Види рішень міжнародних організацій

Розгляд питання та розробка рішення — найбільш важли­вий, а інколи і найбільш тривалий етап, що його організує і пов­ністю відповідає за його результативність орган міжнародної ор­ганізації, який розробляє проект рішення.

Процедура прийняття рішення завершується безпосередньо прийняттям рішення, яке відрізняється вибраним методом і тех­нічним прийомом. Метод прийняття рішення — це принцип, покладений в основу відповідної процедури, або спосіб. Техніч­ний прийом прийняття рішення — це техніка реалізації методу за допомогою різних технічних прийомів. Міжнародна органі­зація у своїх установчих документах визначає для коленого ор­ганізацій

методи прийняття рішень. Причому залежно від типу рі­шення можуть застосовуватись різні методи. Наприклад, у Ге­неральній Асамблеї ООН рішення з таких важливих питань, як підтримання миру і безпеки, прийом нових членів і бюджетні питання потребують більшості в дві третини голосів, а рішення з інших питань приймаються простою більшістю голосів. У прак­тиці діяльності міжнародних організацій існує чотири методи прийняття рішень: одностайний, мажоритарний (за більшістю голо­сів), консенсусний, метод «зважених» голосів.

Абсолютна одностайність — позитивне голосування всіх членів міжнародної організації. При цьому рішення не може бути прийнято, якщо один з членів організації був відсутній або утри­мався від голосування.

Відносна одностайність — позитивне голосування членів міжнародної організації, за якого голоси тих, хто утримався, не беруться до уваги при визначенні результатів голосування (рі­шення можна прийняти одностайно навіть голосами меншості).

«Кваліфікована» одностайність (одностайність великих держав) — існуючий у Раді Безпеки ООН принцип голосування, за якого необхідна одностайність не всіх членів Ради, а тільки її по­стійних членів — Росії, США, Франції, Великобританії та Китаю.

Одностайність заінтересованих сторін — позитивне голосу­вання тільки заінтересованих сторін, тобто тих, кого це питання безпосередньо стосується.

Мажоритарний метод, тобто прийняття рішень за більшістю голосів, також має різновиди:

• абсолютна (проста) більшість — прийняття рішень абсо­лютною більшістю у 50 % голосів плюс один голос від загальної кількості членів організації, або 50 % голосів плюс один голос від загальної кількості присутніх, які беруть участь у голосуванні;

«кваліфікована» більшість — прийняття рішень визначе­ною статутом організації кваліфікованою більшістю (наприклад, дві третини) голосів.

При застосуванні мажоритарного методу обов'язково обгово рюються наслідки голосування для меншості — обов'язок вико нувати ці рішення або можливість діяти самостійно.

Консенсусний метод має різноманітні форми і за змістом час то збігається з такими поняттями, як «без голосування», «бе-дискусії», «одностайно». Найчастіше під консенсусом розуміюті такий метод розробки і прийняття рішень, коли не виникає запе речень з боку жодного члена організації проти прийняття конкрет ного акта або документа. Отже, консенсус — це:

1. процес досягнення спільного рішення через розробку попе редньо погодженого погляду;

2. процедура прийняття рішення без голосування і за відсут­ності у більшості випадків формально внесених заперечень.

«Зважене» голосування — метод прийняття рішень, за якого члени організації мають неоднакову кількість голосів залежно від зазначених у статуті показників (критеріїв): участь у фІнансуванн організації, економічний потенціал, обсяг зовнішньої торгівлі та ін.

Одна й та сама міжнародна організація може користуватись різними методами залежно від ступеня погодженості позиції' учасників.

Процес прийняття рішення закінчується процедурою, ПІСЛї якої рішення юридично визнається прийнятим або відхиленим Для цього використовуються спеціальні технічні процедури при­йняття рішень (рис. 5). Для закріплення цього матеріалу необхід­но розглянути методи прийняття рішень у різних міжнародний організаціях, наприклад, в органах ООН, ЄС, COT, МВФ, Світо­вому банку та ін.

Акламація (лат. acclamatio — крик, вигук) — прийняття або відхилення рішення без голосування, на основі реакції учасників (вигуків, реплік та ін.). Цей технічний прийом використовується в комітетах Генеральної Асамблеї ООН, багатьох недержавних організаціях.

Голосування як процес виявлення думки (ставлення) при ви­рішенні питань у міжнародних організаціях буває просте і по­іменне. Просте голосування (тобто без фіксації позиції голосую­чої сторони) може провадитись таємно чи відкрито. Просте та­ємне голосування, що базується на використанні анонімних анкет, дозволяє повністю зберегти в таємниці позицію члена організації з даного питання. У результатах простого відкритого голосуван­ня також не фіксується, якому члену організації належить «за» чи «проти». Просте відкрите голосування підняттям рук або вста­ванням застосовується за вирішення будь-яких питань, якщо ста­тутом не встановлено інше, або жоден з представників держав-членів не вимагає поіменного голосування.

Поіменне голосування, як правило, провадиться в таких випад­ках: для вирішення спірних питань; для вирішення питань, що мають принциповий характер; для здійснення морального тиску на іншу сторону.

Листовне голосування передбачає отримання письмових від­повідей на попередньо розіслані листи-анкети. Цим прийомом, як правило, користуються недержавні організації та невеликі органі­зації країн, що розвиваються. За сучасних умов цей прийом може реалізуватися за допомогою мережі Internet.

Консенсус як технічний прийом прийняття рішень складаєть­ся з таких дій: зачитується вголос погоджений текст документа, констатується відсутність заперечень, рішення оголошується прийнятим.

Міжнародні службовці. Функціонування міжнародних орга­нізацій забезпечується спеціальними працівниками, які мають статус «міжнародного службовця». Найвідомішим є визначення міжнародного службовця як особи, якій представниками кількох держав або органом, що діє від їхнього імені, доручено на підста­ві міждержавної угоди і під контролем цих держав або цього ор­гану здійснювати постійно і за особливими юридичними прави­лами певні функції в спільних інтересах усіх даних держав.

Статус міжнародного службовця визначають три основні ознаки:

1) перебування на службі міжнародної адміністрації, підпо­рядкованій не одній державі, а сукупності держав-членів

2) діяльність заради досягнення цілей та в ім'я інтересів міжнародної дяльності виконання покладених на нього функцій (технічні експерти, членів генеральним секретарем або директором Уряди безпосередньо відповідального за стан політичних відносин між двома державами. По беруть участь у процесі призначення" місних тільки високого рангу (членів міжнародних судів виконання своїх обов язків з секретарів та ін) міжнародних судів, генеральних моменту вручення своїх повноважень компетентному органу

Правовий стан міжнародного службовця може визначатися міжнародної організації (наприклад, Генеральному секретарев).

Де питання, слід розрізняти постійне представництво в ООН, ЄС прийнято останній співробітництво країни-члена і країни - не члена при міжнародній орган регулює структуру та рівень обов'язків

0станнє має назву «Рада постійних спостерігачів»,

В ООН створена спеціальна не член міжнародної організації,може надсилати в спеціальний суд ООН та Міжнародної організації своїх спостерігачів для Участі в роботі! Для врегулювання суперечок, які можуть виникати у відносинах. Дозволяється її правилами. Іноді таким державам дозволляється акредитувати міси постійних спостерігачів. Напри-

Постійні представництва держав при міжнародних орга- клад, при ООН такі місії мають Ватикан, Швейцарія, оргашза-пізаціях. Правові основи інституту постійних представництв при ^визволення Палестини. Місія спостерігача не дає йому пра-міжнародних організаціях були закладені ще в Статуті ООН v ва брати безпосередню участь організації, тобто повоєнний період та інших мїжнародно-правових актах РезолюСпостерігач не може голосувати при прийнятті рішення в будь-ція за №257, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 3 грудня якому однак він має право вговорювати 1948 р., присвячена саме інституту постійних питання та висловлювати свої думки і, таким чином, впливати Сьогодні діяльність постійних представників і постійних пред на прийняття Рішень, ставництв при міжнародних організаціях регламентується ською конвенцією про представництво держав в їх відносинах з Плани семінарських занять міжнародними організаціями універсального характеру від14 березня 1975 р. У Конвенції постійне представництво країни визначається як «місія постійного характеру, що направляється. Право міжнародної організації та його місце в системі між-для того, щоб представляти її при цій організації». Постійні народного права. представництва при міжнародних організаціях входять до системи.

2. Джерела і види права міжнародних організацій:ми зарубіжних органів зовнішніх зносин і є складовою диплома

3. Внутрішнє право і коло питань, що воно регулює;тичної служби держави, як і посольства.

2.2) зовнішнє право і коло питань, що воно регулює;

Під час вивчення цього питання необхідно акцентувати увагу норми,

на правових засадах створення постійних представництв на

3. Розподіл повноважень між організаціями та їх членами, прямах їх роботи, складі персоналу, його правах, відмінності Наднаціональна організація, її суть.

Правові форми рішень міжнародних організацій, участь у фінансуванні організації

Процедура прийняття рішень у помічний потенціал, обсяг зовнішньої торгівлі та ін.

етапи процесу організаціях:

Зовнішнє право — норми, які фіксують місце міжнародної організації методи прийняття рішень та їх характеристика; реалізації в загальній системіміжнародних відносин: правовий інструмент, за допомогою якого міжнародна організація забезпечує свій статус. Кваліфікована більшість — метод прийняття рішень визначеною правові основи створення та функціонування організації кваліфікованою більшістю (наприклад, дві трети-представництв держав-членів при міжнародних організаціях шг) голосів правові основи створення та функціонування кваліфікована одностайність — метод прийняття рішення, який них спостерігачів при міжнародних організація полягає в обов'язковому позитивному голосуванні лише визначених членів організації. Одностайність великих держав у Раді Безпеки ООН — принцип голосування, за якого необхідна одностайність не всіх членів