96.Критерії економічної оцінки форфейтингових послуг. (пиздец!!!)

Форфейтинг — це придбання у кредитора боргу, вираженого в оборотному документі, на безповоротній основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання відмовитися — форфейтинге — від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Фактично форфейтер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик та ін.

Основними документами, які застосовуються при форфейтингу, є векселі. Однак об’єктом форфейтингу можуть бути інші види цінних паперів (але вони обов’язково повинні містити абстрактне зобов’язання) або рахунки дебіторів та розстрочки платежів, що є наслідком використання акредитивної форми розрахунків. Пріоритетне використання векселів пов’язане з простотою їх оформлення, а також із давнім використанням як інструментів фінансування міжнародної торгівлі.

Ініціатором форфейтингової операції є, як правило, експортер чи його банк. Це пов’язано з тим, що для дисконтування подаються або переказні векселі, виписані експортером, або прості векселі, одержувачем коштів за якими він є.

Удаючись до форфейтингу, експортер отримує можливість додатково мобілізувати кошти та скоротити дебіторську заборгованість. Звернення експортера до форфейтера відбувається, зокрема, в таких випадках:

• власне фінансове становище е

• кспортера не дає йому змоги надовго вилучати власні кошти зі свого обороту;

• імпортер, тобто зовнішньоторговельний контрагент експортера, недостатньо кредитоспроможний;

• експортеру не вдається отримати першокласну гарантію.

Здійснюючи придбання боргових вимог, форфейтер може зберігати їх у себе, в цьому разі витрачені ним грошові кошти можна вважати інвестиціями. Якщо форфейтер не бажає тримати свої кошти в такій формі, він може продати ці інвестиції іншій особі, котра також стає форфейтером. Унаслідок такого наступного перепродажу боргів виникає вторинний

97.Брокерські послуги торговців цінними паперами.

Брокерська діяльність це виконання операцій з цінними паперами (у тому числі управління портфелем ЦП) на підставі угоди брокера з його клієнтом і за рахунок клієнта. Угода має характер доручення або комісії, тому брокерська діяльність належить до комісійної діяльності. Брокери укладають угоди з доручення клієнта і його коштом, одержуючи за ці послуги від нього комісійну винагороду. Брокерами можуть бути як приватні особи, так і цілі організатори. І ті, і ті, є членами ФБ. Брокер діє на підставі укладеної угоди, в якій визначаються умови купівлі-продажу цп, можливі додаткові послуги брокера і розмір брокерської винагороди. В угоді обумовлюються характер роботи брокера, котрий може бути як повіреним так і простим комісіонером. Брокер діє в межах визначеної його клієнтом суми. Він має право вибору ЦП з одержаним від клієнта наказом. Зі свого боку, клієнт має право будь-коли дати брокеру наказ про припинення виконання операції. Основним інструментом відносин клієнта з брокером є наказ клієнта брокеру, оформлений у вигляді заявки: клієнт, виходячи з власних інтересів та ринкової ситуаці, у наказі інструктує свого брокера щодо можливих дій. Перед тим як дати наказ, клієнт дає своєму брокерові гарантії оплати придбаних акцій чи облігацій. Брокер сприяє здійсненню фондових угод між зацікавленими сторонами представлюючи інтереси однієї з них в якості свого клієнта. В договорі між брокером та клієнтом обумовлюються умови купівлі-продажу ЦП, а також додаткові послуги (консультація, реклама). Розмір винагороди як правило складає 5-9% від вартості угоди.