1. Відповідно до природних здібностей всі вільні громадяни поділені на 3 стани:

• філософів, покликаних керувати суспільством на основі прин­ципів наукового пізнання;

• воїнів, покликаних боронити суспільство;

Афінська школа. Фреска Рафаеля, 1509—1510

— землеробів, ремісників, торговців, покликаних вести господар­ську діяльність, виробляти та обмінювати матеріальні блага;

2. кожен стан має права та обов'язки, суворо регламенто­вані державою. Навіть усередині станів заняття закріплю­ ються відповідно до природних здібностей, враховуючи, що кожен може займатись лише одним видом діяльності. Та­ ким чином, держава покладає на коленого члена суспільства певний обов'язок і стежить за його виконанням;

3. раби не вважаються громадянами і залишаються поза станами. Виходячи з наявності природної нерівності людей, мислитель розглядав рабство як вічне та незмінне явище, кваліфікуючи рабів як живі знаряддя праці, основну про­ дуктивну силу суспільства;

4. вищі стани, покликані управляти державою, не обтяжу­ються власністю та фізичною працею. Правителі та вої­ни, на думку Платона, не повинні мати приватної власності, сім'ї, щоб не заздрити, не конкурувати і не відволікатись від щоденних турбот про суспільне благо. Споживання для них має мати усуспільнений характер, матеріально забезпечений працею представників нижчих станів та рабів. Ремісники, землероби та торговці у зв'язку з цим мають право на при­ ватну власність як стимул високопродуктивної праці. На думку Платона, саме такий суспільний устрій сприятиме ліквідації суперечок і чвар у суспільстві та утвердженню загального добробуту. У цьому суть так званого "платонівського комунізму", який інколи називають "аристократичним комунізмом", першою соціальною утопією в історії людства;

5. основою господарського устрою виступає натуральне господарство, в першу чергу землеробство як провідна га­лузь економіки країни. Ремесло Платон визначав як талан іноземців, не вартий зусиль корінних жителів держави. Вод­ночас мислитель зазначав, що праця ремісників, як і всі інші види господарської діяльності, має регламентуватись державою і підпорядковуватись встановленим правилам, оскільки бурхливий розвиток ремесла на шкоду землеробству може спричинити загибель держави;

6. поряд з ремеслом розвивається торгівля, виникнення якої мислитель пов'язував з розвитком поділу праці та необ­хідністю обміну. Наголошуючи на корисності дрібної тор­гівлі, Платон називав благодійником того, хто приводить до співрозмірності, порівнянності, подібності різноманітні незіставні споживні блага. Допускаючи існування дрібної торгів­ лі, давньогрецький філософ навіть спроектував її "ідеальну" організацію, яка нагадувала організацію середньовічних ку­пецьких гільдій з їх численними обмеженнями та жорстким регламентом. Водночас Платон не вважав торгівлю (як і ремесло) заняттям, вартим зусиль вільних громадян ідеальної держави, залишаючи це заняття чужоземцям.

Вказуючи на геніальність ідеї Платона про зрівнювання різ­них споживних вартостей у процесі обміну, слід зазначити, що причину цього він вбачав у існуванні грошового обігу, грошей. Філософ визнавав використання грошей у функції міри вартості та засобу обігу, однак він вкрай негативно ставився до грошей як засобу нагромадження, виступаючи проти лихварства та прода­жу товарів у кредит.

Слід зауважити, що Платон першим з античних мислителів поставив питання про можливість державного регулювання цін. Він зазначав, що у певних умовах місця та часу товари мають продаватися за однією визначеною ціною. При цьому нормуван­ня цін Платон розглядав як важливий інструмент обмеження при­бутків купців.

Ще один проект ідеальної держави, який більш реалістично відобразив економічні проблеми Стародавньої Греції періоду кри­зи рабовласництва, був розроблений Платоном у глибокій старості у праці "Закони". Проголошуючи як і в попередньому проекті основою держави натуральне господарство та аграрну економі­ку, державну власність та рабовласництво, давньогрецький мис­литель стверджував, що організація нових міст має передба­чати:

• віддаленість від морського узбережжя та від спокус торгівлі, заборону лихварства і продажу товарів у кредит;

• верховну власність держави на землю;

• незмінність кількості та розміру земельних наділів, які нада­ються державою у користування окремим громадянам і успад­ковуються одним із дітей. При цьому вартість одного наділу становить "межу бідності". Майно будь-якого громадянина немало перевищувати вартості чотирьох наділів;

• поділ населення на чотири категорії залежно від їхнього ма­теріального становища;

• призначення на посади та стягнення податків відповідно до майнового цензу;

• державне регулювання виробництва і розподілу, ремісниц­тва та торгівлі, жорстку регламентацію асортименту товарів та встановлення меж коливання цін з метою уникнення над­ мірних розкошів та злиденності.

Найвидатнішим представником економічної думки античного світу є давньогрецький філософ Аристотель (384 — 322 рр. до н.е.), який здійснив глибоке дослідження політичних, економічних та етич­них проблем тогочасного суспільства у творах "Політика" (8 книг), "Економіка" (3 книги) та "Нікомахова етика" (10 книг).

Якщо не згадувати Аристотеля, то майже до новітніх часів не буде додано нічого суттєвого до того, що зроблено цим ідеалістом (Платоном) в економічній царині. І це тим більш дивно, оскільки вся його філософія проникнута негативним ставленням не тільки до еко­номічних явищ та процесів, але і до тих інстинктів людини, які ви­кликають та дають імпульс існуванню цих явищ.

А. Еспінас

Аристотель (384 — 322 р. до н.е.) — великий давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист, твори якого охоплюють всі існуючі в стародавні часи сфери знання (ло­гіку, фізику, психологію, етику, політику, економіку, риторику тощо). Він написав 28 книг обсягом 445 270 рядків.

Аристотель

Давньоримська копія з давньогрецького оригіналу IV ст. до н.е.

Народився Аристотель у Стагірі — грець­кій колонії у Фракії, яка на той час була провінцією порівняно з Афінами — визна­ним центром культурного життя. У зв'язку з цим мислителя інколи іменують Стагірі-том. Батько Аристотеля Нікомах був ліка­рем при дворі македонського царя Амін-ти III. Дитинство Аристотеля пройшло при царському дворі, у цей час він потовари­шував із сином Амінти II! — Філіппом, майбутнім македонським ца­рем.

У 367 р. до н.е. Аристотель поїхав у Афіни для продовження ос­віти і вступив у платонівську Академію, у якій студіював з 17 до 37 років.

У 343 р. до н.е. філософ був запрошений македонським царем Філіппом у якості вихователя його сина — майбутнього великого полководця Александра Македонського. У Македонії Аристотель пробув близько 8 років. З часом Александр Македонський у знак подяки та пошани поставив пам'ятник своєму учителю з надписом: "Александр поставив цей пам'ятник сину Нікомаха, мудрому, боже­ственному Аристотелю".

У 336 р. до н.е. Аристотель повернувся у Афіни і заснував власну філософську школу — Лікей (в іншій транскрипції — Ліцей), розта­шовану поблизу храму Аполлона Лікейського. Згідно з переказами мислитель зазвичай любив вести бесіди з друзями та учнями, про­гулюючись по саду. Саме тому його філософська школа увійшла в історію під назвою перипатетиків (від гр. регіраіео — прогулююсь). У Лікеї Аристотель прожив більше 12 років, він мав багатьох учнів та послідовників, сина Нікомаха, який загинув молодим на війні, та дочку Піфіаду.

Закінчилось життя Аристотеля трагічно. Після смерті А. Маке­донського в Афінах відбулось антимакедонське повстання. Аристо­теля, який завжди виступав за зв'язки з Македонією, було звинува­чено у "паплюженні богів", але він не став чекати суду і виїхав у Халкіду на острів Евбею, де і помер.

"Шукати істину — і легко, і важко, бо вочевидь ніхто не в змозі ні цілком її осягнути, ні зовсім її не помітити, але кожен додає потроху до нашого пізнання природи, і із сукупності всіх фактів складається велична картина", — ці слова Аристотеля вигравірувані на будівлі Національної академії наук у Вашингтоні.

Слід зазначити, що Аристотель не створив завершеного еконо­мічного учення, але геніальною була сама його спроба проник­нути у суть економічних явищ та розкрити їх закономірності на основі цінностей традиційного суспільства. Мислитель бу­дував свої висновки спираючись на скрупульозний аналіз прак­тики господарського та політичного життя Стародавньої Греції. Відомо, наприклад, що створюючи "Політику", він з групою учнів зібрав і опрацював матеріали про політичний устрій і закони 158 еллінських та варварських держав, полісів.

У своїх працях вчений:

1. Виступив з критикою проекту "ідеальної держави" Платона і запропонував свою (оригінальну на ті часи) теорію рабовласницької держави. Вихідною у його теоретичній по­будові була концепція "золотої середини", згідно з якою будь-яка доброчинність є середнім між протилежними вадами (на­приклад, бережливість як доброчесність є середнім між мар­нотратством і скупістю). Відтак виявляючи суть держави у прагненні до загального добробуту, Аристотель виступив проти надмірного багатства та крайніх злиднів, поклавши в основу середній стан: "У кожній державі ми зустрічаємо три класи: дуже заможні, вкрай незаможні і треті, що стоять по­середині між тими та іншими. Так як загальновизнано, що помірність і середина — найкраще між двома крайнощами, то, вочевидь, і середній достаток із усіх благ краще всього"⁷.

Ідеал мислителя — натуральне рабовласницьке господарство з дрібною торгівлею, без купців та лихварів. Усе населення дер­жави Аристотель поділив на 5 верств:

1. землеробів та скотарів, зайнятих у провідній галузі економіки;

2. ремісників, які перебувають у стані "дещо обмеженого рабства";

3. торговців, зайнятих купівлею та продажем товарів;

4. найманих робітників;

5. воїнів.

Раби, на думку мислителя, не включаються у громадську спіль­ноту, оскільки є предметом володіння, який дає дохід власнику і є основою багатства.

2. Виходячи з дії загального природного закону панування та підпорядкування як необхідної передумови "взаємного са­мозбереження", пояснював поділ суспільства на вільних та рабів виключно "законами природи". Він стверджував, що "...вже від самого народження деякі істоти мають відмінності: одні призначені для панування, інші — для покори", "...у фізичному відношенні вільні люди відрізняються від рабів; в останніх бо тіло велике за розміром, придатне для вико­нання необхідних робіт, пов'язаних з фізичною силою, вільні люди тримаються пряміше і не здатні до таких робіт", отже "одним за природою належить панувати, іншим — коритися"⁸.

Таким чином Аристотель розглядав рабство як природне яви­ще, виходячи з того, що долею рабів є фізична праця, спрямована на задоволення потреб рабовласників. Таланом вільних громадян мислитель уважав розумову працю, заняття філософією та держав­ними справами. На його думку, філософи і політики мають бути найбільш шанованими та привілейованими станами у державі.

3. Ідеалізуючи рабовласницьку державу та виходячи з не­ змінності "законів природи", виступав за збереження існую­ чого розшарування суспільства. На відміну від Платона, він був безумовним прихильником приватної власності. Мисли­тель вважав, що буде несправедливо, "якщо бідні, спираю­чись на те, що вони представляють більшість, почнуть ділити між собою майно багатих"⁹.

1. Відстоював натурально-господарський характер органі­зації суспільного життя, що яскраво виявилося у висуну­ тій ним оригінальній концепції економіки та хрематистики. Вихідним у цій теоретичній побудові є поділ усіх видів господарської діяльності залежно від способів життєзабезпе­чення та збагачення на дві сфери (рис. 2.6):

- економіку, яка є природною, справедливою і пов'язана з на­ громадженням засобів "необхідних для життя і корисних для держави чи домашнього об'єднання". На думку Аристотеля, "істинне багатство складається із цих засобів". До цієї сфери філософ відносив заняття землеробством, ремеслом, дрібною торгівлею, яке "не безкінечне, а має свої межі"¹⁰;

- хрематистику, яка є протиприродною і безчесною, представляє собою "...мистецтво наживати статок, з чим і пов'я­зане уявлення, нібито багатство і нажива не мають ніяких меж". До цієї сфери старогрецький мислитель зараховував велику торгівлю та лихварство, які "ніколи не бувають об­меженими у досягненні мети, бо кінцевою метою тут є без­межне багатство та володіння грішми"¹¹.

Відтак, на думку Аристотеля, " ...з цілковитою підставою до лихварства ставляться з ненавистю, бо воно робить гроші пред­метом власності, усуваючи таким чином їхнє призначення, задля чого їх було впроваджено. Адже мета грошових знаків — прово­дити обмін. Отримання ж процентів призводить до збільшення грошей... І тому таке наживання статку є в основному протипри­родним"¹².

Рис. 2.6. Концепція економіки та хрематистики Аристотеля

Водночас Аристотель розумів, що економіка неминуче переро­стає у хрематистику і не може бути відділена від останньої неподо­ланним бар'єром. "Первісний розвиток мінової торгівлі був обумов­лений природними причинами, — зазначав дослідник, — оскільки одні люди володіють необхідними предметами в більшій кількості, другі — в меншій. ...така мінова торгівля не суперечить природі, однак не належить до мистецтва наживати статки, оскільки мета — задовольнити нестачу у звичайних потребах. Але з цієї мінової торгівлі цілком логічно виникає і мистецтво наживати статки"¹³.

2. Виявив подвійний характер споживання блага на основі визнання двох властивостей товару: споживчої вартості та мінової вартості. На думку старогрецького філософа, "...користування усяким предметом буває двояким, ...в од­ ному випадку предмет використовують з притаманною, в другому — з непритаманною йому метою призначення, ска­жімо, взуття використовують для того, щоб надягати на ноги, і для продажу та обміну"¹⁴.

3. Висловив геніальну думку про прирівнювання й порівнян­ність "всіх ремесел і мистецтв", виходячи з неминучості обміну, який випливає із природи речей і полегшує задово­лення потреб. Зазначаючи, що необхідною умовою обміну є "встановлена пропорційна рівність", мислитель наголошував на тому, що пропорції не буде, якщо "не відбудеться при­рівнювання на якійсь основі"¹⁵.

Таким чином, Аристотель першим в історії економічної нау­ки сформулював проблему, яка стала предметом дослідження для багатьох наступних поколінь економістів: чим визнача­ються пропорції обміну товарів, що робить їх порівнянними?

Однак Аристотель не визначив, що саме робить речі порівнян­ними. Прирівнювання в обміні у принципі непорівнянних благ він пов'язував з:

1. людськими потребами: "Таким чином, потрібно, щоб все ви­мірювалось чимось одним... Цим одним є, насправді, потреба, яка для всього є з'єднуючою основою..."¹⁶;

2. виникненням грошей як засобу, який уможливлює зістав­лення різних потреб: "У якості ж замінника потреби, за угодою (між людьми), виникла монета"¹⁷.

7. Обґрунтував концепцію "справедливого обміну" ("справед­ ливої ціни"), який трактував як "обмін за достоїнством".

На думку Аристотеля, "...мати більше за свою частку, зна­чить "наживатися". Але мати менше, ніж було на початку, означає "терпіти збитки" ...А коли немає ні "більше", ні "мен­ше"...кажуть, що у коленого його частка і ніхто не терпить збитків і не наживається"¹⁸. На думку давньогрецького мис­лителя, встановити "справедливу ціну" допомагає знання істинного достоїнства осіб, які обмінюються. Якщо 100 пар взуття дорівнюють 1 будинку, а достоїнство будівельника у два рази перевищує достоїнство чоботаря, то справедливим буде співвідношення: 200 пар взуття = 1 будинку.

8. Започаткував конвенціональну (договірну) концепцію походження грошей, трактуючи останні як умовні знаки, які слугують необхідним елементом будь-якого обміну і виникають за спільною домовленістю. Відтак функції міри вартості і засобу обігу мислитель вважав природними фун­ кціями грошей. Водночас він різко засуджував використання грошей не за природним призначенням, зазначаючи, що "мо­ нета не може породжувати монету". Зізнаючись, що лихвар­ ство викликає у нього ненависть, філософ звертав увагу на те, що "...воно робить грошові знаки предметом власності, таки­ ми, які втрачають те своє призначення, заради якого вони були створені: адже вони виникли заради мінової торгівлі, стягнення ж процента веде саме до зростання грошей"¹⁹.

9. Проаналізував генезис торгівлі, історичний процес зміни її форм. Досліджуючи етапи розвитку торгівлі як закономірний процес, мислитель в узагальненому вигляді показав пе­рехід від мінової торгівлі, безпосереднього обміну товару на товар (Т—Т), до товарного обігу з функціонуванням грошей '= як засобу обігу (Т—Г—Т), а від нього — до великої торгівлі, "мистецтва наживати багатство", пов'язаного з функціону­ванням грошей як капіталу (Г—Т—Г¹). Останню форму торгівлі, як і лихварство, Аристотель різко засуджував.

Економічні погляди мислителів Стародавньої Греції історич­но стали відправним пунктом для формування економічної на­уки і здійснили величезний вплив на подальший розвиток науко­вого знання. Економічні ідеї видатного давньогрецького філосо­фа Аристотеля, проблеми, на які він першим звернув увагу, ста­ли центральними для багатьох наступних поколінь дослідників в економічній царині.

Хто випереджає в науках, але відстає у моральності, той ру­хається назад, а не вперед.

Багатство — не те благо, до якого ми прагнемо, адже воно всьо­го-на-всього корисне для досягнення чогось іншого.

Аристотель