Тема 8. Участь України в міжнародних організаціях

Методичні поради до вивчення теми

Вивчивши тему, студенти повинні:

отримати знання щодо співробітництва України та Організації Об'єднаних Націй в історичному і сучасному аспектах;

знати головні напрями співробітництва України з основними ре­гіональними міждержавними організаціями;

ознайомитись із співробітництвом України з міжнародними орга­нізаціями з регулювання міжнародної торгівлі;

° знати, в чому полягає співробітництво України з основними між­народними фінансовими організаціями.

У темі розглядаються як питання участі України в різних між­народних організаціях, так і співробітництва з організаціями, чле­ном яких вона ще не стала. Ці питання охоплюють вивчення ін­тересів України щодо співробітництва з міжнародними організа­ціями, її діяльність в організаціях та організацій в Україні, проб­лем, що виникають у цій сфері. Враховуючи той факт, що Україна є членом багатьох міжнародних організацій, при вивченні теми слід ураховувати прийняту в курсі систематизацію міжнародних організацій.

Співробітництво України та ООН. При вивченні питання щодо співробітництва України та ООН необхідно акцентувати увагу на двох аспектах: 1) участь України в роботі головних, до­поміжних органів ООН, спеціалізованих установ; 2) робота орга­нів і установ ООН в Україні.

Необхідно розглянути історію відносин України та ООН, звер­нувши увагу на участь України в роботі головних і робочих орга­нів ООН, її спеціалізованих та автономних установ. Слід зазна­чити, що Україна була однією з держав — засновниць організації і стала повноправним членом ООН з дня її заснування. З моменту створення ООН і до дня проголошення незалежності України ООН була фактично єдиною трибуною, через яку міжнародна громадськість отримувала інформацію про історію і культуру українського народу.

Сучасними пріоритетними сферами діяльності ООН для України є:

—розробка ефективних підходів до зміцнення міжнародної та регіональної безпеки; повніше залучення ООН до процесу роз­зброєння, зокрема ядерного, зниження військового протистояння

у різних регіонах світу, проведення конструктивного діалогу з проблем конверсії, участь у формуванні нових і зміцненні існую­чих регіональних структур безпеки, налагодження співробітниц­тва з ними;

• залучення досвіду ООН для розв'язання соціально-економічних проблем, експертної допомоги в інтересах держав­ного будівництва України, сприяння переходу до ринкової еко­номіки;

• використання унікальних можливостей ООН для ведення діалогу з представниками інших держав.

Представників України неодноразово обирали на високі пости у різних органах ООН. Так, у період 2000—2001 рр. Україна була обрана непостійним членом Ради Безпеки ООН, і її представник головував у цьому органі протягом березня 2001 р., виступивши з багатьма миротворчими ініціативами.

Україна є членом переважної більшості спеціалізованих та ав­тономних установ ООН, зокрема організації ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Міжнародної організації праці (МОП), Все­світнього поштового союзу (ВПС) тощо. Крім того, Україна не­одноразово обиралася до їх керівних органів. Наприклад, пред­ставник України працював у Раді керуючих Міжнародного агент­ства з атомної енергії (МАРАТЕ) протягом 1990—1992, 1993— 1995,2000—2002 рр.

Органи ООН беруть активну участь у проведенні економічних і соціальних реформ в Україні. Так, Представництво ООН разом з ПРООН, ЮНКТАД та МТЦ фінансували ряд заходів для сприян­ня інтеграції України у світову економіку. Програма розвитку ООН в Україні має своє представництво та ініціювало ряд проек­тів, спрямованих на розвиток і підтримку системи управління, стале зростання добробуту й захист людини, поліпшення стану довкілля. Спільно з МОП ПРООН реалізує програми навчання безробітних, з програмою ООН-СНІД веде роботу в галузі запо­бігання поширення епідемії СНІДу тощо. Тісно співпрацюють з Україною й інші організації ООН: ЮНІДО сприяє пошуку інвес­торів для українських підприємств; ІКАО налагодило відносини з Київським національним університетом цивільної авіації. Пред­ставництво ООН в Україні ввело до свого штату радника з пи­тань сталого розвитку, який допомагає урядовим і неурядовим організаціям у розвитку програми оздоровлення та захисту нав­колишнього середовища України.

Співробітництво України з регіональними міждержавними організаціями. Україна є членом багатьох регіональних міждер­жавних організацій. При вивченні цього питання основну увагу слід приділити таким організаціям, як ОЧЕС, ГУАМ, ЦЄІ, СНД. Головною метою участі України в діяльності цих організацій є створення сприятливих умов для розвитку національної економі­ки та прискорення процесу інтеграції України у світогосподарсь-кий комплекс, набуття досвіду міжнародного співробітництва, підготовка до вступу у Світову організацію торгівлі (СОТ) та Єв­ропейський Союз. Шляхи досягнення цієї мети Україна бачить у лібералізації та гармонізації режимів зовнішньої торгівлі згідно з практикою СОТ, активізації співробітництва між діловими кола­ми країн-членів, створенні зон вільної торгівлі в рамках регіональ­них організацій. Сфери співробітництва, які цікавлять Україну в першу чергу, це — енергетика, транспорт, зв'язок, охорона дов­кілля, наука і технології тощо.

Україна є активним членом Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) з дня заснування цієї ор­ганізації і співпрацює в багатьох сферах: торгівлі та економічного розвитку; банківській справі і фінансах; зв'язку; енергетиці; транспорті; сільському господарстві та агропромислової; охо­роні здоров'я і фармацевтиці; охороні навколишнього середови­ща; туризмі; між митними та іншими прикордонними органами на різних рівнях — міжурядовому, міжпарламентському і під­приємницькому. Наразі уряд України бере участь у розробці пи­тання щодо створення зони вільної торгівлі в рамках ОЧЕС, у роботі вищих і робочих органів цієї організації. Зокрема, за Україною закріплено координуючу роль у діяльності робочих груп з питань торгівлі та економічного розвитку, захисту довкіл­ля, банківської та фінансової діяльності.

Перспективними для себе проектами Україна вважає:

—об'єднання електромереж в єдиній системі Чорноморського енергетичного кільця;

—розвиток регіональних транспортних коридорів, поєднаних із загальноєвропейською транспортною мережею; створення транспортного кільця навколо Чорного моря з виходом на транс-європейські магістралі, транспортні мережі Центральної і Північ­ної Європи, Центральної Азії, країн Близького та Середнього Сходу; створення коридору Чорне море — Балтійське море (Оде­са — Гданськ);

—розвиток трубопровідного транспорту;

— прокладання ліній оптиковолоконного зв'язку;

—програми з охорони навколишнього середовища регіону Чорного моря, в тому числі проект з боротьби з нафтовими за-

брудненнями Чорного моря, який передбачає створення ефектив­них засобів й оперативної техніки запобігання подібних випадків, формування екологічної моделі і визначення небезпечних зон у Чорноморському басейні, розробка екологічно чистої технології очищення берегових зон. Україна виступила з ініціативою ство­рення міжнародного центру ОЧЕС «Чиста вода», який займати­меться проблемами Чорного моря;

• створення зони вільної торгівлі в Чорноморському регіоні;

• взаємодія країн Причорномор'я і Середземномор'я.

ГУАМ створена за ініціативою України в 1997 р. Основний ін­терес України полягає у створенні транспортних коридорів і кому­нікаційних систем між Азіатсько-Тихоокеанським регіоном та Єв­ропою, що йдуть в обхід Росії через її (України) територію. Крім того, важливими напрямами співробітництва в рамках цієї органі­зації є: економіка, наука, технології і навколишнє середовище, ін­фраструктура транспорту, енергетики, телекомунікацій; спільні інвестиційні і фінансові проекти; гуманітарна сфера, культура, освіта, засоби масової інформації, туризм, обміни молоддю; інші напрями, що становлять взаємний інтерес. У липні 2002 р. в Києві відкрито Інформаційний офіс організації, і відбувся черговий саміт ГУАМ, на якому прийнято рішення про запровадження зони віль­ної торгівлі між країнами — членами організації.

Україна є найактивнішим членом організації та ініціатором прийняття багатьох найважливіших рішень.

Україна розпочала контакти з Центральноєвропейською іні­ціативою з 1992 р., набувши статусу асоційованого члена з 1994 р. Вона, як і Білорусь, Болгарія та Румунія, 24 червня 1994 р. ра­зом з іншими членами була присутня в Римі на першому засідан­ні членів Асоційованої Ради ЦЕІ на рівні старших посадових осіб. На цьому засіданні було підтверджено бажання України брати участь у робочих групах ЦЕІ з питань транспорту, енерге­тики, культури, інформації, екології, зв'язку, малого і середнього підприємництва, науки і технології, культури, міграції і статис­тики. У 1995 р. Україна вже активно співпрацювала у 14-ти ро­бочих групах ЦЕІ і конкретно в 34-х програмах.

Україна стала повноправною учасницею ЦЄІ у 1996 р. У зв'яз­ку з цим була створена Міжвідомча комісія з питань співробітни­цтва України в рамках ЦЄІ. Основними напрямами діяльності, що цікавлять Україну в ЦЄІ, є: транспорт, охорона довкілля, нау­ка і технології, боротьба з організованою злочинністю і терориз­мом, проблеми національних меншин і міграції, молодіжний об­мін, прикордонна співпраця. Конкретні проекти: допомога регІо­нам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, створення транспортного коридору Трієст — Любляна — Будапешт — Ки­їв, модернізація аеронавігаційної служби України, розвиток ма­лого і середнього підприємництва. Україна сподівається на під­тримку учасниками ЦЄІ її проекту транспортування каспійської нафти в Європу.

Для України участь у діяльності ЦЄІ є унікальною можливіс­тю для підготовки до набуття у майбутньому повноправного членства в ЄС. Тому Україна розглядає свою участь у ЦЄІ під кутом зору загальної спрямованості на утвердження її як впливо­вої європейської держави, а також як важливий елемент успішної реалізації своєї стратегічної мети — гармонійного входження до європейських та євроатлантичних структур.

Щодо Співдружності Незалежних Держав, то потрібно за­значити, що президент України Л. Кравчук 8 грудня 1991 р. в Бі-ловезькій пущі разом з вищими керівниками Республіки Біло­русь, Російської Федерації підписав угоду про створення цієї міжнародної організації. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення СНД уже 12 грудня цього ж року.

Україна є асоційованим членом СНД. Вона не підписала Ста­тут СНД через те, що деякі його положення суперечать українсь­кому законодавству. Україна ставиться до СНД як до організації з дорадчими функціями І віддає перевагу двосторонньому спів­робітництву над багатостороннім. Міністерство закордонних справ і Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі розробили Концепцію розвитку відносин України з країнами СНД. У ній стверджується, що створення ефективних умов торговельно-економічних зв'язків у відносинах з цими країнами для забезпе­чення доступу до ресурсів і ринків збуту країн СНД, а також залу­чення інвестицій і ресурсів для реформування економіки України є необхідним чинником стабілізації вітчизняного виробництва. Звід­си й потреба участі України в діяльності Економічного союзу (від­повідно до статусу асоційованого членства) з приділенням основ­ної уваги формуванню зони вільної торгівлі, розвитку взаємовигід­ної кооперації, співпраці щодо створення об'єктів у третіх країнах, підвищенню конкурентоспроможності продукції на ринках цих країн, спільних підприємств, фінансово-промислових груп. Украї­на однією з перших ратифікувала Угоду про сприяння розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав — учасниць СНД, укладеної у грудні 1993 р., якою передбачалося взаємне не-застосування ввізного та вивізного мита, податків, акцизів й кіль­кісних обмежень щодо товарів, які поставляються кооперацією.

Україна бере активну участь у роботі всіх вищих і робочих ор­ганів СНД.

Наша країна заінтересована у співробітництві з іншими між­народними організаціями. В даному аспекті слід відзначити Раду держав Балтійського моря (РДБМ) та нещодавно утворене Єв­разійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС), куди Украї­на входить на правах спостерігача.

У вересні 1999 р. в Ялті за ініціативою Президента України Л. Кучми відбулася зустріч глав держав Міжмор'я (Балто-Чорноморського простору) під гаслом: «Балто-Чорноморське спів­робітництво: до інтегрованої Європи XXI століття без розділюваль-них ліній». У ній взяли участь представники 22 країн регіону, а також представники міжнародних організацій та інституцій: ОБ­ОЄ, НАТО, Ради Європи, ЄЄ, Ради держав Балтійського моря, ОЧЕС, ЦЄІ та СНД. Метою саміту стало обговорення низки пи­тань, пов'язаних із співробітництвом країн Балто-Чорноморського простору в різних сферах діяльності, в тому числі економічній, обміні інформацією і досвідом щодо проведення реформ, інтегра­ції до європейських та євроатлантичних структур тощо. На саміті були визначені перспективні напрями співробітництва, зокрема:

—реалізація спільних проектів у галузі енергетики, транспор­ту, зв'язку, екології та інших сферах;

—співпраця в рамках трансатлантичних, загальноєвропейсь­ких і регіональних (субрегіональних) структур та ініціатив.

Особливо перспективним визнано розвиток співпраці між РДБМ і ОЧЕС.

Україна набула статусу спостерігача в РДБМ. А оскільки вона також є активним членом ОЧЕС, то перед нею відкриваються гар­ні перспективи стосовно набуття в співробітництві РДБМ і ОЧЕС провідної ролі.

Європейський Союз є пріоритетним напрямом української зовнішньоекономічної політики. Набуття членства та ЄС для України стикається з багатьма проблемами законодавчого поряд­ку та економічного розвитку. Тим не менше співробітництво з цією міжнародною організацією, започатковане в 1991 р., триває і розвивається. Правовою основою цього співробітництва є Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС), укладена ще в грудні 1989 р. Цілями партнерства, проголошени­ми Угодою між ЄС і Україною, є:

—забезпечення у відповідних рамках політичного діалогу між сторонами, який сприятиме розвитку тісних політичних відносин;

—сприяння розвитку торгівлі, інвестицій і гармонійних еко­номічних відносин між сторонами;

• створення основ взаємовигідного економічного, соціально­го, фінансового, цивільного, науково-технічного і культурного співробітництва;

• підтримка зусиль України із зміцнення демократії й розвит­ку її економіки та завершення переходу до ринкової економіки.

УПС передбачила заснування інституцій, покликаних забезпе­чити виконання положень Угоди (рис. 13).

Саміти Україна — ЄС

Консультації «Трійка» ЄС — Україна

Комітет парламентського співробітництва

Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС

Підкомітет з питань торгівлі та інвестицій

Комітет з питань співробітництва між Україною та ЄС

Підкомітет з питань фінансів, економіки, статистики

Підкомітет з питань енергетики цивільного ядерного сектора, охорони довкілля

Підкомітет з питань митниці, транскордонного

співробітництва, боротьби з відмиванням

Рис. 13. Інституціональний механізм співробітництва України з ЄС

Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС здійснює нагляд за виконанням УПС, надає рекомендації, визначає пріори­тетні напрями співробітництва. Українська частина Ради склада­ється з членів уряду України, частина ЄС — з членів Ради ЄС та Європейської комісії. Засідання Ради проводяться не менше од- ного разу на рік. На першому засіданні Ради з питань співробіт­ництва між Україною та ЄС, яке відбулося у червні 1998 р. у Люксембурзі, було визначено, що початку переговорів про ство­рення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС має обов'язково передувати вступ України до СОТ.

Комітет з питань співробітництва між Україною і ЄС готує засідання Ради з питань співробітництва, забезпечує нагляд за виконанням УПС у період між засіданнями Ради. Склад Комітету аналогічний складу Ради, але з представництвом на рівні посадо­вих осіб державної служби.

Комітет з парламентського співробітництва — форум для політичного діалогу між парламентаріями Європейського Союзу та України. До комітету входять депутати Європейського Парла­менту і Верховної Ради України.

Угода визначила 28 сфер, у яких ЄС і Україна мають наміри розвивати співробітництво. Серед них: промислове співробітницт­во; сприяння інвестиціям та їх захист; державні закупівлі; стан­дартизація і сертифікація; видобувна промисловість і виробницт­во сировини; наука і технології; освіта і професійна підготовка; сільське господарство та енергетика; використання атомної енер­гії в цивільних цілях; довкілля; транспорт; космічна промисло­вість; поштовий зв'язок і телекомунікації; фінансові послуги; грошово-кредитна політика тощо.

В Угоді сформульовані положення щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції та розв'язання спорів. Сторони пого­дились надати одна одній режим найбільшого сприяння у торгів­лі товарами.

УПС доповнюється галузевими угодами, укладеними між Україною та ЄС:

— Угода між Європейськими співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами (травень 1993 р.);

—Угода між урядом України й Комісією Європейських спів­товариств про створення Контактної групи з вугілля і сталі (чер­вень 1994 р.);

—Угода між ЄСВС та урядом України про торгівлю сталели­варними виробами (липень 1997 р.);

—Багатостороння рамкова Угода ПМСЮАТЕ між Україною та ЄС щодо створення правових засад міжнародного співробітницт­ва по забезпеченню енергоносіями країн Західної Європи (липень 1999 р.);

—Угода про співробітництво між урядом України та Єврато-мом у галузі керованого термоядерного синтезу (липень 1999 р.);

—Угода про співробітництво між урядом України та Єврато-мом у галузі ядерної безпеки (липень 1999 р.);

—Угода про безквотну торгівлю текстильною продукцією на 2001—2004 рр. (грудень 2000 р.).

Стратегія інтеграції України до ЄС була затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 р. Вона визначила голов­ні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 р., протягом якого мають бути створені передумови, необ­хідні для набуття Україною членства в ЄС. Стратегія має забез­печити входження держави до європейського економічного, полі­тичного і правового простору та отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньополітичним пріоритетом України в середньостроковому вимірі. Передбача­ється адаптація законодавства України до законодавства ЄС, еко­номічна інтеграція і розвиток торговельних відносин між сторо­нами, адаптація соціальної політики України до ЄС, культурно-освітня та науково-технічна інтеграція, поглиблення галузевого співробітництва і співробітництва у сфері довкілля. Для стиму­лювання економічних відносин між Україною та ЄС потрібно усунути торговельні бар'єри та перешкоди для інвестицій, як це було обумовлено в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.

Стратегія визначила державні структури України, відповідаль­ні за забезпечення інтеграційного процесу. Керівництво стратегією інтеграції України до ЄС здійснює Президент України, а забез­печення реалізації стратегії покладено на Кабінет Міністрів України.

Загальна стратегія ЄС щодо України ухвалена Європейською Радою під час Гельсінського саміту 10—11 грудня 1999 р. Стра­тегія є унікальним спеціальним документом, що закладає засади співпраці з державою, яка не є безпосереднім претендентом на вступ до Союзу. Основні положення Стратегії стосуються під­тримки України з боку ЄС в економічній, політичній, культурній сферах, а також у галузі юстиції і внутрішніх справ. ЄС настійно закликає Україну посилити заходи, спрямовані на побудову функ­ціонуючої ринкової економіки шляхом потужніших структурних, економічних та адміністративних реформ у рамках комплексної програми реформування, узгодженої з Міжнародним валютним фондом.

Основними формами економічного співробітництва України та ЄС є технічна і фінансова допомога, торгівля, інвестиційна діяльність. ЄС є найбільшим інвестором і другим після Росії тор говельним партнером України, а також найбільшим донором безоплатної фінансової допомоги. Сумарна допомога Україні з ЄС і країн-членів у 90-х роках становила понад 4 млрд дол., у тому числі 40 % безпосередньо від установ ЄС. Обсяги міжна­родної технічної допомоги, яка надійшла в Україну від країн-членів у другій половині 90-х років, представлена в табл. 6. Знач­ну матеріальну допомогу було надано Україні для підтримки перехідного періоду у вигляді макрофінансової допомоги (під­тримка балансу платежів) шляхом надання позик. Вона спрямо­вувалась на впровадження заходів у рамках економічних ре­форм, удосконалення ядерної політики, гуманітарну допомогу, пов'язану з проблемами, які виникли внаслідок Чорнобильської катастрофи, на технічну допомогу всіх видів. Каналами надання допомоги слугували Програма ТАСІБ та інші спеціальні про­грами.

Таблиця 6

ОБСЯГИ МІЖНАРОДНОЇ ТЕХНІЧНОЇ ДОПОМОГИ, ЯКА НАДІЙШЛА В УКРАЇНУ ВІД КРАЇН — ЧЛЕНІВ ЄС, мли дол. США

Країна	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.
Нідерланди	8,6	8,6	8,5	3,9
Німеччина	17,1	17,1	10,1	3,7
Великобританія	33,2	30,7	15,0	7,2
Франція	2,1	1,3	—	—
Швеція	2,6	2,5	2,9	5,8
Європейська Комісія (ТАСК)	91,0	92,3	93,6	95,0
Усього по ЄС	154,6	152,5	.130,1	115,6

Пріоритетними напрямами програми ТАСІЗ в Україні були визначені:

—ядерна безпека та охорона довкілля, зокрема підтримка зу­силь уряду України, спрямованих на закриття ЧАЕС і будівницт­во нових електростанцій для забезпечення потреб країни в енер­гії, а також підвищення безпеки існуючих реакторів;

—реорганізація енергетичного сектора, впровадження енерго­збереження;

—реструктуризація державних підприємств, розвиток приват­ного сектора, конверсія підприємств ВПК, зміцнення фінансової системи;

—підвищення ефективності аграрного сектора, розвиток хар­чової промисловості;

—допомога у створенні сучасної транспортної інфраструктури;

—адміністративні реформи; розвиток людських ресурсів, освіта.

ЄС прийняв чотири індикативні програми технічної допомоги для України (на 1992 р., 1993—1995,1996—1999,2000—2006 рр.).

Пріоритетом програми 2000—2006 рр. визнано стимулювання інвестицій, на що піде 25 % коштів програми. Передбачається, що поряд з усталеною формою технічного сприяння (консульта­ції європейських спеціалістів) проекти включатимуть промисло­ву кооперацію між підприємствами країн ЄС і СНД. Технічна допомога ЄС у 2001—2003 рр. з щорічним бюджетом понад 50 млн євро спрямовуватиметься на розвиток громадянського су­спільства, освіти, підтримку малого та середнього бізнесу, рефор­мування енергетичного сектора, створення сучасної банківської системи і розвиток соціальної політики в Україні.

Відносини України з міжнародними організаціями з регу­лювання світової торгівлі. При вивченні цього питання основ­ну увагу необхідно приділити процесу приєднання України до СОТ.

Приєднання України до ГАТТ/СОТ триває з 1993 р. Цей про­цес визначається такими основними етапами:

• червень 1992 р. — Україна отримала статус спостерігача при ГАТТ;

© 30 листопада 1993 р. — Україна направила до Секретаріату ГАТТ офіційну заявку з проханням про приєднання до цієї орга­нізації;

• 17 грудня 1993 р. — ГАТТ створила офіційну Робочу групу по приєднанню України до ГАТТ з представників заінтересова­них держав;

• 28 червня 1994 р. — Робочій групі з розгляду заявки Украї­ни щодо приєднання до ГАТТ подано Меморандум про торговель­ний режим країни;

• 1 січня 1995 р. — почали діяти пакет угод Уругвайського раунду і Світова організація торгівлі, які висували значно біль­ше вимог до законодавства країн, що бажають вступити до СОТ;

• 13—14 червня 2001 р. — відбулося восьме (останнє) засі­дання Робочої групи.

Ключовими етапами завершення Україною процедури вступу до COT є:

—укладення протоколів з доступу до ринку товарів і послуг з державами — членами Робочої групи;

• взяття Україною зобов'язань щодо трансформації держав­ної підтримки сільського господарства відповідно до норм COT;

• гармонізація національного законодавства з нормами та вимогами COT.

Наразі Україна перебуває на завершальному етапі переговорів щодо приєднання до цієї організації. В лютому 2002 р. Указом Президента України затверджено Програму заходів щодо завер­шення вступу України до Світової організації торгівлі. Однією з основних складових процесу вступу України до COT є гармоні­зація національного законодавства з нормами та вимогами угод COT. Для цього необхідне остаточне усунення невідповідності законів у сфері захисту прав інтелектуальної власності; у митній, податковій та інвестиційній сферах; у сферах нетарифного регу­лювання, технічних бар'єрів торгівлі, санітарних та фітосанітар-них заходів, сільського господарства, послуг тощо. Важливим питанням завершення переговорів з доступу до ринку товарів є узгодження тарифних знижок з державами — членами Робочої групи. Завершується узгодження зобов'язань лібералізації торгів­лі на ринку послуг.

Студенти повинні знати, що Україна бере участь в інших організаціях, пов'язаних з регулюванням міжнародної торгівлі, зокрема:

1) у сфері стандартизації та сертифікації — глобальних (ІСО, МЕК) та європейських організаціях (СЕН, СЕНЕЛЕК); Міждержавній раді зі стандартизації та сертифікації країн СНД;

2. у правовій сфері — Комісії ООН з права міжнародної торгівлі;

3. у митній сфері — Всесвітній митній організації (ВМО) тощо.

Участь України в міжнародних валютно-кредитних орга­нізаціях. У темі розглядаються глобальні (МВФ, Група Світового банку) та регіональні валютно-кредити і (ЄБРР, ЧБТР) організації і відносини України з ними.

Статус члена МВФ Україна отримала 3 вересня 1992 р. її квота у фонді становить 1921,0 млн СПЗ, або 0,647 %. Протя­гом періоду свого перебування в цій організації Україна отри­мувала фінансову допомогу у вигляді системної трансформа­ційної позики, кредитів «стенд-бай» та розширеного фінансу­вання. За умовами МВФ кошти використовувались на збіль­шення офіційних резервів Національного банку, проведення валютних інтервенцій для підтримки курсу національної валю­ти, а також для фінансування нестачі валютних коштів в еко­номіці для покриття потреби в імпорті. Крім фінансової, Україна отримує також консультативну і технічну допомогу, поточну інформацію і видання з міжнародних валютно-кре­дитних проблем. Наразі українським урядом розглядаються питання безкредитних відносин України та МВФ.

Діяльність Світового банку в Україні була започаткована З вересня 1992 р. 1 листопада 1992 р. тут було відкрите Представ­ництво банку.

Україна підписалася на 908 акцій (1315,9 млн дол. США). Світовий банк фінансував ряд проектів в Україні, зокрема про­екти інституціональної перебудови, реабілітаційної позики, допомоги у проведенні галузевих реформ, допомоги фінансо­во-кредитній сфері.

Основними завданнями стратегії Світового банку в питаннях допомоги Україні були: досягнення макроекономічної стабіль­ності та забезпечення економічного зростання за допомогою програми структурної реформи, яка включала такі напрями: а) сприяння діяльності приватного сектора; б) структурна пере­будова державного сектора; в) забезпечення соціальної стабіль­ності в перехідний період; г) забезпечення охорони навколиш­нього середовища.

У листопаді 1996 р. Рада директорів Світового банку затвер­дила надання кредитної лінії для фінансування проекту розви­тку експорту, розрахованого до кінця 2001 р. Цей проект спря­мований на сприяння розвитку експортного виробництва України шляхом кредитування приватних і приватизованих підприємств, які вже експортують або планують розвивати експортну діяльність, а також надання технічної допомоги в розвитку маркетингової діяльності, створенні інформаційної інфраструктури.

До сфери діяльності Представництва Світового банку в Украї­ні належить також координація співпраці з іншими донорами у галузі розробки і впровадження реформ в Україні.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) відкрила своє представництво в Україні і зосередила зусилля на двох основ­них напрямах роботи: консультаційні послуги (пілотні проекти великої приватизації Одеського м'ясокомбінату, Київської птахофабрики, Херсонського м'ясокомбінату), технічна допо­мога (проекти підтримки приватного підприємництва, малої

Назва проекту	Сектор	Кредит ЄБРР	Інвестиція ЄБРР	Усього від ЄБРР
Недержавний сектор
Українська хвиля	Телекомунікації	13,7	0	13,7
Пивзавод «Оболонь»	Харчова промисло­вість	36,5	0	36,5
Кондитерська фабри­ка «Світоч»	Харчова промисло­вість	7,33	1,8	9,13
ВАБанк	Фінанси	4,6	4,1	8,7
УПСТ/Приватбанк	Фінанси	4,5	0	4,5
УПСТ/ПУМБ	Фінанси	9,13	0	9,1
Морський нафтопере-валочний комплекс «Южний»	Транспорт	0	4,6	4,6
ІВЕКО/КРАЗ	Машинобудівна галузь	0	16,4	16,4
Київський Міжнарод­ний Банк	Фінанси	0	1,75	1,75
Дніпропетровський олійний комбінат	Харчова промисло­вість	6,6	0	6,6
Кредитна лінія МСП	Фінанси	110,69	0	110,69
Кредитна лінія МСП-2	Фінанси	80,6	0	80,6
Сільськогосподарсь­кий сервіс-центр	Сільське господарство	7,21	5,0	12,23
Фонд «Україна»	Фінанси	0	6,1	6,1
Кредит ПУМБ для підтримки сільського господарства	Банки	11,9	0	11,9
Укррічфлот	Водний транспорт	7,5	0	7,5
Полтавська нафтога­зова компанія	Нафтогазовий комп­лекс	7,3	0	7,3

приватизації, підготовки великих підприємств до приватизації та проект приватизації землі І реструктуризації сільського гос­подарства).

Україна вступила також до Багатостороннього агентства з гарантування інвестицій (БАП), підписавши її Конвенцію 19 липня 1994 р. В Україні БАП співпрацює з Державною кредит­но-інвестиційною компанією, опікуючись над фондом передекс-портних гарантій для заохочення інвестицій в АПК.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) від­крив своє представництво в Україні у середині 1993 р. і спряму­вав свою діяльність на фінансування проектів, пов'язаних з еко­номічним розвитком. Стратегічними напрямами діяльності ЄБРР в Україні є: сприяння розвитку приватного сектора в різних галу­зях економіки (хімічній, металургійній, машинобудівній, перероб­ній, в енергетиці, на транспорті тощо) та банківського сектора; проекти в АПК; сприяння уряду в приватизації інфраструктурної сфери; фінансування проектів у державному секторі (специфіч­ний напрям, оскільки ЄБРР надає перевагу співробітництву з приватними підприємствами).

Розвиток фінансового сектора є пріоритетом діяльності і, у свою чергу, має три напрями: розвиток групи місцевих банків, кредитоспроможних відповідно до міжнародних стандартів; роз­ширення фінансування торговельних операцій приватних підпри­ємств через банки; підтримка ініціатив щодо забезпечення додат­кового фінансування приватних підприємств.

У сільському господарстві операції банку мають два основні напрями: заснування структур приватного сектора та підтримка розвитку сільськогосподарської інфраструктури (оптові ринки, приватні переробні підприємства тощо).

Стратегія ЄБРР щодо України з часом змінюється. В останні роки дедалі більшого значення набуває співпраця з приватним бізнесом. Сьогодні 57,4 % проектів здійснюються в приватному секторі і 42,6 % — у державному. Проектами охоплена вся тери­торія України (табл. 7).

Україна, як член ОЧЕС, є також членом Чорноморського бан­ку торгівлі і розвитку. її частка в капіталі банку становить 13,5 %. Першим проектом, фінансованим ЧБТР спільно з Євро­пейським банком реконструкції та розвитку, став проект збіль­шення пропускної спроможності газопроводу з Росії через Украї­ну, Болгарію, Румунію та Туреччину (йдеться про газопровід Тальне — Ізмаїл). Зараз відбувається реконструкція газокомпре­сорної станції в Тарутіно (Україна).

Плани семінарських занять

Стратегія інтеграції України до ЄС — документ, що визначив го­ловні пріоритети діяльності органів виконавчої влади України на період до 2007 р., протягом якого мають бути створені передумови, необхідні для набуття Україною членства в ЄС. Була затверджена Указом Прези­дента України від 11 червня 1998 р.

Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС) — документ, що визначає правовий механізм двостороннього співробітництва між Україною та ЄС. Була укладена в 1994 р. і набула чинності 1 березня 1998 р.