Тема 7. Міжнародні валютно-кредитні організації

Методичні поради до вивчення теми

Вивчивши тему, студенти повинні:

• отримати уявлення про систему міжнародних організацій, ство­рених у валютно-кредитній сфері;

в набути знань щодо глобальних міжнародних валютно-кредитних організацій, їх ролі в системі сучасних МЕВ, механізмів функціону­вання;

• знати основне призначення Банку міжнародних розрахунків (БМР) та його специфічну роль у системі міжнародних фінансо­вих організацій;

в ознайомитись з регіональними банками розвитку; » отримати уявлення про організації з регулювання зовнішньої за­боргованості.

Система міжнародних організацій у валютно-кредитній сфері. На сьогодні на глобальному і регіональному рівнях, де ді­ють десятки міжнародних фінансових організацій, що здійснюють регулюючі, наглядові, консультативні та інші функції, сформува­лася система міжнародних організацій, завданнями якої є розробка загальних принципів і правил для учасників світового фінансового ринку, а також контролю за їх дотриманням. Кожна з таких орга­нізацій створювалася з певною метою, має власну компетенцію та засоби впливу на MBB. Щоб чітко уявляти наявну систему цих організацій, необхідно їх класифікувати за певними критеріями, наприклад, за масштабами охоплення країн світу, метою ство­рення і компетенцією. Виходячи з цього, вивчення системи між­народних валютно-кредитних організацій необхідно здійснювати відповідно до схеми, представленої на рис. 9, де цифрами позна­чені етапи ознайомлення з системою міжнародних валютно-кре­дитних організацій.

3. Регіональні банки розвитку

2. Банк міжнародних розрахунків

МБРР — Міжнародний банк реконструкції та розвитку

МАР — Міжнародна асоціація розвитку

МФК — Міжнародна фінансова корпорація

БАГІ — Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій

МЦРІС — Міжнародний центр розв'язання інвестиційних спорів

Глобальні міжнародні валютно-кредитні організації. Про­відними міжнародними валютно-фінансовими установами гло­бального масштабу, найважливішою ланкою сучасної інституціо-нальної структури міжнародних валютних відносин г Міжнарод­ний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк (СБ), або так звані Бреттон-Вудські інститути. Важливо розрізняти призначення кож­ного з цих інститутів. При їх створенні передбачався такий роз-

поділ обов'язків між ними: МВФ повинен бути інститутом спів­праці і виконувати регулюючі, консультативні і фінансові функ­ції у валютно-фінансовій сфері, а Світовий банк повинен бути переважно інститутом розвитку. Відповідно відрізняються і цілі створення цих організацій. Метою МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі І валютного співробітництва шляхом уста­новлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, удосконалення багатосторонньої системи плате­жів, надання державам-членам коштів в іноземній валюті для ви­рівнювання платіжних балансів. Мета СБ — це надання фінансо­вої допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою за рахунок розвинутих країн.

Міжнародний валютний фонд. При вивченні МВФ студенти повинні розуміти причини та історію його створення, засвоїти питання щодо функцій, організаційної структури, набуття і умов членства в організації, діяльності фонду і проблем, що виникають при цьому.

Необхідність створення МВФ була зумовлена загальним еко­номічним станом країн, зокрема валютної системи, в першій по­ловині XX ст. і особливо напередодні Другої світової війни. По­трібно було налагодити співробітництво між усіма державами для створення нової валютної системи і організації міжнародного інституту для здійснення постійного контролю за нею. Вирішаль­на зустріч з приводу організації Міжнародного валютного фонду відбулася у липні 1944 р. в Бреттон-Вудсі (Нью-Хемпшир, США), де зібралися представники 44 держав. МВФ розпочав свою діяль­ність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн.

Слід зазначити, що фонд здійснює свою діяльність як спеціа­лізована установа ООН і повинен виконувати визначені для нього функції, а саме: здійснювати контроль за співробітництвом держав у питаннях міжнародної валютної політики і міждержавного пла­тіжного обігу; надавати членам фонду фінансові ресурси на реор­ганізацію економіки для встановлення ефективнішого співробіт­ництва; організовувати форуми для взаємних консультувань країн-членів з міжнародних валютних питань, надавати додаткові послу­ги країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).

Організаційна структура фонду складається з: 1) Ради керую­чих (вищий орган); 2) Директорату (Виконавча рада); 3) Дирек-тора-розпорядника; 4) географічних департаментів (європейські, азіатсько-тихоокеанський, середньосхідний тощо); 5) департамен­тів з функціональних і спеціалізованих послуг (податки, право, валютні операції тощо); 6) служби з інформації і зв'язку; 7) до­поміжні підрозділи. Кожний з органів має власні правила форму­вання і компетенцію та застосовує визначені методи і процедури прийняття рішень.

Рада керуючих складається з представників усіх країн-членів (як правило, осіб, відповідальних за проведення валютної політи­ки, а саме: міністрів або голів центрального банку із заступни­ком). Керуючі зустрічаються раз на рік на сесіях. При Раді керу­ючих функціонують Тимчасовий комітет Ради керуючих з питань світової валютної системи і Комітет з розвитку МВФ/МБРР (Об'єднаний міністерський комітет Ради керуючих банку і фонду з передачі реальних ресурсів країнам, що розвиваються). Тимча­совий комітет консультує Раду керуючих з питань поточного кон­тролю за світовою валютною системою та її пристосуванням до умов, що змінюються. Комітет з розвитку консультує стосовно особливостей потреб найбідніших країн.

Виконавча рада відповідає за поточні справи МВФ. Сім з 24 виконавчих директорів призначаються країнами з найбільши­ми квотами (Німеччина, Великобританія, Китай, Саудівська Ара­вія, США, Франція та Японія), інші 17 обираються Радою керую­чих з дотриманням принципу регіонального представництва. За­сідання Виконавчої ради відбуваються 2—3 рази на тиждень під головуванням директора-розпорядника.

Директора-рознорядника обирає Виконавча рада. Його обов'яз­ками є ведення поточних справ і призначення вищих посадових осіб МВФ. Якщо президент Світового банку традиційно американець, то директор-розпорядник МВФ за традицією — європеєць.

Відносно набуття членства в МВФ, студенти повинні знати, що будь-яка країна може стати його членом, якщо вона здатна і готова виконувати певні обов'язки. їх кілька, але одним з найго­ловніших є сплата певної суми грошей до статутного фонду МВФ, яка зветься квотою. Квоти призначені для того, щоб:

—створити об'єднані грошові запаси, котрими МВФ користу­ється для надання позик своїм членам;

—за їх допомогою визначається сума, яку країна, що внесла квоту, може позичити або отримати в МВФ при періодичному роз­поділі спеціальних активів, відомих як СДР (чим більше внесок, тим більший кредит у разі необхідності може отримати країна);

— встановлювати «вагу» голосу кожного члена фонду.

До 25 % квоти повинно бути сплачено в резервних активах, які визначаються фондом (СПЗ — спеціальні права запозичення або вільно конвертовані валюти), а решта — в національній валюті

держав и-ч л єна. Розмір квоти країни визначається на основі її мак-роекономічних показників за допомогою визначених формул.

Оскільки МВФ організований за зразком акціонерного під­приємства, тому можливість кожного учасника впливати на діяль­ність фонду обмежується його часткою в капіталі. Так, кожна країна-член має 250 «базових» голосів (незалежно від розміру внеску в капітал фонду) і додатково по одному голосу за кожні 100 тисяч одиниць СДР його частки в цьому капіталі.

Слід зазначити, що фінансові ресурси МВФ утворюються не тільки з членських внесків країн-члєнів у вигляді квот як голов­ного джерела фінансування, а й запозичень, які періодично вико­ристовуються як доповнення до ресурсів МВФ, утворених квота­ми держав-членів. Фонд може робити запозичення в різних валю­тах з будь-якого джерела, в тому числі у країн, що не входять до МВФ, і у приватних організацій, за умови згоди держа в и-члена, яка є емітентом даної валюти. Джерело фінансової допомоги країні-члену визначається залежно від обставин, що зумовили дефіцит її платіжного балансу.

Напрямки діяльності МВФ, Студенти повинні знати, що діяль­ність МВФ не обмежується лише фінансово-кредитною функцією, хоч вона і є основною. Вона ще й спрямована на інспектування, консультування, надання різних послуг. Основну увагу слід приділити механізмам фінансування, які застосовує МВФ для надання допомоги країнам-членам. Ці меха­нізми відрізняються в основному типом проблем платіжного ба­лансу, для ліквідації яких вони призначені, ступенем розгорнуто-сті програми стабілізації в країні та умовами надання кредитів. Останні спрямовані на зменшення дефіциту платіжного балансу держави-члена до керованої величини, повинні сприяти економіч­ному росту, підвищенню зайнятості і фінансової стабільності, а також ліквідації обмежень у сфері зовнішньої торгівлі і платежів.

Фінансова допомога МВФ будь-якому своєму члену здійсню­ється шляхом продажу йому СПЗ або валюти Інших країн-членів Фонду в обмін на власну валюту цієї країни. При здійсненні покуп­ки член Фонду передає йому еквівалентну суму у власній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни, надаючи зобов'язання викупити її через певний проміжок часу. При цьому вживаються терміни «покупка валюти» і «викуп» (національної валюти), а не «позика» та «погашення позики». Піс­ля закінчення встановленого терміну країна-член зобов'язана ви­купити свою національну валюту у Фонду, повернувши йому кош­ти в іноземній валюті або СПЗ. Допомога фонда своїм членам не зменшує сукупного розміру активів МВФ у СПЗ і різних валютах, а тільки змінює їх структуру. Залежно від конкретної ситуації, що склалася в країні, МВФ може використовувати різні механізми:

® резервний транш може надаватися країні в рамках її ре­зервної позиції у Фонді в найкоротші строки. Він не розгляда­ється фондом як кредит. Країна-член може вважати резервний транш своїм резервним активом;

© поетапне фінансування може бути здійснено за допомогою двох механізмів: кредитів «стенд-бай», які виділяються на фінан­сування макроекономічних стабілізаційних програм, і механізму розширеного фінансування, що використовується на покриття дефіцитів платіжних балансів на триваліший час і в більших роз­мірах, ніж це передбачено статутом МВФ у межах політики зви­чайних кредитних часток (траншів);

• пільгове фінансування об'єднує два механізми: 1) механізм надзвичайної термінової допомоги; 2) механізм економічного зростання та боротьби з бідністю;

° спеціальне фінансування об'єднує три механізми: ^компен­саційного фінансування; 2) додаткового резервного кредитуван­ня; 3) надзвичайної кредитної лінії.

Країна, що потребує позики, повинна скоординувати свою по­літику з рекомендаціями МВФ, у яких закладені критерії, обо­в'язкові до виконання. Свої рекомендації країнам — членам МВФ базує на монетаристській концепції, яка враховує взаємоза­лежність між величиною грошової маси в країні, обсягу сукупного

попиту, з одного боку, і станом платіжного балансу, з іншого, їх суть полягає в такому:

1. Макроекономічна політика повинна бути спрямована на за­безпечення активного сальдо платіжного балансу як головного чинника виплати основної частини боргу і процентів.

2. Внутрішній попит має стабілізуватися за рахунок обмежен­ня державних витрат.

3. Країни повинні використовувати позики на фінансування виробничої сфери; виплачувати основну частину боргу і процен­ти за рахунок прибутку, отриманого у виробничій сфері.

4. Бездефіцитність державного бюджету забезпечується за ра­хунок скорочення невиправданих державних витрат і стримуван­ня інфляції.

5. Потрібно проводити ефективну податкову політику, що сприятиме розвитку інвестування і підприємництва і забезпечу­ватиме збір податків для покриття державних витрат.

6. Необхідно стабілізувати грошовий обіг.

7. Має бути забезпечене максимальне використання ринкових механізмів і конкуренції як засобу підвищення рівня конкуренто­спроможності економіки; відмінений контроль над цінами і заро­бітною платою; забезпечений вільний допуск на внутрішній ри­нок і конкуренцію з боку імпортних товарів.

8. Здійснювати структурну перебудову економіки слід шляхом роздержавлення промислових підприємств і переведення їх з бю­джетного на кредитне фінансування; розвивати експортні галузі — за рахунок як податкових стимулів, так і девальвації, сприяти припливу прямих іноземних інвестицій шляхом зниження рівня оподаткування і надання гарантій на вивезення прибутків.

9. Політична влада повинна характеризуватися як стабільна.

Країни-члени повинні надавати МВФ інформацію про офіцій­ні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордонних інвестицій.

У своїй діяльності фонд стикається з певними проблемами, які випливають з наслідків реалізації його стратегії в різних країнах. Найчастіше МВФ звинувачують у стандартних підходах, неефек­тивності коригуючих програм, негативних наслідках у соціальній сфері тощо. Проти кожного зі звинувачень МВФ висуває контр­аргументи, пояснюючи позиції фонду з цього питання. Детальні­ше суть проблем і контраргументи фонду див. у навчальному по­сібнику А. А. Моісєєва.

Світовий банк. Цей Бреттон-Вудський інститут створено у 1944 р. На момент заснування він складався з однієї установи —

Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР). Нині група Світового банку (СБ) об'єднує п'ять організацій: Міжнарод­ний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародну асоціа­цію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ), Між­народний центр урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС). УсІ організації групи Світового банку є спеціалізованими агентс­твами ООН і мають власні статути та самостійне членство. Пре­зидент МБРР виступає одночасно президентом кожної з органі­зацій групи, а виконавчі директори керують МБРР, МФК і МАР. БАГІ та МЦРІС мають окремі ради директорів, але до складу цих рад входять також і виконавчі директори МБРР.

При вивченні СБ необхідно по кожній установі групи засвоїти: дату і мету створення, організаційну структуру, види діяльності.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — найстаріша і найбільша за масштабами діяльності установа гру­пи. Його було створено в 1944 р. разом з МВФ з метою відбудови і реконструкції світової економіки. Первинна головна мета банку була сформульована як створення міжнародної фінансуючої ор­ганізації для підтримки реконструкції і розвитку економіки.

Після реалізації «плану Маршалла» банк зосередив основну увагу на співробітництві з країнами, що розвиваються, і насампе­ред на наданні фінансової допомоги найбіднішим країнам світу. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років банк розпочав надавати фінансову підтримку країнам з перехідною економікою.

Основними цілями МБРР на сьогоднішньому етапі розвитку є:

—сприяння реконструкції і розвитку територій держав-членів через заохочення капіталовкладень на виробничі потреби;

—заохочення приватних іноземних капіталовкладень і надан­ня фінансової допомоги з метою розвитку виробничого сектора економіки країн-членІв;

—сприяння довгостроковому збалансованому зростанню між­народної торгівлі і підтримці рівноваги платіжних балансів через заохочення міжнародних капіталовкладень у розвиток продуктив­них сил держав-членів банку.

Основними вимогами до країни, що бажає вступити до МБРР, є:

1) проведення незалежної зовнішньої політики; 2) дотримання прав і обов'язків, визначених у статуті банку; 3) членство у МВФ. Щоб вийти з МБРР за власним бажанням, країна повинна розплати­тись по взятих нею кредитах. Сьогодні членами МБРР є 181 країна.

МБРР — міжнародне відкрите акціонерне товариство. Органі­заційна структура МБРР складається з Ради керуючих (вищий

орган), Директорату (виконавчий орган), Комітету з розвитку МВФ/МБРР та президента. Студенти повинні знати правила фор­мування, повноваження та порядок функціонування кожної зі складових організаційної структури банку.

Рада керуючих формується з керуючих (міністрів фінансів або президентів центральних банків країн-членів), яких призначають уряди країн-членів. До Ради керуючих входить 181 вища посадо­ва особа (за числом членів МБРР). Строк повноважень керуючих та їх заступників — п'ять років. Керуючі уповноважені вислов­лювати офіційну позицію своєї країни і захищати її національні інтереси. Рада скликається один раз на рік на спільну з Радою керуючих МВФ сесію. Крім цього, вона може зібратись у будь-який момент на вимогу Ради директорів. Кворум досягається присутністю більшості членів Ради, котрі володіють не менше ніж двома третинами голосів. Рішення приймаються «зваженим» голосуванням. Кожна держава володіє числом голосів, пропор­ційним розміру її фінансового внеску до капіталу банку.

Рада виконавчих директорів, або Директорат— постійно дію­чий орган, до складу якого входить сьогодні 24 члени зі строком повноважень два роки. Згідно зі статутом банку 5 країн-членів, що володіють найбільшою кількістю акцій (на сьогодні це — США, Франція, Великобританія, Японія та Німеччина), мають право при­значати своїх представників до Ради директорів банку. Решта ди­ректорів обирається керуючими інших країн, що об'єднуються в групи для участі у виборах. Виняток складають Росія, Китай та Саудівська Аравія, що мають власних виконавчих директорів, кожний з яких володіє 2,83 % голосів. Кожний директор, що пред­ставляє групу, має в розпорядженні сумарну кількість голосів країн, від яких він обраний. Україна входить до групи з Вірменією, Боснією та Герцеговиною, Болгарією, Хорватією, Грузією, Кіпром, Ізраїлем, Македонією, Молдовою, Румунією та Нідерландами.

Засідання Ради директорів відбуваються по мірі необхідності (в середньому тричі на тиждень) у штаб-квартирі у Вашингтоні.

Виконавчі директори здійснюють свої повноваження за допо­могою постійних комітетів, а також заступників, яких кожен ди­ректор призначає самостійно. Більшість директорів працює у складі одного чи кількох комітетів, кількість, назва і призначення яких визначаються безпосередньо Радою директорів.

На чолі Ради директорів стоїть Президент банку, який обира­ється Радою на п'ять років. При цьому кандидат не може бути ні керуючим, ні директором, ні представником керуючого або за­ступником директора. Президент веде поточні справи.Традицій­но президентом обирають представника США — країни, яка має в МБРР найвищий процент голосів.

Діяльність МБРР реалізується за такими напрямами:

надання країнам, що розвиваються, І країнам з перехідною економікою довгострокових кредитів під конкретні проекти на розвиток виробничої сфери та створення інфраструктури за умо­ви, коли вони неспроможні сплачувати процентні ставки, близькі до ринкових;

надання кредитів для подолання труднощів макроекономіч-ного характеру та структурну перебудову;

надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою;

—гарантування погашення заборгованості відповідним урядом;

—участь у спільному з іншими інвесторами фінансуванні проектів чи програм;

—участь у створенні спеціальних трастових (довірчих) фон­дів, кошти яких забезпечують МБРР можливістю мобілізувати разом з партнерами ресурси на надання грантів, і керування цими фондами за дорученням партнерів.

Основний — це кредитування. Кредити, що надає МБРР розрізняються за цільовим призначенням, кількістю валют, що їх формують, та формою обслуговування За цільовим призначенням кредити МБРР поділяються на дві групи — інвестиційні і системні. Перші надаються під конкретні проекти та програми підприємствам, установам, на навчання та новації. Метою надання других є допомога у подоланні трудно­щів макроекономічного характеру та усуненні структурних недо­ліків, що лежать в її основі, яка забезпечить економічне зростан­ня і ріст добробуту в країнах, що отримуватимуть цю допомогу. Програми, на які виділяються системні кредити, здійснюються зазвичай паралельно з програмами стабілізації по лінії МВФ.

Починаючи з 1997 р. відбуваються радикальні зміни у спів­відношенні між інвестиційними і системними кредитами на ко­ристь останніх. Якщо в 1997 році частка системних кредитів ста­новила 27 %, 1998 р. — 47 %, то в 1999 році вона досягла 63 %. Керівництво Світового банку прогнозує збереження цієї тенден­ції в найближчі роки, що відповідає новій стратегії роботи банку, яка полягає в переході від фінансування окремих проектів до співпраці з державними і громадськими організаціями, зокрема з релігійними об'єднаннями, а також з приватним сектором.

Залежно від призначення банк надає такі види інвестиційних кредитів:

—спеціальні інвестиційні кредити— для створення нових ви­робничих потужностей та/чи розбудови нових (чи виведення на заплановану потужність існуючих) об'єктів економічної, соціаль­ної чи інституціональної інфраструктури у країнах-членах МБРР;

кредити розвитку галузі/сектора — для надання підприємст­вам галузі (чи підгалузі) основних чи обігових коштів для створення та експлуатації об'єктів відповідно до узгоджених пріоритетів;

кредити фінансовим посередникам — для підтримки фінан­сових агентств, які мають надавати кредити національним клієн­там, і сприяння підвищенню операційної ефективності цих фі­нансових інституцій;

надзвичайні постконфліктні кредити — для відбудови ви­робництв після надзвичайних подій, таких як війни, громадські заворушення, природні катаклізми тощо;

кредити на технічну допомогу— для підтримки юридичних осіб, що займаються розробкою політики, стратегії та інституціо-нальних реформ у сферах реформування громадських підпри­ємств І розпродажу активів, цивільної служби і правової рефор­ми, управління;

адаптаційні програмні кредити — запроваджені у вересні 1997 р. для фінансової підтримки довгострокових програм розвит­ку, які реалізуються в процесі здійснення сукупності послідовних операцій. Оцінка та контроль виконання цих програм виконують­ся шляхом регулярного моніторингу досягнутих результатів на основі визначення попередньо обумовлених індикаторів;

— кредити на навчання та новації— запроваджені у вересні 1997 р. для підтримки найактуальніших пілотних проектів наро­щування економічного потенціалу, експериментальних перспек­тивних проектів розвитку або дослідних моделей місцевого зна­чення, які у разі їх успішного завершення могли б надалі скласти основу для масштабних програм банку в цій країні. Обсяг коштів, виділених на ці кредити, не може перевищувати 5 млн дол.

Тенденції надання різних видів інвестиційних кредитів з ча­сом змінюються (табл. 4).

Таблищ 4

економічних перетворень, план її поетапної реалізації і моніто­ринг виконання;

• кредити на відбудову — на підтримку урядової політики ре­форм, спрямованих на підтримку приватного сектора в галузі тер­мінової відбудови ключових об'єктів інфраструктури та вироб­ничих потужностей;

* кредити на скорочення заборгованості — на допомогу краї­нам — хронічним боржникам з високим рівнем заборгованості по сплаті основного комерційного боргу і процентів для зниження заборгованості цих країн до певного керованого рівня по креди­тах, наданих на середиьострокові програми структурної перебу­дови. Обсяги цих кредитів обмежуються заданою банком част­кою в загальному обсязі кредитів, які виділяються на цілі струк­турної перебудови.

Співвідношення між основними видами системних кредитів з часом змінюються (табл. 5).

Вид системного кредиту	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.
Структурного регулювання	350	1295	8285	7690
Структурної перебудови сектора	2450	2590	1650	2206
Кредити на відбудову	—	70	—	—
Спеціальні кредити структурної пере­будови	—	—	—	4041
Кредити на скорочення заборгованості	30	183	—	—
Усього	2800	3955	9935	13 937

За призначенням розрізняють такі види системних кредитів: • структурного регулювання— на фінансову підтримку транс­формації економічної політики і здійснення інституціональних реформ у країнах, що отримують кредити. Виконання програми контролюється за спеціальним графіком на основі спостереження за попередньо узгодженими запланованими макроекономічними індикаторами, які повинні бути досягнуті;

« структурної перебудови сектора — на підтримку змін у по­літиці й інституціональних реформ у найважливіших секторах. Вони також передбачають попередню розробку програми макро-

' Хорошковськші В. І Світовий банк: Кредитні ресурси Міжнародного банку реконс­трукції та розвитку. — Наук. вид. — К.: Укр. тов-во «Інтелект нації», І999. — С. 83.

Будь-який кредит МБРР може надаватися в кількох різних ва­лютах (так званий кредит на основі валютного пула) або в одній валюті (моновалютний кредит) за вибором отримувача кредиту. МоновалютнІ кредити користуються більшою популярністю в отримувачів, ніж кредити на основі валютного пула. Залежно від форми обслуговування моновалютні кредити бувають двох типів: одновалютнІ кредити за ставкою ЛІБОР та одновалютні кредити з фіксованою ставкою процента.

' Хорошковськшї В. І. Світовий банк: Кредитні ресурси Міжнародного банку реконс­трукції та розвитку. — Наук. вид. — К.; Укр. тов-во «Інтелект нації», 1999. — С 88.

Кредити МБРР формуються з власних і запозичених банком на світових ринках капіталів коштів у співвідношенні 23:77. У МБРР установлюється статутний кредитний ліміт, який визна­чає верхню межу сумарного обсягу видачі кредитів банком і складається з прямих кредитів, наданих МБРР своїм клієнтам, коштів, що видаються в рамках спільного кредитування, і гаран­тій МБРР. Крім обмеження загального обсягу кредитів, які мо­жуть бути надані всім клієнтам МБРР, встановлено також обме­ження на розмір кредитів, які можуть бути надані одному окре­мому клієнтові. Затримка у поверненні наданих кредитів, сплаті процентів чи будь-яких інших виплат по взятих у банку позиках карається певною системою заходів залежно від строку затримки (понад ЗО діб, понад 60 діб, понад б місяців).

Для надання позики, фінансування проекту в МБРР існує пев­на система обґрунтування фінансового рішення. Банк надає краї­ні кредити і позики лише за виконання нею таких умов:

• позика буде використана тільки на визначені цілі реконст­рукції та розвитку (сільське господарство і розвиток сільських районів, енергетика, освіта, охорона здоров'я, планування сім'ї і харчування, будівництво доріг, електрозв'язок, розвиток міського господарства) і тільки під конкретні проекти (за винятком особ­ливих обставин);

• існують гарні перспективи погашення заборгованості по цих позиках;

— позики повинні гарантуватись урядом країни-члена;

• необхідні кошти неможливо отримати з інших джерел на прийнятних для країни-члена умовах;

• не використовувати позики на фінансування операцій з ім­порту;

—банк зможе вирішити питання про надання або відмову в наданні позик, виходячи тільки з економічних міркувань.

Джерела фінансових ресурсів МБРР складаються з акціонерно­го капіталу країн-членів, запозичень на світовому ринку капіталів та доходів від власної діяльності. Акції розподіляються між краї-нами-членами пропорційно їх квоті в МВФ, яка, у свою чергу, за­лежить від питомої ваги національного виробництва кожної країни в її світовому обсязі. Чим вищий цей показник, тим більша квота країни в МВФ і тим більше акцій може отримати акціонер банку. Згідно із кількістю акцій, що отримала Україна, її частка у світовій економіці оцінюється експертами у 0,7 %. Відповідно до статуту банку країни-члени можуть робити свої внески до акціонерного капіталу золотом, доларами або національною валютою.

Кількість акцій, що має держава, впливає на кількість голосів, якими вона володіє у вищих органах банку, і визначається за фор­мулою: Gt = 250 + А,, де Gj — кількість голосів z'-ї держави-члена МБРР; Аі — кількість акцій, що належить державі /. Наприклад, Україна, підписавшись на 10 908 акцій, має 11 158 голосів, що становить 0,69 % їх загальної кількості. Найбільша кількість ак­цій (264 969) і відповідно голосів (265 219, або 16,52 %) належить США.

Запозичення МБРР на світовому ринку капіталів здійснюється шляхом випуску банком коротко-, середньо- і довгострокових боргових інструментів і подальшого їх продажу пенсійним фон­дам, страховим компаніям, корпораціям, іншим банкам і фізич­ним особам у країнах усього світу. МБРР залучає також кошти від центральних банків, державних установ і міжнародних орга­нізацій за ринковими процентними ставками. МБРР намагається розробляти і підтримувати диверсифіковану багатовалютну і ба-гаторинкову програму запозичень.

Глобальні облігації Світового банку — важливий інструмент задоволення його зростаючих потреб у капіталі. Це — середньо-і довгострокові цінні папери, які банк емітує у трьох провідних валютах і пропонує інвесторам на термін від 5 до 30 років з при­бутковістю від 4,5 до 8,25 % залежно від валюти номінації та умов випуску. Розмір емісії, як правило, не може бути менше за 1 млрд дол., а вартість однієї облігації має бути кратною 1000 дол. Важливим джерелом формування фінансових ресурсів банку є прибуток, який утворюється за рахунок одноразового комісій­ного збору, відрахувань за резервування коштів, маржі, поперед­ньої винагороди, інвестиційного прибутку.

Міоіснародна асоціація розвитку (МАР) була створена в 1960 р. як філія МБРР з метою надання фінансової підтримки найменш розвинутим країнам на ліберальніших засадах, ніж ті, які пропонував МБРР. До складу МАР входять 160 країн, які по­діляються на дві категорії: категорія 1 — більш економічно роз­винуті країни (26 країн); категорія II — менш економічно розви­нуті країни (134 країни). Щоб стати членом МАР, країна має ста­ти членом МБРР і, відповідно, МВФ. Цілі МАР подібні до цілей МБРР.

Для отримання кредитів від МАР країна повинна відповідати чотирьом критеріям: річний дохід на душу населення не може перевищувати 835 доларів США; достатня економічна, фінансова і політична стабільність для виправдання отримання довгостро­кових кредитів на цілі розвитку; надзвичайно великі труднощі з

платіжним балансом і відсутність перспектив самостійного розв'язання проблеми; реальне прагнення розвитку і відповідна економічна політика. Майже 40 країн світу нині належать до цієї категорії.

Майже всі кредити МАР, як їх називають, щоб відокремити від позик МБРР, надаються в національній валюті держави стро­ком на 35—40 років без процентів, за винятком невеликої суми для покриття адміністративних витрат (0,75 %). Погашення основ­ної суми починається після закінчення 10-річного пільгового пе­ріоду. Протягом наступних 10 років погашається по 1 % суми кредиту на рік і протягом решти 30 років — по 3 % на рік.

Міжнародна фінансова кориорагця (МФК) була створена в 1956 році з метою сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного бізнесу у виробничій сфері. До складу МФК входять 174 країни.

Цілі МФК: допомагати в фінансуванні приватних підпри­ємств, які, у свою чергу, сприятимуть розвитку країни; поєднува­ти можливості інвестицій національного і зарубіжного капіталу з новітніми методами управління; стимулювати залучення приват­ного капіталу (національного й іноземного) для капіталовкладень у виробничу сферу країн-членів. Характерними рисами МФК є надання позик приватним підприємствам та інвестування в спів­робітництві з приватним бізнесом, відсутність права домагатися урядових гарантій під свої інвестиції, здійснення фінансування за ринковими цінами.

Позики надаються строком на 3—15 років з пільговим термі­ном до чотирьох років в основних валютах за фіксованими чи пла­ваючими ставками. Погашення позик відбувається в тій валюті, в якій вони були отримані. Ставки процентів різняться відповідно до країн і проектів. Пріоритетними для інвестування є підприємства виробничої сфери.

Крім того, студентам необхідно знати організаційну структуру цієї організації та її діяльність.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАТІ) засновано в 1988 р. До його складу входять 149 країн-членів. Ці­лями організації є: заохочення іноземних інвестицій у виробничу сферу, особливо в країнах, що розвиваються; надання гарантій, включаючи страхування та перестрахування некомерційних ри­зиків на інвестиції однієї держави-члена БАП в іншій країні-члені. Гарантії БАП надаються, як правило, на 15 років, але цей термін може бути подовжений. Максимальний ліміт покриття — 50 млн дол. за один проект. Право на гарантії мають інвестиції в усіх галузях, крім оборонної промисловості, виготовлення тютю­нових виробів і алкогольних напоїв, інвестицій спекулятивного характеру і пов'язаних з азартними іграми (наприклад, казино).

Діяльність БАП полягає не тільки у наданні гарантій. Основне спрямування гарантій — це втрати, зумовлені певними явищами в економіці.

Міжнародний центр з урегулювання інвестшаиних спорів (МЦУІС) засновано у 1966 р. з метою стимулювання приватних інвестицій через урегулювання конфліктів між іноземними інвес­торами та місцевими урядами. МЦУІС надає також консультації, проводить дослідницьку роботу і здійснює випуск видань з питань правового регулювання іноземних інвестицій. Членами МЦУІС є 131 країна.

Особливу позицію в системі міжнародних валютно-кредитних організацій займає Банк міжнародних розрахунків, або БМР (м. Базель, Швейцарія), — найстаріша міжнародна організація у сфері міжнародного валютного співробітництва, створена у 1930 р. Наразі членами банку є 41 держава з Європи, Азії і Америки, які представлені їх центральними банками. Незважаючи на участь у БМР США, Канади, Японії, Австралії, ПАР, традиційно провідну роль у ньому відіграють країни Західної Європи. Відповідно до статуту банк виконує дві основні функції: сприяння співробітниц­тву між центральними банками країн-членів і забезпечення додат­кових сприятливих умов для міжнародних фінансових операцій. Банк здійснює регулювання міжнародних розрахунків і розробку нормативних документів з банківського нагляду.

Регіональні валютно-кредитні організації (банки) вирішу­ють специфічні проблеми валютно-кредитних відносин на регіо­нальному рівні. Вони надають головним чином довгострокові кредити на фінансування Інвестиційної діяльності приватних фірм і міжнародних проектів допомоги країнам, що розвиваються. У кожному регіоні світу створені такі організації: в Америці — Міжамериканський банк розвитку (МАБР), Карибський банк роз­витку (КБР), Центральноамериканський банк економічної інтег­рації; в Азії — Азіатський банк розвитку (АзБР); в Африці — Банк розвитку держав Центральної Африки (БРДЦА), Західноаф-риканський банк розвитку (ЗАБР), Східноафриканський банк розвитку (САБР); в арабському світі — Арабський банк економіч­ного розвитку Африки, Арабський валютний фонд; в Європі — Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський банк ре­конструкції та розвитку (ЄБРР); Причорноморський регіон — Чорноморський банк торгівлі і розвитку (ЧБТР).

Вивчаючи це питання, студенти повинні основну увагу приді­лити саме останнім організаціям (ЄІБ, ЄБРР, ЧБТР), знати їх спе­цифіку.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — фінансовий інсти­тут Європейського співтовариства, заснований в 1958 р. згідно з Римською угодою. Статут ЄІБ є складовою Угоди про ЄЄ.

Основними завданнями ЄІБ є надання позик і гарантій на фі­нансування проектів для менш розвинутих регіонів, для модерні­зації або конверсії підприємств, розвитку підприємницької діяль­ності в нових галузях, реалізації проектів, що мають спільний ін­терес для кількох країн-членів. Крім того, ЄІБ може надавати по­зики деяким країнам, що розвиваються, і країнам ЦСЄ.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) був створений для фінансування економічних реформ у країнах Схід­ної Європи з метою їх переходу до ринкової економіки. Започат­кував свою діяльність у 1991 р. Засновниками ЄБРР стали всі країни Європи (крім Албанії"), США, Канада, Мексика, Венесуела, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Австралія, Нова Зеландія, а та­кож Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейсь­кий інвестиційний банк (ЄІБ). Сьогодні до складу банку входять 58 країн та два інституціональні члени (ЄЕС, ЄІБ).

Усі функції ЄБРР спрямовані на сприяння переходу до демок­ратії І ринкової економіки та заохочення підприємницької діяль­ності в країнах Центральної і Східної Європи, в тому числі краї­нах СНД І Балтії. Відмінність банку від раніше створених міжна­родних кредитно-фінансових організацій така: в установчих до­кументах ЄБРР заявлена необхідність дотримання політичних вимог організації при наданні з її боку допомоги, а саме стабіль­ність політичних режимів, заборона на участь країни у воєнних діях і на використання наданих кредитів на військові цілі.

Держави-члени відповідно до встановлених квот здійснюють підписку на акції банку, причому обов'язковій сплаті підлягають ЗО % акцій. Решта представляють частину гарантійного капіталу. Квоти в капіталі ЄБРР розподіляються в таких пропорціях: 51 % — для країн-членів ЄС та його двох інститутів; 13,5 — для країн Центральної та Східної Європи; 11,3 — для інших європейських держав; 24,2 % — для неєвропейських країн. Найбільші частки в капіталі банку мають США (10 %), ФРН, Франція, Італія, Вели­кобританія, Японія (по 8,5 % кожна). Після зникнення з карти НДР об'єднана Німеччина має 10 %.

При голосуванні кількість голосів розподіляється відповідно до кількості акцій країн-членів в акціонерному капіталі банку, на які вони підписались. Як і в інших міжнародних кредитно-фінансових організаціях, в ЄБРР при прийнятті рішень викорис­товується система «зваженого» голосування, але при цьому не застосовується практика базових голосів. Рішення приймаються простою більшістю голосів. У певних випадках може використо­вуватись прийняття рішень кваліфікованою більшістю.

Структура управління ЄБРР триступенева. До неї включають­ся: Рада керуючих (вищий орган), Директорат (виконавчий ор­ган), президент та віце-президенти.

Статут ЄБРР проголошує, що не менше 60 % фінансування банку повинно спрямовуватись у приватний сектор. ЄБРР здійс­нює такі види фінансування: кредити для комерційних підпри­ємств з максимальним терміном до 10 років; кредити для проек­тів у галузі розвитку інфраструктури з максимальним терміном до 15 років; інвестиції в статутні фонди підприємств; гарантії; участь у підписці і купівля боргових зобов'язань.

Чорноморський банк торгівлі і розвитку (ЧБТР) розпочав свою операційну діяльність 1 червня 1999 р. Членами ЧБТР можуть бу­ти як країни-члени ЧЕС, так і інші банки та фінансові інститути. Банк створено з метою надання підтримки процесу переходу кра­їн-членів до ринкової економіки, фінансування та просування ре­гіональних проектів, надання банківських послуг підприємствам як громадського, так і приватного секторів, кредитування зовніш­ньоторговельної діяльності країн — учасниць ЧЕС. 40 % банківсь­ких коштів виділяється на фінансування торгівлі, решта — на про­екти за участю малих і середніх підприємств, а також у сферу те-лекомунікацій, фінансів, транспорту, енергетики тощо.

Організації з регулювання зовнішньої заборгованості (Па­ризький і Лондонський клуби) створені з метою розв'язання проблеми державної і приватної зовнішньої заборгованості.

Паризький клуб створено у 1956 р. як неформальна урядова організація країн-кредиторів. Він не має чіткої організаційної структури та членства і формально відкритий для всіх країн, які є кредиторами і приймають практику роботи цієї організації. Ос­новними членами Паризького клубу є розвинуті країни — члени ОЕСР. Діяльність клубу полягає в спостереженні за державною заборгованістю і проведенні багатосторонніх переговорів з краї-нами-боржниками з проблеми реструктуризації їх боргів.

Лондонський клуб кредиторів — консультативний комітет най­більших банків-кредиторів, який засідає у зв'язку з їх переговорами з урядами країн-боржників з питань реструктуризації їх приватної заборгованості. Як правило, переговори ведуться одним з банків від

імені і за дорученням інших банків, що беруть участь у консульта­тивній раді. Лондонський клуб не має чітко визначеної структури і збирається у складі тих банків, які мають найбільші вимоги до краї-ни-боржника, справу якої вони розглядають. У рамках Лондонсько­го клубу банки укладають з урядом країни-боржника угоду або про щорічну реструктуризацію боргу, або про багаторічну реструктури­зацію. Умовою підписання угоди про реструктуризацію, як правило, є прийняття країною програми МВФ по структурній перебудові економіки і здійсненню економічних реформ.