154. Україна і Росія: порівняльний соціоекогенез.

„Україна не Росія”, як писа екс-президент України, Л.Д.Кучма. Російська модель трансформаційних зрушень в національній економіці базувалася на приватизації та роздержавлені в наслідок чого з’явилися ТНК олігархічного типу. Державна бюрократія на сьогодні зберігає сильні позиції. Саме в цьому, на жаль, українська та російська трансформаційні моделі схожі. До відмінностей слід віднести те, що в Росії склалися більш сприятливі умови для розвитку національних економік з найменшим рівнем залежності від зовнішніх чинників. Основною стратегічною метою Росії є збереження тих лідируючих позицій і переваг, якими вона сьогодні володіє.

Росія й надалі залишається державою імпералістичного характеру, тому у своїй зовнішній діяльності вона веде агресивну політику, лобіює та нав’язує власні інтереси постсоціалістичним країнам. Вона переслідує ідею створення Євразійського економічного простору.

155. Еволюція стратегій розвитку економіки України як транзитивної країни.

Країни з транзитивною економікою – це колишні соціалістичні країни, в яких відбувається перехід від командно - адміністративних методів господарювання до сучасних ринкових. До них належать республіки колишніх СРСР, країни Центральної Європи, Монголія, Китай, В»єнам.

Еволюція стратегій розвитку України була практично такою ж як і у всіх постсоціалістичних країнах.

На перших порах незалежності держава мала монополію у всіх сферах виробництва. Приватний сектор ще не склався. Ціноутворення жорстко регламентувалося. Суб»єкти економічної діяльності не мали досвіду праці в ринкових умовах. Основними напрямками реформування стали роздержавлення власності й лібералізація цін. Приватизація державної власності в країна СНД, в тому числі і в Україні, мала форму «ваучеризації», коли кожний громадянин одержував ваучер, тобто документ на право власності часткою державної власності, цей ваучер він мав потім право вкласти у будь-яке підприємство, яке підлягало приватизації. Основною формою власності стала колективна, а згодом збільшився приватний сектор.

Лібералізація цін, яка немала під собою жодного економічного підґрунтя, призвела до інфляції нечуваних розмірів. Так протягом 1992-1996 рр. індекс споживчих цін зріс в 42,5 тис. разів. Лише в 1996 р. вдалося ввести національну валюту, приборкавши інфляцію та здійснивши грошову реформу. З 2 половини 90-х років реформи набувають більш системного та послідовного характеру. Було завершено грошову реформу, більш-менш упорядковано законодавство, поступово почав зростати приплив іноземних інвестицій. У 19996-1999 рр. спостерігається посилення державного протекціонізму в економіці. Все це підготувало підґрунтя для припинення падіння, а потім і для економічного зростання.

На сьогодні ще безліч проблем не вирішено і стратегічних цілей не досягнуто. Незадовільною лишається галузева структура економіки. Вкрай повільно відбувається технологічна перебудова економіки, витрати на науково-дослідні роботи недостатні. Рівень життя основної маси населення поки що значно поступається країнам Західної Європи.

Отже, стратегічною метою на сьогодні є прискорення темпів розвитку економіки й технологічна перебудова промисловості. В зовнішньоекономічному плані – активізація діяльності на зовнішніх ринках, пошук стабільної ніші для своїх товарів та послуг, диверсифікація партнерів щодо зовнішньої торгівлі. Стратегічним напрямком щодо економічної інтеграції – це СОТ та ЄС.(див 133)