Аномалії розвитку особистості

Основними видами цих аномалій є розумова відсталість і розлади зрілої особистості і поведінки у дорослих. Щодо відсталості виділяють три її ступені: дебільність, імбецильність та ідіотію.

Дебільність є найлегшим ступенем недорозвитку інтелекту. їй властива більша різноманітність клінічних проявів. Можливості навчання і соціальної адаптації таких хворих обмежені.

Вони не можуть відрізнити головне від другорядного, плутають явища різного роду. При незначному порушенні здатності до абстракції хворі діти розв’язують досить складні завдання, проте і в цьому разі їх розумовий розвиток нижчий, у здорових дітей того самого віку. Хворі, які відзначаються доброю пам'яттю здатні запам’ятовувати вірші, пісні, прислів’я, приказки, але, не завжди розуміють зміст завченого, застосовують їх не до ладу. Поведінка часто наслідувальна залежить від випадкових подразників і позбавлена планомірності. Так, хворий віком 19 років може разом з 5-річною дитиною гратися “пісочними” іграшками, камінцями тощо.

Імбецильність - ступінь олігофренії середньої важкості, при якому можливе хоч і обмежене, утворення умовних зв’язків, тобто набуття деяких рухових навичок і мови.

ЦІ хворі можуть відрізняти близьких людей від сторонніх, їстивнє від не їстивного; користуватися посудом, одягом, олівцем, іграшками; виконувати найпростіші види роботи, наприклад, копати, щось переносити та ін. Вони звичайно не вміють як слід поводитися на уроках у школі: підводяться з місця ходять по класу під час уроку, не реагують на зауваження вчителя.

Ідіотія- найважчий ступінь недорозвитку інтелекту, при якому рефлекси майже або зовсім не виробляються.

Внаслідок цього у хворих не розвивається мова, не утворюються навички не лише трудові, а й самообслуговування: вони не можуть одягатися або роздягатися, вмиватися, користуватись посудом, їдять тільки із сторонньою допомогою. Не розвиваються у них вищі емоції (сором, бридливість, вдячність тощо). У важких випадках хворі не можуть навіть навчитися стояти, ходити, відрізняти їстивне від неїстивного, близьких від сторонніх осіб.

Хворі на ідіотію, особливо на тяжку її форму, здебільшого лежать, багато часу вони сплять, прокидаючись від голоду, холоду, болю тощо. Іноді спостерігається стан збудження, коли вони галасують, мимрять, плачуть, кусаються, ста­ють агресивними без зовнішніх причин.

Олігофренія, як хвороба, не прогресує. Але це не означає, що стан хворих залишається незмінним впродовж усього їхнього життя. За сприятливих умов виховання і навчання (в спеціальних школах) хворі на олігофренію в ступені імбецильності і особливо дебільності можуть до певної міри розвиватися, оволодівати деякими шкільними знаннями, навчатися якоїсь професії і згодом працювати.

Значна частина дітей, які виховуються в будинках для немовлят та інтернатах для дітей-сиріт, народжується з певними дефектами психіки, обумовлени­ми тим, що батьки, які їх покинули, зловживали спиртними напоями, наркотиками, не турбувались про нормальний перебіг вагітності і родів.

В тих випадках, коли дитина, котра звикла до батьків, втрачає їх і перехо­дить у дитячий притулок, у неї розвивається психічний регрес (емоційна пасивність, недорозвиток навичок спритності і розумових здібностей). Внаслідок психічної регресу дитина ніби повертається в минулий етап свого розвитку і втрачає деякі уже здобуті навички, наприклад, гігієнічні, такі як підтримання чистоти тіла, са­мостійне виконання сечовиділення і дефекації, втрачає уміння самостійно одягатись, не розвиває мовні навички, розмовляє менше і гірше. У неї розвиваються виражені емоційно-вольові порушення: депресія, нудьга, плач; галасливий злоб­ний протест, бігання, пошуки матері, замкнутість; отупілість. Догляд за такими дітьми зводиться не тільки до фізичної допомоги по гігієнічних навиках, але і до постійних занять, ігр, які стимулюють розвиток дитини.

Специфічні розлади особистості, або психопатія — це патологічний розвиток особистості, який зумовлює неадекватне реагування на зовнішні подразни що викликає неправильні форми поведінки. При психопатіях якісних розладів сприймання, мислення, пам’яті, емоцій та свідомості немає. Тим не менше їх логіка має своєрідний формальний характер, а виражені відхилення в емоційно вольовій сфері виходять за рамки звичайного емоційного відреагування, що визначає характер дій та вчинків, а також стиль всього життя.

Аномалії розвитку особистості не є психотичними захворюваннями, aле своєрідні дефекти психіки, які обумовлені цими аномаліями, вимагають від медичної сестри певних знань і навичок з догляду за цією категорією пацієнтів.

Осіб з олігофренією в ступені дебільності можуть використовувати наркомани і токсикомани в своїх корисливих цілях. Пацієнти з дебільністю не усвідомлюють адекватно наслідків своїх дій.