
- •Розділ 2. Дослідження системи крові
- •2.1. Загальний аналіз крові
- •2.1.1. Гематологічні дослідження
- •2.1.2. Загальний клінічний аналіз крові
- •2.2. Система еритрону
- •2.2.1. Дослідження морфології та функції еритроцитів
- •2.2.2. Морфологічна ідентифікація та кількісний аналіз ретикулоцитів периферичної крові
- •2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
- •2.2.3.1. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Метод к. Зінгера
- •2.2.4. Серологічні дослідження крові
- •2.2.4.3. Визначення групи крові та резус-фактора людини за допомогою тест-реагентів «Цоліклон»
- •2.2.5. Диференціальна діагностика анемій та гемоглобінопатій
- •2.3. Лейкоцити – гетерогенна група клітин периферичної крові
- •2.3.1. Виділення та дослідження функціонального стану лейкоцитів
- •2.3.2. Дослідження апоптозу лейкоцитів периферичної крові
- •2.4. Дослідження системи гемостазу
- •2.4.1. Дослідження ролі тромбоцитів у процесі гемостазу
- •2.5. Дослідження клітин кісткового мозку
- •2.5.1. Виділення та дослідження морфології клітин кісткового мозку
- •2.5.2. Цитохімічні дослідження клітин кісткового мозку
- •2.6. Визначення імунологічних показників крові
- •Розділ 2. Дослідження системи крові Організація роботи на практикумі “Дослідження системи крові”
- •2.1. Загальний аналіз крові
- •3. Гомеостатична функція.
- •2.1.1. Гематологічні дослідження
- •2.1.1.1. Техніка проколу шкіри пальця та взяття крові для клініко-біохімічних аналізів
- •2.1.1.2. Визначення гематокритної величини
- •Уніфікований мікрометод визначення гематокриту (загального об’єму еритроцитів, модифікація і. Тодорова)
- •2.1.1.3. Визначення концентрації глюкози в крові глюкозооксидазним методом
- •Визначення концентрації глюкози в сироватці крові
- •2.1.1.4. Глюкозотолерантний тест
- •2.1.1.5. Визначення загального вмісту білків сироватки крові
- •Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
- •Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
- •2.1.1.6. Електрофорез білків сироватки крові на папері
- •2.1.1.7. Електрофорез білків сироватки крові в агаровому гелі
- •2.1.2. Загальний клінічний аналіз крові
- •Лейкоцитарний росток. Лейкоцити периферичної крові поділяються на гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли) і агранулоцити (лімфоцити, моноцити) (рис. 2.13).
- •2.1.2.1. Визначення швидкості осідання еритроцитів (шое)
- •2.1.2.2. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Хід роботи
- •Різні розмірності вираження концентрації гемоглобіну
- •2.1.2.3. Визначення кількості еритроцитів в 1 л крові
- •2.1.2.4. Розрахунок середнього вмісту гемоглобіну в еритроциті
- •2.1.2.5. Розрахунок кольорового показника крові
- •2.1.2.6. Визначення кількості лейкоцитів в 1 л крові
- •2.1.2.7. Визначення кількості тромбоцитів в 1 л крові
- •2.1.2.8. Техніка виготовлення мазків крові
- •2.1.2.9. Підрахунок лейкоцитарної формули периферичної крові
- •2.2. Система еритрону
- •2.2.1. Дослідження морфології та функції еритроцитів
- •2.2.1.1. Підрахунок кількості еритроцитів меланжерним методом
- •2.2.1.2. Визначення глікогену еритроцитів цитохімічним методом
- •2.2.1.3. Визначення осмотичної резистентності еритроцитів
- •2.2.1.4. Визначення резистентності еритроцитів до кислотного гемолітика
- •Кінетика гемолізу еритроцитів
- •2.2.1.5. Виявлення базофільної зернистості еритроцитів
- •2.2.1.6. Безапаратне фракціонування еритроцитів крові у градієнті густини сахарози
- •2.2.2. Морфологічна ідентифікація та кількісний аналіз ретикулоцитів периферичної крові
- •2.2.2.1. Визначення кількості ретикулоцитів
- •1. Фарбування ретикулоцитів блискучим крезиловим синім безпосередньо на предметному склі.
- •2. Фарбування ретикулоцитів у пробірках.
- •2.2.2.2. Визначення швидкості дозрівання та добової продукції ретикулоцитів
- •2.2.3. Гетерогенна система гемоглобіну
- •2.2.3.1. Визначення концентрації гемоглобіну
- •Хід роботи
- •Хід роботи
- •2.2.3.2. Визначення гемоглобіну у фіксованих препаратах
- •2.2.3.3. Забарвлення тотальних препаратів на гемоглобін солянокислим бензидином
- •2.2.3.4. Визначення вмісту лужностійкого гемоглобіну
- •Метод к. Зінгера
- •2.2.3.5. Кількісне визначення термолабільного гемоглобіну
- •2.2.3.6. Визначення вмісту глікозильованого гемоглобіну
- •2.2.3.7. Визначення фетального гемоглобіну на мазках крові
- •2.2.4. Серологічні дослідження крові
- •2.2.4.3. Визначення групи крові та резус-фактора людини за допомогою тест-реагентів «Цоліклон»
2.1.2.7. Визначення кількості тромбоцитів в 1 л крові
Принцип методу. Тромбоцити підраховують у камері Горяєва застосувуючи як гемолізуючу речовину розчин амоній оксалату. При підрахунку використовують мікроскоп з фазово-контрастною приставкою.
Обладнання. Вата, скарифікатори, штатив з пробірками, камера Горяєва, автоматичні лічильники, покривні скельця, скляні палички, мікроскоп, піпетки, груші, дозатори, рукавички.
Реактиви
1. Спирт – 70 º розчин.
2. Рідина для розведення тромбоцитів – 1 % розчин амоній оксалату. У разі використання звичайного мікроскопа в 1 % розчин оксалату амонію додають кілька кристалів блискучого крезилового синього (brilliant cresyl blue) для кращого диференціювання тромбоцитів.
3. Дезрозчин.
Хід роботи
У наперед висушену чисту пробірку вносять 1,98 мл розчину амоній оксалату.
Проколюють шкіру пальця. Першу краплю знімають. Капіляр промивають фізіологічним розчином, потім ретельно видувають залишки цього розчину. Набирають 0,02 мл крові, кінчик капіляра витирають сухою ваткою, капіляр опускають на дно пробірки з розчином амоній оксалату і обережно видувають. Капіляр промивають два-три рази верхнім шаром розчину, ресуспендують 3 хв. У клінічній лабораторній практиці приймають, що отримане спвівідношення 1:101 дорівнює 1:100. Суміш ретельно перемішують і нею заповнюють камеру Горяєва, яка заздалегідь підготовлена.
Перед використанням камеру і шліфоване скло миють та висушують. Покривне скло притирають до камери так, щоб з’явилися райдужні ньютонівські кільця (тільки за цих умов зберігається правильний об’єм камери).
Заповнюють камеру Горяєва як і випадку підрахунку еритроцитів. Заповнену камеру Горяєва поміщають на 20–30 хв у вологу камеру для осідання тромбоцитів. Для цього можна використати чашку Петрі: змочений водою ватний валик кладуть по її периметру, або вирізають фільтрувальний папір, змочують водою і кладуть на дно чашки.
Підготовка мікроскопа. Фазово-контрастну мікроскопію виконують за допомогою звичайного мікроскопа, підсвітки ОІ-7 або ОІ-9 і конденсора для фазового контрасту КФ-1. Після установки на мікроскопі фазових об’єктивів і фазового конденсора фокусують об’єктив ×40 на сітці камери Горяєва. Встановлюють освітлення і центрують зображення фазової пластинки і кільцевої діафрагми. Мікроскопію проводять із зеленим світлофільтром. Під час роботи з фазово-контрастною установкою необхідно користуватися камерами однієї і тієї ж товщини.
Підрахунок виконують під мікроскопом за середнього збільшення (об’єктив ×40, окуляр ×10 або ×15) у 25 великих квадратах, розташованих по всій сітці камери Горяєва.
Розрахунок кількості тромбоцитів (в 1 мкл) виконують за формулою:
кількість тромбоцитів у 1 мкл крові
д
е
а –
кількість тромбоцитів у 400 малих
квадратах; 400 – кількість малих квадратів;
4 000 – оскільки об’єм малого квадрата
дорівнює 1/4 000 мм3 ,
то, щоб перейти до об’єму 1 мм3
(1 мкл), множимо отримане значення на 4
000; 100 – розведення; 106
– кількість мкл в 1 л (цей коефіцієнт
додається при переході на систему СІ).
Нормальні значення. У нормі кількість кров’яних пластинок коливається від 180 000 до 320 000 в 1 мкл крові.
Клініко-діагностичне значення. Тромбоцитоз спостерігається при збудженні симпатичної нервової системи, після фізичних вправ (пов’язано з викидом кров’яних пластинок із депо – селезінки).
Патологічні збільшення кількості тромбоцитів трапляються:
при травмах з розривом м’язової тканини (“біогенний” тромбоцитоз);
при асфіксіях, опіках, гемолітичних кризах, після крововтрат, у період видужання після інфекційних захворювань (такі тромбоцитози виникають у зв’язку з реактивним збудженням тромбоцитопоезу);
після видалення селезінки (тромбоцитомію в таких випадках трактують як наслідок припинення гальмівної дії селезінки на кістковий мозок);
при деяких лейкозах.
Зменшення кількості кров’яних пластинок (тромбоцитопенія) може бути пов’язана з перерозподілом їх по судинному руслі, з множинним утворенням тромбоцитарних тромбів, підвищеним розпадом тромбоцитів (тромбоцитолізом), а також зі зниженим їх утворенням мегакаріоцитами кісткового мозку. Зменшення кількості кров’яних пластинок нижче від критичного рівня (менше 50 000 в 1 мкл крові) звичайно супроводжується розвитком геморагічного синдрому.
У фізіологічних умовах зменшення кількості тромбоцитів простежується під час посилення парасимпатичних впливів у зв’язку з менструальним циклом у жінок, після парентерального введення гістаміну (такі реакції є перерозподільними).
Патологічна тромбоцитопенія спостерігається у таких станах:
гіперспленічних: при паразитарних та інфекційних захворюваннях, деяких інтоксикаціях, гемобластозах, гемолітичних анеміях (тромбоцитопенія як наслідок гальмівного впливу селезінки на кістковий мозок – гіперспленізм);
гіпопластичних й апластичних станах кровотворення в кістковому мозку;
при гострому лейкозі;
у випадку системного червоного вовчака та інших захворювань аутоімунної природи;
при інфекційно-токсичних станах (гальмівний вплив токсинів на процес мегакаріоцитоутворення).