2.4. Охорона видів

Як зазначалось вище на протязі всієї історії розвитку цивілізації, зростання продуктивних сил направлене на постійне використання природних ресурсів, одним з яких є тваринний світ. Це призвело до повного зникнення окремих видів та скорочення ареалів інших.

Проте головною причиною зникнення і скорочення чисельності тварин є зміна біотопів в яких тварини мешкають: вирубування лісів, розорювання степів, осушення боліт, урбанізація територій та рекреаційний прес, з іншої сторони безпосереднє знищення тварин. Саме ці чинники призвели до фрагментації суцільних ареалів.

У першу чергу зникнення та скорочення чисельності торкнулося видів, які мали важливе господарське значення.

Розглядаючи питання охорони видів родини Artiodaсtyla, нам представляється можливим зупинитися на наступних аспектах: підгодівлі тварин і боротьбі з браконьєрством та відбором тварин з популяцій за статево-вікомими показниками.

Підгодівля лося.

Лось пристосувався існувати на природних кормах без допомоги людини. Проте лісові насадження, де мешкає цей звір, далеко не рівноцінні по запасах доступних для лося кормів; тому турбота працівників мисливського господарства про цього звіра завжди дає позитивний ефект. В мисливських господарствах доцільно створювати, так звані, підгодівельні майданчики для лосів, де зрубано по одній-дві осики і викладена сіль. Але, якщо говорити про дійсне збільшення чисельності лосів і підвищення ємності угідь, то такою підгодівлею обмежуватися не можна.

Якість угідь визначається перш за все не наявністю в лісі придатної для лосів їжі, а доступністю кормів. У всіх або майже у всіх лісових угіддях Поліської зони осичників більш ніж достатньо. Але, якщо вік дерев перевищує 7-10 років, то тварини просто не можуть використовувати їх гілки і кору. В таких місцях систематичне підрубування осичняку дозволяє підтримувати оптимальну чисельність лосів в угіддях. Таке підрубування повинне проводитися не від випадку до випадку, а день за днем протягом всього зимового періоду з урахуванням чисельності звірів, використання ними корму і фактичного розміщення тварин в угіддях.

Дерева рекомендується пиляти на висоті 1-1,5 м та слідкувати, щоб окорінок залишився на пні. В цьому випадку звалене дерево не заносить снігом (рисунок 1).

Дорослий лось з'їдає за добу близько 20 кг деревної кори і дрібних, до 5 мм в діаметрі, гілок. Приблизно така кількість корму дає одна осика 15-20 м висоти. З цього розрахунку потрібно виходити при підгодівлі звірів, якщо угіддя не багаті кормами, а мисливці зацікавлені в підтримці високої щільності лосів. Як правило, підгодівля лося повинна поєднуватися і з іншими заходами щодо збільшення кормової продуктивності угідь. Якнайкращий ефект дає омолодження затравлених лосями старих вербняків шляхом їх вирубки з тим, щоб в короткий термін отримати більше кореневої порослі. Застосовуються також посадки верби на узліссях, просіках, уздовж ярів, доріг і річкових заплав. Підрубування осичняку для підгодівлі лося проводять після обпадання листя в більшості місць - з другої половини жовтня або з початку листопаду.

Підгодівля оленя європейського.

Підгодівлю оленів проводять взимку, коли встановлюється снігове покриття. Правильною організацією підгодівлі оленів можна зменшити їх шкоду лісовому господарству. Створюють для оленів штучні зимові стійбища в місцях природної концентрації, споруджують загороди. Залежно від висоти снігового покриву влаштовують загороди висотою 2,5-

3,5 м. щоб звірі не могли з них вийти, а вовки та інші хижаки не могли туди потрапити. Площа таких зимовиків становить 6-10 га і в них може утримуватись взимку 30-40 особин .

Зимовики обладнують повним комплексом біотехнічних споруд для підгодівлі тварин і зберігання кормів. Необхідний раціон на одну тварину становить: зернових, залежно від якості, -0,5—1 кг, коренеклубнеплодів -1-2 кг, грубих кормів — 3 кг.

Для підгодівлі оленів узимку в природних умовах використовують сіно, гілкові пучки, коренеплоди, зерно і зерновідходи, силос тощо.

Взимку сіно викладають у годівниці з таким розрахунком, щоб одна годівниця обслуговувала 10-15 оленів.

Основним видом гілкового корму є пучки з листяних порід дерев. Використовують молоді пагони з листям переважно осики, верб, тополі, горобини, дуба, ясена, клена, явора. Викладають гілковий корм біля годівниць, на кущах і деревах у місцях скупчення тварин взимку. Для одного оленя на добу — один-два пучки. Для підгодівлі використовують кормовий буряк, моркву, картоплю, ріпу, брюкву, їх викладають у підготовлені для цього корита, жолоби під годівницями або окремо поставлені неподалік від годівниць. На одного оленя взимку треба 1,5-2кг

коренеклубнеплодів. Можна викладати зерно і зерновідходи майже всіх сільгоспкультур. Силос охоче поїдають усі копитні.

Підгодівля оленів має багато спільного з підгодівлею козулі, тому часто здійснюється спільно з використанням годівниці схожого типу (рисунок 2).

Всіляко необхідно уникати викладки кормів на землю або сніг. Сіно можливо викладати невеликими копицями.

Підгодівля козулі.

Встановлено, що в суворі зими багато козуль гинуть від запалення легень, особливо у листяних насадженнях, тому рекомендується створювати в рідколіссі та на галявинах зимові сховища в вигляді навісів з годівницями, закритих з 2-3 сторін для захисту від вітру та снігу (фото та рисунок 3).

Мал. 1. Годівниці для оленів та козуль

На кормових майданчиках і у вольєрах козуля найбільш охоче поїдає сіно різнотравне, листяні віники, плющений овес, висівки, макуху, сухарі, картоплю, буряк, моркву, капусту, а також силос дрібного різання, сіль і крейду. Під час жирування тварини переходять від одного корму до іншого, переміщуючись від годівниці до годівниці. Сіно і кормові віники вони поїдають не підряд, а вибірково. З 1 кг хорошого

сіна козуля з'їдає не більше половини, причому залишене сіно козуля, як правило, більше не чіпає і його слід замінювати.

Підгодівля свині.

Поблизу природних чи штучно створених захисних ділянок (реміз), де постійно перебувають свині, треба створювати кормові поля з розрахунку 1-1,5 га на 1000 га лісових угідь, у 3-4 і навіть більше місцях. Ці поля є запорукою того, що свині дикі не вийдуть на сільгоспугіддя. Краще всього висівати на цих полях овес, кукурудзу, висаджувати картоплю чи топінамбур, їх залишають на зиму, не збираючи врожаю. Недалеко від кормових полів (500-800 м) слід впорядковувати підгодівельні майданчики, бажано автогодівниці — дві парні автоматичні годівниці на 1000 га лісових угідь. Корм у годівниці викладають залежно від кормових і кліматичних умов, починаючи з листопада-грудня. Підгодівельні місця чи автогодівниці влаштовують у лісі, на ділянках, що захищають спокій тварин, недалеко від захисних реміз на невеликих галявинах, у рідколіссі з густим підліском тощо. Викладання кормів у автогодівниці проводять один раз на 10-14 днів, залежно від їх ємкості і кількості тварин, що підгодовують. Одну з них огороджують з таким розрахунком, щоб до неї могли дістатися тільки молоді свині. (Мал. 2.)

Для підгодівлі можна використовувати картоплю, буряк, моркву, кукурудзу, жолуді, зерновідходи, сухий жом цукрового буряка, силос тощо. На одного кабана на добу потрібно 0,5 кг кормів у листопаді-грудні і до 2-3 кг у січні-березні. У кабанів, яких підгодовують на майданчиках, дуже швидко виникає досить стійкий умовний рефлекс (або комплекс рефлексів) на звуки, що свідчать, про доставку кормів (скрип воза, фуркання коней, стукіт певним предметом, людський голос тощо). При цих звуках усі особини стада, які відпочивають поблизу, піднімаються і сходяться до підгодівельного майданчика. При систематичній підгодівлі різко змінюється ставлення свиней до людини. Вони ніби перестають її боятися, стають довірливими, чого не можна сказати про старих особин, які підходять до майданчиків тільки після того, як переконаються, що можна спокійно пожирувати.

Мал. 2.1. Годівниця для підсвинків

Більшість дослідників (П.Г.Когзло, 1989; Хайнц Майнхардт, 1983) відзначають, що штучна підгодівля одночасно з позитивним впливом (запобігання смертності тварин взимку, збільшення поголів’я) має і негативний. Тривала щорічна підгодівля призводить до того, що кабани певною мірою втрачають притаманну їм високу витривалість. Якщо не проводити селекційного відбору, то в кінцевому результаті підгодівля сприяє ослабленню популяції.

Виходячи з рекомендованих норм підгодівлі на кожну тварину необхідно проводити заготівлю кормів виходячи з норм заготівлі на одну тварину на протязі підгодівельного періоду (таблиця 2.1.):

Таблиця 2.1.

Норми підгодівлі копитних тварин, (кг. на 1 особину)

Вид тварин	Вид кормів
	Грубі	Концентрати	Соковиті	Сіль (на рік)
Олень шляхетний	3	0,5	1,0	3,0
Лось	1,5	0,3	0,5	2,0
Козуля	0,5	0,2	0,3	1,0
Свиня дика	-	0,6	1,0	-

Іншим не менш важливим чинником є - здійснення біотехнічних заходів направлених на зменшення факторів неспокою: цілорічні рубки в лісах, осінні та весняні пали на відкритих ділянках по долинах річок та польових угіддях, збирання грибів і ягід в період розмноження тварин. Це призводить до відлякування тварин та збільшує ризики загибелі молодняка після отелень.

Вище згадані чинники викликають міграції тварин, втрату контролю за чисельністю, а відповідно збільшуються шанси загибелі тварин внаслідок браконьєрства та від автотранспорту. Тому наступним важливим чинником є охорона видів, як від браконьєрів так і від природних ворогів: вовка, лисиці, бродячих собак. Саме цей чинник є лімітуючим у збереженні всіх видів парнокопитних на даний час. Через поширення вовка та бродячих собак зменшується приріст олення європейського. А схильність лося до міграцій та вихід за межі лісових масивів, де він стає легкою здобичою для браконьєрів, є однією з причин його зменшення кількості в біоценозах спецлісгоспу. Крім того росту браконьєрства сприяють відсутність належної охорони з боку користувачів мисливських угідь, та поява в продажі нарізної зброї, оптичних пристроїв (приціли, прилади нічного бачення), всюдихідного автотранспорту.

Ще одним лімітуючим чинником для окремих видів є їх господарське використання. Дія цього чинника має дві сторони. Так саме завдяки йому було підірвано чисельність популяції лося европейського в області, а з іншої сторони такі види як олень благородний є ліцензійними. Щороку частина популяції вилучається під час полювання та відловлюється для переселення.

Разом з тим по господарствах зовсім не ведеться робота по вилученню тварин за статево-віковими показниками під час ліцензійних полювань. Як правило відстрілюється перша тварина, що виходить під вистріл. А такими є вожаки стад та тварини-домінанти.

В місцях, де стації помешкання видів розсічені автомобільними шляхами відомі випадки загибелі тварин від автотранспорту

Не виключаються випадки загибелі тварин при виході на сільськогосподарські угіддя, де останнім часом знову почали використовуватись отрутохімікати та мінеральне підживлення сільськогосподарських культур.

Для забезпечення належних умов охорони та відтворення видів парнокопитних в біоценозах спецлісгоспу проводять заходи по виділенню територій з особливим статусом (природно-заповідний фонд). На території спецлізгоспу є: заказник загальнодержавного значення «Кутнє», заказник місцевого значення «Хмелі», пам’ятка природи місцевого значення «Одинокі дуби», загально зоологічний заказник місцевого значення «Борутинський».

Разом з тим для забезпечення належних умов мешкання відтворення видів обов’язковими для господарств, що займаються мисливським господарствам є створення відтворювальних ділянок.

Крім того, для підтримки гетерозиготності в популяціях парнокопитних необхідно проводити обмін плідниками.

Висновок

Мисливські угіддя Державного підприємства «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство» в цілому характеризуються добрими та середніми захисними та кормовими властивостями.

На території мисливського господарства при проведенні облікових робіт було обліковано велику чисельність копитних тварин, популяція яких дозволяє вести їх експлуатацію. В господарстві мешкає сформована популяція копитних тварин: лось, козуля європейська, кабан дикий.

Особливу увагу треба приділяти біотехнічним заходам для збереження ресурсів мисливських тварин на досягнутому рівні. Терміни викладки кормів у роки з пересічними кліматичними умовами потрібно приурочити на кінець зими-початок весни. В екстремальні періоди, після сильних снігопадів і особливо під час ожеледі, підгодівлю слід розпочинати негайно.

Ведення господарства по копитним потребує рішучої боротьби з хижаками та браконьєрством, які спричиняють великі втрати поголів'ю цього виду, винищуючи молодняк.

Враховуючи типологію господарства перспективним джерелом доходів є організація полювання на копитних тварин. Господарству можна проводити організацію трофейного полювання для іноземних мисливців. Для цього необхідно здійснення попередніх робіт для розвитку мисливського туризму.

На сьогоднішній день у фауні державного підприємства «Овруцьке спеціалізоване лісове господарство»

зустрічаються 4 види ряду Artiodaсtyla, з родини Cervinae, що представлена 3 видами з 3 родів в тому числі 1 рід Олень (Cervus), 2 види з підродини Олені справжні (Cervinae), а саме: олень шляхетний (Cervus elaphus L.,1758), лань європейська (Cervus dama L., 1758); 2 роди з підродини Олені білохвості (Capreolinae) – лось (Alces alces, Linnaeus, 1758) та сарна (Capreolus capreolus, Linnaeus, 1758), родина Свинячі (Suinae) - педставлена однією підродиною Suinae з одним родом Свиня (Sus) та одним видом – Свиня дика (Sus scrofa).

Серед парнокопитних тварин спецлісгоспу на сьогоднішній день три види мають важливе господарське значення, а саме: лось європейський, козуля європейська, свиня дика. В результаті суспільно-економічних чинників залишається низькою чисельність оленя благородного.

Так, як популяція оленя благородного має досить фрагментоване поширення, для запобігання інбридингу і збільшення гетерозисності в популяціях парнокопитних необхідне завезення нових плідників.

Для збільшення чисельності видів на теренах спецлісгоспу необхідно забезпечити повний комплекс заходів, що потребує мисливське господарство, а саме на належному рівні проводити біотехнічні роботи, покращити охорону угідь і раціональне використання видів базуючись на сучасних наукових даних по управлінню популяціями диких тварин.

З метою збереження поголів’я, частину територій мисливських угідь доцільно виділяти під об’єкти природно-заповідного фонду.

Економічне стимулювання заходів щодо забезпечення раціонального використання парнокопитних.

.