28. Політико-правове вчення Жана Бодена

Подібно до Макіавеллі, Боден ставив інтереси держави вище релігійних. Релігія, вважав він, є вторинною (другорядною). У су­спільстві повинна існувати свобода совісті, нікого не можна зму­шувати, щоб він проти своєї волі, своїх переконань сповідував яку-небудь релігію.

У своїй теорії Боден виразив потребу сильної державної влади, яка могла б вивести Францію з хаосу релігійних війн, а свої соціа­льно-політичні погляди виклав у праці «Шість книг про республі­ку (державу)». Термін «республіка», вживаний ним, означав те са­ме, що й у Стародавньому Римі, тобто державу взагалі, незалежно від її конкретно-історичних форм.

Ж. Боден почав свою працю з визначення держави. Держава -правове управління багатьма сім'ями і тим, що в них є спільного під суверенною владою. Фактично всі «Шість книг...» присвячено детальному розглядові різних ознак держави, присутніх у цім ви­значенні.

Прообразом держави для Бодена була сім'я, а статус голови сім'ї - прообразом і відображенням державної влади. Ж. Боден розглядав громадянина в широкому сенсі - як члена держави. І в цьому випадку для нього громадянин і підданий -синоніми. Мислитель не погоджувався з Арістотелем, який вважав громадянином того, хто бере участь у суді й народних зборах, тоб­то у здійсненні політичної влади. Боден вважав, що таке поняття громадянина стосується до громадян демократичних держав. За­гальніша ознака громадянина, на його думку,- це підкорення полі­тичній владі. «Громадянин - це всяка вільна людина, підкорена державній владі». Вчення Ж. Бодена про державний суверенітет було породжено самою політичною практикою в період, коли на верховенство пре­тендували різні сили, організації та інститути. Теорія суверенітету стала теоретичним обґрунтуванням абсолютистської держави як політичної форми, яка вже покінчила з залишками феодальної роз­дробленості й децентралізму.

29. Політико-правові ідеї раннього соціалізму

Соціалістичні й комуністичні течії мають багатовікову історію. Вперше мрія про золоту добу виникла на початкових стадіях роз­витку класового суспільства саме як протест, не завжди чітко усві­домлений, проти нерівності, гніту і водночас як своєрідне відобра­ження спогадів пригнічених про безкласове суспільство первісно-громадської комуністичної епохи.

Ідеалізацію первісногромадської епохи являють собою утопіч­ні вчення Лао-цзи, Ямбула і деяких інших мислителів епохи ра­боволодіння. В Європі важливі елементи утопічного соціалізму склалися в античних Греції та Римі: легенда про золоту добу (громадсько-родові відносини, що не знали нерівності, гніту і власності) та її численні раціоналістичні перероблення утопіс­тами минулого; дискусії давньогрецьких мислителів навколо проблеми майнової нерівності й природного стану суспільства, полісної демократії та розподільчої справедливості; легендарні зрівнювальні реформи у Спарті; платонівська утопія кастового рабовласницького комунізму, яка поєднувалася з критикою при­ватної власності, а також критика цієї утопії Арістотелем. Ще значніший вплив на утопічний соціалізм справило соціальне вчен­ня раннього християнства, проповіді, які містилися в ньому, за­гальнолюдської рівності, братства і споживчого комунізму.

Але найповніша картина соціальних суперечностей і зображення того, яким повинен бути справедливий суспільний лад, давалася згодом, із розвитком політичних відносин. Тільки-но було повалено кріпацтво і з'явилося капіталістичне суспільство, як виявилося, що ця свобода означає нову систему пригнічення простого народу. Не­гайно почали виникати різні соціалістичні вчення як відображення цього гніту і протест проти нього. Початковий соціалізм критику вав капіталістичне суспільство, засуджував, проклинав його, мріяв про його знищення, фантазував про кращий лад, переконував бага­тих в аморальності експлуатації. Але він не міг вказати дійсного виходу. Він не вмів ні пояснити сутності найманої праці за капіта­лізму, ні відкрити законів його розвитку, ні знайти ту суспільну силу, яка здатна стати творцем нового суспільства.

Європейський соціалізм епохи розпаду феодалізму і форму­вання буржуазного суспільства прийнято називати раннім соціаліз­мом, а першим твором раннього соціалізму була книга Томаса Мора з чудернацькою назвою «Золота книга, так само корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Уто­пію» (Утопія в перекладі з давньогрецької - місце, якого ніде не­має). Саме звідси слово «утопічний» стало означати спроби зо­браження картин майбутнього соціалістичного ладу без називання реальних шляхів або тих сил, які здатні його здійснити.