Лекція № 6

Тема: Автомобільний транспорт в ринкових умовах.

План

1. Автомобільний транспорт в 20 столітті.

2. Економічні райони України та розміщення в них автотранспорту.

3. Деякі поняття ринкової економіки.

4. Форми власності і структура управління АТП.

5. Класифікація вантажних автомобільних перевезень.

1.

Початок 20 століття пов'язаний з винаходом автомобіля. По мірі вдосконалення конструкції автомобілів створюється автопромисловість. З розвитком автотранспорту виникає потреба будівництва великої мережі автомобільних шляхів, що надалі сприяло бурхливому розвитку гірничодобувної, металургійної, машинобудівної та хімічної промисловості.

Автомобільний транспорт (АТ) виник і розвинувся як галузь народного господарства за роки Радянської Влади.

Після Жовтневої революції в країні практично не було автотранспорту. У зв'язку з цим радянське керівництво почало об’єднувати автомобілі іноземного виробництва, що були в країні та покращувати їх використання. З 1924 року створюється матеріальна база для ремонту автомобілів, якої до цього часу не існувало.

У 30-ті роки починається будівництво шляхів з покриттями у вигляді чорного шосе та асфальтобетону.

З піднесенням народного господарства виникла проблема розвитку АТ, тому що обсяг перевезень вантажів і пасажирів постійно підвищувався.

У 1939 році автотранспорт переданий з розпорядження міських, крайових та обласних виконкомів підприємствам АТ загального користування, які підпорядковувались народним комісаріатам АТ союзних республік(частина АТ залишалась в підпорядкуванні наркомів окремих галузей матеріального виробництва).Таким чином, було адміністративно закріплено розмежовування АТ на транспорт загального користування та відомчий.

Після війни виробництво автомобілів налагодилось і у 1948 р. досягло довоєнного рівня. Перевезення народногосподарських вантажів АТ УРСР збільшилось з 187,2(1940 р.) до 3058,1 млн.т. (1970 р.); пасажирів - відповідно з 29,4 до 4934,5 млн.осіб.

Автотранспорт безперервно поповнювався сучасними автомобілями й автобусами вітчизняного виробництва.

Первістком автопромисловості в Україні був Одеський автоскладальний завод(1945 р.).У 1948 р. став до ладу Львівському автобусному заводі 50-річчя СССР, з 1959 року - виробництво великовантажних автомобілів на Кременчуцькому автозаводі ім. 50-річчя Радянської України, з 1960 р. - випуск легкових автомобілів на Запорізькому автозаводі «Комунар», з 1967 р. – вантажо-пасажирські автомобілі на Луцькому автозаводі.

У 70-ті роки розвивається будівництво впорядкованих автошляхів.

1917 р. - шляхів з твердим покриттям в Україні < 5 тис.км.;

1970 р. - 90,8 тис.км., тільки за 1966-70 рр. їх збудовано 24 тис.км.

Дрібні АТ господарства були об’єднані та перетворені в великі підприємства. В цей час розвивається ремонтно-виробнича мережа.

З 1967 р. почався масовий перехід автотранспортних підприємств на нову систему планування та економічного стимулювання зі скороченням холостих пробігів та інше.

Розвивається пасажирський автотранспортний транспорт.

Автотранспорт УРСР розвивався як частина єдиної транспортної мережі СРСР, що становила 19%(1975 р.) загальносоюзних вантажних автоперевезень, а питома вага вантажообігу 7,9% (в 1940 р. - 2,1%).

В 1983 р. - густота дорожньої сітки Україні з урахуванням шляхів загального користування та відомчих складає - 0,27 км.(Франція 1,44).

Після отримання Україною незалежності, ситуація почала змінюватись лише у середині 90-х.,коли закордонні компанії почали освоєння українського авторинку. З'явилися дилери та дистриб'ютори таких компаній, як ''Ford'', ''Mercedes'' , ''Wolkswaqen'', ''Audi'' , ''Mitsubishi'', ''Masda'', ''Toyota'', ''Nissan'' та інші.

1998 р. в Україну імпортовано 180 тис. легкових автомобілів (а власних випущено 26 тис.).

1999 р.>300 тис.

Показники роботи автомобільного тр-ту в 2000 р. почали зростати. Найбільш розвинутими стають автотранспортні підприємства, які задовольняють перевезення вантажів і пасажирів на невеликі відстані.

Останнім часом відбулося значне реформування підприємств автотранспорту. В даний час на ринку автотранспортних послуг працює 16,2 тис. суб’єктів підприємства, з яких 14,5 тис. займаються пасажирськими перевезеннями і 1,7 тис. -вантажними. В особистій власності знаходяться 291 тис. вантажних автомобілів та 46 тис. автобусів. Парк особистих легковиків перевищив 5,1 млн. одиниць(кожна третя сім'я(3 чол.) має авто).

В області міжнародних автоперевезень налагоджене сполучення з 46 країнами. Укладено 35 міжнародних угод про міжнародне перевезення. Україна є учасником 8 міжнародних конвенції, угод і протоколів у сфері автоперевезень, зокрема ,митної із застосуванням книжки МДП(міжнародне дорожнє перевезення).

2.

Економічний район - це економічна цілісна частина території країни,якій властиві спеціалізація і комплексність господарства,це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони,що склалися історично або у процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.Воно сприяє раціональній територіальній організації господарства.

Україна розділена на вісім районів:

1.- Донецький е.р.( Дон.,Луг.);

2.- Карпатський е.р.(Зак.,Ів.Ф.,Льв.,Чернігів);

3.- Південний е.р.(Мик.,Од.,Херс.,Крим);

4.- Подільський е.р.(Він.,Терноп.,Хмельн.);

5.- Поліський е.р.(Волин.,Житом.,Рівн.,Черніг.);

6.- Придніпровський е.р.( Дн.п.,Зап.,Кіровогр.);

7.- Східний е.р.(Полт.,Харк.,Сум.);

8.- Центральний е.р.(Київ,Черк.).

Показники:

Регіон	Вант. автом.в особ. влас. тис.од.	Легк. автом.в особ. влас. тис.од.	Легк. автом. (такс.) тис.од.	Пас. автоб.в особ.влас. тис.од.	Довж. шляхів сполуч., км.	Кільк. працю- ючих, тис.ос.	Перев. вантажів млн.т.	Перев. Пасажи- рів млн.ос.	Привед. вантажо- обіг млрд.т.км.
1	48,6	742,2	18,2	7,5	13800	38,6	151,4	388,3	3,2
2	34,1	542,4	13,7	4,8	18700	38	59,2	249,7	3,6
3	39,3	734,1	19	7,3	24500	27,1	68,7	372,4	3
4	30,9	414,9	13,2	4,9	21700	10	66,6	179,9	2,05
5	34,7	413,5	15,1		27500	9,8	65,6	241,4	2,25
6	31,2	812,2	22,3	8,8	23300	33	291,2	360,9	5,5
7	31,6	640,8	18,7	4	25600	24,6	142,5	233,9	2,6
8	23,3	374,1	12,2	3,1	14400	51,1	70,2	142,4	2,25
Всього	273,7	4656,2 .	132,4	45,4	169,5	232,2

3.

Бізнес – це будь-яка діяльність будь-якого громадянина держави, дозволена законом України, з метою одержання прибутку. Це може бути підприємницька діяльність по виробництву продукції промисловості, будівництва, сільського господарства. Це торгово-посередницька діяльність, виконання послуг, робіт.

На будь-яку діяльність (бізнес) потрібно отримати ліцензію, в залежності від роду діяльності, в органах влади (уряді).

Біржа – це місце, торговий дім, в якому проводяться продажа-купівля у великих обсягах продукції, нерухомості, цінних паперів тощо.

Маклер – особа, яка продає куплену ним продукцію (нерухомість, цінності)

Ділер – представник власника продукції (нерухомості, цінностей), який займається продажею цієї продукції або купівлею.

Менеджер – організатор, який управляє діяльністю підприємства, організації.

Маркетинг – наука і практика ринкової економіки по визначенню ціноутворення на продукцію, товари, послуги.

4.

Автотранспортні підприємства можуть бути власністю держави:

• підпорядковані Міністерству транспорту України;

• підпорядковані іншим відомствам та міністерствам.

Власником АТП може бути колектив працівників підприємств або

засновників АТП. У такому випадку вони можуть бути відкритими акціонерними підприємствами, акціонерними підприємствами закритого типу, товариствами з обмеженою відповідальністю, товариства з повною відповідальністю. Власником автотранспортних підприємств можуть бути органи місцевої влади (комунальна власність). АТП можуть бути приватними, індивідуальними і сімейними.

Учасниками транспортного процесу є:

• підприємства – виробники продукції, на складах яких навантажується ця продукція в рухомий склад;

• підприємства – споживачі цієї продукції, на складах яких розвантажується рухомий склад;

• автотранспортні підприємства, рухомим складом яких перевозиться готова продукція від виробників до споживачів.

Взаємовідносини учасників транспортного процесу можуть бути такими:

1. Якщо підприємство-виробник продукції має своє АТП, то він може рухомим складом свого підприємства доставляти готову продукцію до споживача, включаючи в її вартість витрати на перевезення продукції.

2. Якщо підприємство-споживач має своє АТП, то воно своїм рухомим складом може доставляти продукцію від виробника до свого підприємства.

3. Якщо підприємства-виробники та споживачі не мають своїх АТП, то вони можуть перевезення виконувати рухомим складом будь-якого АТП будь-якої власності, оплачуючи ці перевезення згідно з договором (контрактом) на перевезення.

4. Доставка вантажів може виконуватись посередницькою організацією, яка має ліцензію на виконання цієї роботи.

Головне завдання АТП – виконувати високоякісні транспортні послуги по

перевезенню пасажирів і вантажів з метою отримання прибутку.

Основним технологічним процесом будь-якого АТП є перевезення

(доставка) вантажів і пасажирів. Зберігання автомобілів, проведення технічного обслуговування і ремонту є допоміжним технологічним процесом АТП.

Вивчення питань основного технологічного процесу та забезпеченням їх реалізації займаються служби маркетингу та менеджменту (служба експлуатації) АТП.

Технічна служба АТП відповідає за додержання рухомого складу в робочому стані, готового до виконання виробничої програми.

Бухгалтерія веде облік будівель, рухомого складу, а також облік запчастин, матеріалів, шин.

Плановий відділ планує діяльність АТП на перспективу, поточний рік, кожний місяць, тиждень, добу, зміну.

Служби техніки безпеки (ТБ) і безпеки руху (БР) займаються питаннями безпеки робіт і руху автомобілів, обліком порушень, аналізують ТБ і БР в АТП.

Відділ матеріально-технічного постачання організовує постачання в АТП запчастин, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів тощо.

У зв’язку з комп’ютеризацією робота деяких відділів управління може бути суміщена.

Автомобільний транспорт виконує перевезення у різних галузях народного господарства. Практично в кожній галузі підприємства мають свої АТП або автотранспортні цехи.

Кожне АТП, незалежно від форм власності, є самостійним у своїй господарській та фінансовій діяльності.

Всі АТП, незалежно від форм власності, адміністративно співпрацюють з місцевими органами влади.

5.

Відповідно до форм власності, встановлених Законом України «Про власність», вантажні автомобільні перевезення можуть виконуватись автотранспортними підприємствами таких видів: індивідуальне підприємство, приватне підприємство, колективне підприємство, державне та державне комунальне підприємство, спільне підприємство.

У залежності від галузі народного господарства вантажні автомобільні перевезення підрозділяють на перевезення, які здійснюються в гірничорудній, вугільній промисловості, металургії, сільському господарстві тощо.

За часом існування вантажні перевезення бувають: постійними, тимчасовими, сезонними.

У залежності від місця виконання перевезення бувають: місцевими, міжміськими і міжнародними.

Якщо вантажні перевезення виконуються в основному технологічному процесі виробництва, то вони називаються технологічними.

За розміром вантажу перевезення бувають крупнопартіонні та дрібнопартіонні.

За формою організації перевезення бувають децентралізованими та централізованими.

Перевезення можуть бути прибутковими та неприбутковими.