Творчий пошук та вирішення теми

Виникнення мистецтва пов'язане з виробничою діяльністю людини. До наших часів дійшли печерні та наскальні зображення тварин, сцен полювання, декоративні предмети побуту, що відносяться до далекої первісної доби. Ці твори найдавнішого мистецтва віддалені від сьогодення на десятки тисяч років і змушують сучасну археологічну науку переглядати навіть періоди розвитку людства на планеті.

Інтер'єр впливає на психологічний настрій, формує смак і поведінку людини. Художньо-декоративне оформлення інтер'єру включає різні вироби декоративно-прикладного мистецтва: розпис на стіні, мозаїку, скульптуру, вітраж, різьбу по дереву. (3,15)

Проектування інтер'єрів, як вид діяльності зумовлює відповідну спеціальну

підготовку, знання функцій, конструкцій, тонкого розуміння ролі форми, пластики, значення світла, кольору, текстури та фактури в інтер'єрі тощо. У художньому розуміння образ інтер'єру сприймається людиною як одне ціле. Разом з тим для професійного оволодіння механізмом естетичного формування художнього образу інтер'єру потрібно знати процес утворення цілого з окремих елементів і організуючих його засобів, специфіку художнього декору, принципи його органічного поєднання з формою архітектури та обладнання, а також з композиційною організацією інтер'єру в цілому. На першому етапі такого пізнання велику роль відіграє історичний досвід, знання основних історичних періодів розвитку інтер'єрів та обладнання. Цінним досвідом у розвитку інтер'єру різних періодів є можливість підійти до розв'язання сучасних завдань у даному напрямку діяльності з певним аналізом і розумінням складності і проблем, які виникають на шляху їх вирішення, зі знання особливостей стилю і характерних рис основних історичних періодів. (2, 4-16)Поряд з вдосконаленням і технічним прогресом, винайдення нових матеріалів, технік, що використовують при оформленні інтер'єрів громадських та житлових споруд змінюються і колишні цінності. Звичайно перевага цінностей, а не сам дизайн форми чи інтер'єру визначають відносну важливість виробу, його дизайнерський рівень.

У художника-оформлювача повинна бути основна мета - підняти культуру матеріально-предметного середовища на найвищий науково-технічний і художньо-естетичний рівень шляхом синтезу науки, техніки і мистецтва . Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.

Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу - поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво тощо. Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об’єднує основне – пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо.

Народна творчість виникла у нелегкому, трудовому процесі колективної трудової діяльності. Пізнання світу, засвоєння дійсності первісною людиною поєднувалося із формуванням її художньо-образного мислення, праця відіграла величезну роль у розвитку мистецтва. Вона дала людині руку, здатну виготовляти знаряддя, а отже, створювати потрібні предмети, надавати їм потрібної форми.

В процесі трудової діяльності людей розвивались естетичні почуття людини, її вуха, очі вчилися бачити та відчувати красу форм, кольорів, звуків. Для того, щоб народилося мистецтво, людина повинна була навчитися не тільки вправно працювати інструментами та з їхньою допомогою відображувати бачене на камені, в глині, відтворювати звуки, але вона повинна була навчатись художньо-образно сприймати дійсність (9, 34)

Шлях розвитку мистецтва – це постійний процес відокремлення, виділення його видів. Він відбувається безперервно, на різних етапах історії людського суспільства.У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне тощо.

Народне декоративно-прикладне мистецтво одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Воно зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби існування добувала примітивними знаряддями.

Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Декоративно-прикладне мистецтво безпосередньо входить до сфери матеріальної і духовної культури народу. У цьому плані становлять друки дослідників про аспекти умовного розмежування матеріальної і духовної культури, соціальне виділення художньої культури, на тій основі, що в останній відбувається процес злиття матеріальної, реальної форми і духовного змісту. Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивки і т. ін. є результатом як духовної так і практичної діяльності людей. Вони матеріально виражені і несуть інформацію про композицію, орнамент, колорит, яка зберігається в колективній пам’яті людей. Декоративно-прикладне мистецтво охоплює і сферу знань, естетичні погляди, смаки, звичаєво-обрядові аспекти, етичні переконання тощо. Це одна із частин народної художньої культури (12, 24).

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікаційну, естетичну та ін.Декоративно-прикладне мистецтво – духовний світ людини – включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і виточування тощо. Одні види: кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння – виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу. Їм ледь налічується кілька сотень років. До середини ХІХ століття ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Лише у 70-х роках цього століття з’явився термін “декоративно-прикладне мистецтво”, яким ми сьогодні вільно користуємося.

Як не крути, а прогрес не завжди вносить у наше життя красу. Зручність - так. Шпалери, плитки, побілка - от, що нині прикрашає стіни і стелі більшості будинків. Древнє мистецтво настінного розпису ми згадуємо лише потрапляючи в деякі із суспільних закладів - палаци культури, школи, дитячі садки. Дозволити прикрасити собі стіни мальовничими пейзажами - справа заморочлива і все-таки...

З 70-х років минулого століття олійні фарби, застосовувані в Європі для розпису і колірування стін, були остаточно витиснуті водостійкою темперою. Вона краще пропускає повітря, її можна мити, у приміщенні темпера екологічніша масляних покриттів. Починаючи з 50-х років нинішнього сторіччя художники взяли на озброєння водоемульсійні, вододисперсні й акрилові фарби як найбільш стійкі, легкі в приготуванні, швидковисихаючі, хоча і досі недешеві.

У залежності від приміщення, матеріалу стіни, температури, вологості повітря та інших технічних факторів розпис традиційно робився або у вигляді фрески (водорозчинними пігментами по сирій штукатурці), або темперно-клейовими фарбами (пігментами, замішаними на яйці або казеїновому клеї), або фарбами на розплавленому воску енкаустикою), або олійними фарбами по сухій штукатурці. Ще один варіант - живопис на дерев'яній панелі або на полотні, що потім наклеювався на стіну.

Ще десять років тому ми не знали гіпсокартону. При обробці приміщення вишуканості і виразності досягали за допомогою старих добрих гіпсу й штукатурки. А тепер дизайнери, архітектори, будівельники тільки дивуються: як же вони могли без гіпсокартону обходитися? Адже саме гіпсокартон надихає на створення багаторівневих лабіринтоподібних стель із підсвічуванням, криволінійних перегородок із численними нішами, поличками й фігурними отворами. Гіпсокартон дає багатоваріантність інтер’єрів і високу архітектурну виразність приміщень.

Гіпсокартон - це композитний матеріал у вигляді аркушів, довжина яких 2,5,-4,8 м, ширина 1,2-1,3 м і товщина 8-24 мм. Основу такого аркуша становить гіпс, а зовнішні площини облицьовані картоном. Для досягнення необхідних показників гіпсового сердечника, що характеризують його міцність, щільність і т.д., у нього додають спеціальні компоненти, що підвищують його експлуатаційні властивості. Картон виконує роль як армуючого каркаса, так і прекрасної основи для нанесення будь-якого оздоблювального матеріалу (штукатурка, шпалери, фарба, керамічна плитка). Так що виходить матеріал одночасно гнучкий і твердий. У наших будівельників найбільшою популярністю користується продукція німецької фірми КНАУФ.

По своїм фізичним і гігієнічним властивостях гіпсокартон ідеально підходить для житлових приміщень, і от чому. Це екологічно чистий матеріал, що не містить токсичних компонентів і не робить шкідливого впливу на навколишнє середовище, що підтверджують гігієнічні й радіаційні сертифікати. Також це - енергозберігаючий матеріал, що володіє ще й гарними звукоізоляційними властивостями. Негорючий і вогнестійкий. Треба ще відзначити, що гіпсокартон "дихає", тобто поглинає вологу при її надлишку в повітрі й віддає її, якщо повітря занадто сухе.

Це дуже важлива, можна сказати неоціненна властивість матеріалу, що застосовується усередині приміщення. З такими стінами нам легше дихається. Плюс - він має кислотність, аналогічну кислотності людської шкіри. Останні дві властивості дозволяють гіпсокартону регулювати мікроклімат приміщень природним шляхом і в значній мірі сприяти створенню гармонічної атмосфери.

Популярність гіпсокартону, як говориться, неможливо переоцінити. Поняття "сучасні матеріали" - "євроремонт" - "гіпсокартон" майже ідентичні. Гіпсокартон надає необмежені можливості для втілення в життя самих оригінальних проектів і розробок, що включають полки, перегородки, стелажі... Завдяки таким новим матеріалам, професіонали здатні надати вашому житлу неповторно індивідуальний вид.

Безперечно, що і в монументальному живописі на сучасному етапі розвитку дизайну, популярним стає гіпсокартон.

Історично в монументальному мистецтві найбільшого поширення набули фрески і темперно-клейовий живопис. Вибираючи тему, дизайнер орієнтується на приміщенні, прагне удосконалити його, зробити якомога зручнішим.

Вибір кольору, декоративне колірування стелі і стін в інтер'єрі -- ремесло не менш древнє, ніж мистецтво настінного розпису. Більш того, у їхній основі лежать загальні технічні прийоми, ті ж матеріали. Починаючи стінний розпис, художник спочатку повинен вирішити питання кольорової гами стін у цілому.

При оформленні інтер'єра перш за все необхідно:

1. Ознайомитися з призначенням приміщення, помітити ширину, оформлення, зробити ескізи приміщення в цілому.

2. Розробити ескіз. Вибрати найбільш вдалий, накреслити по ньому креслення в масштабі.

3. Зробити креслення в потрібному масштабі.

4. Виконати проект розпису.

Відомо, що кожен колір певним чином впливає на людину психологічно і фізіологічно: голубий - заспокоює, червоний - збуджує, жовтий - «заряджає» енергією. У комбінації, однак, ті ж фарби здатні зробити зовсім інший ефект. Різнобарвні стіни, колористичні варіації у вигляді смуг, що чергуються, декоративні фризи, настінні орнаменти - це лише дещиця художньо-оформлювального арсеналу.

Вибір кольору і прийомів декоративного колірування обумовлений багатьма факторами. Головні з них - загальна стилістична установка архітектора, призначення приміщення, ступінь його природного освітлення, розміри, співвідношення із суміжними кімнатами, залами, коридорами, сходами(16, 45).

У питаннях стінного розпису сучасні європейські дизайнери активно звертаються за досвідом попередників. Але працюють майже винятково сучасними темперними й акриловими фарбами. Західний приватний інтер'єр різноманітний і багатоликий. Не втрачають популярності альфрейний розпис стін в анфіладах залів палаців, барочно-рокайльні мальовничі алегорії, архітектурні і декоративні «обманки» класицизму.

Але поряд з ними знову в моді рослинно-зоологічні панно і розписи стін у дусі модерну і постмодерну (у кімнатах для гостей, зимових садах). Багато хто вибирають ілюзорний живопис на стінах віталень. Кращий ефект вікна або ілюмінатора, за яким простираються гірський ландшафт, підводний кораловий риф та ін. (4,87)

У даній дипломній роботі необхідно виявити розуміння основних законів композиції, вміти розбиратися в складних функціональних процесах при проектуванні різних інтер’єрів, показати знання норм проектування, конструкцій, тощо.

У проектній частині показують набуті навички графічної майстерності володіння різними видами графіки, шрифтів, розуміння закономірностей компонування креслень на листах і високого художнього смаку.

У проектній частині є широкий вибір теми для прояву творчої індивідуальності. Такий підхід дає можливість перед виходом на дипломне проектування самостійно вирішувати складні проблеми в проектуванні.