Основні етапи проектування виробів декоративно-прикладного характеру

1. Збір інформації та її аналіз

Роботу над композицією будь-якого твору потрібно розпочинати із ознайомлення з завданням, збиранням інформації по виробу, який потрібно розробити. На цьому етапі дуже важливо зібрати і проаналізувати всю інформацію, яка стосується цього типу творів. Робота починається із усвідомленням теми та завдань.

Завдання проектуючого за відведений час зібрати максимальну кількість інформації про даний твір, про характеристику його зовнішнього вигляду, внутрішню будову, про кращі зразки виробів. Джерелами можуть бути публікації в українській та зарубіжній пресі, різноманітні каталоги фірм і виставок, матеріали музеїв та архівів. Вся зібрана інформація систематизовується. Ретельно та критично оцінюється з точки зору сучасних вимог і всіх особливостей художнього вирішення. Слід уважно ознайомитися з аналогами, зробити аналіз позитивних і негативних якостей, які можуть слугувати основою майбутнього проекту виробу. Вивчаючи прототипи чи аналоги, потрібно вести записи, конспекти, в яких знаходяться всі дані про виріб. Чим більше зібрано інформації, зроблено замальовок і схем, чим краще осмислені і обдумані технологічні якості виробу тим легше потім працювати над пошуком власного варіанту, тим оригінальніше буде рішення і повніша відповідь на поставлене завдання.

2. Ескізування

Ескіз – це попередньо пошуковий начерк майбутнього твору.

Робота над ескізами – це творчий процес.

Ескіз вирішує найбільш важливі питання, без яких не може обійтися жодна композиція:

- ідею твору;

- сюжетний задум, який необхідно вирішити просто і зрозуміло;

- виразність образів художніми засобами.

Ідейний зміст твору завжди залишається головним, який керує і підпорядковує собі другорядне.

Композицією вирішується найважливіше завдання – створення художнього образу твору.

Завдання які вирішуються в ескізах:

- визначається формат та розмір майбутньої роботи;

- розміщується загальна маса всієї групи предметів на задуманому форматі паперу, з урахуванням гармонійної рівноваги предметів та полів аркуша;

- визначається тональна градація від найсвітліших тонів до темніших;

- визначається кольорова гама, колорит майбутнього твору.

Ескіз дає орієнтовну уяву про майбутню закінчену роботу. Перед виконанням проекту, художник виконує остаточний варіант ескізу в якому проводиться ніби генеральна репетиція, остання перевірка майбутнього вирішення теми. У ньому узагальнюються всі підготовчі матеріали: етюди, замальовки, попередні робочі ескізи. По завершенні ескізування, згідно затвердження ескізів виконується чистовий проект.Весь ескізний матеріал складається з аркушів формату А3.

3. Проектування

Вміння проектувати складається з двох частин: обдуманого опрацювання ідеї та зображення цієї ідеї на папері. Під час виконання чистового проекту важливо добре за компонувати, тобто розмістити графічну частину проекту на планшеті (підібрати масштабність, співрозмірність зображення на площині планшета). Для того, щоб вірно за компонувати зображення на листі паперу, необхідно розробити спеціальний чорновий ескіз у масштабі. Зображення на проектах виконується, як в чорно-білій, так і в кольоровій графіці.Виконуючи чистовий проект, потрібно пам’ятати, що основне його завдання – наочність. І тому, завжди важливо вибрати правильний метод передачі зображення, яке проектується.

Робота розпочата з вивчення вихідних матеріалів – функціональні характеристики об’єктів, їх плани, і розміри.Наступним етапом роботи був збір та вивчення інформації про декоративне панно, виконання замальовок декоративних елементів. За тим йде розробка та пошук ідеї – ескізу. Параметри панно задавав інтер’єр вибраного об’єкту. Після проведення пошукової роботи було обрано остаточний варіант панно – «мистецтво». Далі було збільшено масштаб і вдосконалено форму панно, вирішено його в кольорі. Після затвердження проекту розпису було виконано графічну частину у чистовому варіанті, і закомпоновано на лист, та довершено його виконання. Загальне оздоблення проекту, коректування, підведення контурів та інше. Також систематизовано інформацію до пояснювальної записки, зібрано відомості для наступного етапу.

Після затвердження композиції приступаємо до виконання роботи у матеріалі.

Дана дипломна робота виконується у техніці розпису.В залах, вестибюлях, фойє, клубах, будинках культури, театрах і інших громадських спорудах, нерідко можна побачити на стіні чи укріплення поверхні стін і перегородок різні сюжетні і орнаментальні картини. В театрі це, насамперед, композиції на теми театрального життя і мистецтва, в наукових установах – біографічні дані вчених, в школах – повсякденне життя учнів та вчителів. Такі розписи є важливою частиною монументального мистецтва.

В Стародавньому Єгипті, Вавилоні, на Криті, в Давній Греції і Стародавньому Римі розписами прикрашали стіни дворів, громадські будинки, усипальниці. В середньовіччя, в епоху Відродження стінними розписами (частіше фресками) покривались внутрішні споруди храмів і деякі приміщення знатних вельмож.

Світове визнання отримали розписи Успенського Собору у Володимирі Андрія Рубльова, Сікстинської капели в Римі Мікеланджело, Статуя Рафаеля. Велике значення мають настінні розписи художників А. А. Дейнеки, П. Д. Корина, Е. Е. Лан сере, В. А. Фаворського і інших майстрів.Художній розпис прикрашає також і предмети декоративно – прикладного мистецтва: майоліку, порцеляну, шкло, предмети з дерева і металу, тканини. Він надає їм святкового і ошатного вигляду, підкреслює їх роль в інтер’єрі. Він має велике значення у народному мистецтві.(14, 29)Найбільш давніми творами монументально – декоративного живопису є печерні та наскельні розписи, які належали первісним людям кам’яної доби, які жили за 25 – 15 тис. років до н. е. Печерний та наскельний живопис є початковим етапом розвитку техніки стінного монументально – декоративного живопису, який виконували без всякої підготовки. Найдавніші живописні твори належать добі оріянської культури (25 – 20 тис. р. до н. е. ), вперше були знайдені в 1875 році в печерах Північної Іспанії – Альтаміри і Кастільо. На стінах печер малювали диких тварин, переважно биків та турів. Вони виконувалися в штриховій техніці натуральними фарбами - земляними. Частіше це були три кольори: чорний, червоний та коричневий, але використовували і один колір, чи два. Згодом вдосконалювалися знання та вміння людства, зростали щоденні потреби, що призвело до розвитку мистецтва, зокрема, мистецтва прикрашати власне житло.Розписування стін хат, а часом і господарських будівель, було дуже популярне на українських землях в давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни в українській хаті майже завжди білилися, як і піч, тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування вішаними образами або ж мальованими різнобарвними орнаментами. Господині чи інші члени родини - жінки розмальовували стіни орнаментами різних кольорів. Найчастіше це були фантастичні дерева з птахами, півниками, щигликами тощо. Зовні розмальовували обрамування вікон та віконниці (задля кольорового узгодження житла із зеленню дерев та квітів довкола хати). Традиція розписування формувалася протягом тисячоліть і була тісно пов'язана з магічними віруваннями та діями. Символіка цих орнаментів сьогодні вже призабута, особливо їхні апотропеїчні значення (охоронні засоби). Самі ж мотиви "дерева життя" ("райського дерева", дерева-"гильця") не мають в собі нічого натуралістичного чи реалістичного, але, як в цілому, так і в деталях є чистим витвором фантазії з певними абстрактними оздобами, вигаданими птахами тощо. Таким чином, це "дерево життя" є не природним, але надприродним, святим, таким, що має магічну силу приносити щастя, відвертати нечисть, всяку зловорожу силу. Це - своєрідний образ вигаданого дерева, що стоїть десь у Бога в раю, якого ніхто не бачив, але яке повинно бути надзвичайно гарним і чудодійним. Тому й кожне зображення цього дерева повинне бути найбільш фантастичним, а через те й найбільш магічно дієвим. Таку ж активну апотропеїчну силу мали й інші мальовані символи: хрести (прості і свастикоподібні), зірки, розетки, очі тощо.(15, 12,18)

У пізніші часи почали з'являтись більш натуралістичні мотиви в розписах (листки дуба, клена, хмелю, барвінку, винограду, вінки й букети, сови і павичі). Орнаменти стінопису в окремих місцевостях наближаються до орнаментів вишивок (особливо в розписах над вікнами), килимів (особливо в розписах над підлогою), пічних кахлів (на печах), але, як правило, пишніші.

Історично в монументальному мистецтві найбільшого поширення набули фрески і темперно-клейовий живопис. З 70-х років минулого століття олійні фарби, застосовувані в Європі для розпису і колірування стін, були остаточно витиснуті водостійкою темперою. Вона краще пропускає повітря, її можна мити, у приміщенні темпера екологічніша масляних покриттів. Починаючи з 50-х років нинішнього сторіччя художники взяли на озброєння водоемульсійні, вододисперсні й акрилові фарби як найбільш стійкі, легкі в приготуванні, швидковисихаючі, хоча і досі недешеві.

У Європі XVIII століття стіни всередині будинку фарбувалися недорогою і простою при застосуванні клейованою темперою (до її складу часто входили жовта охра або окис червоного кольору). Використовувалися і менш розповсюджені складові, наприклад, бичача кров, що додавала фарбі іржаво-рожевого відтінку. Заможні власники особняків воліли фарбувати темперою стелі, тоді як стіни декорувалися олійними фарбами. До складу останніх входили той або інший пігмент, білила і лляна олія. Була популярна імітуюча фактура дерева коштовних порід, фарбування дверей, ставень, елементів внутрішнього декору. Поряд з розповсюдженими комбінаціями тонів від білого до яскраво-жовтого, наприкінці сторіччя входять у моду дорогі фарби кольорових відтінків, а також солом'яних, помаранчевих, лимонних, маслинових, персикових і небесно-блакитних кольорів.Аж до 50-х років XIX сторіччя домінуючим кольором англійського інтер'єру й екстер'єру був зелений. У цілому ж колористичний вибір визначався індивідуальними особливостями приміщення. Стіни кімнат з недостатнім природним освітленням звичайно робилися червоними, бузковими, жовтими або жовтувато-рожевими. У сонячних приміщеннях світло приглушалося тіньовим фарбуванням у діапазоні від блакитного до зеленого. У 90-і роки на зміну масляним і газовим світильникам прийшла електрика. Новий тип освітлення призвів до необхідності інших колірних рішень. В Англії почали робити стіни кімнат світлими, часто білими.На початку XX сторіччя в декоративній обробці стін і стель також набули поширення світлі тони. У цілому в англійському інтер'єрі 20-30-х років переважали м'які кремові і коричневі фарби. Проте, пастельні відтінки зеленого і холодний півтон блакитного кольору не виходили з моди.У питаннях стінного розпису сучасні європейські дизайнери активно звертаються за досвідом попередників. Але працюють майже винятково сучасними темперними й акриловими фарбами. Західний приватний інтер'єр різноманітний і багатоликий. Не втрачають популярності альфрейний розпис стін в анфіладах залів палаців, барочно-рокайльні мальовничі алегорії, архітектурні і декоративні «обманки» класицизму.Але поряд з ними знову в моді рослинно-зоологічні панно і розписи стін у дусі модерну і постмодерну (у кімнатах для гостей, зимових садах). Багато хто вибирають ілюзорний живопис на стінах віталень. Кращий ефект вікна або ілюмінатора, за яким простираються гірський ландшафт, підводний кораловий риф та ін.Зараз попит на настінні і стельові розписи постійно зростає. На жаль, не так багато майстрів, здатних професійно і стильно справитися з цим. Будемо сподіватися, що попит породить пропозицію і воскресить до життя це прекрасне і древнє мистецтво. Не відстає в цьому відношенні і Україна. Нині знову відроджується настінний розпис.Розписування стін хат, а часом і господарських будівель, було дуже популярне на українських землях в давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни в українській хаті майже завжди білилися, як і піч, тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування вішаними образaми або ж мальованими різнобарвними орнаментами.Поряд із розписом, виконуваного професійними митцями, розвивався народний стінопис — розпис стін хат зовні і всередині. Різні області України виробили власні методи і зразки стінопису. Спершу прикрашали будинки фарбуванням (підмазуванням призьби, зовнішніх стін різними кольорами глини або крейдою); з другої половини 19 ст. впроваджено орнамент — зовні навколо вікон і дверей, на віконницях і як фриз під стріхою. Всередині хати головним об'єктом розпису була піч, стіна над полом, на якій мальовано килим і, рідше, стеля та сволок.( 12,18) У розписі переважав рослинний орнамент, інколи зображували птахів або казково-фантастичних звірів і риб. Розпис виконували просто на стіні (без попередніх шківів, тому ефект його свіжий і спонтанний), зазвичай кілька разів на рік, через це він був нетривкий. Деякі регіони України, як от Київщина, Уманщина, Катеринославщина, Херсонщина й Одещина, стали визнаними центрами народного розпису. А вже з початку ХІХ століття на основі настінного розпису почав створюватись розпис декоративний, який виконується на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках, глечиках, карафках, навіть елементах збруї та озброєння (давня традиція мистецтва Запорозької Січі). Нині цей декоративний розпис, що практикується народними майстрами-професіоналами, отримав збірну назву "петриківського" (від назви села Петрівка колишньої Протовчанської паланки земель Війська Запорозького, а нині Дніпропетровської області). Зберігаючи усі традиційні мотиви настінних розписів, петриківський розпис вирізняється розширенням діапазону зображень садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) та польових (ромашки, волошки) квітів, залученням до узорів мотиву ягід (калини, полуниці, винограду) та акантового листу ("папороті"), також бутонів. Крім того, петриківські орнаменти і мотиви розпису мають більше рис натуралізму. Окрім традиційних фарб рослинного походження, малювання якими потребувало періодичного підновлення (двічі на рік), у петриківському розписі часто використовують олійні фарби.За останні десятиліття мотиви народного розпису мають широке застосування у прикладному мистецтві: на тканинах, порцеляні і майоліці, для прикрас будинків тощо.Для Європи це також було і є характерним явищем. Нині цей вид мистецтва стає все більше популярним, оскільки дає можливість виділитися індивідуальності людини в час великих сучасних глобалізаційних процесів. Отже, настінний розпис є досить давнім видом мистецтва , і тому дана робота є актуальною на сучасному етапі, так як потребує не тільки вивчення , а й збереження та пропагування. До того ж , нині молоді люди досить жваво цікавляться історією як держави так і світу, а , отже і світовим мистецтвом, елементом якого і є настінний розпис. Даний вид мистецтва дозволяє втілити в життя цілі сюжети, які потім можливо, дадуть нащадкам інформацію про життя їх попередників і дозволять гордитися своїм минулим і примножувати його в майбутньому.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИКОНАННЯ

Стінопис — рід монументального і декоративного малярства, виконуваного безпосередньо на стіні або на штукатурці, закріпленій на стіні, в якому фігуративні образи і декоративні орнаменти підпорядковуються архітектурним формам. У стінописі користуються різною малярською технікою: фреска, альсекко, енкаустика, темпера, клейові фарби, олія; за новіших часів — синтетичні гумові фарби тощо. До стінопису зараховують також мозаїку.

Для виконання даної дипломної роботи необхідні такі матеріали: ґрунтовка, фарби акрилові, гуаш, шаблони, пензлі різної величини, палітра, лінійка, скоч, респіратори, олівці, копіювальний папір, калька, халати, наждачний папір, щіточки для ґрунтування.

Суха штукатурка – це будівельно – опоряджувальний матеріал для зведення між кімнатних перегородок, облицювання стін, підвісної стелі, виготовлення декоративних і звукоізоляційних виробів, а також вогнетривких покриттів у будинках і приміщеннях із сухим і режимом нормальної вологості.

При її використанні на опоряджувальних роботах, виключаються незручні “мокрі” процеси, зростає продуктивність праці, з’являється можливість реалізації різноманітних архітектурних рішень, включаючи улаштування криволінійних поверхонь конструкції будинку, забезпечується не тільки екологічна чистота, але і сприятливий для людини мікроклімат у приміщенні.

В процесі розробки проекту графічні і макетні роботи тісно переплітаються. Проектна думка, як правило, визріває перш за все в ескізах, нарисах, після чого з'являється можливість перевести її в об'ємно-пластичну форму,

Існують різні види проектної графіки: зображення лінійне, одноколірне (монохромне), багатоколірне (поліхромне). Вживання того або іншого виду графіки залежить від характеру проекту і загального композиційного задуму.

Лінійна графіка найбільш умовна, вона не претендує на створення ілюзії при передані об'єму і простору. До неї відносяться креслення, розрізи, де важлива звичайно лише технічна і геометрична інформація. Інформативність креслення можна збільшити варіюванням товщини і кольору ліній.

Одноколірне (світлотіньове) зображення виконується чорно-білим відмиванням. Таке зображення наочно передає об'ємну форму предмету, його основні просторові особливості. Для чорно-білого відмивання частіше за все застосовується чорна туш. Рідка туш розбавляється до будь-якої консистенції для отримання потрібних градацій сірого тону. Можна також використовувати акварель якого-небудь одного кольору, попередньо розведення у воді до потрібної консистенції.Багатоколірний проект виконується аквареллю, гуашшю або темперою. Акварель використовується як прозорий лесувальний матеріал, а гуаш і темпера - як криючі матеріали, що покривають папір непрозорим шаром. Цю відмінність між матеріалами дуже важливо враховувати. Лесувальна техніка застосовується при зображенні фактури багатьох матеріалів, при передачі відблисків на поверхні і т.д. Корпусне фарбування гуашшю передає щільний колір предмету і фактуру матеріалу без відблисків. Гуаш — досить важкий матеріал. Зовнішній вигляд площини, забарвленою гуашшю, залежить від способу накладення фарби на папір. Поверхня, одержана тампонуванням (нанесення фарби губкою), відрізняється від поверхні, покритої за допомогою флейцу або напилення. При роботі гуашшю треба пам'ятати, що не можна накладати на папір повторний шар за допомогою кисті, оскільки вона розмиває нижній шар. Крім того, товстий барвистий шар заважає промальовувати дрібні деталі, проводити поверх нього тонкі лінії.Які ж графічні і технічні прийоми може застосовувати художник-конструктор для виконання проекту в кольорі? Є декілька способів виконання цього завдання.Найпоширеніший з них — виконання проекту кистю акварельними фарбами. Художник може досить точно передати колір і світло, тіні, півтіні, відблиски і фактуру матеріалу.Другий спосіб — нанесення фарби губкою. В цьому випадку на готовий олівцем малюнок, виконаний на планшеті, гумовим клеєм наклеюється калька. Важливо, щоб між папером і калькою не було жодного пухирця. Для цього потрібно розгладити кальку під час наклеювання лінійкою, косинцем (можна використовувати пластмасовий гребінець). Через п'ять-десять хвилин лезом або добре заточеним медичним скальпелем точно по малюнку вирізується та частина, яку потрібно зафарбувати. Гумовий клей легко знімається, якщо його потерти пальцем. На чистий папір поролоновою губкою наноситься колір, наперед розведений до потрібної густини, Виходить рівна бархатиста поверхня. Цей процес можна дещо механізувати, застосувавши аерограф — прилад для нанесення фарби у вигляді розпиляння. Фарби розбризкуються за допомогою стислого повітря з аерографа. (26, 39 - 42).Цим способом можна досягти переконливої передачі фактури матеріалу, гри кольору і світла, об'єму. Проте для роботи з аерографом потрібна вправність. Колір розлучається так, щоб він міг пройти через отвір пульверизатора. Після кожної зарядки фарбою пульверизатор потрібно ретельно промити.Проект можна виконати в кольорі і комбінованим способом. Спочатку акварельною кистю, а потім в потрібних місцях підправити. Переходячи до вирішення проектної частини необхідно сказати, що графічна і об'ємно-пластична майстерність визначається специфічним характером взаємозв'язку його мислення і графічного викладу. Графічна майстерність є засобом не тільки вирази думок, але в той же час освіти і розвитку їх. (20, 34)Мабуть, сама хвилююча частина всього творчого процесу — це виконання проекту в кольорі.Треба враховувати, що особистого відношення до кольору недостатньо, особливо коли умови праці вимагають науково обґрунтованих рекомендацій, наприклад, в медицині, космонавтиці.Останніми роками в нашій країні і за кордоном з'явилося немало рекомендацій і наукових розробок по кольорознавству, якими можна користуватися в процесі роботи над проектом.Застосовуючи колір в проекті, потрібно пам'ятати про те, яку дію ви хочете додати на форму. Адже колір тісно пов'язаний з такими засобами композиції, як пропорції, масштаб, контраст, нюанс і ін. Кольором можна виділити потрібні елементи форми або композиційно ослабити їх, підправити не дуже вдалі пропорції, коли немає можливості змінити об'єм, і т.д., Особливо велика роль кольору в досягненні образності форми виробу. Вдале колірне рішення допомагає розкрити суть речі, зробити гостро характерною або нейтральною.

В графічну частину проекту входить заголовний планшет, на якому вказується тема розробки планшетів, де розташовуються проекції виробу і інші матеріали. Окрім найменування проекту на заголовному планшеті можна помістити контурний малюнок виробу або символ. (20, 27)

В сучасному художньому проектуванні застосовуються дві спеціальні проектні мови, пов'язані з творчим пошуком якнайкращого рішення проектної задачі. Це мова проектної графіки і мова об'ємного проектування — макетування і моделювання.Велика кількість осей симетрії створює ритм. При використанні ритму необхідно стежити, щоб повторення осей не було занадто частим, тому що в цьому випадку деталі стають занадто дрібними. Це негативно позначається на цілісності предмета.Ритм не завжди задається чергуванням однакових частин. Він може формуватися, наприклад, завдяки повторенню однакових частин розмір яких рівномірно зменшується або збільшується. Такий прийом можна використовувати в тому випадку, коли є необхідність виділити центр композиції.

Для створення врівноваженості композиції можна використовувати два прийоми. По-перше, це застосування симетрії. У цьому випадку врівноважують праву й ліву частину або верх і низ.По-друге, це використання асиметрії. Так, невеликий деталізований фрагмент можна врівноважити, оточивши його великою однорідною по кольору поверхнею, (не пофарбованої або пофарбованої у колір). У цьому випадку необхідно прагнути до того, щоб загальне враження від сприйняття зводилося до відчуття статичності, стійкості.

Притому композиція може включати й елементи, зорово сприймані як динамічні. Однак їхня динамічність повинна бути як би «обрамлена» статичними деталями.З'являється ж досвід у процесі продумування оформлення виробів і їхнього втілення в життя, а також у результаті планомірного аналізу виробів інших майстрів і художників.Як - уже вказувалося, прийоми композиції покликані зробити виріб більше гармонічним і приємним для сприйняття. Використання прийомів композиції в більшості випадків вибірково, тому що залежить від матеріалу, задуму, характеру обробки й т.п.

Основним прийомом композиції є контраст. Його застосування найбільше просто й ефективно .

Контраст ,являє собою з'єднання елементів, протилежних по своїх характеристиках. Так, що контрастні частини можуть бути виконані різними кольорами, наприклад, білим і чорним або будь-якими іншими помітно, що розрізняються квітами. Це основний засіб створення контрасту в розписі. Іншим засобом, про яке не слід забувати, є протиставлення розписаної й не розписаної частин виробу його або на підставі кольору, або на підставі фактури, або за допомогою будь-якого іншого протиставлення на підставі якого створюють контраст або нюанс.Центр композиції являє собою елемент, навколо якого зосереджують і щодо якого організовуються інші елементи композиції. При цьому вони також можуть мати свої центри, однак вони завжди мають допоміжний, підлеглий характер. Інакше кажучи, такі центри завжди організовуються навколо основного центра композиції.Необхідно сказати кілька слів про симетрію й ту роль, що вона грає. Симетрія припускає наявність композиційної осі, що ділить виріб на дві однакові по площі половини.Втім, кількість осей симетрії може перевищувати одну вісь.

При наявності непарної кількості осей композиція стягається до центра й здобуває цілісність. У цьому проявляється зв'язок симетрії з такою характеристикою, як цілісність. Якщо кількість осей парна, то цього не відбувається. У такому випадку композицію варто доповнювати деталями, які забезпечували б таку цілісність. Основним прийомом у цьому випадку є створення обрамлення до виконуваної роботи. Більше того, у деяких випадках можна говорити про вибіркове використання прийомів композиції, що також залежить від особливостей задуму, матеріалу й т.д.Насамперед, виріб повинен мати цілісність. Це припускає, що частини виробу розмірні один одному, не «випадають» із цілої композиції й не виникає бажання видалити одну з них або додати ще щось. Завдяки цілісності виріб можна охопити одним поглядом і відразу визначити його основну частину (центр), навколо якої організовані інші, причому останні виявляються також необхідними при сприйнятті виробу. Через це підсилюється зв'язок елементів між собою, що і дозволяє побачити єдність виробу і його обробки, істотну роль у створенні цілісності композиції грає її центр. Як правило, його розміщають у точці або місці, які перебувають у найбільш вигідному по відношенні до глядача.

З поняттям центра тісно зв'язане поняття врівноваженості композиції. Центр композиції містить у собі лінію або крапку, щодо якої виріб ділиться на частини. Урівноваженість створюється за рахунок того, що ці частини виявляються відносно рівноваги, тобто рівноцінності. У плоских предметів композиційним центром звичайно є середина видимої поверхні. Тому, урівноваженими можна вважати предмети, у яких у стані рівноваги перебуває права й ліва сторона або верхня й нижня частина.Виразність припускає, що при розгляданні предмета людина відразу може визначити його призначення, матеріал, з якого він зроблений, природність використання саме цього матеріалу, призначення предмета.

На основі виразності створюється основне враження від предмета.Гармонійність являє собою таку якість предмета, при якому не відчувається невідповідності в розмірах частин і елементів, а сполучення кольорів не здаються неприємними, дратівними. Для додавання виробу гармонійності необхідно орієнтуватися в першу чергу на власне художнє чуття, однак істотну роль грає й досвід виконання того або іншого розпису (втім, і це далеко не завжди так: досить зрівняти розпис кераміки з розписом по емалі, щоб у цьому переконатися). У тім все, що стосується композиції, роботи над малюнком, його підборі й т.п., доводиться слідувати тим самим правилам, загальним для всіх сфер, що мають справу з малюнком.А тому вирішено виділити в один розділ деякі рекомендації, які необхідно враховувати при розписі будь-яких виробів. У першу чергу, це питання, що стосуються композиції. Вони будуть корисні й цікаві як тим, хто бажає самостійно створювати ескізи малюнків, так і тим, хто буде тільки відтворювати вже готові малюнки. Крім того, це питання, пов'язані з підготовкою малюнка й зі способами його перенесення з ескізу на виріб. Саме ці питання й будуть розглянуті в даному розділі.Будь-якій людині, що вирішила зайнятися розписом, необхідно опанувати основні уявлення про композицію. Без знань основ композиції будь-яке володіння техніками розпису виявляється по великому рахунку безглуздим, тому що не може бути адекватно застосовано. Незнання законів, яким підкоряється композиція, приводить до того, що художньо оформлений виріб не робить бажаного ефекту, виглядає некрасивим, далі безглуздим, залишаються незрозумілими причини, по яких майстер вибрав саме такий спосіб обробки, і т.п.

Композиція - це сукупність закономірностей, правил, прийомів, що служить для створення художнього твору за допомогою з'єднання його деталей в одне ціле й цілісність, що надає виробу виразність і гармонійність. Оволодіння цими правилами допоможе адекватно застосувати знання й уміння в сфері будь-якого виду художнього розпису.Під композицією можна розуміти й сукупність прийомів, завдяки яким збільшують і підсилюють естетичний ефект розпису.

Мова тут іде про сукупність у повному змісті, тому, що ні про яку послідовність прийомів говорити не доводиться. Ці прийоми використовуються в послідовності, що визначається ситуативно, відповідно з якого ледь виділяються основні фігури й зображення. Цей малюнок повинен також відображати співвідношення предметів і світлотінь на них. Раніше підмальовок виконувався двома-трьома фарбами, наприклад, чорною, коричневою й охрою у суміші з білилом. Спочатку підмальовок наноситься вільними мазками. Наприкінці виконання підмальовка мазки фарби згладжуються білячою кистю.На сушіння підмальовка йде від 3-4 годин до декількох днів, залежно від того, чи сушать виріб у шафі або в природних умовах. Коли підмальовок затвердіє, його покривають світлим масляним лаком і просушують у природних умовах біля доби, тобто витримують час, який необхідно для його повного висихання.Потім лак прочищається порошком пемзи, що наносять на вологу ганчірку. Після цього лаковий шар ще протирають лляним маслом.

Друга стадія розпису називається перемальовком. Цей шар живопису більше тонкий. Основні цілі цього етапу - конкретизувати форми, намітити деталі, нанести колір. Перемальовок також обробляють широкою м'якою кистю, але в незначному ступені. Потім повторюються ті ж операції, що й при обробці виробу.

Третій етап - бліковка. На цьому етапі використовують чисті й змішані прозорі фарби, які наносять на перемальовок. У цьому полягає сутність лесировки. За допомогою лесировки роблять уточнення й конкретизацію малюнка. Бліковка зводиться до нанесення мазків білої фарби, за допомогою яких створюють відблиски на предметах, що надають їм обсяг.

Послідовність виконання роботи:

1. Підготовка стін до роботи:

- шліфовка;

- ґрунтування.

2.Створення ніші для розпису

3. Виготовлення шаблону малюнку-розпису.

4. Перенесення малюнка на гіпсокартон.

5. Робота над розписом.

Інструменти та матеріали необхідні для роботи.

1. Пензлики.

2. Палітра.

3. Лінійки.

4. Листи ватману.

5. Скоч.

6. Респіратори.

7. Олівці різної твердості та м’якості.

8. Копіювальний папір.

9. Калька.

10. Акрилові фарби.

11. Халати.

12. Наждачний папір.

13. Ґрунтовка.

14. Щіточки для ґрунтування.

15.Гуашеві фарби.

16.Емульсія.

17.Валик.

Отже, у даному розділі подано загальні рекомендації, які потрібні у роботі над розписом виробів з різних матеріалів. Оскільки будь-який розпис, незалежно від того, на якому матеріалі - дереві, металі, кераміці або тканині він виконується, має справу з кольоровим зображенням, зрозуміло, що у всіх її різновидах, якими б особливостями вони не володіли, є дуже багато загального. І дійсно, найчастіше розходження стосуються технології.

ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНА

ПРАЦІ

Трудовим законодавством нашої країни закріплена широка система методів, спрямованих на всебічну охорону праці. Адміністрація навчальних закладів, підприємств повинна забезпечувати належні умови праці, щоб запобігти травмам і професійним захворюванням.

Розпис, як кожний вид діяльності, потребує правильної організації умов праці, а також, дотримання техніки безпеки на виробництві. Правильна організація праці – основна умова якісної роботи.

Створення техніки безпеки є основною складовою частиною охорони праці та здоров’я працюючих. Вона визначає вимоги щодо безпечності технологічних процесів. Промислова санітарія – заходи спрямовані на усунення шкідливої дії запилення різного характеру і забрудненості повітря на робочих місцях, шумів, вібрацій на людський організм.

Якщо техніка безпеки на виробництві або в навчальних майстернях незадовільна, то можуть виникнути нещасні випадки, травми, хвороби. Для запобігання нещасним випадкам існують спеціальні правила техніки безпеки, дотримуватись яких повинен кожен .З перших днів свого існування наша держава вживала заходів по створенню безпечних умов праці та життя громадян. В Україні основою законодавства з охорони праці є Конституція. На всіх підприємствах запроваджуються сучасні правила техніки безпеки, їх засоби і створення санітарно – гігієнічних умов які будуть максимально запобігати травматизму і професійним захворюванням.Українські вчені постійно працюють над розвитком науки про техніку безпеки і охорону праці, причинами виникнення втоми і т. д. Все це враховується при створенні нового устаткування, удосконаленням технологічних процесів. Організація праці опоряджувальників має забезпечувати ефективне використання робочого часу, засобів механізації і матеріальних ресурсів із метою підвищення продуктивності праці, скорочення терміну будівництва, поліпшення його якості. Продуктивність праці робітника залежить від правильної організації його робочого місця. На робочому місці опоряджувальника мають бути обладнання, матеріали і знаряддя праці потрібні для виконання опорядження. Їх розміщують так щоб під час роботи не доводилося робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, має лежати справа а той що лівою з ліва. Якщо для роботи потрібний столик, то його установлюють так щоб з цього місця можна було виконати як найбільший обсяг роботи.

Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечування ними опоряджувальників. Тому в спеціально відведених приміщеннях заздалегідь сортують будівельні матеріали. Підготовленні матеріали в процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.

Під час виконання робіт слід дотримуватись всіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опоряджувальників обладнують засобами зв’язку а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо).