8. Свобода договору у підприємництві.

Для господарського договору, як різновиду цивільно-правових договорів, характерний принцип свободи договору.

Свобода господарського договору існує не лише на стадії укладення, але й виконання, зміни та припинення договору. Кожній із цих стадій властиві свої елементи свободи договору.

В залежності від стадії на якій проявляється свобода господарського договору її можна поділити на:

1. свободу укладення господарського договору;

2. свободу виконання господарського договору;

3. свободу зміни та припинення господарського договору.

Однак, встановлюючи в законі свободу договору, варто мати на увазі: не може бути абсолютної свободи – вона завжди нормована відповідними соціальними нормами і знаходить свій вираз в правах і обов’язках. Юридичною мірою свободи є права і обов’язки, встановлені в законі…Вільна діяльність – це не та, що поза правом, а та, котра відповідає вимогам правового нормування. Свобода господарського договору встановлюється з урахуванням вимог актів господарського законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Ці вимоги становлять межі свободи господарського договору.

8. Виконання підприємницьких зобов`язань.

Виконання господарського договору – це здійснення його сторонами взаємообумовлених зустрічних дій або утримання від них, які проявляються у реалізації кредитором своїх прав і виконанні боржником покладених на нього обов’язків, зокрема щодо: передання майна, виконання робіт, надання послуг, сплати грошей тощо. Виконання господарського договору підпорядковується певним основним положенням, що закріплені в діючих актах господарського законодавства. Ці основні положення отримали назву „принципи виконання господарського договору”. Під принципами виконання господарського договору розуміються встановлені актами господарського законодавства основні положення (загальні умови), які визначають зміст та виражають суть господарського договору.

У ст. 193 Господарського кодексу України закріплено одразу кілька принципів виконання господарського договору:

1) принцип належного виконання;

2) принцип реального виконання;

3) принцип стабільного виконання;

4) принцип співробітництва сторін господарського договору;

5) принцип економічності.

Окрім того, згідно із абз.2 ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Принцип належного виконання господарського договору встановлений у ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України. Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Принцип належного виконання господарського договору, як правило, включає такі елементи:

• виконання належними сторонами;

• виконання щодо належного предмету;

• виконання у належні строки;

• виконання у належному місці;

• виконання належними способами.

За загальним правилом, належним виконання господарського договору є його виконання особисто сторонами. Разом з тим, із цього загального правила Господарським кодексом встановлено винятки. Так, відповідно до ч.1 ст. 194 Господарського кодексу виконання господарського зобов’язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов’язанні. Управнена сторона зобов’язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою – безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов’язання не випливає обов’язок сторони виконати зобов’язання особисто. Згідно із ч.1 ст. 195 Господарського кодексу управнений суб’єкт господарського зобов’язання, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення питань щодо управління майном. Акт передачі прав ввжається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов’язаною стороною. Належним виконанням щодо предмету господарського договору є виконання з дотриманням встановлених договором вимог з-приводу найменування (номенклатури, асортименту), кількості продукції (робіт, послуг), а також вимог до їх якості. Виконання у належні строки передбачає дотримання як загального строку дії господарського договору, так і окремих строків, встановлених для виконання певних частин зобов’язання.

Залежно від способу виконання господарського договору – одноразовою дією або частинами, строки виконання поділити на:

1. строки разового виконання;

2. строки тривалого виконання.

Строки тривалого виконання господарських обов’язків, у свою чергу, в залежності від періоду виконання того чи іншого обов’язку поділяються на загальні та окремі (проміжні). Загальний строк виконання господарського обов’язку співпадає із загальним строком дії договору. Якщо виконання обов’язку здійснюється не разово а частинами, періодичне вчинення дій, кожна з яких має самостійний характер, відбувається протягом окремих (проміжних) строків. Відповідно до ч.4 ст. 267 ГК України у разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Максимальна деталізація строків виконання господарських договорів досягається при погодженні так званих календарних графіків, які вважаються невід’ємною частиною договору.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ГК сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо). На практиці обов’язковою частиною кредитних договорів є календарні графіки погашення заборгованості. Відповідно до ч.5 ст. 193 Господарського кодексу України зобов’язана сторона має право виконати зобов’язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов’язання. Правила щодо належного місця виконання господарського договору закріплені у ст. 197 Господарського кодексу України. Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.

У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано:

- за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна – за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

- за грошовими зобов'язаннями – за місцезнаходженням (місцем проживання) управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за її новим місцезнаходженням (місцем проживання) за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;

- за іншими зобов'язаннями – за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов'язання.

Чинне законодавство України передбачає два загальних способи належного виконання господарського договору:

1. виконання одноразовою дією;

2. виконання частинами.

Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами господарського законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч.4 ст. 193 ГК України, ст. 529 ЦК України).

Принцип реального виконання господарського договору полягає у виконанні сторонами своїх зобов’язань в натурі. Він встановлений у декількох статтях Господарського кодексу України: ч.3 ст. 193, ч.3 ст. 216, ч. 7 ст. 226, ст. 234.

Згідно із цим принципом застосування господарських санкцій до суб’єкта, який порушив зобов’язання, не звільняє цього суб’єкта від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, крім випадків коли:

1) інше передбачено законом;

2) інше передбачено договором;

3) управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов’язання.

Принцип стабільного виконання господарського договору полягає у недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов’язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмови від виконання або відстрочки виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК). Цей принцип має продовження також у ч.1 ст. 188 Господарського кодексу України відповідно до якої, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Принцип співробітництва сторін господарського договору отримав своє законодавче закріплення вперше у ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу. Відповідно до принципу співробітництва сторони господарського договору повинні вжити всіх заходів для створення своїм контрагентам найбільш сприятливих умов і надавати допомогу у виконанні ними своїх обов’язків.

З урахуванням цього принципу виконання господарського договору сформульовані положення ч.ч.2 і 3 ст. 226 Господарського кодексу України. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Як і принцип співробітництва, принцип економічності при виконанні господарського договору, вперше був встановлений на законодавчому рівні у ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України. За цим принципом сторони господарського договору повинні взаємно враховувати економічні інтереси своїх контрагентів, а також загальногосподарський інтерес, проявляти турботу про те, щоб виконання господарсько-договірного зобов’язання здійснювалося з найменшими затратами.

З метою належного виконання господарського договору актами господарського законодавства України встановлені заходи майнового впливу на зобов’язаних сторін, які називаються забезпеченням виконання господарського договору. Забезпеченням виконання господарського договору є додатковий захід майнового впливу на боржника, що стимулює його до виконання свого зобов’язання і задовольняє інтереси кредитора у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе за договором зобов’язань. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України до відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За характером дій кредитора у разі порушення основного зобов’язання види забезпечення виконання господарського договору поділяються на дві групи:

- зобов’язальні, в яких кредитор має право вимагати вчинення певних дій на його користь іншою особою (що надала забезпечення)

- речово-правові, в яких кредитор має самостійне право накласти стягнення на майно (речове право на чуже майно).

До зобов’язальних видів належать: неустойка, порука, гарантія та завдаток. Речово-правовими видами забезпечення вважаються: застава і притримання.

У сфері господарювання особливості забезпечення виконання договорів встановлені щодо неустойки та публічної застави.

Особливості щодо неустойки полягають в її формі, виді та розмірі. Згідно із ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України неустойка проявляється лише в одній формі – грошовій. Штрафними санкціями у Господарському кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка). Відповідно до ч.1 ст. 232 Господарського кодексу України у сфері господарювання за загальним правилом встановлюється залікова неустойка. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. У сфері господарювання діє обмеження щодо максимального розміру неустойки у виді пені. Відповідно до ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22 листопада 1996 року розмір пені у грошових зобов’язаннях між суб’єктами господарювання обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Статтею 201 Господарського кодексу України передбачено запровадження нового виду забезпечення виконання договірних зобов’язань у сфері господарювання, який називається публічною заставою. З метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.