134. Постсоціалістичні країни у світовому інтеграційному полі. Інтеграційний вибір України.

Місце перехідних економік у системі світового господарства визначає цілий ряд суперечливих факторів. З одного боку, це прагнення переважної більшості колишніх соціалістичних держав увійти в політичні, військові та економічні структури Заходу. Об’єктивна реальність сучасного етапу розвитку цих країн зумовлює необхідність активної взаємної співпраці країн між собою. Йдеться про існуючу досі залежність більшості постсоціалістичних економік від російської паливо-сировинної бази, низьку конкурентоспроможність їхнього національного виробництва, близьке географічне розташування країн. У 2004 р. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва приєдналися до ЄС. Саме вступ до ЄС є стратегічною метою України. Прогнозується, що в перші 10 років 21 століття приєднання низки постсоціалістичних країн до ЄС спричинить певні суперечливі наслідки. Позитивними серед них є: сам факт входження економік зазначених країн у систему міжнародного європейського поділу праці, формування тут нових галузей спеціалізації, орієнтованих на світові ринки; поступове зростання якості продукції країн Центрально-Східної Європи до рівня західних стандартів, а отже, підвищення рівня добробуту населення цих країн. Важливе значення в цьому відіграватимуть майбутні дотації з боку ЄС новим державам-учасникам. Проте вступ до

ЄС країн Центрально-Східної Європи означає для них повну відмову від протекціоністських заходів для західних ринків.

Для України існує декілька моделей економічних взаємовідносин з постсоціалістичними країнами. Важливо визначити стратегічні напрямки взаємодії з цими державами, враховуючи й інші інтеграційні можливості в напрямку Західної Європи. Поле регіональних інтеграційних пріоритетів України включає ЦЄЗВТ, СНД, ОЧЕС, ЄС, ЄАВТ. (див. 133)Довгострокова мета зовнішньоекономічної політики України – вступ до ЄС. За останні роки значно зросла роль двосторонніх стосунків між Україною та країнами Центрально-Східної Європи. Найважливішими зовнішньоекономічними партнерами України залишаються республіки колишнього СРСР.

135. Проблема формування Україною національної економічної внутрішньої та зовнішньої стратегій розвитку на основі урахування аспектів варіативних світових економічних стратегій.

Для індустріальних країн перехідного типу (Україною в тому числі) в умовах глобалізації є один безальтернативний стратегічний курс: поєднання стратегій розвитку народного підприємства у формі малого і середнього бізнесу, ФПГ, здатних витримувати глобальну конкуренцію на світових ринках, стратегій інноваційно-випереджального розвитку і все це має відбуватися при сильному й ефективному державному регулюванні. На сьогодні Україна не має чіткої стратегії економічного розвитку. Однією з причин цього може бути те, що державні мужі займаються лобіюванням власних інтересів і протягуванням через Верховну Раду законів виключно у своїх власних інтересах, і вся їхня діяльність це виключно хаотичне лоббі власних інтересів. Проблемою в Україні є також неефективність державного менеджменту. Серед перешкод на шляху проведення заходів щодо структурних перетворень є штучне гальмування переходу від промислового суспільства до інноваційного через високе субсидування «старих» галузей, занадто високі податкові бар’єри, надмірна б’юрократизація органів влади, недостатньо сприятливі умови для розвитку малого та середнього бізнесу, низький рівень інвестицій (зовнішніх та внутрішніх), перевага індивідуальних інтересів над національними.