Трактування поняття «страхова послуга» вітчизняними ученими*

Відповідно до цього одна властивість товару полягає в здатності задовольнити будь-яку соціально-економічну потребу людини, друга — обмінюватися в певних пропорціях на інші товари. Корис­ність речі-товару, завдяки якій вона може задовольняти ту чи іншу потребу людей, робить її споживною вартістю. При цьому йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб. Тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Варто зауважити, що споживна вартість є об'єктом дослідження тоді, коли вона створюється як суспільна споживна вартість для обміну. У цій якості вона стає речовим носієм мінової вартості, економічних відносин.

Як правильно зазначає Гаманкова О. О. [61, с. 80], споживна вартість, тобто усвідомлення потенційним страхувальником корисності страхової послуги, — це її здатність забезпечити страховий захист майнових інтересів страхувальника від випа­дкових та ймовірних небезпек, які загрожують його життю, здоров'ю чи майну. Згадаємо, що потреба у безпеці та захище­ності належить до первинних людських потреб згідно з пірамі­дою — Маслоу.

Мінова вартість страхової послуги відображена у страховій пре­мії. У світовій практиці цей термін є загальноприйнятим. У вітчиз­няному законодавстві частіше застосовується термін «страховий платіж» або « страховий внесок».

Важливо. Страхова премія (страховий платіж, страхо­вий внесок) — плата за страхування, яку страхувальник зо­бов'язаний внести страховику згідно з договором страхуван­ня [4].

Страхова премія математично розраховується як добуток страхової суми на страховий тариф.

Усі вищезазначені докази переконують у тому, що страхова по­слуга є товаром з усіма його властивостями з погляду класиків еко­номічної теорії.

На думку автора, сутність страхової послуги може бути вира­жена таким визначенням: страхова послуга — продукт праці ко­лективу страхової компанії, що задовольняє потребу страхуваль­ника у безпеці в обмін на грошовий еквівалент у формі страхової премії.

Проте необхідно врахувати одну особливість. Страхова послуга на підставі Закону України «Про фінансові послуги та державне ре­гулювання ринку фінансових послуг» від 12. 07. 2001 р. № 2664-ПІ належить до категорії фінансових послуг, як і послуги банків та інших фінансових установ.

Важливо. Фінансова послуга — операції з фінансовими ак­тивами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний ра­хунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законо­давством, — / за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [7].

Тому можна погодитися з таким визначенням страхової послу­ги: страхова послуга — це фінансова послуга у вигляді продажу юридично оформлених зобов 'язанъ з надання страхового захисту, яку пропонують на ринку страховики потенційним страхувальни­кам [23].

Основними споживачами страхових послуг є фізичні та юриди­чні особи (страхувальники). Саме для них страхові компанії розро­бляють різноманітні страхові програми, формують попит та пропо­зицію на свої послуги.

Для досягнення необхідної впорядкованості в розумінні теорії страхових послуг скористаємось таким прийомом, як класифікація.

ІДовідково. Поняття «класифікація» походить від латинсь­кого classis — розряд, клас. Латинський корінь визначає «квінте-I сенцію» цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше зна-

Il чення: поділ предметів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності. Отже, під класифіка­цією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять І (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використову­вану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняття­ми (класами).

Така система підпорядкованих понять будується на основі використання певних спільних ознак, притаманних цим понят­тям. Вони називаються ознаками класифікації і відіграють вирі­шальну роль в отриманні результату класифікації. Розрізняють натуральну класифікацію, коли за ознаку класифікації беруть іс­тотні ознаки понять, що класифікуються (скажімо, класифікація за об'єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в І алфавітному порядку) [25].

Т. В. Яворська [57] для класифікації страхових послуг викорис­товує такі ознаки, як спосіб споживання, тривалість споживання, рівень інноваційності, залежно від попиту. Є пропозиція доповнити ці ознаки такими: спеціалізація страхової компанії, предмет дого­вору страхування, умови надання страхових послуг. Наочно ре­зультат класифікації представлено на рис. 1.1.

Не коментуючи ознаки, запропоновані Т. В. Яворською (до­кладніше про це див. у джерелі [57, с. 39—40]), зупинимось на

доповненнях. За спеціалізацією страхової компанії страхові по­слуги поділено на страхові послуги у страхуванні життя і стра­хові послуги в загальному страхуванні. Логічність такого поділу випливає з вимог Закону України «Про страхування», згідно з яким страхові компанії, що мають ліцензію на страхування жит­тя, автоматично втрачають право на отримання ліцензій на види загального страхування.

Z

=

S X

X -

я

в

В

я

'■ё-

S

U

я

й

Таким чином, чітко вирізняється спеціалізація страхової компа­нії на довгостроковому накопичувальному страхуванні чи коротко­строковому ризиковому страхуванні, різниця між якими є сут­тєвою.

Предмет договору страхування виділено статтею 980 (глава 67) Цивільного кодексу України.

Важливо. Предмет договору страхування — конкретний майновий інтерес страхувальника або застрахованої особи (май­но, відповідальність перед третьою особою, життя і здоров'я тощо), якому може бути завдана шкода стихійним лихом, нещас­ним випадком або іншою страховою подією [3].

Використання цієї ознаки дозволяє класифікувати страхові по­слуги на три групи:

1. Страхові послуги в майновому страхуванні, де майновий ін­терес страхувальника пов'язаний з правом володіння, користування та розпорядження майном;

2. Страхові послуги в особистому страхуванні, що покривають майнові інтереси фізичних осіб, пов'язані з ризиками особистого походження.

3. Страхові послуги у страхуванні відповідальності, що забез­печують страховий захист майнових інтересів як фізичних, так і юридичних осіб, пов'язаних з імовірністю заподіяння шкоди жит­тю, здоров'ю чи майну третьої фізичної особи аби майну третьої юридичної особи.

Страхові послуги можуть бути надані на умовах обов'язковості і добровільності. Так, за формою проведення страхування поділя­ють на обов'язкове і добровільне. Усі види добровільного та обов'язкового страхування законодавчо визначені статтями 6 та 7 Закону України «Про страхування» (див. додаток А).

Важливо. Добровільне страхування — форма страхування, що здійснюється на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником.

Обов'язкове страхування — форма страхування, що ґрун­тується на принципах обов'язковості як для страхувальника, так і для страховика. Обов'язкове страхування має значну перевагу перед добровільним страхуванням у тому, що дозволяє різко зни­зити тарифи і здешевити страхові послуги. Водночас йому при­таманні й недоліки, які полягають у тому, що обов'язкове стра-I хування не враховує фінансових можливостей кожного страхувальника, особливостей об'єктів страхування і страхових І ризиків.

Але обов'язковою страхова послуга є лише тоді, коли страховий захист необхідний з точки зору потреби значного кола суспільних інтересів.