8. Право довірчої власності у сфері господарювання.

Чинний Господарський кодекс України не дає поняття права довірчої власності. Згадка про цей правовий режим майна суб’єктів господарювання міститься у Цивільному кодексі України (ст.ст. 316, 1029) та в інших актах господарського законодавства, наприклад, в законі України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19 червня 2003 року.

Цей правовий режим у своїй господарській діяльності використовують довірчі товариства, компанії з управління активами інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів, управителі фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, інші фінансові установи.

Використання довірчої власності у господарській діяльності суб’єктів господарювання не означає, що вона є єдиним правовим режимом їх майна. Навпаки, зміст відповідних актів господарського законодавства України сформульований так, що цей правовий режим завжди використовується поряд із правом власності. Це означає, що суб’єкти господарювання – власники належного їм майна, у випадках встановлених законом, при здійсненні господарській діяльності використовують ще один правовий режим майна – право довірчої власності.

Під правом довірчої власності слід розуміти речове право суб’єкта підприємництва – юридичної чи фізичної особи, який володіє, користується і розпоряджається переданим йому в управління майном з метою його примноження або збереження, реалізуючи в процесі управління повноваження власника.

Суб’єктами правовідношення, яке виникає із довірчої власності, є довірчий власник (особа, якій передано майно в управління) та установник управління (власник майна, переданого в управління).

Аналіз положень законодавства України про довірчу власність дає підстави виділити такі її особливості:

1) вона є одним із різновидів речових прав на чуже майно;

2) вона є одним із правових режимів майна, який може використовуватися суб’єктами господарювання у процесі здійснення господарської діяльності;

3) її суб’єктами можуть бути лише фізичні та юридичні особи, які мають статус підприємців;

4) вона включає у себе усі три правомочності власника: право володіння, користування та розпоряджання майном;

5) здійснюючи її, суб’єкти підприємництва діють від власного імені в інтересах установників управління;

6) управління майном здійснюється у межах цільового призначення, визначеного установником управління;

7) управління майном здійснюється особисто довірчим власником, який не може передавати повноваження з управління іншим особам.

8. Право господарського відання та оперативного управління майном.

У державному і комунальному секторах економіки, як правило, застосовуються такі правові режими майна суб’єктів господарювання як: право господарського відання та право оперативного управління.

Згідно із чинним Господарським кодексом України, ці правові режими характерні не лише для суб’єктів господарювання державного та комунального секторів економіки; на них діють також інші юридичні особи.

На праві господарського відання діють, зокрема, державні та комунальні унітарні комерційні підприємства, підприємства об’єднань громадян та релігійних організацій, унітарні приватні підприємства та підприємств споживчої кооперації тощо.

На праві оперативного управління діють некомерційні підприємства, наприклад, казенні підприємства та комунальні унітарні некомерційні підприємства.

На відміну від права довірчої власності, для тих суб’єктів господарювання, які діють на правових режимах майна, – право господарського відання та право оперативного управління, – відповідний правовий режим майна для них є єдиним. Окрім того, на праві господарського відання та праві оперативного управління діють лише юридичні особи – суб’єкти господарювання.

Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва – юридичної особи, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених актами господарського законодавства.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання – юридичної особи, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених актами господарського законодавства, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Між правом господарського відання та правом оперативного управління, як правовими режимами майна суб’єктів господарювання – юридичних осіб, є істотні відмінності.

По-перше, вони відрізняються за суб’єктним складом. На праві господарського відання діють юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності; на праві оперативного управління діють юридичні особи – суб’єкти господарювання, які не є підприємцями.

По-друге, вони відрізняються за метою використання. Право господарського відання використовується для здійснення комерційної діяльності (підприємництва); право оперативного управління використовується для здійснення некомерційної господарської діяльності.

По-третє, вони відрізняються за змістом. Право господарського відання за змістом наближене до права власності. Відмінність полягає у тому, що при здійсненні права господарського відання право розпоряджання окремими видами майна, як правило, основними фондами, обмежується наявністю згоди власника (уповноваженого ним органу). Без згоди власника суб’єкт права господарського відання розпорядитися цими видами майна не може. При здійсненні ж права оперативного управління усі правомочності суб’єкта цього права чітко визначені актами господарського законодавства та власником (уповноваженим ним органом). Тобто, за змістом, право оперативного управління є вужчим, ніж право господарського відання.

У державному секторі економіки від імені власника (держави) організаційно-установчі повноваження щодо державних підприємств здійснюють уповноважені державою органи.

Перелік цих органів та їх організаційно-установчі повноваження щодо державних підприємств визначаються Законом України „Про управління об’єктами державної власності” від 21 вересня 2006 року.

Відповідно до ст. 4 вказаного закону суб’єктами управління об’єктами державної власності, закріпленими за державними підприємствами, є:

- Кабінет Міністрів України;

- Фонд державного майна України;

- міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи управління);

- органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

- Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Здійснюючи управління державним майном, що закріплюється за державними підприємствами, спеціально уповноважені органи наділені такими повноваженнями:

1) приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, заснованих на державній власності;

2) затверджують статути підприємств, що належать до сфери їх управління, та здійснюють контроль за їх дотриманням;

3) укладають і розривають контракти з керівниками державних підприємств, та здійснюють контроль за їх виконанням;

4) розробляють стратегію розвитку державних підприємств;

5) затверджують річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) державних підприємств, що належать до сфери їх управління, та здійснюють контроль за їх виконанням у встановленому порядку;

6) проводять моніторинг фінансової діяльності, зокрема виконання показників фінансових планів підприємств, що належать до сфери їх управління;

7) забезпечують проведення щорічних аудиторських перевірок окремо визначених державних підприємств;

8) визначають посадових осіб, відповідальних за стан фінансово-господарської діяльності одного або кількох державних підприємств (відповідальний представник органу, уповноваженого управляти об'єктами державної власності);

9) ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; 10) здійснюють управління казенними підприємствами відповідно до законодавства;

11) виявляють державне майно, яке тимчасово не використовується, та вносять пропозиції щодо умов його подальшого використання;

12) дають згоду Фонду державного майна України на передачу об'єктів державної власності до статутних фондів господарських товариств, у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями, що створюються за участю держави;

13) погоджують передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також передачу об'єктів комунальної власності в державну власність; у випадках, передбачених законодавством приймають рішення про передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

14) погоджують підпорядкованим підприємствам, відповідно до законодавства договори про спільну діяльність, за якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

15) організовують і проводять конкурси з визначення керівників державних підприємств;

16) забезпечують відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України порядку відрахування до Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними підприємствами;

17) забезпечують приведення у відповідність із законодавством установчих документів та внутрішніх положень державних підприємств;

18) забезпечують проведення інвентаризації майна державних підприємств відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку;

19) забезпечують проведення екологічного аудиту державних підприємств, у тому числі тих, що передаються в оренду;

20) забезпечують збереження установчих документів, наказів та протоколів засідань відповідних виконавчих органів державних підприємств;

21) забезпечують оформлення прав на земельні ділянки (у разі відсутності необхідних документів) та уточнення меж земельних ділянок державних і казенних підприємств;

22) надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі;

23) організовують контроль за використанням орендованого державного майна;

24) погоджують з Фондом державного майна України плани реструктуризації та санації об'єктів державної власності в разі створення за їх участю нових суб'єктів господарювання;

25) забезпечують розроблення умов реструктуризації та санації державних підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

26) виконують інші передбачені законодавством функції з управління об'єктами державної власності.