Значення товарного виробництва

Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов'язана з незакінченим виготовленням якоїсь частини готового продукту, не може породжувати товарного обміну. Такий обмін виникає внаслідок інших видів поділу праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю, загальний та особливий — внутрішню торгівлю.

По-друге, товарне господарство уявляє собою відкриту систему організаційно-економічних відносин. За умов товарного виробництва працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь обсяг новостворених речей за звичай виходить за межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення попиту покупців.

По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв'язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво — обмін — споживання. Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів.

Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару. Суперечності, втілені в товарі, — це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва, науково-технічного прогресу.

Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер господарських зв'язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які прирікало її натуральне господарство. Потенційні можливості протилежного йому товарного виробництва такі, що йому властивий закон розширеного відтворення.

Товарне виробництво

Тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком, називають товарним виробництвом За цієї форми виробництва його організація повністю залежить від ринку, який диктує, що, як і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим виробництвом. Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових чинників. Умовами виникнення товарного виробництва є: суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які зумовлюють спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продукції або здійснення ними певної виробничої діяльності. Це робить можливим і необхідним обмін між виробниками; обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються (їхня відносна рідкість). Як зазначає П. Самуельсон у книзі «Економіка»: «Питання: що, як і для кого виробляти — не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було виробляти будь-який товар у необмеженій кількості, аби повністю задовольнити людські потреби, не мав би великого значення той факт, що один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєднання праці й матеріалів, оскільки кожен міг би мати всі блага у потрібній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються товари і доходи між різними індивідуумами та сім'ями. Тоді не існувало б відносно рідкісних економічних благ і не було б потреби у вивченні економічної теорії чи у тому, щоб «економити». Усі товари були б безоплатними, як повітря»; економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обміняти можна лише те, що є власністю. Кожний товаровиробник, вступаючи у відносини обміну, переслідує власні інтереси — не тільки отримати нову споживну вартість, а й щоб втілена у ній праця була не меншою за вартістю, ніж продукт. Саме це є стимулом для підвищення продуктивності праці кожного товаровиробника. Адже останній є носієм різної праці — складної і простої, фізичної і розумової. Одні виробники працюють у сприятливих, а інші — у шкідливих умовах. Через ці обставини продукти праці мають різну цінність залежно від того, результатом якої праці вони є або наскільки вони є рідкісними. Для того щоб безпосередньо залежати тільки від результатів праці, виробники намагаються відокремитись у веденні свого господарства. Це створює фундамент для товарної форми організації виробництва. Товарне виробництво як антипод натурального господарства виникло ще 7—8 тис. років тому і донині є досить ефективним. Продукт праці набуває форми товару. Він має бути відносно рідкісним і вироблятися для обміну, який є невід'ємною рисою економічних відносин за цього типу господарювання. Це спричинює те, що товарна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економічних відносин, яка сприяє розвитку суспільних потреб, що визначаються ринком. Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товари, що обмінюються, має бути вкладена однакова кількість праці). Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу, після купівлі цього товару па ринку. Інакше кажучи, товарна форма зв'язків опосередковується ринком. Це ще одна з головних особливостей товарного виробництва. Вона є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки зумовлює подальше поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізацію виробництва і як результат — зростання продуктивності праці. До визначальних рис товарного виробництва також належать: використання грошей як засобу обміну; наявність конкуренції; вільне ціноутворення; стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки. Товарна організація виробництва й адекватна їй форма зв'язків еволюціонують разом із розвитком продуктивних сил, суспільним поділом і кооперацією праці (табл. 1). Виробництво є дрібним, у ньому відсутній глибокий поділ праці. Товаровиробник виконує всі операції, пов'язані з виготовленням готового продукту, і реалізує його для задоволення своїх потреб. Купівля-продаж на цій стадії розвитку товарного виробництва здійснюється через вільне ціноутворення і стихійний розвиток ринку. Поряд з цим у суспільствах, яким було притаманне просте товарне виробництво, і виробництво, і розподіл здійснювалися згідно з традиціями, що склалися, і за наказом господаря (пана). За цих умов «робити гроші» вважалося непристойним, засуджувалося. Багатство у такому суспільстві належало не тим, хто «робив гроші», а тим, хто мав привілеї, землю, тобто багатство було наслідком могутності. Капіталістичне товарне виробництво створює ринкову систему, для якої характерно те, що люди не обмежені у виборі роботи, водночас вони самі є об'єктом вибору роботодавців. Праця, земля, природні ресурси, засоби виробництва стають товаром. Таке виробництво перетворюється на високомеханізоване із застосуванням комплексів машин, масове. Домінують галузі матеріального виробництва. Етапи розвитку капіталістичного товарного виробництва: а) 1770—1840 pp.: розвиток текстильної промисловості, текстильного машинобудування, залізообробних галузей, будівництво магістральних каналів, упровадження водяного двигуна; б) 1840—1890 pp.: винахід парового двигуна, будівництво залізниць, розвиток машино- і пароплаво-будування, верстато-інструментальної промисловості, чорної металургії; в) 1890—1930—1940 pp.: розвиток електро-, електротехнічного та важкого машинобудування, суднобудування, органічна хімія, поява ліній електропередач, синтетичних фарб) 1930—1940—1980 pp.: розвиток авто-мобіле-, літако- і тракторобудівної та нафтохімічної промисловості, поява моторизованої зброї, виробництво товарів тривалого користування, синтетичних матеріалів. Ринкова система активізує всі чинники виробництва, стимулює використання у виробництві заощаджень громадян, суб'єктів господарювання. Велику роль у мобілізації заощаджень відіграють банки, інші фінансові установи, які отримують за кошти, надані у кредит, відсотки, винагороду. Отже, «робити гроші» стає головною метою будь-якого суб'єкта господарювання. Ідеї видатного англійського економіста А. Сміта щодо невтручання держави у товарне виробництво, які домінували в епоху мануфактурної стадії розвитку капіталістичного виробництва, порушуються в США, де у 1833 р. прийнято спеціальний Акт, яким запроваджено систему інспектування для запобігання зловживанням при використанні дитячої та жіночої праці. Згодом приймаються антимонопольні закони, розробляється екологічне законодавство, запроваджуються системи соціального страхування, обмежувальні нормативи для різних ринкових операцій тощо. Все це свідчить про те, що ринкове саморегулювання доповнюється державним. Сучасне товарне виробництво перебуває на стадії становлення і має багато спільного з капіталістичним, з якого воно розвинулося (великомасштабність, масовість виробництва, розвиненість матеріальної сфери). У нього починають формуватися специфічні риси, що відображується у пріоритетних напрямах розвитку. Домінуючими галузями стають електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекомунікації, оптоволоконна промисловість, нові керамічні матеріали, інформаційні послуги. Дедалі більшого значення набувають галузі нематеріального, особливо духовного виробництва, спрямовані на всебічний розвиток людини, задоволення її інтелектуальних потреб. Відповідні зміни зумовлені переходом від енергетичної до інформаційної складової, тобто в основі технологічного розвитку лежать інформатика і телекомунікації. Це сприяє появі принципово нових секторів виробництва: біотехнології, космічної техніки, тонкої хімії, які ґрунтуються на застосуванні мікроелектронних компонентів. Інтелектуальна праця стає визначальною, а людина — головним багатством. Відповідно до вимог громадянського суспільства зростає вплив державних та недержавних інституцій (церкви, політичних сил, рухів, профспілок) на економічний розвиток, його соціальне спрямування.

Вступ

Сучасне суспільство просто немислиме без товарного виробництва, пройшли часи, коли людина виробляла ті чи інші продукти праці виключно для власних потреб, прийшов час торгівлі та обміну продуктами праці, які людина почала виробляти в надлишку.

Товарне виробництво проходило і продовжує проходити різні форми та види. В даній контрольній роботі ставлю перед собою мету дослідити в першу чергу такі питання як передумови виникнення товарного виробництва, дослідити чим відрізняється просте від капіталістичного товарні виробництва, виділити та охарактеризувати сучасні форми товарного виробництва.

1. Умови виникнення товарного виробництва

Товарне господарство — це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господа­рюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком

При товарному виробництві організація економіки повністю за­лежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим ви­робництвом.

Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових і особистих чинників.

Умовами виникнення товарного виробництва є такі:

суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які при­зводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Це робить можли­вим і необхідним обмін між виробниками, що спеціалізуються на певному виробництві;

обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються (їхня відносна рідкість). Поль Самуельсон у своїй «Економіці» (Львів, 1993) пише: «Питання: що, як і для кого виробляти — не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було виробляти будь-який товар у необме­женій кількості, аби людські потреби були повністю задоволені, не мав би великого значення той факт, що один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєд­нання праці й матеріалів. Оскільки кожен міг би мати всі блага у необхідній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються то­вари і доходи між різними індивідумами і сім'ями.

Тоді не було б відносно рідкісних економічних благ і не було б потреби у вивченні економічної теорії, чи у тому, щоб «економити». Всі товари були б безплатними, як повітря»;

економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Об­міняти можна лише те, що є власністю. Кожний товаровиробник, всту­паючи у відносини обміну, переслідує свої інтереси — не тільки одер­жати нову споживну вартість, а й щоб втілена у ній праця була не меншою, ніж його продукт. Саме це є стимулом для підвищення про­дуктивності праці кожного товаровиробника. Адже останні с носія­ми різної праці — складної й простої, фізичної й розумової, одні виробники працюють у сприятливих, а інші — у шкідливих умовах. Через ці обставини продукти праці людей мають різну цінність — високу і низьку залежно від того, результатом якої праці вони є або наскільки вони є рідкісними. Для того щоб поставити своє благопо­луччя в безпосередню залежність від результатів праці, виробники і намагаються відокремитись у веденні свого господарства. Все це і створює фундамент для товарної форми організації виробництва.

Товарне виробництво, що виникло як протилежність натураль­ному господарству ще 7—8 тис. років тому, зберігається і є ефектив­ним сьогодні, має такі визначальні риси:

Продукт праці набуває форми товару. Він має бути відносно рідкісним і вироблятися для обміну, який стає невід'ємною рисою економічних відносин. Це призводить до того, що товарна форма виробництва стає відкритого системою організаційно-економіч­них відносин, яка долає обмеженість потреб, що характерно для на­турального господарства, і сприяє розвитку суспільних потреб, які визначаються ринком.

Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробни­чих витрат (у товарах, що обмінюються, має бути однакова кількість праці). Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці.

Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу на ринку після того, як його хтось купив. Інакше кажучи, товарна фор­ма зв'язків є не прямою і безпосередньою, а опосередкована ринком форма зв'язків. Це також одна з генетичних особливостей товарного виробництва. Вона є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки призводить до подальшого поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва і як результат — зростання продуктивності праці. До визначальних рис товарного виробництва також належать:

а) використання грошей як посередника обміну;

б) наявність конкуренції;

в) вільне ціноутворення;

г) стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки. Товарна організація виробництва і адекватна їй форма зв'язків еволюціонують разом з розвитком продуктивних сил, суспільним по­ділом і кооперацією праці.

2. Порівняльна характеристика

простого та капіталістичного товарного виробництва

Просте товарне виробництво

А. Виникає після першого суспільного поділу праці (скотарство відок­ремлюється від земле­робства).

Розвивається у зв'язку з другим і третім суспіль­ним поділом праці ( ре­месло відокремлюється від землеробства і ско­тарства; торгівля відок­ремлюється у самостійну сферу діяльності).

Б. Грунтується на: дрібній приватній влас­ності;

праці власника засобів виробництва; ручних знаряддях праці.

В. Регулюється в основ­ному традиціями і госпо-дарями-панами. Ринок обмежується това­рами: золотом, рабами, тканинами, посудом, про­дуктами харчування,спе­ціями.

Відсутні ринки землі, ро­бочої сили, грошей.

Капіталістичне товарне виробництво

А. Виникає в XVI ст. під впли­вом повсякденного запрова­дження у економічне життя науки і технології. Розвивається у зв'язку з: первинною механізацією праці (1770—1780 pp.); запровадженням парового дви­гуна, залізниці (1830—1890); широким використанням елек­тротехнічного та важкого маши­нобудування (починаючи з кінця XIX ст. до цього часу).

Б. Грунтується на: великій приватній власності; найманій праці; механічних знаряддях праці.

В. Регулюється в основному ринком, а також державними інституціями.

Ринок диференціюється на ри­нок засобів виробництва і ри­нок предметів споживання. Об'єктом купівлі-продажу ста­ють: робоча сила, земля, ліс, паливно-енергетичні та сиро­винні ресурси, цінні папери, ва­люта, кредитні ресурси, інфор­мація.

Просте товарне виробництво грунтується в основному на праці самого товаровиробника, якому і належить вироблений ним продукт. Таке виробництво є дрібним, у ньому відсутній глибокий поділ праці. Товаровиробник виконує всі операції при виготовленні готового про­дукту і реалізує його з метою задоволення своїх потреб. Купівля-про-даж на такій стадії розвитку товарного виробництва здійснюється через вільне ціноутворення і стихійний розвиток.

Водночас у суспільствах, яким було притаманне просте товарне виробництво, і виробництво, і розподіл в основному здійснювалися за традиціями, що склалися, і за наказом господаря (пана).

За цих умов «робити гроші» вважалося непристойною справою, було гріхом. Багатство у такому суспільстві належало не тим, хто «робив гроші», а тим, хто мав привілеї, землю, тобто багатство було наслідком могутності. Так, Юлій Цезар став багатим лише тоді, коли став правителем Іспанії.

Капіталістичне товарне виробництво створює ринкову систе­му, для якої характерно те, що люди можуть не тільки вільно обирати собі роботу, а і їх мають обрати. Праця, земля, природні ресурси, засо­би виробництва стають товаром. Таке виробництво перетворюється на високомеханізоване із застосуванням комплексів машин, масове. Головними тут є галузі матеріального виробництва, що постійно роз­виваються. Етапи розвитку капіталістичного товарного виробництва такі: а) 1770-1840 pp.: текстильна промисловість, текстильне машино­будування, обробка заліза, будівництво магістральних каналів, водя­ний двигун; б) 1840-1890 pp.: паровий двигун, будівництво залізниць, машино- і пароплавобудування, верстато­індустріальна промисле» вість, чорна металургія; в) 1890-1930-1940 pp.: електричне, електро­технічне та важке машинобудування, лінії електропередач, корабле­будування, основна хімія, синтетичні фарби; г) 1930-1940-1980 pp.: автомобільна, літако- і тракторобудівна промисловість, моторизова­на зброя, виробництво товарів тривалого користування, синтетич­них матеріалів, нафтохімічна промисловість.

3. Сучасні форми товарного виробництва.

Сучасне товарне виробництво виникає на рубежі 60—70-х років XX ст. у розвинених країнах (США, Канаді, західно­європейських країнах, Японії) у зв'язку з пере­ходом їх до постіндуст-ріальної цивілізації. Розвивається під впли­вом сучасної науково-технічної революції, де визначальним стає не­матеріальне (особливо духовне)виробництво. Грунтується на: різноманітних формах власності (індивіду­альній, колективній, державній, змішаних); в основному інтелекту­альній праці, носії якої виступають водночас і як власники. Регулюється, по-перше, законами ринко­вої економіки і, по-дру­ге, — державою; по-третє, — іншими інсти­туціями.

Ринкова система активізує всі чинники виробництва, стимулює використання у виробництві заощаджень усіх громадян, суб'єктів господарювання. Значну роль у мобілізації останніх відіграють бан­ки, інші фінансові установи, які платять за засоби, що беруться у кредит, відсотки, винагороду. Отже, «робити гроші» стає головною справою будь-якого суб'єкта господарювання.

Ідеї визначного англійського економіста Адама Сміта про невтру­чання держави у товарне виробництво, що були домінуючими в епоху мануфактурної стадії розвитку, порушуються з 1833 р. в США. За­проваджується спеціальний Акт, який встановлює систему інспек­тування з метою не допустити зловживань при використовуванні дитячої та жіночої праці. Згодом запроваджуються антимонопольні закони, системи соціального страхування, екологічні законодавства, різні обмежувальні нормативи для ринкових операцій тощо. Все це свідчить про те, що ринкове саморегулювання доповнюється дер­жавним.

Сучасне товарне виробництво тільки-но виростає з поперед­нього і тому має багато спільного з ним (великомасштабність, ма­совість, розвиненість матеріальної сфери) і специфічні риси, що тільки починають формуватися. Це знаходить вияв у пріоритетних напрямах розвитку. Домінуючими стають електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекому­нікації, оптичні волокна, нові керамічні матеріали, банки даних, інформаційні послуги. Все більшого значення набувають галузі не­матеріального виробництва і особливо духовної сфери, що спрямо­вані на розвиток людини, задоволення її інтелектуальних потреб.

Відповідні зміни визначаються переходом від енергетичної до інформаційної складової: тобто інформатика і телекомунікації лежать в основі технологічного розвитку. Це призводить до появи принци­пово нових секторів виробництва: біотехнології, космічної техніки, в основі яких лежать мікроелектронні компоненти. Визначальною стає інтелектуальна праця, а головним багатством — людина.

Відповідно до вимог громадянського суспільства зростає вплив державних та недержавних інституцій (церкви, політичних сил, рухів, профспілок) на економічний розвиток, його соціальне спрямування.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Умовами виникнення товарного виробництва є такі:

суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які при­зводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Це робить можли­вим і необхідним обмін між виробниками, що спеціалізуються на певному виробництві;

обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються (їхня відносна рідкість). Поль Самуельсон у своїй «Економіці» (Львів, 1993) пише: «Питання: що, як і для кого виробляти — не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було виробляти будь-який товар у необме­женій кількості, аби людські потреби були повністю задоволені, не мав би великого значення той факт, що один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєд­нання праці й матеріалів. Оскільки кожен міг би мати всі блага у необхідній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються то­вари і доходи між різними індивідумами і сім'ями.

До визначальних рис товарного виробництва також належать:

а) використання грошей як посередника обміну;

б) наявність конкуренції;

в) вільне ціноутворення;

г) стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки. Товарна організація виробництва і адекватна їй форма зв'язків еволюціонують разом з розвитком продуктивних сил, суспільним по­ділом і кооперацією праці.

Просте товарне виробництво виникає після першого суспільного поділу праці (скотарство відок­ремлюється від земле­робства).

Розвивається у зв'язку з другим і третім суспіль­ним поділом праці ( ре­месло відокремлюється від землеробства і ско­тарства; торгівля відок­ремлюється у самостійну сферу діяльності).

Капіталістичне товарне виробництво виникає в XVI ст. під впли­вом повсякденного запрова­дження у економічне життя науки і технології. Розвивається у зв'язку з: первинною механізацією праці (1770—1780 pp.); запровадженням парового дви­гуна, залізниці (1830—1890); широким використанням елек­тротехнічного та важкого маши­нобудування (починаючи з кінця XIX ст. до цього часу).

Сучасне товарне виробництво виникає на рубежі 60—70-х років XX ст. у розвинених країнах (США, Канаді, західно­європейських країнах, Японії) у зв'язку з пере­ходом їх до постіндустріальної цивілізації. Розвивається під впли­вом сучасної науково-технічної революції, де визначальним стає не­матеріальне (особливо духовне) виробництво.

Використана література

1. Курс економічної теорії. – К., 1999.

2. Основи економічної теорії: політекономічний акспект. / За ред. Г.Климка та ін. – К., 1997.

3. Самюельсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка. – К., 1998.

15