8. Способи забезпечення підприємницьких зобов`язань.

У разі невиконання або неналежного виконання договору у сфері господарювання до його порушника може бути застосовано господарсько-договірну санкцію. Господарсько-договірна санкція – це негативний правовий наслідок, встановлений актом господарського законодавства, що застосовується до правопорушника у разі невиконання або неналежного виконання господарського договору.

За змістом та порядком застосування виділяється три види господарсько-договірних санкцій:

- примусове виконання добровільно невиконаного обов’язку;

- оперативно-господарські санкції;

- господарсько-договірна відповідальність.

У разі невиконання боржником свого обов’язку за господарським договором добровільно, він може бути примушений до його виконання в примусовому, тобто судовому порядку.

Відповідно до ч.5 ст. 226 Господарського кодексу України у разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. Якщо річ, визначену індивідуальними ознаками ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов’язання на користь якого виникло раніше, а коли це не можливо визначити, – кредитор який першим пред’явив позов (ст. 620 ЦК України). У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.

Оперативно-господарські санкції – передбачені договором засоби оперативного впливу на боржника, спрямовані на попередження інших правопорушень або зменшення їх шкідливих наслідків.

Оперативно-господарські санкції характеризуються такими особливостями:

- вони не залежать від сили державного примусу;

- вони застосовуються управненою особою в односторонньому порядку;

- вони застосовуються у лише у випадках, передбачених господарським договором;

- вони застосовуються незалежно від вини суб’єкта, який порушив господарський договір;

- вони можуть застосовуватися одночасно із відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Оперативно-господарські санкції поділяються на види за їх спрямованістю.

1. Оперативно–господарські санкції, спрямовані на одностороннє припинення господарського правовідношення:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управленою стороною, із звільненням її від відповідальності за це – у разі порушення зобов’язання другою стороною;

2) відмова від оплати за зобов’язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

3) припинення видачі банківських позичок;

4) відмова управленої сторони зобов’язання від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію тощо).

2. Оперативно–господасрькі санкції, спрямовані на односторонню зміну господарського правовідношення:

1) відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником;

2) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо.

3. Оперативно-господарські санкції, спрямовані на недопущення у майбутньому виникнення господарського правовідношення:

1) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання.

Суть господарсько-договірної відповідальності полягає в реалізації відповідної санкції, її реальному застосуванні. Вона завжди лежить за межами головного правовідношення, є по відношенню до нього додатковим заходом.

Господарсько-договірна відповідальність – це застосування уповноваженим державою органом до порушника господарського договору передбачених договором або актом господарського законодавства додаткового негативного наслідку майнового або особистого характеру.

За сферою застосування господарсько-договірна відповідальність включає дві форми:

1) загальну, яка застосовується у всіх випадках порушення господарського договору, незалежно від того чи є застереження про це у договорі (відшкодування збитків);

2) спеціальні, які застосовуються у випадках, передбачених господарським договором (сплата неустойки, втрата завдатку, примусове розірвання договору та ін.).

Договірна відповідальність у сфері господарювання має цілий ряд особливостей. Особливість у підставах господарсько-договірної відповідальності. За загальним правилом відповідно до ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, сторона господарського договору несе відповідальність за його невиконання чи неналежне виконання якщо не доведе, що нею вжито усіх залежних від неї заходів для недопущення порушення договору. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-договірну відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Особливість полягає у встановленні додаткових вимог до порушника господарсько-договірного зобов’язання – він повинен вчинити активні дії, спрямовані на недопущення порушення договору, а також у можливості настання господарсько-договірної відповідальності без вини, тобто у всіх випадках, за винятком обставин непереборної сили.

Особливість у складі збитків. Склад збитків за порушення господарського договору визначається одразу у двох статтях Господарського кодексу України – ст.ст. 224 та 225. При чому, у їх змісті закладено, непомітні на перший погляд, відмінності.

Так, відповідно до ч.2 ст. 224 Господарського кодексу під збитками розуміються:

- витрати, зроблені управленою стороною;

- втрата або пошкодження її майна;

- не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У ст. 225 Господарського кодексу міститься дещо інший підхід до складу збитків. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відмінність між цими статтями Господарського кодексу полягає не у більшій деталізації складу збитків, яка зроблена в ст. 225, а в різній характеристиці непрямих збитків. У ст. 224 непрямі збитки названі «не одержаними доходами», а в ст. 225 – «не одержаним прибутком». Із цих законодавчих положень слід зробити висновок, що це різні поняття. До не одержаних доходів, наприклад, треба віднести заборгованість по орендній платі за договором оренди, несплачені відсотки за кредитним договором тощо. Такі види заборгованості не охоплюються статтею 225 ГК. З одного боку вони не належать ні до вартості втраченого, пошкодженого або знищеного майна, ні до додаткових витрат понесених стороною господарського договору. А з іншого боку, така заборгованість не може також вважатися втраченою вигодою. Можна лише припустити, що законодавець у ч.2 ст. 224 Господарського кодексу України заборгованість за грошовим зобов’язанням відносить до не одержавних доходів.

Особливість у розмірі збитків. Відповідно до ч.5 ст. 225 Господарського кодексу України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Особливість у розмірі штрафних санкцій. Згідно із ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.