15.Детермінанти формування міжнародних економічних стратегій розвитку. (див. Пит. 5)

Кожна країна є особливою, що зумовлено розподілом факторів виробництва, історичними особливостями розвитку, геополітичним положенням. Поки що не можна говорити про єдину для всіх кр-н модель економічного розвитку. В кожному випадку необхідно узгодження можливостей і зовнішніх факторів із врахування того, що в кожна країна є унікальна. Варто зауважити, що країни керуються і своїми власними інтересами, необхідна координація інтересів різних країн адже вони суперечать.

Чинники, що впливають на формування стратегії із зовні (зовнішні, глобальні фактори): функціонування світового ринку, мобільність факторів вир-ва, інтеграція світового госп-ва, його галузева структура, НТП транс націоналізація ек-х відносин, міжн ек інтеграція, глобалізація ек-х процесів.

Внутрішні чинники: розподіл факторів виробництва, історичні особливості розвитку, геополітичне положенням, поточний стан розвитку, політична ситуація, тощо.

Варто виокремлювати особливості факторних передумов формування стратегій для розвинених країн, менш та найменш розвинутих. Факторні передумови в найрозвинених країнах, такі як тенденція акумуляції капіталу, високих технологій і кваліфікованої робочої сили, призводить до розробки стратегій напрямлених на ще більшу оптимізацію та перебудову ек-ки на основі новітніх технологій з метою збереження і посилення технологічного лідерства, та на завоювання нових фін і товарних ринків. Тоді як в найменш розвинених країнах факторною передумовою є природні ресурси ( копалини + клімат) та некваліфікована дешева робоча сила ( особл Пвд, Пвд-Сх Азія і дещо Лат Америка), які не можуть надати відчутного імпульсу економіці. В тривалій перспективі це не є ефективною стрижнем ефективної стратегії ( хіба що країни Затоки, що викор-ть нафтодолл. на перебудову ек-ки). Хоча, країни де осн фактор є дешева РС можуть розвивати легку і харчову промисловість, але наразі дані галузі надто залежать від іноземних інвестицій (ТНК), що не є дуже позитивним для країни. Для даних країн головне накопичити капітал.

Особливий фактор, окрім факторів виробництва для країн є динаміка процесів у світовій економіці: еволюція цивілізаційних стадій ек-го розвитку, інтернаціоналізація госп життя, НТП, світова ек-на інтеграція, глобалізація ек розвитку.

16. Класифікація економічних стратегій країн (за рівнем розвитку, цивілізаційною приналежністю, інституціональною та галузевою структурою економіки, рівнем конкурентоспроможності, параметрами середовища розвитку).

В сучасній економічній науці поширюється уявлення про три стадії розвитку цивілізації, яким відповідають три типи еконо­мічного розвитку, що послідовно змінюють один одного, — аг­рарний (доіндустріальний), індустріальний і постіндустріальний (інформаційний). Загальним (хоч і дещо умовним) критерієм віднесення слугує показник частки сільського господарства, промисловості й послуг у галузевій структурі н/г. Цей показник розраховується двома способам: 1) частка вартості виробленої продукції чи по­слуг у ВВП; 2) як частка зайнятих у галузі відносно всіх зайнятих у господарстві.

На аграрній стадії залишилося небагато країн. Це, як прави­ло, найменш розвинуті країни, переважна частина яких знахо­диться в Африці та в Азії. У країнах аграрного типу найнижчий рівень життя, перед ними постають найскладніші проблеми, в тому числі у виборі й здійсненні економічних стратегій. Вони повністю залежать від іноземного капіталу й міжнародної фінан­сової допомоги. Наприклад, частина с/г у ВВП становить: в Центральноафриканській Республі­ці — 53 %, Ліберії— 60, Малі — 46. У структурі за­йнятості картина ще більш вражаюча. Так, у сільському госпо­дарстві Афганістану зайнято 70% усіх, в Анголі — 85 %, Ефіопії — 80, Так, за оцінкою експертів, розвиток економіки Бангладеш на 55 % залежить від іноземної допомоги.

Варіацій при розробленні стратегій у таких країнах обмаль, оскільки поле для їх опробувань дуже вузьке. Вони є постачаль­никами на світові ринки с/прод, часто тільки монокультури, тому залежність їх від коливань ринкової кон'юнктури надто висока, а це нерідко порушує стратегічні на­міри уряду. У багатьох країнах цього типу експорт однієї чи двох-трьох культур землеробства дає більше половини валютних надходжень. Для Сенегалу це арахіс, для Сальвадору — кава, для Гондурасу — банани, для Бангладеш —- джут. На експорт сільсь­когосподарської продукції БуркІна Фасо (бавовна, арахіс) припа­дає 95 % валютних надходжень в країну.

Аграрний тип економіки панував у світі протягом багатьох століть. З другої половини XIX ст. більшість країн Західної Європи, а також США опановують індустріальну стадію розвитку.

Перехід до неї став можливим після завершення промислової революції в цих країнах. Індустріальний тип економіки стає паную­чим у розвинутих державах в першій половині XX ст. Індустріа­лізація була головною метою стратегій соціалістичних країн. Ча­стка промисловості в структурі ВВП і усіх зайнятих в народному господарстві перевищувала 50 %. Провідними галузями промисловості ставали такі, що виробляли дедалі складнішу продукцію.

З другої половини XX ст. відбувається суттєва трансформація структури промисловості розвинутих країн. Виробництво стає все менш матеріаломістким і більш наукоємним. Знижується зна­чення видобувної й металургійної промисловості. Так, частка промисловості у ВВП Японії становить 35%, Німеччині— 30, Франції— 26, Великої Британії— 25, США — 18 %. В структурі зайнятості ця частка в названих країнах становить відповідно З0 %, 33,25,19, 18%.

У соціалістичних країнах промисловість залишається провідною галуззю. Висока ЇЇ частка і в нових індустріальних країнах, хоч вона й поступається вже послугами. Україна — 26 %.

З останньої чверті XX ст. в структурі економіки розвинутих країн відбуваються зрушення, які свідчать про перехід цієї групи до вищої, постіндустріальної стадії економічного розвитку. За

наявності потужної, суперсучасної промисловості в цих країнах стрімко зростає роль сфери послуг, яка дає більше половини ВВП і охоплює переважаючу частину зайнятих у господарстві. Так, частка сфери послуг у ВВП США дорівнює 80 %, ВБ— 73, Японії— 63, Нім— 68, Фр— 71 %, До сфери послуг сучасна міжнародна статистика відносить не тільки побутові послуги, а й транспорт, будівництво, торгівлю, кредит, освіту, охорону здоров'я, культуру та Ін. Але головна увага при­діляється інформаційним послугам та кредитно-фінансовій сфе­рі

Постіндустріальний тип економіки базується на економному використанні ресурсів, на задоволенні нематеріальних потреб людей.

Слід зауважити, що сам по собі високий показник частки по­слуг у ВВП або в числі зайнятих не обов'язково свідчить про пе­рехід країни до постіндустріальної стадії. Так, у багатьох невели­ких країнах, що живуть за рахунок туризму або є офшорними зо­нами, частка послуг дуже висока: на Багамах вона становить 90 % від ВВП, у Барбадосі — 80 %, на Бермудах — 89 %. Але ці країни стадію індустріалізації обминули. Назвати їх постіндустріальними не можна з тієї причини, що їх економіка структурно не збалансована, сучасна промисловість відсутня.