які стверджували, що суспільство розвивається на законах, аналогічних до законів розвитку природи, тобто суспільні явища є прямим продовженням природних явищ, тільки в інших проявах і якостях. Монтеск'є вказував на більш складну організацію соціального світу, у порівнянні зі світом природи, заперечував фатальний вплив дії суспільних законів і звертав увагу на вільну волю у вчинках людей. Закономірності соціального світу отримують у Монтеск'є концентроване втілення у категорії загального духу нації кожного історично даного суспільства, яке є результатом взаємодії фізичних і моральних причин, що впливають на суспільство і визначають його розвиток чи занепад. На думку мислителя, саме загальний дух є основою державної влади. Монтеск'є заперечував договірні теорії, які розглядали утворення держави, як своєрідну цивільну угоду, де дві сторони (правителі і народи) визначають свої взаємні права і обов'язки. Розумну угоду між народами і правителями Монтеск'є трактував, як акт прийняття основних законів держави, які регулюють їхні взаємовідносини. Тобто, він обгрунтовував ідею правління законів, а не людей, ідею конституційного правління. Суверен, у концепції Монтеск'є, зобов'язаний виконувати не тільки природні, але й позитивні закони в державі.