123. Варіативність стратегій транзитивних країн.

В українській економічній науці специфічні риси трансформаційних зрушень в національних економіках транзитивних країн прийнято гуртувати в певні стратегічні моделі. Найчастіше використовується 7 моделей трансформаційних зрушень в національній економіці транзитивних країн:

• Китайська модель (Китай, В’єтнам, Монголія). Трансформація економіки і перехід на ринкові засади передбачається в надрах старої командно-адміністративної системи. Процес трансформування визначено як поступовий, тривалий, поетапний. Система державного управління й планування не ліквідується, а пристосовується до нових умов.

• Угорська модель також означає поступовий перехід до ринкових відносин; ринкове середовище почало формуватися ще в надрах командно-адміністративної системи. Проте, на відміну від китайської моделі, командна система не зберігається, а поступово демонтується.

• Польська модель «шокової терапії» - швидке руйнування адміністративної системи управління, прискорена приватизація, максимальна відкритість економіки для іноземних товарів і капіталу.

• Чехословацька модель. Економічні реформи спираються на старі традиції ринкової культури. Роздержавлення власності здійснюється м»якими, цивілізованими методами, шляхом акціонування й корпоралізації.

• Прибалтійська модель (Естонія, Латвія, Литва). Специфіка її полягає в незначних масштабах народного господарства й ефективного використання факторів зовнішньої допомоги для стабілізації виробництва, споживання і фінансово- грошової системи.

• Російська модель базується на приватизації, роздержавленні, внаслідок чого утворюються великі ТНК олігархічного типу. Державна бюрократія зберігає сильні позиції

• Українська модель де в чому схожа на російську. Специфічною рисою є досить тривалий час пошуку оптимального стратегічного напряму, визначення стратегічної мети.

Первісні стратегічні завдання в країнах Центральної Європи і Прибалтики значною мірою вже реалізовані, завдяки чому вони стали членами ЄС

124. Ринкові реформи у Центральній та Східній Європі: концепції та стратегії.

Широке розгортання економічних реформ у колишніх соціалістичних країнах почалося в 90-х роках, після розпаду політичної й економічної системи соціалізму. Стратегічною метою реформувань ставилося досягнення рівня економічного розвитку провідних країн світу, механізмом досягнення мети визначено перехід до ринкових економічних відносин. Тобто ринок виступає не самоціллю, а засобом. Однією з головних проблем реформування стало питання про методи й темпи економічних перетворень. З»явилося два шляхи: рішуча ламка соціалістичних економічних відносин і перехід до ринкового механізму якнайшвидше («шокова терапія») – цей шлях обрали більшість країн; поступовий, еволюційний метод формування, що зберігає сильні позиції державної адміністрації, - таким чином здійснювалися реформи в Китаї, в Білорусі.

Польща була однією з перших серед країн Центральної Європи, що стала на шлях глибоких ринкових перетворень та застосувала з цією метою «шокову терапію». Відбулося різке зниження інфляції завдяки припиненню фінансування державного бюджету Центральним банком країни; лібералізація цін і зовнішньої торгівлі; впровадження конвертованості національної грошової одиниці; швидка структурна перебудова економіки проведенням прискореної приватизації; прийняття нового економічного законодавства; відкриття національної економіки для іноземних інвесторів. Шоковий метод супроводжувався болісними соціальними явищами, падінням виробництва, інфляцією, бурхливим зростанням цін, зростанням безробіття, зниженням рівня життя населення, погіршенням становища його мало захищених верств. Через декілька років становище вирівнялося, й реформи проявили свій позитивний результат.

Реформи в Чехословаччині (в 1993 р. розділилася на Чехію та Словаччину) розпочалися в 1990 р. масовою приватизацією державних підприємств. Здійснюється лібералізація цін. Перший етап реформ супроводжується інфляцією та падінням виробництва.

В Угорщині реформи були більш поступовими, оскільки вони почалися раніше. Тому вони відбулися тут з найменшими втратами. Самостійність державних підприємств була забезпечена певною мірою ще в 80-х роках; в 90-х роках розпочалася їх приватизація.

Позитивними наслідками реформ в країнах Центральної Європи стали: зникнення дефіциту товарів на ринках, поступове підвищення доходів населення, реструктуризація економіки в напрямі суттєвого підвищенні частки приватного сектора, збільшення обсягів зовнішньої торгівлі, зростання продуктивності праці, поступове зростання обсягів ВВП.

Проте не всі проблеми були вирішені успішно. У цих країнах залишився досить високий рівень безробіття.

У країнах СНД реформи проходили важче й позитивний ефект дали пізніше. Така ситуація склалася через невдале застосування методів «шокової терапії», для якої тут умови були менш сприятливими ніж у країн Східної Європи.

Держава мала монополію у всіх сферах виробництва. Приватний сектор ще не склався. Ціноутворення жорстко регламентувалося. Суб’єкти економічної діяльності не мали досвіду праці в ринкових умовах. Основними напрямками реформування стали роздержавлення власності й лібералізація цін. Приватизація державної власності в країна СНД, в тому числі і в Україні, мала форму «ваучеризації», коли кожний громадянин одержував ваучер, тобто документ на право власності часткою державної власності, цей ваучер він мав потім право вкласти у будь-яке підприємство, яке підлягало приватизації. Основною формою власності стала колективна, а згодом збільшився приватний сектор.

Лібералізація цін, яка немала під собою жодного економічного підґрунтя, призвела до інфляції нечуваних розмірів. Лише в 2 половині 90-х вдалося ввести національні валюти, приборкавши інфляцію та здійснивши грошову реформу. З 2 половини 90-х років реформи набувають більш системного та послідовного характеру. Було завершено грошову реформу, більш-менш упорядковано законодавство, поступово почав зростати приплив іноземних інвестицій. У 19996-1999 рр. спостерігається посилення державного протекціонізму в економіці. Все це підготувало підґрунтя для припинення падіння, а потім і для економічного зростання.

На сьогодні ще безліч проблем не вирішено і стратегічних цілей не досягнуто. Незадовільною лишається галузева структура економіки країн Східної Європи. Вкрай повільно відбувається технологічна перебудова економіки, витрати на науково-дослідні роботи недостатні. Рівень життя основної маси населення поки що значно поступається країнам Західної Європи.

Отже, стратегічною метою на сьогодні є прискорення темпів розвитку економіки й технологічна перебудова промисловості. В зовнішньоекономічному плані – активізація діяльності на зовнішніх ринках, пошук стабільної ніші для своїх товарів та послуг, диверсифікація партнерів щодо зовнішньої торгівлі.