2.2.2. Економічні погляди старогрецьких філософів

Досконалість грецької думки перетворила її на пробний камінь, за допомогою якого провідні мис­лителі наступних поколінь перевіряли свої дослі­дження.

А. Маршалл

Економічні ідеї мислителів Стародавньої Греції відобразили проблеми періоду генезису, розквіту та кризи епохи рабовласниц­тва. Вони характеризуються оригінальністю та глибиною, спро­бою створити учення про організацію, управління рабовласницьким господарством (ойкономію) та державою (політику).

У розвитку економічної думки Стародавньої Греції з пев­ною часткою умовності можна виділити три етапи (рис. 2.1):

• Перший етап пов'язаний з економічними ідеями мислителів періоду раннього рабовласництва (X—VI ст. до н.е.), у яких знайшов відображення перехідний характер суспільних від­носин, зародження та розвиток рабовласництва в рамках об­щинного ладу.

Епічні поеми легендарного давньогрецького поета Гомера "Іліа-да" та "Одіссея" засвідчують натуральний характер господарства стародавніх греків. Гомер захищав общинний лад, прославляв сільське господарство, землеробство та засуджував підступні дії іноземних купців, які підривали основи натурального господар­ства.

У поемі давньогрецького поета Гесіода (VIII—VII ст. до н.е.) "Турботи і дні" ідеалізується общинний устрій, селянське госпо­дарство, оспівується сумлінна праця. Водночас припускається існування відносин патріархального рабства.

На захист натурального господарства та общинного (у подаль­шому — державного) рабоволодіння були спрямовані економічні закони Лікурга (IX—VIII ст. до н.е.), які заклали основи держав­ного устрою Стародавньої Спарти як класичного типу ранньої то­талітарної держави. Згідно із законами Лікурга вся земля прого­лошувалась колективною власністю і поділялась на окремі, при­близно однакові сімейні наділи, які оброблялись безправними зем­леробами (фактично рабами), вимушеними сплачувати натураль­ний податок фіксованого розміру; ремесло і торгівля проголошу­вались ганебними заняттями; заборонялось користування золо­тими і срібними монетами, виробами із дорогоцінних металів. Гроші у Стародавній Спарті виготовлялись із заліза і досягали ваги у десятки кілограмів. У державі культивувалось негативне ставлення до розкоші, не заохочувалось заняття науками та мис­тецтвом. Водночас значна увага приділялась розвитку спортивних та військових навичок, існував культ сили, м'язів, витривалості.

Другий етап, пов'язаний з періодом розквіту давньогрецького суспільства та широким розповсюдженням рабовласниц­тва у VII—VI ст. до н.е., завершенням формування полісної системи, відмовою від родових традицій та створенням умов для розвитку товарно-грошових відносин, торгівлі тощо. Важливу роль у розвитку економічних ідей цього періоду відіграла діяльність відомих афінських реформаторів Соло­на (638—559 рр. до н.е.), Пісістрата (546—527 рр. до н.е.) та Перікла (490—429 рр. до н.е.), твори давньогрецьких мис­лителів Демокріта, Сократа, Протагора та ін.

Реформи Солона відобразили перехід від родових до полісних відносин і були спрямовані на подолання суперечностей розвит­ку давньогрецької держави шляхом відміни боргового рабства, проведення "сейхастейї" (списання всіх боргів, які були надані під заставу землі). Передбачались заходи з розвитку середнього та дрібного землеволодіння, посилення товарності сільськогоспо­дарського виробництва. З метою заохочення ремісництва у місто запрошувалися іноземні умільці, яким навіть надавалось афінське громадянство. Солон запровадив свободу заповітів і замінив родові привілеї майновими. Відповідно до величини земельної власності і рухомого майна всі громадяни були поділені на чоти­ри категорії, кожна з яких сплачувала податки відповідно до доходу. Дозволявся вивіз оливкового масла, деяких інших сіль­ськогосподарських продуктів, крім зерна; заборонявся вивіз си­ровини, необхідної для розвитку ремесла.

Реформи Пісістрата, який захопив владу в Афінах і проголосив себе тираном (одновладцем), сприяли реалізації інтересів селянства, ремісників та торговців. Пісістрат зменшив податки з селянських господарств, ввів пільговий державний кредит, організував будів­ництво доріг, заохочував розвиток торгівлі та ремесла тощо.

Відомий афінський політик Перікл (490—429 рр. до н.е.) керу­вав афінською державою у 444—429 рр. до н.е. Захищаючи рабо­власницький устрій, він заохочував розвиток міст, дрібну торгівлю та ремесло, колонізацію нових територій. Щоб полегшити доступ незаможних громадян до управління, він забезпечив ухвалу народ­них зборів про грошові оплати для членів ради та народних суддів.

На думку визначного давньогрецького мислителя Демокріта (близько 470 або 460 рр. до н.е. — помер у глибокій старості), первісне суспільство не заслуговує на ідеалізацію. На перше місце Демокріт ставив інтереси держави і піклувався про управління нею. Захищаючи приватну власність та виправдовуючи рабство, він звертав увагу на відносність багатства, виступав проти необмеженого зростання землеволодіння та накопичення грошей. На думку мислителя, жадоба до грошей приносить втрату честі, а перенесення бідності з гідністю є ознакою здорового глузду.

У поглядах на економіку відомого філософа Стародавньої Греції Сократа (469—399 рр. до н.е.) переважали морально-етичні підхо­ди. Економічну діяльність з метою наживи він трактував як не­сумісну з доброчинністю. Сократ стверджував, що всі економічні операції випливають із моральних характеристик людини: енергії, настирливості, стриманості тощо. Вважаючи багатство відносним поняттям, він наголошував на тому, що доброчесність пов'язана не стільки з умінням користуватися багатством, скільки з умін­ням обходитись без нього.

Третій етап, пов'язаний з періодом кризи полісної системи та загостренням суперечностей рабовласницького суспільства (V—IV ст. до н.е.), знайшов відображення у працях видат­них старогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона та Аристотеля. У творах цих філософів економічна думка стародав­нього світу досягла найвищого розвитку та глибини теоре­тичного осмислення економічних явищ та процесів.

У багатьох відношеннях греки були більш сучасними людьми, ніж люди середньовічної Європи, а в деяких відношеннях вони ви­передили наш час. Але вони не дійшли до концепції визнання до­стоїнств людини як такої, розглядали рабство як щось зумовлене природою; вони терпляче ставились до сільського господарства, але розглядали всі інші види виробництва як такі, що ведуть до деградації, і вони мало або зовсім нічого не знали про ті економічні проблеми, на яких зосереджена увага в наш час.

А. Маршалл

Ксенофонт. Античний бюст. Александрія

Одним із найпопулярніших давньогрець­ких мислителів був відомий давньогрець­кий філософ, учень Сократа Ксенофонт (близько 430—355 рр. до н.е.). Він народив­ся в Афінах і належав до середовища бага­тої рабовласницької аристократії. Перші роки своєї громадської діяльності філософ провів у військових походах і отримав від спартанців помістя за військові заслуги.

Ксенофонт засуджував політичний та економічний устрій Афін, захоплюючись порядками аграрної Спарти та законами Лікурга. Він стверджував, що вихід із економічних труднощів, які переживали Афіни, полягає у поліпшенні ведення рабовласницького господарства, залученні в країну іноземців та стягненні з них податків, розширенні виробництва срібла та організації торгівлі рабами.

Економічні погляди Ксенофонта знайшли яскраве відображення у трактаті "Ойкономія" ("Про домашнє господарство"), у якому у формі діалогу Сократа і Крітобула мислитель виклав власне уявлення про правила ведення рабовласницького господарства. Цей твір користувався величезним успіхом у Стародавній Греції, був перекладений Ціцероном на латинську мову та здобув популярність у Стародавньому Римі.

За визначенням Ксенофонта, ойкономія (від давньогр. "ойкос" — дім, господарство, "номос" — правило, закон) — це наука про організацію та збагачення рабовласницького госпо­дарства. Філософ здійснював аналіз з позицій натурального господарства, ототожнюючи останнє з володінням майном, речами, корисними для людини: "Ойкономія є назва науки... за допомогою якої люди можуть збагачувати господарство, а господарство, згідно з нашим визначенням, є все без винятку майно..."¹.

У своїх творах Ксенофонт:

1. Наголошував на природності поділу праці на фізичну та розумову. Він кваліфікував фізичну працю як огидне занят­тя, придатне лише для рабів, стверджуючи, що вільні еліни повинні займатись філософією, законотворчістю та госпо­дарським управлінням. Вбачаючи у рабстві природне та пра­вомірне явище, мислитель закликав поводитись з рабами як із тваринами, знаряддями праці. Водночас Ксенофонт вва­жав, що підвищити продуктивність рабської праці можна не лише шляхом покарання, але і шляхом застосування матері­ального та морального заохочення рабів для того, щоб вони "завжди з охотою продовжували залишатися рабами"².

2. Захищав натуральне господарство, кваліфікуючи сільське господарство як найважливішу галузь економіки та дже­рело добробуту народу. Землеробство мислитель трактував як "матір та годувальницю всіх мистецтв"³, найдостойніший вид занять, який тренує громадян фізично, штовхає їх на шлях взаємодопомоги, вчить справедливості, оскільки дає більше тому, хто сумлінно трудиться. "Коли землеробство процвітає, — писав Ксенофонт, — процвітають і інші мистецтва. Якщо землеробство занепадає, то разом з ним ги­нуть і всі інші галузі промислової діяльності на морі та на суші"⁴.

3. Був прихильником раціонального ведення господарства,стверджуючи, що єдиний шлях до збагачення — "жити так, щоб залишався надлишок", який забезпечує прибутковість натурального господарства. На думку давньогрецького філо­софа, хороший господар повинен тримати запаси на цілий рік, молоти зерно на ручних млинах, виткати вдома хліб, виготовляти одяг тощо.

4. Зневажливо ставився до ремесла, заняття яким вважав недостойним вільних людей. Водночас Ксенофонт не засу­джував організації ремісничих майстерень на основі раб­ської праці, вбачаючи в них джерело збагачення рабовласників.

5. Визнавав гроші як необхідний засіб обігу та концентрова­ну форму багатства. Однак він засуджував їх обіг як тор­говельного і лихварського капіталу. Торгівлю мислитель вва­жав заняттям, недостойним вільного грека. Водночас він схвально ставився до торгівлі хлібом, яку здійснювали зе­мельні аристократи, та до дрібної торгівлі з обслуговування сільського господарства.

6. Першим із давньогрецьких мислителів звернув увагу на значення поділу праці для поліпшення якості продукції, та збільшення виробництва споживних благ. Стверджую­чи, що спеціалізація призводить до поліпшення навичок ре­місників, він зазначав, що той, "хто проводить час за такою обмеженою роботою, в змозі виконувати її якнайкраще"⁵.

7. Виявив взаємозумовленість розвитку поділу праці та рин­ку, здійснив першу спробу дослідження процесів ціноутво­рення. Коливання цін мислитель узалежнював від зміни про­позиції товарів.

8. Першим в економічній науці звернув увагу на дві характе­ристики товару — споживну вартість та мінову вартість.Пов'язуючи цінність з корисністю матеріальних та немате­ріальних благ ("Цінність є те, від чого молена отримувати користь"), Ксенофонт водночас трактував цінність блага для власника як здатність обмінюватись на інше благо ("Для того, хто не вміє користуватись флейтою, якщо він її продасть — вона цінність; якщо не продасть, а лише володітиме нею — не цінність")⁶.

Одним із найвидатніших мислителів античної епохи був дав­ньогрецький філософ Платон (близько 427—347 рр. до н.е.). Еко­номічні ідеї Платона знайшли яскраве відображення у його тво­рах "Держава" та "Закони", присвячених проблемам виходу із кризи, в якій опинилось античне суспільство в V—IV ст. до н.е., та довготривалої стабілізації рабовласницької системи на основі моделі "ідеальної держави".

С оціально-економічна концепція "ідеальної держави" Пла­тона набула концентрованого вираження у праці "Держава". Ви­хідною у цій концепції є ідея справедливості — ідеальної добро­чинності, котра об'єднує та врівноважує мудрість, мужність та стриманість (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Обґрунтування ієрархії станів у "ідеальній державі" Пла­тона

На думку філософа:

• мудрість — це здатність дати правильну пораду не тіль­ки у приватній, але і у державній справі. Людей, котрі ма­ють такий природний дар, дуже мало. Вони покликані управ­ляти державою;

• мужність — це спроможність залишатись хоробрим, усвідомлюючи смертельну небезпеку. Люди, котрі мають такий дар, повинні бути воїнами. Вони покликані захищати державу;

• стриманість полягає у здатності підкорятися законам.

На це спроможні не тільки мудрі та мужні, але і багато інших людей, гідних бути вільними громадянами: селянами, реміс­никами, торговцями.

Платон вважав справедливим такий устрій, за якого кожен займається лише однією справою, виходячи зі своїх природних здібностей. Таким чином, основу ідеальної держави мислителя становить поділ праці.

Н а думку Платона, у суспільстві є величезна кількість різно­ манітних потреб, задоволення яких навіть щодо окремої людини потребує застосування багатьох видів праці. Мислитель був пере­ конаний, що суперечності між обмеженими індивідуальними мож­ ливостями людей та їх безмежними потребами вирішуються в ре­ зультаті утворення держави. "Держава виникає із потреб лю­ дини, — писав Платон, — ніхто не в змозі сам задовольнити всі свої потреби... різноманітність потреб збирає людей у су­ спільство з метою взаємодопомоги, і ми називаємо це суспіль­ ство державою"¹.

Платон (427—347 рр. до н.е.) — ви­датний філософ Стародавньої Греції, за­сновник першої в світі Академії, яка про­існувала майже тисячу років, мислитель, об­раз якого став символом та легендою.

Платон народився на о. Егіна поблизу Афін у сім'ї аристократів. Його справжнє ім'я —Арістокл. Сім'я була небагатою, хоча і знатною. Платон отримав звичну для знат­них афінян освіту: гімнастика, граматика, музика, математика.

У молодості він багато займався худож­ньою літературою, живописом, писав вірші. Після знайомства з Сократом знищив усі свої твори і до трагічної загибелі відомого філо­софа був його найближчим учнем. За переказами, саме Сократ назвав його Платоном (від гр. ріаіиз — "широкоплечий"), чи то за фізичну силу, чи то за широту духовних інтересів.

Після смерті свого учителя Платон надовго залишив Афіни і бага­то подорожував по Єгипту, Італії, Сицилії. У 389 р. до н.е. він опинив­ся у м. Сіракузи (о. Сицилія), де в цей час правив тиран Діонісій Старший. Конфлікт між ними закінчився тим, що Платона продали у рабство, з якого він був викуплений піфагорійцем Архітом. Архіт відмо­вився від грошей, які намагалися повернути йому друзі Платона. Пла­тон купив на ці кошти сад, який носив ім'я афінського героя Академа і відкрив у ньому свою філософську школу, яка проіснувала з 386 р. до н.е. до 529 р. н.е.

Платон мав велику кількість учнів, найвидатніший з них — відо­мий давньогрецький філософ Аристотель. Деякі ідеї моделі "іде­альної держави" Платона були реалізовані його учнями, шестеро з яких стали правителями — тиранами міст Стародавньої Греції. На думку багатьох мислителів, через середні віки ці ідеї дійшли до Гегеля, а згодом — до ідеологів комунізму і нацизму. Саме тому Платона інколи називають одним із перших ідеологів тоталіта­ризму. Останні роки життя Платон провів у Афінах. До нас дійшли чис­ленні його філософські твори, написані у формі діалогів та листів. У Сіракузах Платон намагався реалізувати на практиці свій проект ідеальної держави, однак ці спроби завершились невдачею. Помер мислитель у вісімдесятирічному віці, залишивши потомкам не минущу за значенням настанову: "Людський рід не позбу­деться зла до тих пір, поки істинні й правильно мислячі філософи не посядуть державні посади або володарі в державах за якоюсь божественною волею не стануть істинними філософами".

В "ідеальній державі" Платона: