26

Розділ 1. Предмет, методологія і завдання історії економічних учень

Історія науки є знаряддям досягнення нового... В момент перелому наукової свідомості людства так, і лише так відкрите нове може стати вели­чезною духовною цінністю в житті людини. Цей злободенний інтерес історії науки, крім її значен­ня як пошуку істини, ми не можемо і не повинні забувати. В. Вернадський

Ми суть тільки те, що ми суть, лише разом з усім своїм минулим. Ми не можемо відштовхнути його, не втративши самих себе. Ми повинні якнай­глибше зрозуміти і засвоїти його, для того, щоб стати самим собою.

К. Ясперс

1. Предмет історії економічних учень та її місце в системі економічних дисциплін.

2. Теоретика методологічні засади історії економічних учень.

3. Основні етапи розвитку економічної науки та періодизація курсу.

4. Мета і завдання курсу "Історія економічних учень".

1.1. Предмет історії економічних учень та її місце в системі економічних дисциплін

Нові реалії розвитку економічної освіти, пов'язані з трансформацією та демократизацією суспільного життя, загострюють по­требу в поглибленому вивченні та творчому осмисленні світової культурно-історичної спадщини з метою подолання застарілих сте­реотипів та уявлень про еволюцію наукового знання. Особливу роль у вирішенні цих завдань відіграє історія економічних учень як важлива складова фундаментальної фахової освіти економістів, безцінне джерело знань та досвіду, нагромаджених людством на шляху суспільного прогресу.

Займаючи вагоме місце у багатоманітній палітрі економічних дисциплін, історія економічних учень розкриває передумови та закономірності еволюції світової економічної науки, системати­зує та аналізує економічні знання, знайомить із науковою спад­щиною видатних учених-економістів, сприяє усвідомленню внес­ку основних шкіл та напрямів економічної думки до загально­людської інтелектуальної скарбниці.

Предметом історії економічних учень є історичний про­цес виникнення та розвитку системи економічних поглядів та ідей (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Характеристика предмета історії економічних учень

Критичне засвоєння досягнень попередників та поглиблене ро­зуміння минулого економічної науки, джерел та закономірностей її зародження і розвитку сприяє більш досконалому усвідомлен­ню сучасних проблем економічної теорії, новітніх тенденцій ево­люції провідних шкіл та напрямків економічної думки. Особли­вістю історії економічних учень як історії економічної науки у її поступальному розвитку є звернення до актуальних, злободенних проблем сучасності та найважливіших тенденцій майбутнього.

Характеризуючи предмет історії економічних учень, слід звер­нути увагу на те, що науково-організаційні форми, які об'єдну­ють економічні ідеї, думки та їх носіїв і відображають історію розвитку економічної науки, відзначаються значною різноманіт­ністю. Серед науково-організаційних форм історико-економічних досліджень можна виокремити такі.

Економічна думка — найзагальніше, надзвичайно широке і ба­гатопланове поняття, яке відомий дослідник історії економічного аналізу Й. ПІумпетер визначив як "сукупність усіх поглядів і по­бажань з економічних питань, які наявні у суспільній свідомості в певний час і в певному місці"¹.

Економічне вчення — система упорядкованих та пов'язаних між собою економічних поглядів і думок, в яких знаходить своє концентроване логіко-понятійне відображення історичний процес пізнання економічних явищ та процесів.

Школа економічної думки — сукупність економічних учень, об'єднаних базовими ідейними принципами, а також спільністю або наступністю методів.

Течія економічної думки — сукупність шкіл, які пропону­ють альтернативні варіанти або модифікації розвитку єдиних ви­хідних принципів економічних досліджень.

Напрям економічної думки — наймасштабніше утворення в історії економічної думки, яке еволюціонує протягом тривалого історичного періоду і охоплює сукупність течій, що мають значні розбіжності, але відстоюють деякі спільні принципові положення.

Водночас необхідно взяти до уваги, що поділ економічної на­уки на школи, течії, напрями є досить умовним. Процес науково­го пізнання є динамічним, суперечливим та неоднозначним. По­гляди вчених-економістів не лишаються незмінними, а розвива­ються, взаємовпливають та взаємозбагачуються, що унеможлив­лює їх чітке розмежування. Водночас представники однієї школи, течії чи напряму економічної думки нерідко суттєво відрізня­ються колом наукових інтересів, проблематикою та трактуван­ням тих чи інших дослідницьких проблем.

Історія економічних учень відображає не лише розвиток теоретичного знання, але й еволюцію методів, способів та інструментів пізнання економічної дійсності. Відтак вона є також історією методології економічних досліджень. І не лише тому, що надає унікальну можливість проникнути у творчу лабо­раторію видатних мислителів минулого і сучасності, але також і тому, що кожна попередня економічна теорія в міру своєї фун­даментальності та наукової значущості володіє відповідним потенціалом і функцією методу для наступних теорій.

Як фундаментальна дисципліна історія економічних учень зай­має важливе місце в системі економічних наук і економічної ос­віти. Будучи генетикою економічної думки, вона логічно допов­нює курс економічної теорії, поглиблює знання з мікро- та макроекономіки, функціональних та галузевих економічних дис­циплін. Специфіка економічної теорії як особливої сфери науко­вого пізнання полягає в тому, що вона ефективно розвивається не лише шляхом дослідження господарської практики та нових наукових відкриттів, але також і шляхом осмислення і переосмис­лення своєї власної історії, економічних учень попередніх епох.

Розкриваючи закономірності розвитку економічної науки, істо­рія економічних учень розвивається в тісному взаємозв'язку з усіма історичними дисциплінами, філософією, соціологією, пси­хологією та іншими суспільними науками.

Формування історії економічних учень як науки було запо­чатковане у XIX ст., коли нагромадження емпіричного матеріа­лу щодо багатства економічних поглядів та ідей, їх просторової та часової мінливості спонукало вчених не лише до виокремлення та опису окремих теоретичних здобутків, але і до роздумів над зако­номірностями та характером історичної трансформації економічної думки. Перший англійський історик політичної економії Дж.Р. Мак-Куллох у 1826 р. опублікував "Історичний нарис виникнення на­уки політичної економії", а у 1845 р. — першу анотовану бібліо­графію економічної теорії, написану під впливом тогочасної рікардіанської ортодоксії. На противагу цьому дослідженню "Історія по­літичної економії" ірландського вченого Дж.К. Інгрема, опублікова­на окремою книгою спочатку в СІЛА, а згодом в Англії у 1888 р., ґрунтувалася на критиці англійської класичної політичної економії з позицій історичної школи. За словами почесного професора Кем­бриджського університету Ф. Дін, саме ця книга "стала найбільш вдалим підручником XIX ст. з історії економічної науки"².

У кінці XIX — на початку XX ст. прискорилась професіона­лізація нової наукової дисципліни. Цей період ознаменувався ви­ходом у світ підручників з історії економічних учень Ш. Жіда і Ш. Ріста (1909), А. Грея (1931), Е. Ролла (1938) та ін.

Першим фундаментальним дослідженням з історй економіч­ної науки стала праця відомого австрійського вченого Й. Шумпетера "Історія економічного аналізу" (1954), яку він охарак­теризував як "історію інтелектуальних зусиль, зроблених людь­ми для того, щоб зрозуміти економічні явища". Ця книга стала видатною подією в історії економічної думки; вона дала профе­сійним економістам нове уявлення про роль історії економічного аналізу в системі економічного знання і стимулювала подальший розвиток історико-економічних досліджень.

"Історія" Шумпетера виявилась віхою в історії економічної дум­ки. У цій роботі були сформульовані цілі і завдання, на які почали опиратись автори пізніших підручників; цей твір — з причини своєї всеосяжності — став точкою відліку майже для всіх нових дослід­ників у цій галузі. Ф. Дін

50-ті роки XX ст. ознаменувались зростанням інтересу захід­них дослідників до історії економічних учень та появою оригі­нальних глибоких розробок у цій сфері. Важливим чинником, який стимулював цей процес, став потік нових авторитетних наукових видань всесвітньо відомих класиків економічної науки (10-том-не видання праць і листів Д. Рікардо (1951 —1973), 29-томне зібрання творів Дж. М. Кейнса (1971 —1989), зібрання творів Дж. С. Мілля (1960), повне зібрання творів А. Сміта (1976), урив­ки з трьохтомника К. Маркса "Теорії додаткової вартості" (1951), 7-томна збірка творів і листів В.С. Джевонса (1971 —1980), ранні твори А. Маршалла (1975), праці та пов'язані з ними листи Л. Вальраса (1965) та ін.), а також сплеск дискусій і досліджень у галузі історії та філософії науки, започаткованих виданням на початку 60-х років книги американського вченого Т. Куна "Струк­тура наукових революцій".

Активізація досліджень з історії економічних учень сприяла появі цілої низки глибоких наукових публікацій. Одним із найвідоміших підручників другої половини XX ст. стала праця М. Блауга "Економічна думка в ретроспективі" (1962), пере­кладена в подальшому італійською, німецькою, португальською, японською, французькою, іспанською, російською, українською мо­вами. Вагомим внеском у розвиток історії економічної теорії стали також підручники Є. Жамса, Б. Селігмена, Т. Негіші, Р. Хейлбронера та ін.

Важливо зазначити, що дослідження з історії економічних учень активно розвивались і на терені вітчизняної економічної науки. Одним з перших таких дослідників був М. Балудянський (1769—1847), який здійснив аналіз економічних поглядів мер­кантилістів, фізіократів та А. Сміта. "Критико-історичне дослі­дження" італійської економічної літератури (до початку XIX ст.) здійснив у 1849 р. І. Вернадський (1821—1889). Науковий доро­бок окремих вчених і наукових шкіл став предметом вивчення і інших українських економістів: Г. Цехановецького (1833—1898), М. Зібера (1844—1888), М. Бунге (1823—1895), М. Тугана-Барановського (1869—1919) та ін.³

У процесі становлення історії економічних учень як само­стійної наукової дисципліни поглиблювалось розуміння її пред­мета, формувались понятійно-категоріальний апарат, методоло­гія тощо. У 70-ті роки XX ст. курси історії економічних учень читались на економічних факультетах усього світу. Водночас у країнах колишнього Радянського Союзу викладався курс "Кри­тики буржуазних теорій", побудований на основі марксистської схеми, яка проголошувала всю післякласичну політичну еконо­мію вульгарною та ненауковою. Вузький класово-формаційний підхід, ідеологічна упередженість, догматизм, політизація оцінок та самоізоляція від кращих здобутків світової та вітчизняної еконо­мічної науки призвели до штучного відокремлення вітчизняних історико-економічних досліджень від загального позитивного контек­сту світової економічної думки.

Відтак важливим завданням вивчення історії економічних учень у сучасній Україні є відновлення зв'язку часів та спадко­ємності ідей, перерваних абсолютизмом комуністичної ідеології, радикальне оновлення вихідних ідейно-концептуальних засад та методологічних принципів історико-економічного аналізу з ме­тою поступової реінтеграції у світову економічну науку