Навчальні завдання Питання для обговорення

1. Які, на ваш погляд, перспективи розвитку інституціональної

координації і чому?

2. Як можна пояснити історичну динаміку створення міжна­родних організацій? Який прогноз щодо їх кількості найреальні-ший і чому?

3. Чому в міжнародні організації вступають: а) держави; б) юри­дичні особи; в) фізичні особи?

4. Дайте свій прогноз розвитку міжнародних організацій різ­них типів.

Контрольні запитання для перевірки знань

1.Розкрийте структуру і принципи функціонування механізму регу- лювання МЕВ.

2.Які завдання покладаються на міжнародні організації?

3.У чому полягає суть процесу координації економічних дій між державами?

7.Охарактеризуйте динаміку створення та історичні тенденції зміни сутності міжнародних організацій.

8.Назвіть критерії, за якими можна визначити історичні тенден­ції зміни сутності міжнародних організацій.

9.Дайте визначення міжнародної організації з урахуванням звуже­ного і розширеного підходів.

10.Якого значення набуває термін «міоіснародний інститут» у кон- тексті міжнародної організації?

11.Які типи міжнародних конференцій ви знаєте?

12.Назвіть критерії типізації, відповідні типи і наведіть приклади міжнародних організацій.

Тема 2. Механізм функціонування міжнародних організацій

Вивчивши тему, студенти повинні:

засвоїти основи права міжнародних організацій;

• з'ясувати принципи перерозподілу повноважень між організаціями та їх членами;

опанувати методи процедури прийняття рішень у міжнародних організаціях та особливості їх застосування в деяких міжнародних організаціях;

• з'ясувати роль і правовий статус міжнародних службовців у між­народних організаціях;

• вивчити інститут постійних представництв країн при міжнарод­них організаціях;

• вміти розробити механізм функціонування нової міждержавної організації.

Право міжнародних організацій. При вивченні теми студен­там варто пригадати суть та основні поняття міжнародного права. З появою міжнародних організацій у міжнародному праві виок­ремилась галузь права міжнародних організацій, яка разом Із міжнародним публічним правом і міжнародним приватним пра­вом регулює різноманітні міжнародні відносини. Міжурядові ор­чить основним принципам міжнародного права. Міжурядові ор­ганізації, так само як і держави, є суб'єктами міжнародного пуб­лічного права. Особливість права міжнародної організації поля­гає в тому, що воно містить взаємозв'язаний комплекс правових принципів і норм, які забезпечують існування та діяльність орга­нізації, тобто регулюють ЇЇ функціонування, відносини між її ор­ганами, між органами та членами організації тощо. Обов'язок членів організації дотримуватись відповідних норм зумовлений фактом членства в організації. Невиконання окремих норм права організації передбачає застосування певних санкцій.

Джерелами права міжнародної організації є: статути або угоди про створення міжнародних організацій, домовленості що­до регламенту, правил процедури; окремі акти, які встановлюють статус персоналу; домовленості з урядами країн перебування; угоди з іншими міжнародними організаціями.

Студенти повинні розрізняти три види правових норм, що ре­гламентують діяльність міжнародних організацій: внутрішнє право, зовнішнє право, специфічні правові норми, і розуміти їх суть.

Внутрішнє право (власне право) міжнародної організації —

норми, які регламентують діяльність самих міжнародних органі­зацій, відносини між її органами, між її органами та членами, ви­значають характер функцій і правовий статус різних категорій персоналу, регулюють порядок вирішення майнових, фінансових та інших питань. У внутрішньому праві розрізняють конституцій­не право, адміністративне право, фінансове та бюджетне право.

Конституційне право міжнародної організації охоплює пи­тання стосовно його джерел, якості членів організації та 'її орга­нів. Джерелами конституційного права виступають статути і до­говори, за якими засновані міжнародні організації. Вони можуть мати урочисті назви типу «хартія», «пакт» тощо, які підкреслю­ють їх політичне значення. ЦІ документи мають певний юридич­ний характер, що дозволяє порівнювати їх з конституціями. Час­то хартії містять застереження, що підтверджує їх вищу силу над іншими договорами, укладеними ЇЇ членами (або над деякими з них). Так, ст. 103 Хартії Об'єднаних Націй проголошує, що «у разі виникнення суперечності між обов'язками членів Об'єд­наних Націй згідно з цією Хартією та їхніми обов'язками, згідно з будь-якою іншою міжнародною угодою перші переважати* муть». Деякі з актів органів організації можуть доповнювати ці хартії чи сприяти їх розвитку. Вони не є конституційним джере­лом організації, але можуть породити конституційні звичаї, які уточнюють та доповнюють хартію. Наприклад, органи організації можуть створювати додаткові органи, для яких не передбачено більше компетенції, ніж мають головні органи. Так, Генеральна Асамблея ООН заснувала Конференцію ООН з торгівлі та розвит­ку, Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку та ін.

Прийняття нового члена в організацію повинно здійснюватись згідно з процедурою, передбаченою хартією організації. Набуття якості члена підпорядковане Існуванню певних, більш-менш су­ворих умов різної природи. У так званих відкритих організаціях кандидат на вступ повинен довести, що він відповідає точним юридичним умовам, передбаченим хартією (наприклад, бути державою або бути державою, яка вже є членом іншої організа­ції, тощо). У «закритих» організаціях критерії, яким треба задо­вольняти, суворіші (наприклад, бути європейською державою — для Європейського економічного співтовариства). Хартіями та­кож передбачаються умови втрати якості члена організації, а са­ме: вихід з організації за умов, передбачених хартією; накладання санкцій стосовно члена, який не виконує своїх обов'язків; тимча­сове позбавлення членства, доки цей член не владнає справ з ор­ганізацією, наприклад, не сплатить свого членського внеску.

Важливою статтею конституційного права міжнародної орга­нізації є визначення складу органів організації, їх компетенції, видів діяльності і збалансованості. У складі організацій розріз­няють представницькі органи (ті, що складаються з представни­ків держав-членів, І кожна держава має хоча б один голос) та ор­гани, що не мають представницького характеру, до яких нале­жать органи, які виконують адміністративні функції та/або забез­печують безперервність діяльності організації, а також правові органи, які гарантують дотримання права організації.

Повноваження органів можуть бути більш або менш широки­ми і різноманітними. Вирізняють повноваження нормативного порядку, урядового та виконавчого порядку та правопорядку. До повноважень нормативного характеру належать: збір та обробка даних з метою вивчення ситуації і підготовки рішень; виконання функцій координації чи узгодження національних законодавств держав-членів; обговорення питань; переконування або набли­ження точок зору; підготовка текстів договорів, які далі підляга­ють підписанню; прийняття рішень. Повноваження урядового та виконавчого порядку стосуються висування ініціатив, пропози­цій, керівництва структурами, що належать їх організаціям. До повноважень юридичного порядку належать урегулювання супе­речностей, які можуть виникнути між членами організації, між членами та самою організацією тощо.

Адміністративне право міжнародних організацій включає су­купність технічних норм, які стосуються персоналу, зокрема пра­вовий стан персоналу, трудові відносини і врегулювання спорів, що можуть виникнути у відносинах службовців з організаціями, які беруть їх на роботу, умови найму і життя тощо. Крім того, існують норми стосовно контрактів, укладених міжнародними організаціями.

Фінансове право міжнародних організацій регулює питання формування коштів та їх витрат. Деякі організації мають власний бюджет, інші використовують техніку багаторічних програм із спеціальними фондами, призначеними на окремі види діяльності. Джерелами коштів організацій можуть бути членські внески держав-членів, добровільні внески держав для реалізації спеціаль­них програм, плата за послуги, які надають міжнародні організа­ції, тощо.

Зовнішнє право міжнародної організації — норми, які фік­сують місце міжнародної організації у загальній системі міжна­родних відносин. Саме за допомогою цього виду права міжнарод­на організація забезпечує свій статус у конкретних умовах її міс­цеперебування, зв'язки з державами та іншими міжнародними і національними організаціями. Правовими проблемами цього ви­ду права є: встановлення зовнішніх відносин організації, привілеї та імунітети, питання міжнародного приватного права, питання правонаступництва.

Організація як юридична особа може укладати угоди і контрак­ти з іншими суб'єктами міжнародного права. Кожна міжнародна міжурядова організація створює власну правову систему.

Хартії організацій містять положення, які уточнюють значен­ня імунітетів. Так, згідно зі ст. 105 Хартії ООН «організація во­лодіє на території кожного зі своїх членів привілеями та імуніте­тами, які їй необхідні для досягнення її цілей. Представники чле­нів Об'єднаних Націй і службовці організацій також володіють привілеями та імунітетами, які їм необхідні для виконання у пов­ній незалежності їхніх функцій, пов'язаних з організацією». Роз­різняють три види імунітетів; імунітет самої організації, її служ­бовців та представників її членів, які беруть участь у функціону­ванні її органів. Угода про місцеперебування, яка укладається між організацією та державою-членом, на території якої боне й обмежують функції держав-членів у питаннях стосовно цих розміщується, уточнює значення цих імунітетів, а також питання до цього типу ЄС. Основними особливостями організації-

Міжнародне приватне право регулюння майнові відносини міжнародних організацій. Проблема правонаступництва організації на втручання в питання, ступництва міжнародні організацій (успадкування майна, правнщі держави згідно з її кон та обов'язків, конвенцій ще не зовсім відпрацьована Врегулювати ці питання внутрішньої політикидосить важко, бо організація, яка вступає в право повноваження організації на розробку з метою регулювання покладання широких повноважень із створення правил і конт-

Частиною правових норм що становлять правову основу діяльза їх дотриманням на непредставницькі органи, тобто ності міжнародної організації, можуть бути норми, які забезпечують організацій у процесі міжнародної нормотворчими своїми рішеннями зобов'язувати та уповчості (це стосується передусім недержавних організацій та ООН). Фізичних і юридичних осіб держав-членів Повноважень між організаціями рекомендується детальніше розглянути конкретні повинні розуміти що міжнародні організації і визначити залежно від ступеня їх впливу суверенітет, передаючи певні повнова. Спочатку треба з'ясувати суть поняття «рішення» вними засобами, що обмежують державний суверенітет держав-міжнародних організацій. Римські угоди від 1957 р. визначили такі видивиди держав-членів або вимогали наданняінформації з правових актів(ршень) для Європейських Співтовариств: питань внутрішнього життя тощо. Рішення міжнародних організацій можуть бути класифіковані повністю наднаціональні організації, які мають досить великіЗа такими критеріями: юридична сила, адресат, географічнаповноваження, що стосуються багатьох компонентів державної влади : спрямованість, метод їх прийняття і сфера питань, до яких на лежить рішення (рис. 3). Прийняття рішення є останнім етапо* відповідної процедури, яка, крім того, включає постановку пи тання, його розгляд та розробку рішення