Лекція 4 (2 год.) Тема: Аргументація і логіка

Мета: ознайомлення студентів із закономірностями логіки мовлення, різними способами переконання й аргументації.

План

1. Аргументація.

2. Закони логіки.

3. Логічні помилки.

1. Аргументація. У риториці все підпорядковане мистецтву переконання. Основним етапом і змістом переконання є аргументація як логічна частина диспозиції. Аргументація в широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів і як результат – мистецтво дискусії. Розрізняють два типи аргументації: логічну й аналогійну.

Основою логічної аргументації є силогістика (гр. συλλογίζομαι – дедуктивний), започаткована ще в логіці Аристотеля. В античній риториці силогізми (дедуктивні умовисновки) уявлялись як єдність двох суджень із проміжним: якщо А є В, а В є С, то А є С; А є меншим терміном і суб’єктом, С є більшим терміном, В є середнім терміном і залишається за межами висновку.

Розрізняють чотири фігури силогізму залежно від положення переднього терміна для того, щоб гарантувати коректну побудову умовисновку:

АєВ АєВ АєС АєВ

ВєС СєВ АєВ СєА

умовисновок: АєС СєА СєВ СєВ.

Наприклад: Молоді є веселими. Студенти є молодими. Висновок: Студенти є веселими і т. ін.

Аналогійна аргументація не визначає поняття, а шукає і визначає зв’язок між ними, така аргументація більш конкретна і чуттєво-образна.

В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є ланцюжком або комбінацією суджень як елементів доказу: теза, аргумент, демонстрація.

Аргументація розглядається як нежорсткий засіб впливу одного суб’єкта на погляди та поведінку іншого суб’єкта. Теза (гр. ἡ θέσις – положення) потребує доказу, а часто й додаткового розгортання. Теоретично кожна теза має право на докази її істинності чи неістинності. Проте практично більшість тез приймаються без доказів як очевидно істинні для оперативної пам’яті. Спільні фонові знання формують «енциклопедичне середовище», з якого кожний учасник мовного спілкування в разі потреби шукає і добирає потрібні аргументи.

Теза створює базу для наступних міркувань. Вона може бути дуже стислою, але глибоко змістовною чи полемічно загостреною, або й просто примітивною. В античній риториці від ораторів вимагалось уміння аргументувати будь-яку тезу. У реальних мовних ситуаціях тези аргументуються в одному напрямку – істинності або неістинності.

Аргумент (лат. argumentum – доказ) – це наступне положення (мовні висловлювання чи текст), яке стосується тези й обґрунтовує її чи переконливо доводить істинність тези. Аргументи бувають прямі (безпосередні) і непрямі (опосередковані), у ролі яких можуть виступати аксіоми, точки зору та думки авторитетних людей.

Класифікація аргументів, запропонована г.М. Сагач

Сильні	Слабкі	Неістинні
«Доказ від факту» (доказ, побудований на аналізі факту, тобто на вивченні причинно-наслідкових зв’язків, які випливають із факту)	«Доказ від сумніву» (доказ, зумовлений особистими сумнівами промовця); «доказ від авторитету» (доказ, який визначається загальною вірою промовця та слухачів в авторитет «третьої сторони»); «доказ від упевненості» (доказ, який випливає з особистої впевненості промовця)	«Доказ від загрози» (доказ, заснований на загрозі аудиторії); «Доказ від обіцянки» (доказ, заснований на обіцянці аудиторії з боку промовця); «доказ від засудження» (доказ, заснований на засудженні мовця й аудиторії третьою стороною)

Процес виведення тез із аргументів називається в риториці демонстрацією (лат. demonstratio – показування). Демонстрація показує, наскільки вдало побудована вся аргументація. Саме на цьому етапі особливо важливою є мовна тактика, вміння вибудувати і показати мовні конструкти та їх лексико-граматичне наповнення.

Демонстрація показує, наскільки правильно і доцільно сформульовані тези та аргументи і які при цьому трапляються логічні помилки.

Майстерності аргументації можна досягти, якщо оволодіти силогістикою і знати фундаментальні закони логіки.

2. Закони логіки. Логічні закони мають, з одного боку, допомагати будувати докази, а з іншого – запобігають порушенню основних принципів мислення і ведення дискусії. Дотримання законів логіки створює зручність, а від того комфортність мовного спілкування, бо учасники обопільно виконують певні правила, норми мовної поведінки. Для цього треба знати чотири основні логічні закони:

• закон тотожності;

• закон суперечності;

• закон виключення третього;

• закон достатньої підстави,

Закон тотожності. формулюється так: будь-яка сутність збігається сама з собою або дорівнює собі.)

Закон суперечності: жодне судження не може бути одночасно істинним і неістинним. Інакше виникне суперечність цих смислів, тобто цей закон оберігає мовців від тупикових, безвихідних ситуацій.

Закон виключення третього: третього не дано, тобто якщо є позитивне і негативне судження, мовець погоджується з першим, а друге відкидає або погоджується з другим, а перше відхиляє, але третього не дано.

Закон достатньої підстави: будь-яке судження, що приймається, має бути належним чином обґрунтоване.

3. Логічні помилки бувають двох типів: помилки в результаті неточного визначення предмета і поділу понять та помилки у структурі силогізму.

До логічних помилок у результаті неточного визначення предмета і поділу понять належать такі:

1. Суперечності в самому визначенні. Цю помилку мають у собі вислови про поняття, що містять протилежні ознаки, які не можуть одночасно в ньому бути.

2. Визначення невідомого через невідоме. Ця помилка трапляється тоді, коли промовець не знає освітнього рівня, пізнавальних можливостей слухачів і посилається як на приклад на те, чого вони не знають. В результаті не виникає сподіваного ефекту пізнання і зворотного зв’язку, крім запитання: а це що таке?

3. Заперечення замість визначення – така помилка трапляється тоді, коли, не знаючи точного визначення, йдуть від протилежного.

4. Тавтологія – помилка, при якій поняття визначається само через себе, тобто двічі відтворюється те саме, не поповнюється новою інформацією.

5. Плеоназм – близька до тавтології помилка. Різниця між ними полягає в тому, що тавтологія – це повний повтор, а плеоназм – частковий, при якому зміст одного поняття є частиною іншого, здебільшого ширшого поняття. Плеоназм і тавтологія можуть бути риторичними фігурами.

6. Багатозначність (або полісемія – гр. poly – багато, sema – значення) також може стати причиною помилки, якщо обрати з двох чи кількох значень не те, що відповідає меті спілкування.

7. Номінативна підміна також може стати помилкою, коли позначене певним словом поняття на наступному етапі вже позначається іншим словом.

8. Непорівнювані поняття – ця помилка трапляється при аналогійній аргументації, коли предмет порівнюється з дією або дія з обставинами тощо.

9. Порівняння замість визначення – ця помилка трапляється тоді, коли мовець, не знаючи точного визначення, намагається приблизно пояснити через порівняння з чимось, чого також точно не знає.

10. Змішування суттєвого з випадковим трапляється тоді, коли промовець не знає категоріальних, обов’язкових ознак та факультативних, тимчасових, додаткових і ці додаткові представляє як основні, але це не є так.

11. Називання роду замість виду і виду замість роду, перенесення предмета з одного роду чи виду в інший – такі помилки трапляються тоді, коли промовець не володіє предметом розмови і не вміє розрізняти рід та вид.

12.  Побудова лінійних ланцюжків там, де мають бути ієрархічні.

Логічні помилки у структурі силогізму:

1. Первинна неправда – помилкова теза викладу стає причиною наступних помилкових суджень або взагалі заводить їх у глухий кут: помилка породжує помилку.

2.  Підміна тези може трапитися через незнання промовцем матеріалу або через надмірне захоплення ним, тоді губиться ниточка міркування. Не довівши попередньої тези і не зробивши висновок, промовець переходить до іншої тези, починає її доводити, але результату втішного не буде, бо не було нормального початку. Помилка в тезі може бути й тоді, наприклад, хтось доводить не те, що треба було довести.

3.  Змішування кількох питань в одному призведе до помилкового висновку, тому що в ході логічної процедури в структурі силогізму не можна буде відповісти на всі запитання відразу.

4. Змішування причини і наслідку може трапитися з вини промовця, який наступну подію подає як причину попередньої, хоча вона є наслідком. Або так невиразно подасть події, що не можна зрозуміти, де наслідок, а де причина.

5. Аргументація неправдивими судженнями призводить до неправдивого висновку.

6. Помилки в першому терміні і (або) в середньому терміні силогізму призведуть до неточності у висновку.

7. Порочне коло – теза підтверджується тими ж аргументами, з яких сама виведена, у результаті утворюється коло, з якого іншого виходу немає, повертаємося до тези.

8. Може бути ухиляння від тези – тому, що доводять дуже мало або зайве. До цієї ж групи логічних помилок належить і так званий «аргумент до людини».

9. Поспішні узагальнення (помилки індукції). До цього ж виду помилок належать і помилки, які умовно називають «після цього значить із причини цього».

10. Помилки аналогії часто виникають внаслідок того, що один ряд подій розглядають за аналогією з іншим.