119.Абсентеїзм, його причини, наслідки та методи регулювання.

АБСЕНТЕЇЗМ (від лат. absentia — відсутність) — кількість самовільних невиходів працівників на роботу без поважних причин. З метою боротьби з А. уводять гнучкий графік роботи, збільшують тривалість щорічних відпусток, установлюють додаткові персональні вихідні дні, розробляють спеціальні програми, що заохочують присутність на роботі. ПОКАЗНИК (коефіцієнт) АБСЕНТЕЇЗМУ (А) — відношення робочого часу, пропущеного працівниками протягом періоду (року), до загального балансу робочого часу організації за період. У даному показнику враховуються всі пропуски робочого часу — через хворобу, але без відвідування лікаря, відгули за свій рахунок, прогули, крім відпусток і змушених відгулів з ініціативи адміністрації. Стандартні формули для розрахунку П.а. (А) наступні:

А=Dп/N *D чи А=Рп/Р

де: Dп — число робочих днів, загублених за визначений період через відсутність на роботі;

D — число робочих днів;

N — середнє число працівників;

Рп — загальне число пропущених годин;

Р — загальне число робочих годин за графіком.

П.а. показує, який відсоток продуктивного часу губиться протягом періоду через відсутність працівників на робочому місці. Для зниження абсентеїзму необхідний детальний аналіз причин неявки працівників і підрахунок окремих П.а. по основних причинах — хворобам, прогулам і т.д.

117.Сутність, види та етапи адаптації.

Адаптація, з одного боку, означає введення особи в нове для неї предметно-речове та соціальне середовище (адаптація людини до роботи), тобто це процес пізнання норм та традицій, прийнятих на підприємстві, процес професійного навчання та перепідготовки, усвідомлення того, що є важливим на даному підприємстві або на робочому місці. З іншого боку, адаптація — це пристосування керівництвом підприємства умов праці та її мотивів до цілей, потреб та норм поведінки працівників (адаптація роботи до людини).

Адаптація працівника до підприємства може бути активною, коли він впливає на колективні норми, цінності, форми взаємодії тощо для того, щоб змінити їх та пристосувати до своїх потреб, та пасивною, коли прагнення впливати на середовище немає.

Крім того, розрізняють первинну виробничу адаптацію, коли людина вперше включається в постійну трудову діяльність на конкретному підприємстві, і вторинну — коли пристосовуються працівники, які вже мають досвід професійної діяльності.

За змістом виробничу адаптацію, як складне явище, можна розгля-дати з різних позицій, виділяючи психофізіологічну, професійну, соціально-психологічну та організаційну її сторони..

Психофізіологічна адаптація — це пристосування до нових психофізіологічних і психологічних навантажень, фізіологічних умов праці, тобто до трудової діяльності на рівні організму пра¬цівника як цілого, результатом чого стають менші зміни його функціонального стану (менша втомлюваність, пристосованість до цисоких фізичних навантажень тощо). Це процес засвоєння сукупності всіх умов, необхідних працівнику під час роботи. До останніх можна піднести фізичні та психічні навантаження, рівень монотонності праці, санітарно-гігієнічні умови праці, зручність робочого місця, зовнішні фактори впливу (шум)

Професійна адаптація — повне й успішне оволодіння новою професією, тобто звикання, пристосування до змісту й характеру праці, його умов і організації. Вона виражається в певному рівні оволодіння професійними знаннями, навичками та вміннями, у відповідності характеру працівника характеру професії, у формуванні деяких професійно необхідних якостей особи, у розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії.

Соціально-психологічна адаптація — це пристосування особи до відносно нового для неї соціуму, тобто введення особи в колектив як рівноправної, прийнятої всіма його членами, у систему взаємовідносин колективу з його традиціями, нормами життя, ціннісними орієнтаціями; пристосування особи до соціального оточення в колективі, до традицій і неписаних норм колективу, до стилю роботи керівників,\.

Процес адаптації проходить у декілька стадій: ознайомлення, пристосування, асиміляція (повне пристосування до середовища), ідентифікація (ототожнення особистих цілей працівника з цілями підприємства).